Ландшафтна структура території м. Києва: давні та сучасні ландшафти
Вступ
Актуальність. Місто – це антропогенна екосистема, що являє собою концентроване розміщення промислових і побутових споруд, та населення, яке знаходиться на його території. На відміну від сільських населених пунктів жителі міст зайняті трудовою діяльністю переважно у сфері промисловості, управління, освіти, культури і сфери обслуговування. Для міст характерна чисельність населення не менше 5–10 тисяч і багатоповерхова забудова. Ємність міського середовища залежить від інфраструктури міста і розвитку транспортних мереж.
Процес розвитку населених пунктів типу міста називають урбанізацією. Способи виникнення міст в історії людства були різними. Міста виникали як сумісні поселення ремісників, що полегшувало їхню виробничу діяльність, як центри торгівлі, як воєнні укріплення (фортеці), що забезпечувало захист сконцентрованого в них населення від нападу ворога. Вплив міст на природне середовище поширюється за їх межі. Вони оточені більш чи менш протяжними зонами двох типів: сільськогосподарськими з виробництвом, що визначається потребами даного міста, та рекреаційними, які використовуються жителями міста для відпочинку.
Питання вивчення міських ландшафтів потребує постійного дослідження, оскільки на сучасному етапі розвитку техносфери людина постійно намагається якомога більше полегшити власне життя. Це виявляється насамперед у зростанні кількості антропогенного навантаження на природні екосистеми. Міські території, на які здійснюється постійне навантаження перебуває в досить складному екологічному стані і потребує постійного оновлення.
|
|
|
Об`єкт дослідження – функціональні ландшафти м. Києва.
Мета роботи – проаналізувати значення біоценотичних угруповань рослин в житті міських біоценозів.
Дослідження даного питання потребує вирішення певного кола питань:
1) проаналізувати основні етапи розбудови міста та формування ландшафтно-архітектурних систем Києва;
2) охарактеризувати ландшафтну структуру територій м. Києва;
3) дати характеристику комплексних зелених зон міста;
4) проаналізувати ландшафтно-архітектурні риси покриву м. Києва;
5) проаналізувати та систематизувати відомості, щодо особливостей рослинного покриву м. Києва.
Етапи розбудови міста та формування ландшафтно-архітектурних систем Києва
Київ – це сплав славного минулого і сучасного. В образі міста зримо вимальовуються риси надійного майбутнього. Адже саме сьогодні визначається, яким буде Київ в третьому тисячолітті нової ери.
Формування населеного пункту і розширення його території визначається політичною обстановкою, притаманними лише йому соціально-економічними функціями на різних історичних етапах і реалізується у конкретних природних умовах, які виступають чи як сприятливі, чи як такі, що обмежують його розвиток. Територія міста не може зростати випадково або механічно. Місто у зв'язку із динамікою його функціональної структури завжди повинне мати певний резерв природних умов і ресурсів [1].
|
|
|
У тісному зв'язку із зміною історичних умов і суспільно-економічних відносин змінювались функції Києва як міста у цілому та його складових частин; відповідно змінювались і критерії оцінки територій, які включались до міської межі. Водночас, упродовж сотень років зберігається багато індивідуальних особливостей міста відповідно до традиційних функцій його історичних районів, що збігаються в основних рисах із ландшафтною структурою стародавнього ядра.
Із зазначеного випливає неабияка цікавість до аналізу містобудівного освоєння ландшафтів на головних етапах розвитку міста, з'ясування закономірностей і тенденцій цього процесу. Адже етапи розвитку будь-якого явища означають якісну зміну певної тенденції розвитку. Зокрема, для півтора тисячолітнього міста етапи знаменують відчутні зміни у якісному стані його екологічної системи [18].
|
|
|
Під ландшафтами зазвичай науковці розуміють цілісні ділянки земної поверхні (довкілля, у якому розрізняють численні складники), що характеризуються однорідністю, походженням, взаємозв'язками компонентів.
