Р ОЗД ІЛ ІІ. Звуки мови як соціальне явище
Диференційні та інтегральні ознаки фонем
Предмети навколишньої дійсності людина впізнає за певними ознаками, прикметами, а не за цілісним образом. Так само за певними ознаками ми впізнаємо в мовленнєвому потоці й окремі фонеми (звукотипи), незалежно від їхнього конкретного фізичного звучання. При цьому закладені в нашій пам'яті еталони фонем накладаються на звуковий потік, і таким чином за основними ознаками ми вихоплюємо з нього окремі фонеми, а відтак і слова.
Кожна фонема в українській мові має у своєму складі чотири основні ознаки. Усіх таких основних ознак, з яких будуються фонеми української мови, є 20. [8, с. 74]
Голосні фонеми української мови розрізняються за 8 ознаками:
за наявністю чистого тону (1 ознака);
за рядом — передній чи задній (2 ознаки);
за підняттям язика — низьке, середнє чи високе (3 ознаки), причому тут ураховується не міжнародна класифікація звуків, а відносне положення язика під час творення різних суміжних звуків;
за наголосом — наголошений чи ненаголошений (2 ознаки)
Приголосні фонеми української мови розрізняються за 12 ознаками:
за участю тону й шуму — сонорний, дзвінкий чи глухий (3 ознаки);
за місцем перепони — губний, зубний, піднебінний чи задньоротовий (4 ознаки);
за способом творення — зімкнутий, щілинний чи африкат (3 ознаки);
за палатальністю — твердий чи м'який (2 ознаки).
Розрізняють диференційні й нейтральні (інтегральні) ознаки фонеми.
|
|
|
Ознаки фонеми, якими вона протиставляється іншим фонемам, називаються диференційними (розрізнювальними). Ознаки, які входять до складу фонеми, але не відрізняють її від інших фонем, називаються нейтральними.
Наприклад, фонема б складається з чотирьох ознак: дзвінка, губна, зімкнена, тверда. За дзвінкістю вона протиставляється глухій фонемі п (глуха, губна, зімкнена, тверда), за місцем творення (губи) — зубній фонемі д (дзвінка, зубна, зімкнена, тверда). Отже, обидві ці ознаки диференційні. Проте за способом творення (зімкнутість) і палатальністю (твердість) наведена фонема не протиставляється ніяким іншим фонемам (немає щілинного звука, близького до б, і немає м'якого б) — ці ознаки, отже, нейтральні (інтегральні): вони до складу фонеми входять, але розрізнювального значення не мають.
Якшо дві фонеми відрізняються одна від одної лише однією диференційною ознакою, то вони перебувають у напруженій опозиції: б — п, д — т, з — с, з — ж, з — з' і под. їх під час сприймання можна легко сплутати. Якшо дві фонеми відрізняються одна від одної двома й більше ознаками, то вони перебувають у ненапруженій опозиції: б — т, д — ж, з — ш і под.
|
|
|
Регулярні напружені опозиції творять кореляційні пари або ряди фонем, наприклад:
1) за дзвінкістю — глухістю: б — п, д — т, дз — ц, з — с і т. д.;
2) за твердістю — м'якістю: н — н', д — д', т — т', з — з' і т. д.;
за місцем творення: б — д — г, п — т — к і т. д.;
за способом подолання перепони: ц — с, ч — ш, дз — з, дж — ж;
за характерним шумом (шиплячі — свистячі): ж — з, ш — с, дж — дз, ч— ц.
Хоча фонема — найменша сегментно (лінійно) неподільна мовна одиниця, однак вона є складним явищем: має багато ознак. Ознаки бувають диференційні (розрізнювальні) й інтегральні (нерозрізнювальні). [4, с. 78-79] Пояснимо це на прикладі російських приголосних [д] і [г] (див. схему 1). Фонеми російської мови <д> і <г> мають по чотири ознаки. Для першої фонеми — це передньоязико-вість, дзвінкість, твердість і проривність, для другої — задньоязиковість, дзвінкість, твердість і проривність. Якщо у першому випадку всі ознаки використовуються для протиставлення іншим фонемам (передньоязиковість <д> протиставляється губності <б> (дар — бар), дзвінка <д> має парну глуху <т> (дом — том), твердість <д> протиставляється м'якості <д*> (дома — Ц'ема [д'омт,]), а проривність — фрикативним, африкатам тощо (дам — зам), то в другому випадку для протиставлення іншим фонемам використовується лише дві ознаки — задньоязиковість (гор — бор) і дзвінкість (гол — кол). Усі перелічені тут ознаки фонем <д> і <г> є диференційними, бо саме за цими ознаками фонеми <д> і <г> протистав ляються відповідно фонемам <б>, <т>, <д'>, <з>, і <б> та <к>.
|
|
|
Схема 1.
Ознаки твердість і проривність фонеми <г> не використані для розрізнення: в російській мові немає жодної пари слів, які б розрізнялися твердим і м'яким чи проривним і фрикативним [г] (заміна проривного г [гъл^ва] на фрикативний [γъл^ва] не впливає на смисл). Однак без цих ознак не може існувати фонема <г> як така. Такі ознаки називаються інтегральними (заповнювальними).
Диференційні й інтегральні ознаки в різних мовах не збігаються. Так, зокрема, проривність <ґ> в українській і німецькій мовах є диференційною ознакою (пop.: укр. грати і ґрати, гніт "гноблення" і ґніт "шнур, що використовується для горіння в освітлювальних приладах"; нім. Hans "власне ім'я Ганс" і Gans "гуска"). Вібрантність фонеми <р> і плавність фонеми <л> для української мови є диференційними ознаками (рак — лак, рама — лама, рай — лай, рук — лук, ром — лом та ін.), тоді як для японської мови — інтегральними (заміна <р> на <л> не зумовлює зміну значення слів). Та й самі інтегральні ознаки подібних фонем у різних мовах не збігаються (пop. вимову <р> в українській, німецькій, французькій та англійській мовах).
У мовах світу використовується загалом 12 ознак. Отже, фонему можна операціонально представити як пучок диференційних та інтегральних ознак.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 124; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!