Концептуальні засади пріоритетного розвитку соціально-ефективної організації фармацевтичного забезпечення населення
У сучасній Україні можна констатувати становлення системи соціального захисту. У той же час слід зазначити, що вона ще не прийнята суспільною свідомістю в нашій країні як самостійний соціальний інститут, у зв’язку з чим її діяльність потребує наукових досліджень як загальнометодологічного, так й галузевого спрямування в соціально орієнтованих сферах, до яких належать фармацевтичне забезпечення населення.
Світовий досвід підтверджує, що формування соціальної політики ліквідує диспропорції та прояви незахищеності в суспільстві, проте, необхідно зазначити, що питання про кількість моделей соціальної політики відносять до дискусійних, оскільки необхідно враховувати специфіку різних країн за наявності загальних ознак. Аналіз сучасних досліджень у даному напрямку свідчить про доцільність використання підходів, які були запропоновані вченими А. Поповим, І. Проскуровською, Е. Рижковою, А. Султановою,оскільки вони більше адаптовані до вітчизняної охорони здоров’я стосовно моделювання соціальної політики. Такий підхід дозволяє краще враховувати специфіку різних моделей, визначати напрями їх трансформації, виходячи з особливостей соціально-економічних принципів компенсації фармацевтичної допомоги.
Використання зазначеного підходу з метою вибору найбільш оптимальної моделі соціальної політики в забезпеченні населення ЛЗ дозволило розробити три універсальні комплекси моделей соціальної політики за класифікаційними ознаками (критеріями): вид базового напрямку, вид суб’єкта соціальної відповідальності та вид участі держави у сфері фармацевтичного забезпечення населення (рис. 7).
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Рис. 7. Класифікаційні ознаки визначення моделей соціальної політики
Користуючись розглянутим комплексом моделей як векторами, можна побудувати тримірну систему моделей соціальної політики у сфері фармацевтичного забезпечення населення, очевидно, що вибрані вектори можуть змінюватися відповідно до визначених критеріїв. Вибір конкретних моделей та їх значущість визначалась на основі експертних оцінок групи фахівців. Виходячи з цього, чинну в Україні систему моделей соціальної політики у сфері фармацевтичного забезпечення можна описати таким чином: за видом базового напрямку – соціальна допоміжність і соціальне опікування з елементами соціального страхування; за видом суб'єкта соціальної відповідальності – патерналістська модель з елементами соліданості; за видом участі держави – адміністративна модель з елементами добродійної (рис. 8).
|
|
|
Враховуючи сучасні тенденції, як перспективну доцільно запропонувати таку систему: за видом базового напрямку – соціальний розвиток з елементами соціального страхування; за видом суб'єкта відповідальності – ліберальна модель з елементами корпоративної та солідарної; за видом участі держави – стимулювальна модель з елементами добродійної (рис. 9).
За результатами проведеного моделювання визначено, що ключовими проблеми, в системі фармацевтичного забезпечення населення в Україні є: недосконалість законодавчих та нормативно-правових актів в системі охорони здоров’я, які впливають на підвищення ефективності використання людських, матеріально-технічних та фінансових ресурсів в умовах ринкової економіки; нераціональне використання бюджетних ресурсів для ефективної діяльності системи фармацевтичного забезпечення; застосування методів адміністративно-командного управління; недосконалість організації надання фармацевтичної допомоги, брак сучасних інформаційних технологій.
