Метрологічні характеристики засобів вимірювання.

Метрологічні характеристикизасобів вимірювань нормуються для визначення результату вимірювання та його похибок. Номенклатура метролологічних характеристик встановлюється міждержавним стандартом ГОСТ 8.009-84. До таких характеристик слід віднести:

1. Характеристики призначені для визначення результатів вимірювання без введення поправок:

· функція перетворення вимірювального перетворювача та вимірювального приладу;

· номінальні значення однозначної та багатозначної мір;

· ціна поділки шкали вимірювального приладу або багатозначної міри;

· для цифрового засобу вимірювань вид його вихідного коду, кількість розрядів, ціна одиниці коду.

2. Характеристики похибок засобів вимірювання:

· систематична ;

· випадкова , з такими характеристиками, як границя допустимих значень _доп, математичне сподівання М[ ] та середньоквадратичне відхилення з його допустимими значеннями .

Якщо систематична похибка представляє сукупність приладів одного типу, то вона трактується як випадкова з властивими їй характеристиками.

3. Характеристики чутливості до впливаючих факторів. Найчастіше нормуються дві характеристики:

· номінальна функція впливу Ψ(ξ), як зміна метрологічних характеристик ЗВТ від змін впливаючих величин ξчи неіформативних параметрів вхідного сигналу;

· границі допустимих змін метрологічних характеристик (похибок) при зміні впливаючих факторів в заданих межах.

4. Динамічні характеристики. Їх поділяють на повні та часткові. До повних відносять:

· диференціальне рівняння;

· перехідну h(t);

· імпульсну перехідну g(t);

· передавальну функцію W(s)

· амплітудно-частотну характеристику;

· фазо-частотну характеристику.

До часткових відносять окремі параметри повних характеристик і характеристики, що відображають динамічні властивості ЗВТ, наприклад, час встановлення показів вимірювального приладу.

1.5.2.Статичні характеристики засобів вимірювання.

Про якість засобу вимірювання можна судити за його характеристиками. Залежно від режимів роботи їх поділяють на статичні та динамічні.

Статичні характеристики проявляються тоді, коли на вхід засобу вимірювання подана стала вхідна величина, або така, що змінюється настільки повільно, що її можна вважати сталою і всі перехідні процеси у засобі вимірювання згасли.

До статичних характеристик слід віднести градуювальну характеристику, функцію перетворення, коефіцієнт перетворення, чутливість, поріг чутливості, похибку зведену до входу та похибку зведену до виходу.

Названі характеристики можуть бути істинними, номінальними або дійсними.

Градуювальна характеристика – це залежність між вихідними та вхідними інформативними параметрами отримана під час градуювання та подана у вигляді таблиці, графіка, формули

                                               

Як узагальнену характеристику групи засобів вимірювання одного типу, їм присвоюють математичну функцію, що є найкращим наближенням до усередненої. Таку функцію називають номінальною функцією перетворення

                                              ,

де Y_н – номінальна вихідна величина;

Х – вхідна величина;

F_н – номінальна функція перетворення.

Номінальний коефіцієнт перетворення буде дорівнювати

                                           

На практиці через неминучість похибок істинну функцію перетворення визначити неможливо.

У дійсній функції перетворення значення Х та Y знайдені експериментально і можуть бути настільки близькими до істинних, що для даної мети їх можна використовувати як істинні.

Відповідно дійсна функція перетворення дорівнюватиме

                                                      ,

а дійсний коефіцієнт перетворення можна визначити як

                                                   

Дійсну функцію перетворення, що властива конкретному засобу вимірювання називають індивідуальною.

Якщо  то К_д лінійний і проходить через початок координат (див. рис. 1.7)

 

 

Рис. 1.7. Графік лінійного коефіцієнта передачі.

Похідну від функції перетворення

                                          ,

або в кінцевих приростах  називають чутливістю засобу вимірювання. Вона вказує на здатність засобу вимірювання реагувати на вплив вхідної величини.

Якщо функція перетворення засобу вимірювання лінійна, то його чутливість стала, а якщо графік цієї функції проходить через початок координат, то чутливість буде дорівнювати коефіцієнтові перетворення.