Компонентами ландшафтів є гірські породи, рельєф, поверхневі та підземні води, повітряні маси, ґрунти та рослини і тварини.
Ландшафти виступають життєвим середовищем людини, є її ресурсною базою, головною територіальною основою для розміщення виробничих і невиробничих об'єктів. Вони виступають як середовище відпочинку і джерело естетичного збагачення.
Відповідно співвідношення і взаємовідносини основних ландшафтоутворюючих чинників, у класифікаціях ландшафти Києва відносять до східноєвропейських рівнин: знижених та підвищених, що тяжіють до північно-східної частини Українського кристалічного щита і Дніпровсько-Донецької западини та їхніх схилів. За зонально-біокліматичним положенням, що визначає баланс тепла і вологи, вони діляться на два основних типи – змішано-лісовий і лісостеповий та долини Дніпра, яка являє собою знижену алювіальну рівнину, дуже строкату за типами грунтово-рослинного покриву (лучні, болотні, дернові тощо).
|
|
|
На сучасному етапі, для того, щоб вирішити завдання реконструювання древніх ландшафтів, їх послідовної зміни при розбудові Києва, вивчення наслідків господарського освоєння різних ландшафтних категорій київської старовини, доцільним є використання двох груп методів: історико-ландшафтних картографічних реконструкцій та картометричних, тобто методів пошуку спільних рис у різних компонентах давньої і сучасної природи за картами різних масштабів і різних часів. Вихідними матеріалами є також результати сучасних ландшафтних досліджень та опубліковані історичні й археологічні відомості.
Для ландшафтного аналізу цього процесу були складені середньомасштабні карти відтворених і сучасних ландшафтів на теренах Києва та у районах його перспективної забудови із виділенням місцевостей та їх угрупувань. Оскільки, дослідженню підлягають періоди із різними критеріями містобудівної оцінки ландшафтів, то при складанні карт були враховані елементи природного середовища, життєво необхідні як для архаїчного господарства І тисячоліття н.е., так і для сучасного міста [1].
Київ як торгівельний та адміністративний центр східних слов'ян виник у місці перетину межі двох природно-господарських зон та дніпровського торгівельного шляху. Як показали історико-ландшафтні дослідження, починаючи із енеоліту (трипільська культура), коли панівною галуззю господарства стало землеробство, освоєнню підлягали, головним чином, ландшафти лісостепового типу. Лісостепова зона на багато тисячоліть стає найбільш заселеною і освоєною щодо землеробства. Найбільшу господарську вартість мали території зі складною ландшафтною структурою, найбільш сприятливою для комплексного господарства, що спостерігається у місці контакту ландшафтів лісостепового типу із ландшафтами поліського типу та потужної дніпровської заплави. Місця для поселень у межах таких оптимальних територій обирали, також, із урахуванням наявності природних укріплень і рубежів, що мали виконувати оборонну функцію.
Перелічені умови, представлені у районі Києва, найкращим чином сприяли заснуванню на цій території поселень усіх археологічних культур Середнього Подніпров'я. Археологічні матеріали свідчать про наявність значного торговельного осередку у районі майбутнього Києва вже на рубежі нашої ери. Становлення Києва як адміністративного центру почалось у середині І тисячоліття н.е. у зв'язку із виникненням першого державного об'єднання східних слов'ян і збільшенням внутрішньої торгівлі подніпровському водному шляху. Через Київ відбувався торговельний обмін між хлібним Лісостепом і мисливсько-промисловим Поліссям. Київ контролював торгівлю між районами Балтики та Чорного моря, Західною Європою та Сходом. Одне з провідних місць посіла реміснича функція міста. Почалося поступове розширення його території, що відбувалося потім упродовж багатьох віків.
Півтора тисячолітня історія міста – невпинний процес чергування його занепадів та відроджень.