Виходячи з надзвичайної складності питання методології комплексного обґрунтування системи обігу ЛЗ та організації аптечної справи нами розроблено Концепцію пріоритетного розвитку соціально-ефективної організації фармацевтичного забезпечення населення (рис. 10). Розробка концепції передбачала моделювання складових проблеми, що розглядається, а саме її структуризацію та систематизацію. В процесі моделювання нами визначено, що проблему слід розглядати на двох рівнях: макроекономічному – аналіз системи обігу ЛЗ, а також організації фармацевтичного забезпечення населення; мікроекономічному – аналіз організації аптечної справи.
|
|
|
Проведення комплексного аналізу проблем як організації фармацевтичного забезпечення населення (рис. 10, блок І), так і організації аптечної справи (блок ІІ) дозволяє визначити комплекс наукових обґрунтувань та методичних розробок (блок ІІІ), а також обов’язково передбачити комплекс заходів щодо впровадження таких розробок (блок ІV).
| Структуризація та систематизація проблеми | ||
| I . Макроекономічний рівень: система обігу ЛЗ, організація лікарського забезпечення населення | II . Мікроекономічний рівень: організація аптечної справи | |
| 1.1. Вивчення світового досвіду в організації фармацевтичного забезпечення населення: переваги та проблеми | Міжнародний досвід | 2.1. Дослідження основних принципів та концептуальних засад впровадження стандартів GDP та GPP |
|
| 
| |
| 1.2. Дослідження принципів регулювання рецептурного та безрецептурного відпуску ЛЗ, в т.ч. ОТС в різних країнах | 2.2. Вивчення світового досвіду організації аптечної справи: переваги та проблеми | |
|
| |
| 1.3. Аналіз механізмів компенсації вартості ЛЗ за умов медичного страхування | 2.3. Аналіз досвіду країн, що впровадили стандарти належних практик GDP та GPP | |
|
| Вітчизняна система |
|
| 1.4. Оцінка стану організації лікарського забезпечення населення в Україні | 2.4. Аналіз історичних передумов та традицій вітчизняної аптечної справи | |
|
|
| |
| 1.5. Аналіз соціальної ефективності лікарського забезпечення хворих за нозологіями та категоріями населення, а також фінансування пільгових категорій | 2.5. Оцінка сучасного стану та визначення тенденції розвитку аптечної мережі в Україні | |
|
| 
| |
| 1.6. Аналіз переліків, що регулюють обіг ЛЗ в Україні | 2.6. Аналіз сучасних проблем розвитку аптечної мережі: аптечних закладів комунальної власності виготовлення екстемпоральних ліків, та ін. | |
|
|
|
| 1.7. Оцінка ефективності регулювання рецептурного та безрецептурного відпуску ліків |  2.7. Оцінка стану рецептурного та безрецептурного відпуску ліків в аптеках
| |
|
| ||
| 3.1. Розробка теоретичних підходів до визначення соціальних стандартів фармацевтичного забезпечення (допомоги) населення | ||
|
| ||
| 3.2. Обґрунтування методології пріоритетного розвитку соціально-ефективної організації фармацевтичного забезпечення населення та впровадження стандартів належних практик (GDP та GPP) | ||
|
| ||
| 3.3. Розробка Етичного кодексу фармацевтичних працівників | ||
|
| ||
| 3.4. Розробка національних положень впровадження належних практик GDP та GPP (оптової та роздрібної реалізації) | ||
|
| ||
| 3.5. Створення національних стандартів фармацевтичної діяльності за основними пріоритетними напрямками розвитку оптової та роздрібної реалізації, а також аптечної справи | ||
|
| ||
|
| ||
|
| ||
| 4.2. Вдосконалення нормативно-правових актів з регулювання оптової та роздрібної реалізації, а також аптечної справи, що затверджені як національні стандарти належних практик | ||
|
| ||
| 4.3. Прийняття Етичного кодексу фармацевтичних працівників та державних заходів щодо підвищення значення аптеки як закладу охорони здоров’я й підвищення ролі та іміджу фармацевтів | ||
Рис. 10. Концепція пріоритетного розвитку соціально – ефективної організації фармацевтичного забезпечення населення
Ефективна діяльність у сфері обігу ЛЗ, як свідчить світовий досвід, неможлива без визначення чітких норм етичної поведінки, тому в багатьох країнах значна увага приділяється створенню Етичних кодексів фармацевтичних працівників, що визначають механізм дії (саморегуляції), функціонування якого забезпечить ефективність положень та принципів у професійній діяльності. Незважаючи на значний прогрес в розвитку вітчизняної фармацевтичної етики і деонтології, вітчизняна фармацевтична спільнота не володіє досвідом розробки етичних кодексів фармацевтів.