                          

З вказаної формули можна зробити висновок, що знаючи К завжди можна визначити чутливість. Тому коефіцієнт перетворення є інформативнішим від чутливості.

Поріг чутливості це найменше значення вхідної величини, яке викликає помітну зміну вихідної величини.

Похибку зведену до входу визначають при заданому Y за наступною формулою

                                      ,

K_д – дійсний коефіцієнт перетворення;

K_н – номінальний коефіцієнт перетворення, іншими словами, це коефіцієнт перетворення, який повинен мати засіб вимірювання.

 

Похибку зведену до виходу визначають при заданому X за наступною формулою

                               

де X – значення вхідної величини, яка подається на вхід засобу вимірювання;

Y_д – значення вихідної величини виміряне на виході засобу вимірювання;

K_н – номінальний коефіцієнт перетворення;

K_д – дійсний коефіцієнт перетворення;

Y_н – номінальне значення вихідної величини яке повинно бути у відповідності до K_н.

1.5.3.Динамічні характеристики засобів вимірювання.

В динамічному режимі засіб вимірювання працює тоді коли необхідно визначити миттєві значення змінної величини. В такому режимі роботи вхідна та вихідна величини засобу вимірювання є функціями часу. Знаючи динамічні характеристики засобу вимірювання можна оцінити його придатність до вимірювання таких величин. Основною характеристикою, що описує роботу засобу вимірювання як лінійної стаціонарної динамічної системи зі зосередженими параметрами є диференційне рівняння з постійними коефіцієнтами.

 

               ,

де a_n…a₀, b_m…b₀ – сталі коефіцієнти,

Таке рівняння повністю окреслює поведінку динамічної системи, однак на практиці важко визначити його сталі коефіцієнти.

Якщо функція x(t) перетворюється у функцію y(t) за правилом А, то таке перетворення можна записати як

                                          

Правило перетворення однієї функції в іншу називають оператором.. Прикладами таких перетворень або операторів можуть бути диференціювання

                                                     ,

 інтегрування

                                                   ,

оператор множення на певну функцію

                                                         .

Перетворення або оператори можуть бути різними, але найважливішими для практики є лінійні оператори. Оператор L називають лінійним однорідним, якщо він має наступні властивості

                                  

і                                  

                                                        .

Динамічна система оператор якої є лінійним називається лінійною динамічною системою.

 Запишемо наше диференційне рівняння в операторній формі

            

або в скороченій формі

                                   

Звідси

                                ,

де  - оператор диференціювання;

L(p) – оператор динамічної системи.

Оскільки на практиці коефіцієнти диференційного рівняння, що описує лінійну стаціонарну динамічну систему важко визначити, то її піддають випробуванню на вхідне збурення у вигляді δ-функції, яка має наступні властивості

                               ,

і

                                            

Відгуком на таке збурення є імпульсна перехідна функція (рис. 1.8).

 

Рис. 1.8. Імпульсна перехідна функція.

Якщо на короткому часовому проміжку вхідний сигнал задовільняє умову , то вихідний сигнал такої системи можна виразити за допомогою інтегрального оператора

                                       

Ще одним збуренням для динамічної системи є одинична функція, або функція Хевісайда, яка має такі властивості

                                    

δ-функція та функція Хевісайда зв’язані між собою таким співвідношенням

                                           

Відгуком динамічної системи на функцію Хевісайда є перехідна функція  (рис. 9)

 

Рис. 1.9.Перехідна функція.

Перехідна функція та імпульсна перехідна функція зв’язані між собою оператором диференціювання

                                     

Вихідний сигнал динамічної системи підданої збурення у вигляди

Враховуючи попередню формулу та формулу, яка розкриває взаємозв’язок вихідного сигналу y(t) імпульсної перехідної функції g(t) та вхідного сигналу можна записати, що

                             

Реакція на синусоїдальний вхідний сигнал описується амплітудно-частотними та фазо-частотними характеристиками засобу вимірювання. Застосувавши до диференційного рівняння перетворення Лапласа одержимо передаточну функцію

                 

де s – оператор Лапласа, Y(s), X(s) – зображення за Лапласом вихідної та вхідної функції.

