Соціалізація вихованців дитячих будинків та притулків.



Особливістю соціалізації вихованців дитячих будинків є заміщення одного з основних інститутів соціалізації - сім'ї установою. Це призводить до деформації процесу соціалізації, наслідки якої стають очевидними у випускників дитячого будинку.

Значна частина вихованців дитячих будинків схильна виникнення негативних психічних станів, які призводять до:

•    Негативному впливу на їх соціалізацію

•    Неадекватної самооцінки

•    Несамостійності в судженнях і поведінці

•    Низькою комунікабельності

•    Переважанню короткострокових цілей

Сучасний етап розвитку нашого суспільства, що відбуваються зміни у світовому співтоваристві вимагають розширення і поглиблення досліджень процесу соціалізації підростаючого покоління, в тому числі особливої категорії дітей - дітей-сиріт, так як його вивчення і осмислення необхідно для подальшої організації процесом передачі соціального досвіду, в дитячому будинку .

Освітній заклад дозволяє дитині, що залишився без піклування батьків усвідомити рівень своєї значущості в житті, як багато залежить від нього самого, як у своєму житті та життя оточуючих людей.

У педагогічній науці останніх років питанням соціалізації, виховання дітей - сиріт, їх професійної орієнтації присвячено значну кількість досліджень, проте більшість з них питання управління процесом соціалізації дітей - сиріт в умовах сільського дитячого будинку не розглядалися.

Для дітей-сиріт, які виховуються поза родиною у відриві від суспільства в умовах установ інтернатного типу інтернат - це школа, в якій учні живуть і перебувають на частковому державному забезпеченні, де формування системи соціальних цінностей набуває особливого значення.

Однак ряд питань пов'язаних з організацією діяльності інтернатного закладу по присвоєнню вихованцями-сиротами соціальних цінностей та роль у цьому процесі фахівця з соціальної роботи достатньо значна.

Особливості соціалізації дітей-індиго.

Діти індиго — це люди, які від народження мають особливі здібності. Вони весь час перебувають в русі, стояння в черзі чи строю для них проблема, так само як спокійне сидіння під час занять чи приготування уроків, часто знаходять кращий шлях розв’язання поставленої задачі чи практичної ситуації, повна відсутність страху, самоповага для них не просто почуття, це умова нормального розвитку.

Залишити дома сучасного малюка, навіть на короткий строк, неможливо, в той час як колись така практика була широковживана у побуті; дитина обов’язково буде шукати собі забавлянку поза колом доступних іграшок, прагнучи замінити їх побутовою технікою, посудом, хімічними рідинами тощо. В кращому разі вона стягне зі стіни килим і розмалює стіни, приб’є цвяхами килим, що лежить на підлозі (до того ж так рівненько, що про те, що килим прибито ви дізнаєтесь лише тоді, коли захочете зняти його і почистити). Поговорити з сусідкою чи подругою у магазині, на вулиці, чи деінде, якщо з вами малюк дошкільного чи молодшого шкільного віку – неможливо. Дитина весь час буде сіпати вас за одяг, говорити, крутитися – усіма силами звертати увагу на себе. А років 20-30 тому дитина спокійно чекала б завершення розмови. У колі однолітків чи навіть дорослих людей буде впевнено і наполегливо відстоювати власну думку, якщо вона висловлена. У ситуації спілкування, коли поряд немає дитини з подібним образом мислення чи дорослого, що розуміє дитину, може вдатися до антисоціальних вчинків або ж „згорнутися всередину себе”, відчуваючи, що її не розуміють. Дуже негативно реагує на слова „Йди вибачайся!” Може набурмоситись і не вимовити й слова, навіть коли є винною. Вважає себе винятковою, має почуття гідності і не бажає принижуватись.

Діти індиго потребують самостійності, як умови розвитку і свободи вибору, як його джерела. Навчальна взаємодія з ними може будуватись лише на засадах ділового партнерства, взаємодовіри і поваги. А серед методів навчання перевагу слід віддавати практичним: грі, спільній діяльності з дорослим чи однолітками, моделюванню, експериментуванню, вправлянню тощо. Якщо у дитини, щось не виходить і вона відчуває нестачу знань для розв’язання певної практичної задачі, то активно прагне до отримання цих знань, виявляючи не абияку наполегливість.

При підготовці у вищих навчальних закладах майбутніх вихователів до роботи з такими дітьми наголошується на тому, що сувора регламентованість з боку дорослого всієї діяльності дитини може призвести до виникнення серйозних проблем дитини у школі. Адже за таких умов обмежується і пригнічується самостійність, тобто саме та якість, яка необхідна школяреві, виникають проблеми з розвитком почуття відповідальності. Завдання педагогів і батьків дітей полягає у забезпеченні умов, що сприяють формуванню умінь дитини довільно регулювати власну поведінку у відповідності з особистими та соціальними потребами. За умов підпорядкування і регламентації вільного часу дитини необґрунтованим бажанням та амбіціями дорослих, покроковому керівництві всіх видів діяльності дошкільника такі уміння розвинутись не зможуть.

Їм необхідно надати можливість якомога частіше діяти самостійно. Здійснюючи опосередкований вплив на мотиваційну та вольову сферу дошкільника, вихователь здатен сформувати у нього основи цілісної системи знань про оточуючий світ у всьому багатстві взаємозв’язків та залежностей. При цьому, враховуючи вік і характер мислення дитини (наочно-дійове, наочно-образне), доцільно використовувати для навчання повсякденні реальні ситуації, гру, казку, а не організовувати навчання.

Пам’ятаючи про те, що саме ці діти творитимуть майбутнє людства, очевидно слід подбати про можливості якомога більшої гуманізації їх взаємин з оточуючим світом, формування довіри до нього на основі почуття захищеності, яке може дати лише батьківська любов і взаєморозуміння. Багато в чому сучасні діти мудріші за нас. Вони мають свою місію в цьому світі і ми повинні надати їм всі можливості для самореалізації.

 

 

Питання і завдання для самостійної роботи:


Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 323; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!