Враховуючи важливість такого напрямку діяльності та відповідно до Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров'я населення» від 06.12.2005 р. № 1694/2005, що передбачає відповідно до п. 1.25 прийняття Фармацевтичного етичного кодексу, була створена робоча група із провідних вчених Національного фармацевтичного університету та представників практичної фармації – членів Правління Громадської організації «Харківська обласна асоціація фармацевтичних працівників».
Проект кодексу підготовлений з урахуванням матеріалів, що запропоновані ВООЗ та FIP, а також чинних кодексів країн світу.
Законодавчою базою кодексу є закони України про основи законодавства охорони здоров’я, про лікарські засоби, захист прав споживачів, про рекламу, Громадянський кодекс та інші законодавчі акти України.
Метою Етичного кодексу фармацевтичних працівників України є декларація фундаментальних принципів професії, що заснована на моральних зобов’язаннях і цінностях. Кодекс визначає етичні норми професійної поведінки та відповідальності, які мають стати керівництвом для провізорів та фармацевтів у їх взаємовідносинах із суспільством, спрямованих на формування довіри до професійної діяльності провізорів і фармацевтів та підвищення статусу й іміджу фармацевтичної професії у суспільстві.
Розробка та введення в дію Етичного кодексу фармацевтичних працівників України є важливим кроком вперед, оскільки він регулює відносини в тій частині фармацевтичного ринку, яка не врегульована на законодавчому рівні. В процесі розробки нами визначено, що кодекс можна розглядати як етичний стандарт фармацевтичної діяльності. Новизна цього документа й принципи роботи в межах кодексу полягають у тому, що фармацевтична спільнота, яка приєднається до Кодексу, може оперувати правилами, визначеними в документі, та використовувати їх переваги в своїй діяльності. З іншого боку, робота згідно з правилами кодексу, вимагає більшої відповідальності, організації належної та прозорої процедури контролю за етикою взаємовідносин суб'єктів фармацевтичного ринку.
Враховуючи світовий досвід та сучасні тенденції, які мають місце на фармацевтичному ринку України, вважаємо, що важливим напрямком у забезпеченні дотримання етичних норм та принципів поведінки усіх учасників фармацевтичного ринку є створення Комітету з етики при фармацевтичних асоціаціях, які у своїй діяльності повинні керуватися принципами професійної незалежності, компетентності, плюралізму, справедливості, прозорості.
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
1. Вперше теоретично обґрунтована методологія соціально-ефективної організації фармацевтичного забезпечення населення України відповідно до міжнародних норм та стандартів шляхом розробки концептуальних засад пріоритетного розвитку та створення відповідних моделей, які враховують національні особливості системи охорони здоров'я та фармації.
2. На підставі проведеного аналізу форм та методів організації забезпечення населення ЛЗ в світі та в Україні визначено основні напрямки трансформації вітчизняної системи фармацевтичного забезпечення населення, а саме: адаптація до світових стандартів з урахуванням національних особливостей та розвитку соціального захисту пацієнтів; вдосконалення нормативно-правового регулювання системи обігу ЛЗ; впровадження нових форм та методів у здійсненні соціального захисту відповідно до сучасної моделі соціальної політики, що формується.
3. На підставі узагальнення світового досвіду з фармацевтичного забезпечення пільгових груп та категорій, визначено, що формування цих категорій має суттєве значення в охороні здоров'я та соціальній сфері практично усіх країн. Важливим напрямком вирішення проблеми пільгового забезпечення є удосконалення компенсації вартості та ціноутворення на ЛЗ.