Заміна оператора Лапласа в передаточній функції на j ω дає комплексну частотну характеристику

P(ω), Q(ω) – дійсна та уявна частини комплексної частотної характеристики. За комплексною частотною характеристикою можна визначити амплітудно-частотну

                           

та фазо-частотну

                                          

характеристики.

1.5.4.Нормальні та робочі умови експлуатації засобів вимірювання. На кожен засіб вимірювання у технічному описі чи паспорті вказані нормальні умови (характеристики) при яких можна застосовувати даний прилад. Наприклад для цифрового універсального вольтметра В7-35 таки умовами є:

· температура повітря 20±5 ^оС;

· відносна вологість повітря 30 – 80 %;

· атмосферний тиск 84 – 106,7 кПа;

· напруга мережі живлення 220±22 В.

Якщо прилад використовують при нормальних умовах, то його похибка не перевищує значення допустимої відносної вказаної у технічній документації.

Крім того повинні вказуватись робочі умови експлуатації прилада, які є ширшими від нормальних. Наприклад для цього ж вольтметра В7-35 вони становлять:

· температура повітря –10…+50 ^оС;

· відносна вологість повітря до 95 %;

· атмосферний тиск 84 – 106,7 кПа.

При використанні приладу за межами нормальних умов, але в межах робочих виникає додаткова похибка, яка додається до основної. Якщо прилад використовується за межами робочих умов, то вимірювання вважають не дійсними. Переважно в технічній документації на прилад задається наступним чином: додаткова температурна похибка не перевищує основної на кожних 10 ^оС відхилення температури від нормальної області.

Додаткову похибку визначають за коефіцієнтами впливу

                                                   ,

або

                                                     ,

де ε_δ(Т) ε_Δ(Т) – температурні коефіцієнти впливу для відносної та абсолютної похибки відповідно,

δ_гр(Т), Δ_гр(Т) – граничні відносна та абсолютна похибки,

,

Тв – верхня температурна межа робочих умов,

Тн – нижня температурна межа робочих умов.

Знаючи коефіцієнти впливу додаткові похибки можна визначити за наступними формулами

                           ,

де δ_дод – відносна додаткова температурна похибка.

Відповідно абсолютну додаткову температурну похибку Δ_дод можна визначити

                             

ЛЕКЦІЯ 6

 

Тема: Прилади для вимірювання лінійних та кутових розмірів. Засоби контролю та вимірювання розмірів і якості поверхонь виробів.

 

1.6.1.Прилади для вимірювання лінійних та кутових розмірів. Вимірювання лінійних та кутових розмірів займають 80 % від усіх вимірювань у машино-та приладобудуванні. На практиці найпоширенішими засобами для вимірювання зовнішніх та внутрішніх розмірів є такі штангенінструменти:

· штангенциркулі – для вимірювання зовнішніх та внутрішніх розмірів та для розмічування.

· штангенглибиноміри – для вимірювання глибин отворів, пазів, висот виступів;

· штангенрейсмуси – для вимірювання висоти деталей та для розмічування.

Штангенінструменти працюють за однаковим принципом. До їх складу входить основна лінійка з поділками через 1 мм (штанга), та допоміжна лінійка зі шкалою – ноніусом. Під час вимірювань ноніус переміщають по штанзі. Наявність допоміжної шкали дозволяє виконувати вимірювання з точністю до 0,01 мм (див. лекцію 3, ноніусний метод вимірювання). Характеристики деяких найпоширеніших штангенінструментів подано у таблиці 1.2.

Таблиця 1.2.

Характеристики штангенінструментів.

