Кольори у художній літературі
У французькій та українській мовах»
Виконала:
студентка 3-го курсу
спеціальність: французький переклад
Безродна А.Д.
Науковий керівник
Качановська Т.О.
Київ - 2007
Зміст
Вступ. 3
Матеріалом дослідження послугували французькі та українські слова, що називають кольори і їх відтінки, виявлені шляхом аналізу літературних та публіцистичних творів ХХ століття французькою та українською мовами. 4
Розділ 1. Класифікація та специфіка гами кольорів в українській та французькій мовах. 5
1.1. Класифікація кольорів. 5
1.2 Кольори у художній літературі 10
Розділ 2. Способи вираження кольорів і відтінків в українській і французькій мовах, особливості їх перекладу. 13
2.1. Методи зображення кольорів. 13
2.2 Метафоричне позначення назв кольорів. 15
2.3. Зображення інтенсивності кольору. 17
Розділ 3. Використання переносних назв кольорів у французькій та українській мовах. 19
Висновки. 24
Список використаної літератури. 26
Resumé. 29
Вступ
Порівняльне вивчення способів вираження кольорів у різних мовах – це одна із традиційних тем лінгвістики. На прикладі назв кольорів можна переконатися, що навіть таке об’єктивне, загальне для всіх людей фізичне відчуття, як колір, у різних мовах виражається по-різному, назви кольорів складають в кожній мові складну систему, і у системах різних мов є багато відмінностей. Ці відмінності стосуються як виділення кольорів і відтінків, так і способів їх позначення.
|
|
|
Метою даного дослідження є систематизація, узагальнення і порівняльний аналіз засобів вираження гами кольорів у французькій і українській мовах.
Починаючи з ХІХ століття, кількість відтінків у обох мовах суттєво збільшилася. Це спричинено розвитком нового напрямку в живописі – імпресіонізму. Зростаюче зацікавлення французьких авторів вираженням кольорів і відтінків у своїх творах (подекуди до 1,1% всього тексту) пояснює актуальність обраної теми для перекладачів.
У процесі дослідження, завданням якого є аналіз засобів вираження кольорів і відтінків у художній літературі й публіцистиці обох мов, вирішувалися такі задачі:
1. Прослідкувати історію появи назв кольорів та відтінків.
2. З’ясувати, які зміни відбулися з гамою кольорів протягом останніх століть.
3. Класифікувати кольори та відтінки французької та української мов за типами, провести їх порівняльний аналіз.
4. Розглянути основні способи перекладу назв кольорів з однієї мови на іншу.
Об’єктом дослідження є гама кольорів у французькій та українській мовах.
Предметом дослідження є засоби її вираження.
В ході роботи були використані описовий та структурний методи.
|
|
|
Матеріалом дослідження послугували французькі та українські слова, що називають кольори і їх відтінки, виявлені шляхом аналізу літературних та публіцистичних творів ХХ століття французькою та українською мовами.
Практична цінність даної роботи полягає у можливості її використання на заняттях з практики перекладу і порівняльної лексикології та складання двомовного глосарію.
Розділ 1. Класифікація та специфіка гами кольорів в українській
Та французькій мовах
Класифікація кольорів
Існує безліч класифікацій кольорів. Лінгвісти, мистецтвознавці, психологи класифікували кольори й відтінки відповідно до тих чи інших характеристик. У цій роботі розглянуто найбільш цікаві характеристики, що безпосередньо стосуються теми дослідження.
Французький сайт paintcafe.com, темою якого є кольори і їх словники, подає їх класифікацію за типами:
|
| Схема хроматичного кола |
1. Первинний колір (couleur primaire) не можна створити змішуванням інших кольорів. В результаті змішування первинних кольорів виникають всі інші кольори і відтінки. До первинних кольорів належать червоний, жовтий і синій. Суміш цих трьох кольорів дає нам чорний.
|
|
|
2. Вторинний колір (сouleur secondaire) створюється шляхом змішування двох первинних кольорів. Червоний і жовтий дають помаранчевий, жовтий і синій – зелений, синій і червоний – фіолетовий.
