Політичний і соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської держави
РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:
«Державний устрій та соціально-економічний розвиток України у Х VIII ст. Ліквідація козацької державності»
Виконала:
Костенко Л.М.
ПЛАН:
1. Гетьманування І.Мазепи. Північна війна і Україна.
2. Політичний і соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської держави.
3. Ліквідація автономного устрою України. Гайдамацький рух. Коліївщина.
4. Особливості соціально-економічного розвитку Правобережної та Західної України. Виникнення українського козацтва. Запорізька Січ
Гетьманування І.Мазепи. Північна війна і Україна
Вирішальним моментом у стосунках між Україною і Росією стало гетьманування Івана Мазепи. Він народився у 1639 році в с. Мазепинці на Київщині і належав до давнього роду української православної шляхти. Отримав високу освіту, навчаючись у Київській академії, в єзуїіській колегії у Варшаві, а потім ще й за кордоном. Був пажем при дворі польського короля Яна Казиміра, писарем в уряді Петра Дорошенка, генеральним осавулом в уряді І.Самойловича. У 1687 р., коли змістили І.Самойловича, його наступником обрали І.Мазепу.
Слід наголосити, що І.Мазепа став гетьманом у надзвичайно складний для України час. Українські землі були розчленованими "Коломацькі статті" 1687 р. (договірні статті між гетьманом і російським урядом) ще більше обмежували автономні права України.
Але своєю політикою І.Мазепа зміцнив владу гетьмана, сприяв економічному і культурному розвитку України. Свій авторитет гетьман підніс активною меценатською діяльністю - на його кошти збудовано 12 і реставровано 20 храмів, Києво-Могилянська колегія здобула статус академії.
|
|
|
Проте соціальна політика гетьмана виявилася не досить гнучкою. Основну ставку він зробив на козацьку старшину і шляхту, прагнучи перетворити їх у міцний привілейований клас. Відбулося посилення усіх форм експлуатації селян, козаків і міщан, загострення соціальних суперечностей в українському суспільстві.
Головною метою І.Мазепи було об'єднання України в одну незалежну державу. Великі сподівання гетьман покладав на молодого російського царя Петра 7(1689-1725 рр.). Між ними склалися надзвичайно довірливі стосунки.
Україна і Північна війна
У1700 р. розпочалася Північна війна між Швецією і Росією; остання прагнула отримати вихід до Балтійського моря. Україна надавала активну допомогу Росії у цій війні. Але у 1708 р. І.Мазепа уклав таємний союз зі шведським королем Карлом XII, спрямований проти Петра І. Передбачалося, що Україна надасть Швеції допомогу у війні проти Росії, а Швеція забезпечить повне звільнення України від влади Москви. За цей вчинок російські, а потім і радянські історики називали Мазепу "зрадником", а слово "мазепинець" стало синонімом слова "сепаратист". Які ж причини змусили гетьмана шукати нових зовнішньополітичних орієнтирів?
|
|
|
Петро І виявився прибічником політики жорсткого централізму, прагнув цілком підпорядкувати Україну Російській державі, що не співпадало з прагненням І. Мазепи розширити самостійність Гетьманщини. Під час Північної війни Петро І нещадно експлуатував людські і матеріальні ресурси України. Край був економічно виснажений, населення вивозили на будівництво доріг, каналів, міст. Козацьке військо використовували у війні як "гарматне м'ясо". Політика Петра І викликала обурення в Україні, козацька верхівка наполягала на пошуках нового союзника.
У І. Мазепи були підстави вважати, що цар може пожертвувати Україною, аби забезпечити перемогу у війні і вийти на береги Балтійського моря.
Перехід І.Мазепи на бік шведського короля Карла XII
У жовтні 1708 р. військо Карла XII вступило на Україну. На його бік перейшов Мазепа з 15 тис. козаків, а також 8 тис. запорізьких козаків на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. Основна ж маса козаків, старшини, селянства і міщан відмовилася підтримати гетьмана. Чому ж так сталося?
|
|
|
По-перше, далася взнаки соціальна політика гетьмана. Надто далеко відірвався він від життєвих потреб народу і не користувався популярністю в народних масах.
По-друге, для народу цей крок Мазепи був несподіваним, а справжні його причини невідомі, адже союз зі Швецією був таємним.
По-третє, Петро І вжив швидкі і рішучі дії проти Мазепи, представивши його зрадником України (за наказом царя гетьмана проклинали у всіх церквах) та залякавши населення України репресіями, спрямованими на прибічників гетьмана.
Царські війська знищили столицю Мазепи - місто Батурин, вирізавши 6 тис. жителів зруйнували Запорізьку Січ У 1708 р. цар наказав обрати нового гетьмана, і ним став Іван Скоропадський (1708-1722 рр.). Козацьких старшин, які не прибули на вибори нового гетьмана, цар оголосив зрадниками Здійснюючи політику терору, Петро І прагнув знищити серед українського населення будь-яку опозицію.