Тип інструменту	Модель	Діапазон вимірювань, мм	Відлік, мм
Штангенциркулі
з двостороннім розміщенням губок	ШЦ-І ШЦ-ІІ	0 – 125 0 – 160 0 – 250	0,1 0,05 0,05; 0,1
З одностороннім розміщенням губок	ШЦ-ІІІ	0 – 160 0 – 250 0 – 400 250 – 630 320 – 1000 500 – 1000 800 - 2000	0,5 0,05; 0,01 0,1 0,1 0,1 0,1 0,1
Спеціальні з пристроєм для розмічування	ШЦ-ІІІ	1500 – 3000 2000 – 4000 6 – 150	0,1 0,1 0,025
Для вимірювання отворів.	ШЦО-ІІІ	14 – 320	0,05 0,1
Штангенглибиноміри	ШГ	0 – 160 0 – 250 0 – 400	0,05 0,05 0,05
Штангенрейсмуси	ШР	0 – 250 40 – 400 60 – 630 100 - 1000	0,05 0,05 0,1 0,1

Засобами абсолютна похибка яких може становити декілька мікрометрів є мікрометричні засоби вимірювання. У цих засобах використовують мікрометричну пару, яка складається з гвинта і гайки, виготовлених з високою точністю. Якщо при нерухомій гайці повернути гвинт на один повний оберт, то він переміститься на відстань, рівну кроку різьби. В залежності від кроку переміщення може дорівнювати 0,5 або 1 мм. Для відліку цього переміщення на стержні мікпометра вздовж осі нанесена шкала з поділками через 0,5 мм. (див. рис. 1.10)

Рис. 1.10. Вигляд мікрометра.

 Щоб відрахувати частину оберта до нього прикріплено барабан, котрий має 50 поділок, які дозволяють визначити долі основної шкали. Так при кроці різьби 0,5 мм та при обертанні гвинта на 1/50 оберта або на 1 поділку на барабані він переміститься на 0,01 мм. Номенклатура мікрометричних засобів вимірювання є досить широкою. Для того, щоб мати уявлення про їх можливості, характеристики деяких мікрометричних засобів вимірювання подано у таблиці 1.3.

Таблиця 1.3.

Характеристики мікрометричних засобів вимірювання

Тип інструменту	Модель	Діапазон вимірювань, мм	Допустима абсолютна похибка, ±мм
Глибиноміри мікрометричні з інтервалом через 25 мм	ГМ-100 ГМ150	0 – 100 0 – 150	0,005 0,005
Мікрометри 0-го та 1-го класу точності	МК	0 – 25	0,003 0,004
Мікрометри 1-го класу точності з інтервалом через 25 мм	МК	25 – 100 100 – 300	0,005 0,005
Мікрометри з інтервалом через 100 мм	МК	300 – 600	0,008
Мікрометричні нутроміри	НМ-75 НМ-175 НМ-160 НМ-1250 НМ-1500	50 – 75 75 – 175 75 – 600 150 – 1250 800 – 2500	0,006 0,008 0,006 – 0,015 0,008 – 0,02 0,02 – 0,04

Є універсальні мікрометри зі змінними п’ятками. Використання таких п’яток дозволяє розширити діапазон їх вимірювань з кроком 25 або 100 мм, вимірювати відстані між поверхнями деталей, що не лежать на лінії вимірювань та вимірювати деталі складної конфігурації.

Для вимірювання внутрішніх діаметрів отворів використовують такі засоби вимірювання як нутрометри. Мікрометричні нутрометри для вимірювання отворів великого діаметра мають досить велику масу, тому для забезпечення належної точності доцільно, щоб вимірювання виконували дві особи.

Крім штанген та мікрометричних засобів вимірювань для вимірювання лінійних розмірів використовують індикатори годинникового типу, якими оснащують деякі засоби вимірювань (рис. 1.11).

Рис. 1.11. Вигляд індикатора годинникового типу.

Індикатор годинникового типу містить механізм, який складається зі зубчатих пар.

Вимірювальний стержень 1 має у середній частині зубчасту рейку, зчеплену з зубчастик колесом 2. Переміщення вимірювального стержня через зубчастіколеса 2, 4, 5 передається стрілці 3 приладу. Люфт у зубчастих колесах усувається спіральною пружиною 7 через зубчате колесо 6. Другий кінець пружини закріплено до корпусу приладу.

 

 

Рис. 12. Схема зубчатих передач часового індикатора.