Першочерговими заходами у вирішенні проблеми фармацевтичного забезпечення пільгових категорій населення в Україні є: введення особистого обліку громадян щодо внесення їх до пільгових груп або категорій та упорядкування цих категорій населення; впровадження соціального та обов'язкового страхування з метою компенсації вартості лікування тяжких захворювань; розробка та впровадження ефективних механізмів реімбурсації вартості ЛЗ; визначення переліку державних соціальних стандартів лікування із зазначенням видів та обсягів медичної та фармацевтичної допомоги, що надається громадянам безоплатно за рахунок бюджетів всіх рівнів і коштів обов'язкового медичного страхування.
4. Внаслідок вивчення діючих форм та методів організації лікарського забезпечення населення, нами встановлено, що велика увага практично у всіх країнах світу приділяється організації лікарського забезпечення наркозалежних. Саме ця категорія населення має певні особливості у формах та методах забезпечення їх медичною та фармацевтичною допомогою. З урахуванням того, що сьогодні наркоманію необхідно розглядати як медико-соціальну патологію, серед соціальних, економічних, біологічних, психологічних чинників, які обумовлюють наркозалежність, встановлено, що визначальним чинником є соціальний.
5. Визначено, що для вирішення проблеми наркоманії та обігу наркотичних ЛЗ держава повинна діяти у таких пріоритетних напрямках: прийняття Концепції України щодо боротьби з наркоманією; вдосконалення нормативної бази МОЗ України щодо обігу наркотичних ЛЗ, в т.ч. для уможливлення застосування замісної терапії у медичній практиці; розробка стратегії залучення хронічно хворих до програм замісної терапії, організація виробництва в Україні препаратів замісної терапії; створення умов для надання замісної терапії на базі наркологічних центрів і кабінетів; запровадження на регіональному рівні механізмів контролю та координації дій організацій, які впроваджують програми замісної терапії, що включає медичні, соціальні заклади та органи МВС України.
6. Нераціональність та безконтрольність прийому ЛЗ в Україні можна констатувати як соціально-економічну проблему, яка потребує негайного вирішення шляхом розробки відповідної нормативно-правової бази, упорядкування рецептурного відпуску; впровадження соціального медичного страхування. Встановлено, що в сучасних умовах рецепт має виконувати такі функції: медична, технологічна, юридична, економічна та соціальна, умовою виконання яких є формування в правовому полі відповідної до міжнародних норм нормативно-правової бази, що регулює рецептурний, а не безрецептурний відпуск ЛЗ, як прийнято в чинному законодавстві.
На підставі аналізу обігу ЛЗ доведено, що основною проблемою, яка породжує порушення рецептурного відпуску ЛЗ і, як наслідок, безпідставне зростання безрецептурного відпуску та самолікування, є законодавча норма ст. 21 Закону України «Про лікарські засоби», згідно з якою в Україні визначено принцип регулювання обігу безрецептурних препаратів, що є основним протиріччям до міжнародних норм.
7. На засадах визначених передумов розвитку сімейної медицини, нами проведено моделювання процесу формування національної лікарської (фармацевтичної) політики, яка зорієнтована на первинну медико-санітарну допомогу, а також розроблено концептуальну модель стандарту медичної та фармацевтичної допомоги, в якій центральне місце посідає модель пацієнта.
Теоретично обґрунтовано визначення доступності ОЛЗ, що надається в умовах загальної практики (сімейної медицини). Проведено фармакоекономічне дослідження стандартів фармакотерапії, що використовуються в практиці сімейних лікарів, на прикладі фармакотерапії ГРВІ та грипу.
8. Вперше запропоновано методологію моделювання соціально-економічних показників доступності ЛЗ та їх споживання сім'ями в Україні з використання кореляційно-регресійного моделювання показника сімейної доступності ЛЗ, кластеризації споживання ліків та соціальної справедливості у розподілі аптечних закладів між містом та селом. Методологія моделювання базувалася на достовірній доказовій базі з використанням результатів Всеукраїнського вибіркового обстеження умов життя сімей (домогосподарств), яке здійснюється Державним комітетом статистики України та Головними управліннями статистики в областях, що проводиться на постійній основі з 1999 р. і розповсюджуються на все населення країни.
