Європейський Суд та його політика
Європейський Суд знаходиться в Люксембурзі і складається з 15 суддів та 9 генеральних прокурорів, які назначаються на 6-річний термін за спільною згодою держав-членів. Юрисдикція Суду розповсюджується на суперечки між державами-членами і інститутами, інститутами та індивідами. Він уповноважений давати заключення відносно інтерпретації Договору, законності рішень ЄС і Європейського Центрального банку.
Одна з відмінних рис Суду ЄС – в якій мірі його рішення засновані на політиці. Під політикою розуміються позиції суддів та цінності, яких вони дотримуються, тобто цілі, які вони хочуть реалізувати. Основні складові політики Суду ЄС:
1) Укріплення Співтовариства;
2) Розширення сфери і підвищення ефективності права Співтовариства;
3) Розширення повноважень інститутів ЄС.
Ці складові можуть бути об'єднані як сприяння європейській інтеграції. Не на всі суди, звичайно, здійснює вплив політика, але в Суді ЄС вона відіграє особливо важливу роль: Суд може для досягнення політичних цілей навіть проігнорувати сформульовані положення Договору.
Приклад цього – справа, яка стосувалася рішення Європейського Парламенту, що передбачає виплати грантів з бюджету ЄС політичним партіям, під видом покриття розходів в зв'язку з інформаційною компанією для роз'яснення електорату механізму роботи Парламенту в період виборів 1984р.; але фактично призначених для покриття розходів партій у зв'язку з виборами. Формула розподілу засобів була більш вигідною для партій, які були представлені в Парламенті до виборів, і допускала дискримінацію по відношенню до партій, які боролися за те, щоб бути представленими в перший раз. Одна з партій з останньої категорії Французька екологічна партія подала в Суд ЄС з метою анулювання рішення . Суд здійснює нагляд за законністю актів Парламенту, Ради, Комісії. Рішення щодо цієї ситуації було прийнято в 4 етапи. На першому етапі констатувалося, що Співтовариство діє не основі принципу верховенства права і акти як держав-членів, так і інститутів ЄС з метою забезпечення відповідності Договору є об'єктом контролю Суду. на другому етапі з'ясувалося, що в Договорі ЄС не закріплені повноваження переглядати акти Парламенту, так як в період його укладення Парламент не мав повноважень приймати акти, що стосуються інтересів третіх сторін. На третьому етапі підкреслювалося, що Парламент отримав такі повноваження, зокрема в бюджетних угодах і Акті про прямі вибори. На четвертому етапі був зроблений висновок, що якщо акти Парламенту не виступали об'єктом контролю з боку Суду, то це суперечить духу Договору.
|
|
|
|
|
|
Європейська Рада
В 1974р. було прийнято рішення, що глави держав-членів, а також міністри закордонних справ будуть регулярно проводити зустрічі на вищому рівні. Через деякий час ці зустрічі отримали офіційний статус і стали називатися Європейською Радою. В 1986р. Європейська Рада отримала правове закріплення.
Маастрихтський договір передбачає, що Європейська Рада дає ЄС необхідний імпульс для розвитку і визначає загальні політичні орієнтири. Голова Комісії і один з членів Комісії можуть брати участь в засіданнях Європейської Ради, які відбуваються двічі на рік під головуванням глави державного уряду держави-члена, яка головує в Раді.
Дискусії в рамках Європейської Ради стосуються як питань, пов'язаних з ЄС, так і зовнішніх питань. Якщо проводиться обговорення питань, пов'язаних зі Співтовариством, Європейська Рада може діяти в якості Ради Європейського Співтовариства. Право Співтовариства не має положень, що заважають тому, щоб держави-члени були представлені на засіданнях Ради главами держав або урядів. Але на практиці, навіть коли Європейська Рада розглядає питання, пов'язані зі співтовариством, вона бере до уваги лише загальні політичні питання; вони потім набувають юридичної форми на засіданнях Ради, що проводяться на рівні міністрів.
|
|
|
Критерії асоційованого членства в ЄС для інших держав
ЄС – це така організація, масштаби якої набувають все більшого поширення, але разом з тим вступ до Співтовариства є досить обмеженим. Органами ЄС встановлені дуже жорсткі вимоги, які закріплені в офіційних документах ЄС, які умовно можна поділити на дві основні групи.
По-перше, країни, що претендують на повноправне членство в ЄС, повинні мати ринкову економіку, яка вже функціонує (тобто не перехідну до ринку, а саме ринкову), бути здатними витримувати конкуренцію, брати повноцінну участь у ринкових зусиллях в рамках ЄС.
По-друге, ці країни повинні застосовувати правила та регулюючі принципи, встановлені в рамках ЄС. Для кожної з країн – претендентів до вступу в ЄС Рада Європейського Союзу розробила індивідуальну "стратегію приєднання" з виділенням пріоритетів, конкретних дій, в тому числі в сфері формування ринкової економіки, удосконалення органів державного управління, соціальної та регіональної політики, політики щодо ключових галузей господарювання.
Така стратегія розрахована на те, що кожна країна щорічно буде проводити аналіз того, наскільки вона наближається до вступу в ЄС.
|
|
|
Кожна з країн-претендентів розробляє свою Національну програму інтеграції в ЄС. Структура програми відповідає критеріям оцінки Євросоюзу. Критеріями оцінки того, що в країні функціонує ринкова економіка, визначені наступні:
– динаміка процесу трансформації з точки зору структурних перетворень, зміни у структурі зовнішньої торгівлі;
– технологічний рівень виробництва;
– рівень конкурентоспроможності виробництва;
– прогрес у формуванні ринкової інфраструктури.
Заслуговує на увагу той факт, що досягнення певних макроекономічних показників ще не гарантує вступ до Євросоюзу. Головним є проведення реформ, функціонуюча ринкова економіка, конкурентоспроможність виробників. Мотивацією для прийняття нових членів до ЄС є безпека в Європі.
Дата добавления: 2019-07-17; просмотров: 97; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!