Основні характеристики індикаторів годинникового типу приведені у таблиці 1.4.

Таблиця 1.4.

Основні характеристики про індикатори годинникового типу

Тип індикатора	Модель	Діапазон вимірювань, мм
З вказівником числа обертів Нормальний Зі захистом від бризк Зі захистом від пилу Ударостійкий З торцевим розміщенням шкали	ИЧ-2-2 ИЧ-10 ИЧ-10Б ИЧ-10 ИЧ-5Р ИТ-2-2	0 – 2 0 – 10 0 – 10 0 – 10 0 – 5 0 – 2

Ціна поділки індикаторів 0,01 мм, похибка вимірювання 0,012 мм.

Вимірювання кутових розмірів. На практиці для вимірювання кутів застосовують такі засоби як кутники, кутові міри, конічні колібри, кутоміри, механічні та оптичні ділильні головки.

 Кутники, кутові міри, конічні колібри це міри, які відтворюють одне значення кута.

Кутові міри випускають наборами з таким розрахунком, щоб з трьох – п’яти мір можна було скласти блоки в межах 10 –90^о. Кутові міри виготовляють у вигляді плиток товщиною 5 мм з точністю кута ±10' '(І клас) або 30' ' (ІІ клас) Вони мають один або чотири робочих кути.

В основному кутові міри використовують для повірки та градуювання засобів вимірювання кутів, але можуть застосовувати і для вимірювання кутів.

Для вимірювання кутів у деталях в основному використовують універсальні ноніусні кутоміри зі значенням відліку 2' (рис. 1.13).

6

4

3

5

2

1

Рис. 1.13. Ноніусний кутомір.

Ноніусний кутомір складається з трьох основних частин: жорстко скріплених лінійки 1 та лімба 2, який має напівкруглу форму. Лінійка 5 жорстко скріплена з сектором 3. Лінійка 5 обертається на осі 4, зв’язаною з лімбом. На дузі лімба 2 нанесено шкалу з ціною поділки 1^о, а на дузі сектора 3 – ноніус. Ноніус кутоміра подібний до ноніуса штангенциркуля. Оскільки інтервал між поділками на основній шкалі рівний 1^о, а число поділок на ноніусі дорівнює 30, то відлік по ноніусу буде дорівнювати 2'.

При вимірюванні гострих кутів (менше 90^о ) до лінійки 5 приєднують додатковий кутник 6. Нульовий штрих ноніуса показує число градусів, а штрих ноніуса, що співпадає зі штрихом шкали лімба 2 – число мінут.

1.6.2.Засоби контролю та вимірювання розмірів і якості поверхонь виробів. Найчастішеякість оброблених поверхонь визначають візуально, порівнюючи їх з поверхнями робочих зразків шорсткості. Ці зразки стандартизовані і випускаються з шорсткостями різних класів, отриманих, точенням, фрезируванням, шліфуванням і т. д. Зразки комплектуються за видами обробки та матеріалами і розміщають у футлярах. Для того, щоб очі не втомлювались для визначення якості поверхонь доцільно користуватися лупою.

Для точішого визначення якості поверхонь застосовують мікроскопи порівняння.

Для перевірки якості деталей з відповідальними поверхнями застосовують інтерферометр. Деталь, що перевіряється встановлюють на предметний столик, який може переміщатись у взаємно перпендикулярних напрямках. Принцип роботи інтерферометра полягає у використанні інтерференції між падаючою та відбитою від досліджуваної поверхні світловими хвилями. Джерелом когерентного випромінення служить напівпровідниковий лазер, приймачем фотодіод.

До контактних засобів вимірювання відносять профілометри та профілографи. Профілометри призначені для безпосереднього показу середньоарифметичного відхилення профілю поверхні R_a, а профілографи – для запису профіля поверхні у вигляді профілограми.