Полтавська битва
27 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва - вирішальна битва Північної війни, яка завершилась поразкою Карла XII та І. Мазепи.
І. Мазепа разом зі своїми прибічниками знайшов політичний притулок у Молдавії Вони стали першою українською політичною еміграцією. 21 вересня 1709 р. гетьман помер. Україна за Гетьмана І.Мазепи (1687-1709 рр.) Після смерті І. Мазепи українська еміграція обрала гетьманом Пилипа Орлика, який так і залишився гетьманом у вигнанні. Він склав проект першої Конституції України, яка отримала назву "Пакти і Конституція прав і вольностей Запорозького війська". Зміст її такий:
|
|
|
а) проголошувалася незалежність України від Росії та Речі Посполитої;
б) обґрунтовується протекція шведського короля та союз з Кримським ханством;
в) територія України визначається Зборівським трактатом 1649р.;
г) запорожцям повинні були повернути їхні давні містечка Трахтемирів, Кодак, Келеберду, землі над Ворсклою; фортеці, побудовані Мазепою, ліквідовувались;
д) при гетьманові утворюється Генеральна рада із законодавчою владою, яка складається з генеральної старшини, полковників, виборних депутатів від кожного полку та делегатів від запорожців. Рада збирається тричі нарік - на Різдво, Покрову та Великдень;
е) справи про кривду гетьманську та провини старшини розглядає генеральний суд, до діяльності якого гетьман не має права втручатися;
є) державна скарбниця і майно підпорядковуються генеральному підскарбію, на утримання гетьмана призначаються окремі землі;
ж) встановлюється виборність полковників, сотників з наступним їх затвердженням гетьманом;
з) спеціальна комісія має здійснити ревізію державних земель, якими користується старшина, а також: повинностей населення;
й) скасовуються оренди та податки на утримання гетьманської гвардії;
і) гетьман має захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким вдовам і сиротам.
Конституція мала яскраво виражені демократичні тенденції. Про це свідчить встановлення представницького органу - Генеральної ради, виборності посад, спроба розподілу повноважень виконавчої і судової влад. Разом з тим не можна не зауважити, що Конституція мала на меті задовольнити перш за все інтереси тих соціальних груп, на які намагався спиратися Орлик для повернення в Україну. Проголошення захисту інтересів простого народу мало тут швидше декларативний характер. Зверніть увагу на оцінку Конституції І.Крип'якевичем: "Всі ці постанови мали егоїстично класовий чи груповий характер... Творці Конституції - старшина і запорожці - не виявили широкого політичного світогляду". Конституція значно обмежувала гетьманську владу в інтересах старшини. За висловлюванням історика О.Оглоблина, вона була "другою поразкою гетьмана Мазепи після полтавської катастрофи, яка завдала великого удару по гетьманській владі".
Хоч Конституція і не була запроваджена в життя, вона стала видатною пам'яткою української державно-політичної думки в еміграції.
Уряд Орлика намагався створити антиросійську коаліцію держав. Але ці намагання виявилися марними - європейські держави не бажали воювати за Україну.
Політичний і соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської держави
Наприкінці ХVIІ - у першій чверті ХVIІІ століття у Росії відбувався перехід від станово – представницької до абсолютистської монархії. Абсолютистська монархічна влада намагалася знівелювати особливості адміністративно – територіального устрою й державно – правового становища, що характеризували окраїнні регіони імперії – Дон , Яїк, а також Прибалтику , Україну. Важливим результатом реформи органів влади й управління стала ліквідація громіздкої і застарілої системи приказів та заміна їх новими установами – колегіями (1717 р.). Зокрема, замість Малоросійського приказу , який відав справами України з 1662 р., утворювалася Малоросійська колегія (1722 р.).
Для зміцнення місцевої адміністрації царський уряд у 1708 – 1710 рр. здійснив губернську реформу : країна була поділена на вісім губерній , вся повнота влади в яких належала губернатора. Харківський полк відійшов до Київської губернії, а решта Слобожанщини –до Азовської. Згодом , у 1719 р. , вся Слобожанщина ввійшла до складу Київської губернії, де перебувала до 1722 р.
Від 1706 року на Слобожанщині скасовується воєводське управління і запроваджується єдиноначальна влада полковників, зарахованих до командного складу російської армії. Такий захід був зумовлений необхідністю охорони південних кордонів від турецько – татарської агресії. Необхідність військової реформи, основна мета якої полягала у створенні регулярної армії, була зумовлена також потребами Північної війни. У 1709 р. царський уряд сформував Українську дивізію під командуванням генерала російської армії, до якої увійшли козацькі полки Лівобережної та Слобідської України.