Щоб виявити закономірності і тенденції цього процесу, необхідно обґрунтувати систему часових (хронологічних) зрізів, які б висвітлювали головні етапи розвитку міста та його функцій. Такі дані, окрім пізнавального інтересу для кожного мешканця Києва, мають ще важливе значення щодо оцінювання стану екологічних ситуацій у місті на певних етапах його розбудови, надають історично тривалому процесу ландшафтного освоєння теренів столиці східних слов'ян певних класифікаційних рис.
До X ст. формується ядро стародавнього Києва, диференційованого на верхні укріплену частину (Старокиївська гора) та нижню неукріплену торгівельно-ремісничу (Поділ). З X по XII ст. Київ – столиця Давньої Русі. У цей період посилюється політична роль міста, його адміністративна та ідеологічна функції, досягають розквіту ремесло, торгівля, будівництво. Київ значно розширює свої межі. Із XIII по ХVІІ ст., у період феодальної роздробленості, іноземних панувань, народних рухів, частих війн, руйнувань та епідемій Київ майже не зростає територіально. З ХVІІІ до середини XIX ст. містобудівне освоєння території відбувається шляхом, характерним для всіх великих міст. Будуються військові укріплення, адміністративні та громадські споруди, палацові комплекси. З середини XIX до початку XX ст. зростає значення Києва як центру внутрішньої торгівлі. Спостерігається інтенсивне збільшення населення та території міста. 3 1918 р. розпочинається етап так званого соціалістичного будівництва. У Києві розгортається житлове, промислове, адміністративне та культурне будівництво, що ведеться з упровадженням індустріальних методів. Після 1945 р. швидкими темпами були усунуті руйнування періоду війни. Сучасне будівництво ведеться посиленими темпами на нових територіях, реконструюються старі квартали міста [7].
Таким чином, складний довготривалий процес містобудівного освоєння та формування території Києва може бути висвітлений таким рядом хронологічних зрізів: середина XVІІІ ст., кінець XII ст., кінець ХVІІ ст., середина Х ст., середина XIX ст., початок XX ст., середина XX ст., сучасний період. Картометрична обробка і аналіз історичних та ландшафтних даних показали, що ландшафтна структура Києва і прилеглих територій, які можуть бути потенціалом для подальшого зростання міста, досить складна в зв'язку з приуроченістю до смуги контакту двох ландшафтних зон та широкої долини Дніпра.
До ландшафтів мішано-лісового (поліського) типу віднесені підвищені моренно-водно-льодовикові і знижені терасові рівнини із дерново-підзолистими, піщаними і супіщаними ґрунтами, які сформувалися під борами та суборами (49,2% всієї території) [3].
Ландшафти лісостепової зони (широколистяно-лісового типу) представлені підвищеними акумулятивно-денудаційними розчленованими лесовими рівнинами з сірими, ясно – та темно-сірими суглинковими ґрунтами, які сформувалися під свіжими дібровами (19,9%). Межі між зональними типами ландшафтів мають складний характер. 25,3% території припадає на високі та низькі заплави Дніпра та його притоків. Площа водних об'єктів становить 5,6% території.
Природні умови північної частини Київського Подніпров'я сприяли виникненню в його межах на початку нашої ери значного торгово-адміністративного центру. Ландшафтна приуроченість розміщення первинного ядра Києва також вказує на невипадковість вибору місця його заснування. Стародавній торговий центр дніпровського шляху виник на високій заплаві біля підніжжя лесового плато, із дрібними землеробськими поселеннями, біля впадіння Почайни, гирло якої було природною гаванню. Поява адміністративної функції викликала необхідність будівництва фортеці («граду''). Для якої обов'язковою умовою була наявність природних укріплень. Розчленований край плато із відносними висотами близько 100 м, з ярами, мисами та останцями, що панував над нижньою частиною міста та Дніпром, був ідеальним місцем для першого городища Кия на Замковій горі (урвистий останець) і плацдармом для зростання Верхнього Міста – городище на Старокиївській горі (виступ плато).