Принцип дії контактних засобів вимірювання полягає у наступному. Алмазний наконечник голки коливається при переміщення по поверхні, що контролюється в залежності від її нерівностей. Ці коливання первинний перетворювач перетворює у коливання струму або напруги, які підсилюються, потім за допомогою АЦП перетворюються у цифровий код, який передається на комп’ютер. За отриманими цифровими значеннями струму на ком’ютері будують профілограму та визначають середньоарифметичного відхилення профілю поверхні R_a. Тому на сьогоднішній день профілометри та профілографи не використовують окремо, а суміщають в одному засобі вимірювання.

 

ЛЕКЦІЯ 7

Тема. Метрологічна служба та її діяльність. Забезпечення єдності і точності вимірювань. Метрологічне забезпечення вимірювань. Державні випробування засобів вимірювань. Державний метрологічний нагляд. Еталони одиниць фізичних величин.

1.7.1.Метрологічна служба та її діяльність. Метрологічна служба - мережа організацій, окрема організація або окремий підрозділ, на які покладена відповідальність за забезпечення єдності та точності вимірювань у закріпленій за ними сфері діяльності.

.Під єдністю вимірювань слід розуміти таких їх стан, при якому результати вимірювань виражені в узаконених одиницях, а похибки відомі з заданою ймовірністю.

Національним органом зі забезпечення єдності вимірювань є Державний комітет України зі стандартизації метрології та сертифікації (Держстандарт України).

Метрологічна служба України складається з державної метрологічної служби і відомчих метрологічних служб.

До складу державної метрологічної служби, очолюваної Держстандартом України входять:

· підрозділи центрального апарату Держстандарту України;

· головна організація зі забезпечення єдності вимірювань Державне науково-виробниче об’єднання “Метрологія”;

· головні організації з напрямків вимірювань і напрямків діяльності: ДНВО “Метрологія”, Державний науково-дослідний інститут метрології вимірювальних та управляючих систем (ДНДІ “Система”), Український, Дніпропетровський, Івано-Франківський, Харківський та Білоцерківський центри стандартизації, метрології та сертифікації;

· державна служба єдиного часу й еталонних частот, стандартних зразків і матеріалів, стандартних довідкових даних про фізичні константи, властивості речовин та матеріалів;

· територіальні органи державного метрологічної служби в Криму, областях, містах та районах.

Функції державної метрологічної служби:

· вибір пріорітетних напрямків, розроблення наукових, технічних, законодавчих та організаційних основ метрологічного забезпечення;

· фундаментальні дослідження, як нових фізичних принципів для покращення метрологічного забезпечення, так і для вдосконалення, розроблення, зберігання на сучасному рівні еталонної бази;

· встановлення порядку передавання розмірів від державних еталонів засобам вимірювання;

· державний метрологічний нагляд за засобами вимірювання (від розроблення до прокату);

· нагляд за діяльністю відомчих метрологічних служб;

· стандартизація норм і правил метрологічного забезпечення;

· організація державної повірки засобів вимірювання;

· ведення Державного реєстру ЗВТ, які застосовуються в Україні;

· розроблення концепції участі України в міжнародних організаціях з метрології;

· робота зі взаємовизнання державних випробувань.

До відомчих метрологічних служб належать:

· підрозділи міністерств (відомств) на які покладено функції метрологічної служби;

· метрологічні служби об’єднань підприємств;

· метрологічні служби на підприємствах та організаціях.

Функції відомчих метрологічних служб:

· метрологічне забезпечення розроблення, виробництва, випробувань та експлуатації продукції на підприємстві;

· організація робіт для забезпечення єдності та точності вімірювань на підприємстві в тому числі відомчої метрологічної повірки та метрологічної атестації ЗВТ.

1.7.2.Забезпечення єдності і точності вимірювань. Метрологічне забезпечення вимірювань. Під метрологічним забезпеченням слід розуміти встановлення норм та правил, а також розроблення, виготовлення та застосування ЗВТ необхідних для досягнення єдності та необхідної точності вимірювань.

Метрологічне забезпечення спирається на наукову, законодавчу, нормативну, технічну та організаійну основи.

Науковою основою метрологічного забезпечення є метрологія.

Законодавчою основою метрологічного забезпечення є закони України, Декрети та постанови Кабінету міністрів України, спрямовані на забезпечення єдності вимірювань.