3. Проміжний колір (сouleur intermédiaire) виникає при змішуванні первинного і вторинного кольорів. Наприклад, синьо-зелений.
4. Комплементарними кольорами (сouleurs complémentaires)називаються ті кольори, які знаходяться один навпроти одного у хроматичному колі (див. Схему хроматичного кола). Наприклад, комплементарним для червоного кольору є зелений (суміш синього і жовтого), для синього – помаранчевий (суміш жовтого і червоного).
5. Теплі кольори (сouleurs chaudes) – це кольори від жовтого до фіолетового.
6. Холодні кольори (сouleurs froides) – кольори від бузкового до жовто-зеленого.
Оригінальними є дослідження Джонатана Вайноуера з Массачусетського технологічного університету. Він відкрив неочікуваний зв’язок між лінгвістикою і фізіологічним сприйняттям кольору. Його зацікавило, чи впливають на сприйняття кольору особливості рідної для людини мови і чи можна на основі цього зробити висновки щодо психології нації.
Відомо, що кольори поділяються на певні групи в залежності від їх психологічного впливу на людину 
.
|
|
|
1. Стимулюючі (теплі) кольори, що сприяють збудженню й діють як подразники:
а) червоний, ясно-червоний (rouge, cerise, cinabre, écarlate, garance, vermillon)- вольовий, життєстверджуючий;
б) жовтогарячий, помаранчевий (orange, abricot, blé, carotte, feu vif) - теплий, затишний;
в) жовтий, лимонний, золотавий (jaune, bouton d'or, citron, paille) - контактуючий, променистий.
2. Дезінтегруючі (холодні) кольори, що зменшують роздратованість:
а) фіолетовий, бузковий, лавандовий (violet, zinzolin, parme) - глибокий, важкий;
б) синій , індиго, кобальтовий (bleu, marine, saphir) - підкреслює дистанцію;
в) блакитний , лазуровий , б і рюзовий (bleu céleste, turquoise, azur) – спрямовує до простору;
г) синьо-зелений (viride prasin)- підкреслює рух, мінливість.
3. Пастельні кольори:
а) рожевий (rose, carnation, chair, incarnat)- ніжний, справляє враження деякої таємничості;
б) ліловий (lilas, améthyste)- замкнутий, ізольований;
в) пастельно-зелений (vert d'eau,amande, jade)- ласкавий, м'який;
г) сірувато-блакитнуватий (charron, bleu guède, pastel) - стриманий.
4. Статичні кольори, здатні врівноважити:
а) власне зелений (vert, malachite)- вимогливий, освіжаючий;
б) маслиновий (olive, jaune moutarde)- заспокійливий, пом'якшуючий;
в) жовто-зелений (moutarde)- оновлюючий;
г) пурпурний (pourpre, аmarante) - вишуканий, претензійний.
5. Кольори глухих тонів, які не викликають роздратування (сір ий, gris, ardoise), гасять його (білий, blanc, chenu), допомагають зосередитися (чорний, noir, аile de corbeau).
6. Теплі темні тони (коричневі), що стабілізують роздратування, діють інертно:
а) охра (ocre rouge et jaune) – зменшує зростання роздратування;
б) коричневий, землистий (brun, аcajou)- стабілізуючий;
в) темно-коричневий (maduro colorado)- пом'якшує збудливість.
7. Холодні темні кольори, що ізолюють і придушують роздратування (темно-сірі, чорно-сині, темні зелено-сині, maduro, anthracite).
Джонатан Вайноуер звернув увагу на те, що в українській та російській мовах є два різні слова “блакитний” і “синій”, тоді як у англійській, французькій та ряді інших мов для позначення обох кольорів використовується лише одне слово (blue, bleu). Правда, якщо потрібно точніше передати відтінок, вживаються словосполучення “light blue” і “bleu clair”.