Поступово активізувалася політика щодо обмеження місцевого самоврядування козацької старшини. Так, у 1719 р. усі судові та кримінальні справи на Слобожанщині були вилучені із компетенції полковників і передані у відання Білгородської провінціальної канцелярії Київської губернії. За козаками залишалося право оскаржувати рішення полкової старшини білгородському воєводі, а дії останнього – у Курський надвірний суд. Від того часу полковників та сотників слобідських козацьких полків затверджували, а то й просто призначали царські урядовці. 17 лютого 1723 року був оголошений царський указ про обов’язкове призначення полковниками слобідських козацьких полків росіян. Указом від 23 грудня 1732 р. слобідські полковники та старшина були значно обмежені у військовому керівництві полками. У процесі реформи слобідські полковники залучались до діяльності комісії не так часто, маючи до того лише право дорадчого голосу. Зазнала змін і система місцевого управління. Полкові ратуші, які виникли одночасно з утворенням полків, указами від 1733 і 1734 рр. перейменовувались у канцелярії. Останнім надавались права і функції канцелярій провінцій російських губерній. Усі справи полкові канцелярії вирішували на підставі загальнодержавних законів і царських указів. Судочинство в полках здійснювалось на підставі російського законодавства.
З середини ХVIІІ ст. посилюється прагнення самодержавства уніфікувати систему управління в напрямку поширення загальноімперських порядків. Свого завершення ця політика досягла за царювання Катерини ІІ.
Основи політики щодо України Катерина ІІ виклала у таємній інструкції генерал – прокуророві Сенату (1764 р.). На території п’яти Слобідських полків було утворено Слобідсько – Українську губернію. Вона поділялась на п’ять провінцій – Ізюмську, Охтирську, Острогозьку і Харківську. Губернським центром став Харків, а Охтирка, Суми Ізюм і Острогозьк – провінціальними містами. Решта міст і містечок відносилася до катерогії військових слобід. Губернська канцелярія стала головним органом управління. Слобідські полки розформовувались. Замість них створювались регулярні Харківський уланський, Сумський , Острогозький, Охтирський та Ізюмський гусарські полки.
Нових змін адміністративний та військовий устрій Слобожанщини зазнав у 80-х роках ХVIІІ ст. У грудні 1780 р. Слобідсько - Українська губернія була ліквідована, а замість неї створено Харківське намісництво. Поділ на провінції скасовувався. Намісництво складалося з 15 повітів. Місцеве управління реорганізоване на підставі загальноросійського “Учреждения для управления губерниями” (1775 р.) У губернських містах створювалися намісницькі правління, судові палати з кримінальних і цивільних справ, верхній земський суд , нижня і верхня розправи, губернський магістрат тощо.
Наприкінці 1796 року Харківське намісництво знову перетворено в Слобідсько – Українську губернію. Але по суті це істотно не змінило загальну систему управління.
Таким чином, на початку ХІХ ст. всі територіально – адміністративні відмінності між Слобожанщиною і російськими частинами імперії зникли. Країни була поділена на губернії з однотипною управлінською структурою.
Територія Слобідської України з давніх часів була складовою частиною східно – слов’янських земель, які зазнали спустошення під час монголо – татарської навали.
У ХІV – XV ст. відбувається процес становлення і розвитку російської централізованої держави. Цей процес характеризується боротьбою з монголо – татарами, іншими народами Європи й Азії.
Проте, український народ , терплячи гніт Речі Посполитої і ведучи боротьбу з Кримським ханством і Туреччиною, змушений шукати сприятливі умови для життя в південних степах Московської держави. Переселяючись у Дике Поле , вихідці з Правобережної і Лівобережної України знаходили розуміння з боку Московського уряду, який, був зацікавлений в освоєнні цих територій . Не в останню чергу це було зумовлено необхідністю несення військової , прикордонної служби.
Важлива державна функція , яку виконували переселенці охороняючи південні рубежі Московщини , спричинила і особливий державно – правовий статус населення. Царський уряд перетворив Слобідську Україну в одну з складових частин імперії.
Протягом другої половини ХVII та ХVIIІ ст. на Україні поглиблюється спеціалізація окремих галузей промисловості , виникають нові самостійні професії. Одночасно з процесом спеціалізації, в промисловості спостерігалася подальша товаризація виробництва, коли дедалі більше продукції окремих виробників надходило на ринок. Виникали промислові села і містечка, господарське життя яких цілком підпорядковувалось вимогам ринку . У досліджуваний період в Україні тривав процес становлення товарного обміну . Про це свідчило неухильне зростання таких періодичних форм організації внутрішньої торгівлі як ярмарки, торги і базари, а також постійна торгівля, зміцнення торговельних зв’язків між українськими землями, а також із зарубіжжям. Таким чином, у другій половині ХVII та протягом ХVIIІ століття на території Слобідської України відбуваються значні зрушення в аграрних відносинах, промисловому виробництві , торгівлі. Визначальним наслідком соціально – економічних процесів зазначеного періоду було формування економічної спільності всього українського народу, чому не в змозі були перешкодити ані державні кордони між Слобідською , Лівобережною і Правобережною Україною , ані відмінності у державно – правовому устрої цих регіонів.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 187; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!