Нормативною основою є державні стандарти, нормативні документи Держстандарту України, що регламентубть єдину номенклатуру, способи подання та оцінювання метрологічних характеистик, вимоги до проведення державних випробувань, повірки, ревізії та експертизи ЗВТ.

Технічну основу метрологічного забезпечення становлять:

· система державних еталонів одиниць ФВ, яка забезпечує їх відтворення з найвищою точністю;

· система робочих еталонів та зразкових засобів вимірювання за допомогою яких здійснюється передача розмірів одиниць ФВ робочим засобам вимірювання;

· система робочих ЗВТ, які використовують для розроблення, виробництва, випробувань та експлуатації продукції, наукових досліджень та інших видів діяльності;

· системи стандартних зразків складу та властивостей речовин і матеріалів.

Організаційною основою метрологічного забезпечення є метрологічна служба України.

1.7.3.Державні випробування засобів вимірювань. Державні випробування ЗВТ проводяться згідно стандарту ДСТУ 3400-2000.

Метою державних випробувань є забезпечення єдності вимірювань, введення в дію нових, перспективних, більш точних або більш якісних ЗВТ та захист інтересів споживачів ЗВТ.

Завданнями державних випробувань є:

· встановлення відповідності ЗВ нормативним документам;

· перевірка правильності вибору методів і засобів повірки та забезпечення методиками повірки під час виробництва та експлуатації.

Позитивні результати державних випробувань після затвердження їх Держстандартом є підставою для серійного виробництва та експлуатації або їх ввезення на територію України партіями.

Є два види державних випробувань – приймальні та контрольні.

Державним приймальним випробуванням підлягають дослідні зразки, призначені до серійного виробництва в Україні та серійні зразки ЗВ, які підлягають ввезенню на територію України партіями.

Державним контрольним випробуванням підлягають:

1.  зразки ЗВ, які не пройшли приймальних випробувань, після усунення зауважень, які виникли під час цих випробувань;

2. після року серійного виробництва в Україні і періодично 1 раз на 3 роки перевіряються на відповідність нормативній документації;

3. затвердженні ЗВ, які вже ввозяться на територію України партіями періодично один раз на 3 роки;

4. серійні ЗВ, які вироблялись в Україні або виробляються – у разі їх виробництва іншими виробниками;

5.  серійні ЗВ, які вироблялись в інших країнах у разі їх запровадження у виробництво в Україні;

6. серійні ЗВ після внесення змін у конструкцію, які могли змінити метрологічні характеристики;

7. ЗВТ після більш ніж трирічної перерви їх серійного виробництва.

Позачергові контрольні випробовування проводять згідно вказівок Держстандарту України за наявності інформації про погіршення якості ЗВ.

Допускається поєднання державних контрольних випробувань з кваліфікаційними та періодичними. У разі успішного завершення випробувань ЗВ вноситься до Державного реєстру і на нього та на його експлуатаційну документацію наносять знак встановленої форми та розмірів.

1.7.4.Державний метрологічний нагляд. Державний метрологічний нагляд – це діяльність органів державної метрологічної служби з метою перевірки дотримання метрологічних норм та правил. Аналогічна діяльність на підприємствах здійснюється акредитованими метрологічними службами цих підприємств.

Система метрологічного нагляду – це комплекс правил, положень і вимог технічного, економічного і правового характеру, що визначають організацію і порядок здійснення робіт з повірки, метрологічної ревізії та експертизи ЗВТ.

Повірку ЗВТ здійснюють для визначення їх похибок та встановлення придатності до застосування.

Державна повірка здійснюється органами державної метрологічної служби ЗВТ, що підлягають державному метрологічному нагляду. Повірка ЗВТ, що не підлягають державній повірці здійснюється акредитованими метрологічними службами підприємств.

Виконують первинну, періодичну, позачергову, інспекційну та експертні повірки.

Первинна повірка ЗВТ проводиться при їх випуску із виробництва або після ремонту, а також при імпорті партіями.

Періодична повірка ЗВТ проводиться після експлуатації на протязі відповідного проміжку часу – міжповірочного інтервалу, який визначається з необхідності забезпечення їх справності.