До X ст. були повністю заселені розчленовані схили та останці між верхньою та нижньою частинами міста; з'явилась необхідність в його розширенні. В кінці X ст. площа верхньої частини значно збільшується за рахунок забудови міста Володимира і спорудження його укріплень, однак на цю частину міста, розташовану на лесовому плато, припадало не більше 6% міської забудови, а більше половини (61,0%) території – на нижню частину – Поділ, розташовану на високій заплаві Дніпра [14].
У ХІ-ХІІ ст. в зв'язку із посиленням політичного й адміністративного значення міста та поширенням громадського будівництва (спорудження Софіївського собору, багатьох церков, монастирів, палаців) збільшується верхня частина і створюються нові фортечні споруди – Місто Ярослава – 72 га, Місто Ізяслава – 6 га; Копирів кінець – 40 га. Загальна площа Верхнього Міста збільшується до 130 га і досягає 34% загальної площі забудови. Водночас зростає до 180 га нижня (подільська) частина, з'являються оборонні споруди в північно-західній частині. В цей період зростає значення старокиївської агломерації, що складалась з дрібних поселень (Берестове, Дорогожичі), монастирів (Печерський, Видубицький, Кловський, Кирилівський); усі вони були розташовані в межах підвищеної лесової рівнини із значним землеробським освоєнням.
З другої половини XII ст., в результаті боротьби удільних князів за Київ та руйнування його у 1169 р. місто втрачає значну частину політичних і адміністративних функцій. Взяття його Батиєм у 1240 р. і наступні події, пов'язані з іноземним пануванням, багаторазовими руйнуваннями (1416, 1482, 1651, 1679, 1687 роки), пожежами та епідеміями, не сприяли значному розширенню території міста. Однак Київ залишається важливим центром розвитку економіки, культури, передової громадської думки, освіти, соціального прогресу. В цей період більша частина громадського будівництва припадала на відновлення та реконструкції пошкоджених споруд і військових укріплень [8].
Із першої половини XVIІІ ст. в зв'язку з будівництвом фортеці росте й набирає адміністративних функцій нова частина міста – Печерськ – в межах підвищеної лесової височини. До середини XIX ст. печерська частина сполучається з основним ядром Києва. Забудовується лесова рівнина навколо Печерської фортеці, вздовж долини Либіді та круто-схилових ділянок хрещатицької долини. Розширюється Нижнє Місто на правобережній високій заплаві. За цей час площа забудови зростає майже утричі, переважно за рахунок підвищеної лесової рівнини та заплави. Вперше починається забудова ландшафтів змішано-лісовоґо типу – знижених рівнин давньоалювіальних терас.