За результатами дослідів, під час яких людям показували на екрані три квадрати, зафарбовані в один із 20 відтінків синього, виявилося, що носії слов’янських мов на 10% швидше відрізняють синій від блакитного [12; 6]. Вперше було доведено, що мова спілкування впливає на сприйняття кольору людиною. Завдяки подібним дослідам і користуючись характеристикою кольорів за їх психологічним впливом на людину, можна зробити висновки про менталітет нації. Виділення блакитного кольору як окремого свідчить про те, що україномовні люди є більш врівноваженими і спокійними.
За В.Г.Гаком [3, 192], серед кольорів виділяються основні:
· кольори спектра – червоний, помаранчевий, жовтий, зелений, блакитний, синій та фіолетовий;
· інші найважливіші кольори – білий, чорний, сірий, коричневий).
Поля основних кольорів у французькій та українській мовах співпадають, за виключенням блакитного та синього, яким у французькій мові відповідає bleu. Також варто відзначити, що французьке rose вживається набагато частіше, ніж українське рожевий. Тому французькі автори нерідко включають його до списку основних кольорів, тоді як в українській мові рожевий вважається відтінком червоного.
Серед основних кольорів можна виділити невелику групу ядерних – найбільш розповсюджених і вживаних назв кольорів в даній мові. До ядерних відносяться ахроматичні, так звані “безколірні” кольори [24, 296],: білий і чорний (а в українській мові і сірий), а також червоний, зелений, синій, жовтий. За даними частотних словників відносна вживаність цих кольорів у французькій мові така: noir – blanc – rouge – vert – bleu – jaune; в українській: білий – червоний – чорний – зелений – синій – сірий – жовтий.
Також виділяються специфічні назви кольорів, що стосуються лише певних предметів [25, 191]. У французькій та українській мовах є кольори, що позначають масть коней: вороний, сивий, гнідий, буланий, красий, чубарий; aubère (чалий), bai (гнідий), louvet (буланий), alezan (рудої масті) і т.д.
Спеціальними прикметниками також позначають колір волосся людини (рудий, сивий, русий, чорнявий, білявий), її очі (карі, pers, vair), колір шкіри (смаглявий, рум’яний, загорілий, hâlé, bronzé), тканини (маренго, écarlate, grenat). У французькій мові також є специфічні назви для кольорів на гербах: gueules (червоний), sable (чорний), sinople (зелений).
Специфічні назви можуть переходити і на інші предмети. Французькі прикметники gris, blank, brun, наприклад, походять від назв мастей коней.
У мові з’являються все нові і нові назви відтінків, які даються за кольором рослин (citron, mauve), тварин (chamois, souris), мінералів (rubis, jade), явищ природи (horizon, aurore, feu), різноманітних речовин (paille, roille). У французькій мові, зважаючи на легкість вживання конверсії, будь-яке слово може стати означенням кольору. Перелік кольорів у словнику Робера має в своєму складі такі словосполучення, як, brou de noix, feuille morte, queue de vache, tête de maure, gorge de pigeon, cuisse de Nymphe.
Відтінки дуже нерівномірно розподіляються по мовах. Подекуди доволі розповсюджена назва кольору в одній мові не має повного відповідника в іншій.
Словник Робера дає список із 191 відтінку. Ці відтінки об’єднуються в такі групи: blanc – 20 відтінків, bleu – 15, brun – 47, gris – 10, jaune – 20, noir – 6, rouge – 36, rose – 9, orange – 8, vert – 11, violet – 9. Деякі з цих слів взагалі не відмічені у франко-українських словниках: platiné, blet, balais (відтінок червоного). Інші слова є, але не вказується, що вони позначають певний колір: argilacé, cendreux, mastic, tourturelle серед відтінків сірого; серед помаранчевих – capucine, feu, géranium, серед жовтих – banane, canari, cireux, maïs, miel, moutarde, poussin, safran, serin, thé тощо.
Таким чином, частота вживання назв основних кольорів і кількість відтінків того чи іншого кольору не збігаються у французькій та українській мовах.
