Класифікація ускладнень та причини смерті при інфаркті міокарда
- А. Термін виникнення :
- Первинний інфаркт
- Рецидивуючий інфаркт (повторно на протязі 4 тижнів після постановки попереднього)
- Повторний інфаркт (повторно післяі 4 тижнів з моменту постановки попереднього)
Б. Локалізація
- Передня стінка лівого шлуночка, верхівка серця
- Міжшлуночкова перегородка(40-50 %)
- Задня стінка лівого шлуночка(30-40 %)
- Бокова стінка лівого шлуночка(15-20 %)
- Інфаркт міжшлуночкової перегородки(7-17 %)
- Поширений інфаркт
В. Ускладнення інфаркту:
- фібриляція шлуночків
- асистолія
- кардіогенний шок
- гостра аневризма
- перикардит
- гостра серцева недостатність
- міомаляція та розрив серця
Причини смерті:
- аритмія(перші години)
- гемотампонада(4-10 доба).
ЦЕРЕБРОВАСКУЛЯРНІ ЗАХВОРЮВАННЯ
Цереброваскулярні захворювання характеризуються гострими порушеннями мозкового кровообігу і по суті являють собою церебральні прояви атеросклерозу і гіпертонічної хвороби, рідше — симптоматичних гіпертензій. Як самостійна група хвороб цереброваскулярні захворювання виділені, як і ішемічна хвороба серця, у зв’язку з соціальною їхньою значущістю.
Головна мета навчання – вміти визначати макро- і мікроскопічні прояви цереброваскулярних захворювань, пояснити їх причини і механізм розвитку, оцінити ймовірний вихід і значення ускладнень для організму.
Для цього необхідно вміти:
— визначити морфологічні ознаки гострого порушення мозкового кровообігу, пояснити його причини, механізм розвитку, вихід та оцінити значення;
|
|
— визначити морфологічні прояви хронічної церебральної форми ішемічної хвороби, пояснити її причини, механізм розвитку, вихід та оцінити значення
Серед безпосередніх причин гострих порушень мозкового кровообігу основне місце займають спазм, тромбоз і тромбоемболія церебральних і прецеребральних (сонних і хребтових) артерій. Величезне значення має психоемоційне перенапруження, яке призводить до ангіоневротичних порушень.
В групі гострих порушень мозкового кровообігу, які лежать в основі цереброваскулярних захворювань, виділяють транзиторну ішемію головного мозку та інсульт.
Інсультом називають локальний розлад мозкового кровообігу, який гостро (зненацька) розвивається і супроводжується пошкодженням речовини мозку та порушеннями його функції. Розрізняють:
— геморагічний інсульт, представлений гематомою або геморагічним просяканням речовини мозку (в тому числі і субарахноїдальний крововилив);
Крововилив в головний мозок (вказано стрілкою).
— ішемічний інсульт, морфологічним проявом якого є інфаркт або сіре розм’якшення мозку.
Морфологія транзиторної ішемії головного мозку представлена судинними розладами (спазм артеріол, плазматичне просякання їх стінок, периваскулярний набряк і поодинокі дрібні геморагії) і вогнищевими змінами мозкової тканини (набряк, дистрофічні зміни нейронів). Ці зміни зворотні; на місці колишніх дрібних геморагій можуть визначатися периваскулярні відкладання гемосидерину.
|
|
При утворенні гематоми мозку, яка зустрічається у 85% при геморагічному інсульті, знаходять виражену альтерацію стінок артеріол та дрібних артерій з утворенням мікроаневризм і розривом їх стінок. В місці крововиливу тканина мозку руйнується, утворюється порожнина, яка заповнена згустками крові і розм’якшеною тканиною мозку (червоне розм’якшення мозку). Крововилив локалізується найчастіше в підкоркових вузлах головного мозку (зоровий горб, внутрішня капсула) і мозочка. Розміри його бувають різними: інколи він охоплює всю масу підкоркових вузлів, кров проривається у бокові, III і IV шлуночки мозку, просякається в ділянку його основи. Інсульти з прориванням у шлуночки мозку завжди закінчуються смертю. Якщо хворий переносить інсульт, то на периферії крововиливу в тканині мозку з’являється багато сидерофагів, зернистих куль, клітин глії, і згустки крові розсмоктуються. На місці гематоми утворюється кіста з іржавими стінками і буруватим вмістом. У хворих, які тривало страждали на мозкову форму гіпертонічної хвороби і померли від інсульту, поряд із свіжими крововиливами нерідко знаходять кісти як наслідок колишніх геморагій.