Рис. 1.1. Ландшафти території Києва та їх міська забудова
Ландшафти території Києва та їхня міська забудова: ландшафти змішано-лісового типу із піщаними та супіщаними деревно-підзолистими ґрунтами: 1 – підвищені моренно-водно-льодовикові хвилясті рівнини із дерновими середньо та слабко-підзолистими супіщаними ґрунтами під свіжими суборами й борами; 2 – знижені давньоалювіальні терасові дрібнохвилясті рівнини із дерновими слабко та середньо-підзолистими піщаними піщаними і супіщаними ґрунтами під сухими борами та свіжими суборами; ландшафти широколистяно-лісового типу підвищеної лесової акомулятивно-денудаційної горбисто-хвилястої рівнини із сірими лісовими ґрунтами; 3 – горбисто-хвилясті привододільні рівнини із темно-сірими та сірими легкосуглинковими ґрунтами, які сформувалися під свіжими дібровами: 4 – слабко-хвилясті рівнини із розлогими схиловими балками, із сірими й темно-сірими легкосуглинковими лісовими ґрунтами, що сформувалися під свіжими й вологими дібровами: 5 – розчленовані останцево-яружно-балочні схили рівнини із світло-сірими, сірими й дерновими легкосуглинковими й супіщаними ґрунтами, які сформувалися під свіжими дібровами й різнотравно-злаковою рослинністю; ландшафти знижених алювіальних терасових рівнин із дерновими, лучними й болотними ґрунтами; 6 – знижені алювіальні слабкохвилясті рівнини (висока заплава) із дерновими й лучними піщаними й супіщаними ґрунтами, які сформувалися під заплавними луками та вологими дібровами; 7 – низькозаплавні слабкостічні заболочені зниження із лучно-болотними, болотними, торфово-болотними ґрунтами й торфовищами, які сформувалися під вологими луками й болотною рослинністю; лісова рослинність зеленої зони Києва
У вісімдесяті роки минулого століття налічувалось 5906 садиб, на яких було розташовано 20 тисяч дерев'яних і близько 3 тисяч кам'яних будинків. Вулиць і провулків – півтори сотні. Проживало тут близько 250 тисяч чоловік.
В 20–30 pp. містобудівне освоєння території відбувається головним чином за рахунок порівняно малопродуктивних у сільськогосподарському відношенні ландшафтів мішано-лісового типу. Продовжується і забудова ландшафтів підвищеної лесової височини на правобережжі Либіді та заплавних місцевостей, забудовуються вільні ділянки і ущільнюється забудова центральних кварталів. Відбувається реконструкція старих будинків. З початку XX ст. до 1941 р. площа міської забудови зросла в п’ять разів (9,7 тис. га). У 1921 р. в Києві було утворено ряд адміністративних районів. Крім центральної частини, виділялись Печерський, Шулявський, Солом'янський, Подільський, Деміївський райони. Ще швидше у цей час зростає загальна площа Києва. В жовтні 1923 р. уряд УРСР прийняв ухвалу про розширення території міста більше ніж в два рази за рахунок включення до міської смуги окремих територій та приміських сіл. До 1927 р. в міську смугу Києва увійшло 20 населених пунктів: Микільська та Воскресенська слобідки, Дарниця, Нивки, Відрадний, Совки, Корчувате, Мишоловка, Теличка та інші. Як наслідок, територія міської зони сягнула майже 40 тисяч гектарів, утворився зелений пояс навколо Києва, і в міську смугу увійшло 12,3 тисяч лісових насаджень. В передвоєнний час площа міста разом з зеленою зоною досягає 68 тис. га.
Під час Другої світової війни було зруйновано більше 40% житлового фонду і майже всі підприємства міста. В повоєнний період житлові та інші споруди відбудовувались швидкими темпами, вже до 1950 р. було створено більше 1000000 м2 житлової площі і відбудовано 2250 приватних будинків. У 1952 р. починається забудова нових житлових масивів: Першотравневого, Відрадного, Нивок у мішано-лісових ландшафтах підвищеної морено-водо-льодовикової рівнини. В 1967 р. був затверджений новий генеральний план розвитку міста. В основу плану, реалізація якого почалась уже в наступному році, було покладено ідею розміщення житлових масивів на намитих ґрунтах, на місці частково заболочених, малоцінних для сільського господарства територій в заплаві Дніпра, який стає головною архітектурно-планувальною віссю міста. Це дозволило зберегти придатні для землеробства землі, зробити місто більш компактним і перейти від радіальної до радіально-кільцевої структури його території. На намитих ґрунтах будуються масиви: Русанівка, Березняки, Оболонь. На пісках давньоалювіальної зниженої терасової рівнини – Лісовий, Воскресенський, Лівобережний, Комсомольський масиви. На моренно-водно-льодовиковій рівнині – Виноградар, Вітряні гори, Академмістечко та ін. Новітні технічні засоби будівництва дозволили вести забудову дуже розчленованих, крутосхилових місцевостей підвищеної лесової рівнини, частка яких в ландшафтній структурі забудованих територій міста зросла за повоєнний період від 2,5 до 7,0%. Зараз на території Києва забудовано біля 30 тис. га, тобто утричі більше ніж в передвоєнні роки [8].