Розроблено комплекс моделей, що узагальнює споживання ліків з урахуванням адекватності обсягів пільг і дотацій на ліки в регіонах, враховуючи захворюваність населення в регіонах України; визначені тенденції щодо відсутності соціального захисту та гарантій фармацевтичної допомоги, що свідчить про необхідність реформування державної політики у сфері компенсації вартості ЛЗ.
9. Вперше розроблено теоретичний підхід до визначення організаційних засад та принципів, правового й соціально-економічного характеру систем реімбурсації вартості ЛЗ як складової фармацевтичного забезпечення населення. Розкрито сутність, конкретизовано зміст поняття реімбурсації як соціально-економічної системи з виділенням суб'єкта (уповноважені органи, що здійснюють компенсаційні виплати з певних джерел фінансування), об'єкта (певні групи населення та категорії захворювань), а також механізму відшкодування вартості лікарських засобів та фармацевтичної допомоги, визначено значення категорії реімбурсації в забезпеченні доступності фармацевтичної допомоги населенню.
10.З метою вдосконалення вітчизняної системи компенсації вартості ЛЗ запропоновано на державному рівні визначення груп населення та категорій хворих з урахуванням чинників вітчизняної охорони здоров'я та відповідно до міжнародних норм, що регламентують умови соціального захисту громадян. Вперше розроблено перспективні моделі реімбурсації вартості ЛЗ та фармацевтичної допомоги за умов обов'язкового медичного страхування.
Введено в науковий обіг поняття «реімбурсація», «об'єкт реімбурсації», «суб'єкт реімбурсації», «механізм реімбурсації», «обсяг необхідної фармацевтичної допомоги (ОНФД)» з обґрунтуванням їх застосування відповідно до змістовних характеристик.
11.Відповідно до сучасних тенденцій розвитку соціального захисту громадян в Україні, запропонована перспективна система моделей соціальної політики у сфері фармацевтичного забезпечення з урахуванням визначених ознак: за видом базового напрямку – соціальний розвиток з елементами соціального страхування; за видом суб'єкта соціальної відповідальності – ліберальна модель з елементами корпоративності та солідарності; за видом участі держави – стимулювальна модель з елементами добродійності.
12.Встановлено, що однією з проблем формування соціально-ефективної системи фармацевтичного забезпечення в Україні є недосконалість організаційно-правового механізму фармацевтичного забезпечення населення й лікувально-профілактичних закладів.
Вперше обґрунтовано Концепцію пріоритетного розвитку соціально-ефективної організації фармацевтичного забезпечення населення з її структуризацією та систематизацію за рівнями та блоками визначених проблем.
13.Доведено, що ефективна діяльність у сфері обігу ЛЗ є неможливою без визначення чітких норм етичної поведінки усіх суб'єктів фармацевтичного ринку, які визначаються Етичним кодексом фармацевтичних працівників. Проаналізовано досвід країн, найбільш схожих до вітчизняної охорони здоров'я та фармації, з метою розробки та функціонування Етичного кодексу. Обґрунтовано підхід щодо створення проекту Етичного фармацевтичного кодексу України, що можна розглядати як етичний стандарт фармацевтичної діяльності з визначеним механізмом дії (саморегуляції), функціонування якого забезпечить ефективність положень та принципів у професійній діяльності.
14.Соціально-економічна значущість дисертаційних досліджень полягає в тому, що наукові розробки за їх результатами впроваджено в діяльність Комітету з охорони здоров'я ВР України, Міністерства охорони здоров'я України, Державної служби лікарських засобів та виробів медичного призначення, ДАК «Ліки України», Головних управлінь охорони здоров'я Харківської, Луганської, Чернігівської обласних державних адміністрацій, Державних інспекцій з контролю якості лікарських засобів в Харківській, Донецькій областях, а також 5 методичних рекомендацій, затверджених ПК «Фармація» АМН та МОЗ України і узгоджених МОЗ України в навчальний процес вищих фармацевтичних та медичних закладів освіти.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 180; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!