|
|
Ішемічний інфаркт мозку, який утворюється при тромбозі атеросклеротично змінених прецеребральних або церебральних артерій, має різну локалізацію. Це — найчастіший (75% випадків) прояв ішемічного інсульту. Виглядає ішемічний інфаркт як осередок сірого розм’якшення мозку. При мікроскопічному дослідженні середовища некротичних мас можна виявити мертві нейрони.
Ускладнення інсультів (крововиливів та інфарктів мозку), як і їх наслідків (кісти мозку), — паралічі. Мозкові інсульти, виходячи в набряк і набухання речовини головного мозку — найчастіша причина смерті хворих на атеросклероз і гіпертонічну хворобу.
Ішемічний інфаркт мозку(зона сірого розм'якшення вказана стрілкою)
КАРДІОМІОПАТІЇ
Кардіоміопатії (від грец.myos — м’яз,kardia — серцe,pathos — хвороба) — група захворювань, які характеризуються первинними дистрофічними змінами міокарда. Ця група включає захворювання некоронарного і неревматичного походження, різні за етіологією (метаболічні, ендокринні та інші) і патогенезом, але подібні клінічно. Основний клінічний прояв кардіоміопатій — недостатність скоротливої функції міокарда у зв’язку з його дистрофією.
|
|
Існує велика кількість визначень і класифікацій міокардіопатій. Вузол проблеми зав’язаний в інтерпретації самого терміну “кардіоміопатія”. Етимологічно цей термін означає “хвороби серцевого м’яза”. Більшість прийнятих класифікацій виключають з нього пошкодження міокарда, які виникають внаслідок ішемії, артеріальної гіпертензії, гіпертензії малого кола кровообігу, патології клапанів серця і природжені кардіопатії.
Оскільки кардіоміопатії можуть зустрічатися при найрізноманітнішій патології, знання даного розділу патології необхідні практичним фахівцям будь-якого медичного профілю для проведення профілактики їх розвитку або призначення патогенетично обгрунтованої терапії.
Розрізняють первинні (ідіопатичні) і вторинні кардіоміопатій.
Класифікація первинних кардіоміопатій з невстановленою етіологією заснована на основі патофізіологічних аспектів.
Серед первинних (ідіопатичних) кардіоміопатій виділяють:
— гіпертрофічну (констриктивну);
— дилятаційну (конгестивну);
— рестриктивну (ендоміокардіальний фіброз). Вторинні кардіоміопатії запропоновано класифікувати залежно від основного захворювання, з яким вони зв’язані.
До вторинних кардіоміопатій відносять:
А. Алкогольну.
Б. Метаболічні (при гіпертиреозі, гіпотиреозі, гіпокаліємії, гіперкаліємії, глікогенозі, недостатності тіамінів та інших вітамінів).
В. Асоційовані з хворобами сполучної тканини (ревматоїдний артрит, червоний вівчак, вузликовий периартеріїт, склеродермія, дерматоміозит, псоріаз).
Г. Асоційовані з нервово-м’язовими хворобами (м’язова дистрофія, міотонічна дистрофія, атаксія Фрідріха тощо).
Д. Асоційовані з дисліпідозом і мукополісахаридозом (синдром Хантера-Хурлера, хвороба Фабрі, хвороба Сандхоффа). Е. Медикаментозні та токсичні (ліки: еметин, ізопротеренол, солі важких металів: кобальт, миш’як, тощо).
Дата добавления: 2019-02-13; просмотров: 223; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!