Згідно із генеральним планом перспективного розвитку Києва, житлове будівництво сконцентроване головним чином на намивних ґрунтах в заплавних ландшафтах долини Дніпра. Найбільшими житловими масивами стали Троєщина, Осокорки, Лозняки та Вигурівщина. У найближчі 25–30 років виникне необхідність в пошуках територій під міське будівництво.
Ландшафтний аналіз містобудівного зростання Києва виявив певні зв'язки цього процесу з функціональними особливостями міста на різних етапах його розвитку.
Від заснування Києва до XIX ст. кожна його частина виконувала певні функції. Місто зростало залежно від придатності ландшафтів до виконання цих функцій. Торговельно-економічну функцію, пов'язану із дніпровським шляхом, виконувала нижня (подільська) частина міста, розташована у заплаві Дніпра. Розвиток верхньої частини Києва був підпорядкований адміністративній, оборонній, культурно-ідеологічній функціям, яким найкраще відповідали аграрноосвоєні ландшафти підвищеної розчленованої лесової височини [6].
В XIX і на початку XX ст. функціональні ролі частин міста поступово вирівнюються. Київ зростає переважно за рахунок ландшафтів підвищеної лесової рівнини. їхня забудова, що почалась вибірково від стародавнього центра міста, захоплює в цей період найбільш зручні ділянки в межиріччі Дніпра і Либіді на віддаль 5–7 км вздовж існуючих шляхів сполучення.
У передвоєнний час Київ набуває функцій найбільшого в Україні адміністративного, індустріального, наукового і культурного центру. При загальному значному зростанні території Києва випереджуючими темпами забудовуються менш цінні у сільськогосподарському відношенні мішано-лісові ландшафти в північно-західному напрямку і на Лівобережжі. Не забудовуються ділянки цінних лісових масивів, які набувають рекреаційних функцій.
На сучасному етапі на долю ландшафтів мішано-лісового типу припадає більше половини міської забудови. Останні 25 років інтенсивно забудовуються заплавні місцевості із перебудовою їх літогенної основи і висотного рівня. Сучасна міська забудова правобережної частини в загальних рамках збігається із конфігурацією агроландшафтної зони часів Київської Русі, за виключенням сильно розчленованих територій, що мають рекреаційну функцію. 25% забудови Києва припадає в наш час на підвищену лесову рівнину. Подальшу її забудову слід обмежити в зв'язку із сільськогосподарською цінністю її ландшафтів. Будівництво тут можна вести за рахунок реконструкцій та ущільнення вже освоєних територій і освоєння сильно розчленованих крутосхилових ділянок. Значним потенціалом для розширення міста є підвищені та терасові рівнини ландшафтів змішано-лісового типу, однак при їх освоєнні слід дотримуватись умови збереження зеленої зони. Дальша забудова заплавних ландшафтів, понад вже заплановані, недоцільна в зв'язку з їх рекреаційною та санітарно-гігієнічною цінністю.
Зараз територія Києва зростає переважно за рахунок освоєння Троєщини, Осокорків, Позняків та Вишеньок. На вільних територіях (у тому числі і на намивних ґрунтах у заплаві Дніпра) буде розташовано 57% загального обсягу будівництва, на реконструйованих територіях 38%.
При складанні перспективних планів розвитку міста в майбутньому необхідно враховувати аспекти доцільного використання ландшафтних ресурсів і збереження функцій зелених та санітарно-гігієнічних зон в умовах зростаючого навантаження на повітряний та водний басейни [22].
Ландшафтна структура території м. Києва: давні та сучасні ландшафти
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 233; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!