Кольори у художній літературі
У античні часи особливе місце в літературі належало зображенню лише двох кольорів – білого і червоного, що були ознакою жіночої краси й одночасно зустрічалися у релігійній символіці та побутовому житті [26]. У класичній літературі вживання значної кількості назв кольорів теж не помічалося. Так, у романі „Манон Леско” використано лише 20 назв кольору, у „Кандіді” Вольтера – 22 [3, 194]. Підвищена зацікавленість у назвах кольорів у письменників з’явилася лише у ХІХ столітті і була пов’язана з розвитком нового напрямку в живописі, що приділяв велику увагу зображенню колірних відчуттів – імпресіонізму. „Фортуніо” Т. Готьє налічує 170 „кольорових” слів, „Пані Боварі” та „Саламбо” Флобера - відповідно 509 та 621, , „Жерміналь” і „Людина-звір” Золя – 814 та 685 [27; 140].
Загалом, не тільки збільшується частота вживання „кольорових” слів, але й розширюється їх номенклатура. Якщо класики ХVII – XVIII століть виокремлювали лише основні кольори : bleu, rose, blanc тощо, то в 30 ‑ 50‑их роках ХІХ століття письменники навчаються у художників точності позначення кольорів. Г. Маторе відзначає, що у Готьє присутні не лише rouge, але і cardinalisé, cerise, rougeâtre, vermeil, cramoisi, écarlate, incarnadin, pourpre, vermillion. У одній з книг М. Пруста поряд з rose зустрічаються rose tendre, rose pale, rose Tiepolo, vieux rose, rose metallique, rose géranium. Л. Арагон демонструє більшу стриманість у позначенні кольорів, ніби підкреслюючи цим внутрішній протест проти професійного живопису. Але і у нього, за свідченням Глатіньї, поряд із bleu зустрічаються bleu roi, bleu pâle, bleu barbeau, bleu céleste, bleu profond, bleu délavé [26; 54].
У більш сучасних письменників назви кольорів зустрічаються часто. У „Планеті людей” Сент-Екзюпері 134 „кольорових” слова (0,3% загальної кількості слів у повісті), у „Страсному тижні”, „Багатих кварталах”, „Орельєні” Луї Арагона – по 900-1000 (0,4-0,5% усіх слів), а в одній з повістей Колетт відсоток „кольорових” слів доходить до 1,1%. Зростаюче зацікавлення французьких письменників у вживанні назв кольорів пояснює важливість знання цих назв для людей, що вивчають французьку мову.
Українські письменники також доволі часто приділяють увагу зображенню кольорів і відтінків. Зазвичай, у прозових і віршованих творах переважає вживання назв білого, червоного і чорного кольорів, бо вони є символічними для українського народу, але нерідко можна зустріти і назви інших кольорів, подекуди незафіксовані словниками. Набагато частіше назви кольорів і відтінків використовуються в українській поезії. Наприклад, у віршах Шевченка:
І заплакала Лілея,
А цвіт королевий
Схилив свою головоньку
Червоно-рожеву
На білеє пониклеє
Личенько Лілеї [9; 314].
У Лесі Українки зустрічаються такі надзвичайно влучні й тонкі вирази, як рудий хамсін, у жовтій та сліпучій млі, біловійний туман, злато-багряна верба.
Творчість більш сучасних письменників відзначається набагато частішим використанням назв кольорів[1; 17]:
Як до Тебе протоптати тропи?
В сивій млі спостерегти мету?
Чи ж пропалить синій жар Європи
Азії проказу золоту?
(Є.Маланюк „Батьківщині”)
...Забіліли сніги мої чорні,
Засміялась душа молода.
(М.Вінграновський „Остання сповідь Северина Наливайка”)
Потім тьотя Клава зробила рухом парасольки диск, піймала поглядом срібно-синій слід метеора й промовила (М.Хвильовий „Вальдшнепи”)
Отже, можна зробити висновок, що протягом останніх століть частота вживання назв кольорів як у французькій, так і в українській літературі невпинно зростає.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 166; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!