Позачергова повірка проводиться при пошкодженні клейма чи пломби, втраті документів про періодичну повірку, при введенні в експлуатацію імпортних ЗВТ, а також у випадках, коли необхідно впевнитись у справності ЗВТ.

Експертна повірка виконується при виникненні спірних питань стосовно метрологічних характеристик, придатності та правильності використання ЗВТ.

Інспекційна повірка проводиться при метрологічній ревізії, яку виконує та здійснює державний нагляд. Меторлогічна ревізія ЗВТ здійснюється на підприємствах, що їх виготовляють, ремонтують, експлуатують або в організаціях, що їх зберігають та продають. Мета ревізії підвищення ефективності метрологічного забезпечення.

1.7.5.Еталони одиниць фізичних величин.

Еталон одиниці ФВ – це ЗВТ, що забезпечує відтворення і зберігання одиниці ФВ та передавання її розміру відповідним засобам, що стоять нижче за повірочною схемою, і є офіційно затверджений як еталон.

Є еталони основних та похідних ФВ. За точністю відтворення ФВ та за призначенням вони діляться на первинні та вторинні.

Первинні еталони відтворюють та зберігають одиниці ФВ з найвищою в даній країні точністю. Їх різновидом є спеціальні еталони, призначені для відтворення одиниць в умовах, коли пряма передача розміру неможлива (надвисокі частоти, енергії, тиски, температури).

До вторинних еталонів належать еталон-копія, робочий еталон та еталон передавання.

Еталон-копія служить для передавання розміру одиниці ФВ робочим еталонам.

Робочий еталон призначений для передавання розміру ФВ зразковим ЗВТ, а в окремих випадках – робочим ЗВТ.

Для взаємного звіряння еталонів, які за тих чи інших обставин не можуть бути звірені безпосередньо служить еталон передавання.

За складом еталони бувають у вигляді одиничних, групових, еталонних наборів або комплексу ЗВТ.

 Одиничний еталон відтворює одне значення ФВ (міру), може бути у вигляді вимірювальної установки.

Груповий еталон для підвищення надійності з одиничних мір чи вимірювальних пристроїв відтворює розмір одиниці, як середнє арифметичне. Його елементи можуть використовуватись як одиничні еталони.

Для зберігання чи відтворення ФВ у певному діапазоні служать набори відповідних мір – еталонні набори.

Еталони даної країни – називають державними, а еталони, що належать групі країн називають міжнародними.

Через певні проміжки часу держави звіряють свої еталони або міжнародні еталони з державними. Міжнародні еталони знаходяться в МБМВ у Франції.

Передавання розміру одиниці ФВ від первинного еталона до робочих ЗВТ здійснюється за схемою зображеною на рис. 1.14. Це передавання здійснюється за участю зразкових ЗВТ.

ЗВТ, що мають метрологічні характеристики, які відповідають найвищому ступеню повірочної схеми метрологічної служби називають вихідними зразковими ЗВТ (І розряду) і далі їєрархічно ЗВТ другого, третього та четвертого розрядів. 

 

 

Рис. 1.14. Схема передавання розміру одиниці ФВ

РОЗДІЛ 2.

СТАНДАРТИЗАЦІ Я

ЛЕКЦІЯ 8

Тема. Основні положення і терміни. Мета і завдання стандартизації.  Національна система стандартизації України.

 

2.8.1.Основні положення і терміни. Якщо визначення “стандартний”, “стандарт” застосувати по відношенню до людини, то це може бути сприйняте як образа. Чи завжди ці поняття є негативними, якщо їх застосувати до звичних виробів, до яких ми звикли і якими ми користуємось щодня. Чи завжди нове, інакше є кращим? Чи завжди людина з придбанням звичних повсякденних предметів готова до несподіванок при їх використанні, до зміни своїх звичок, навиків. Тому від стандартних виробів очікують, що вони не гірші від своїх попередників і можуть бути де в чому кращими. Іншими словами основною вимогою, яка ставиться до стандартних виробів це їх повторюваність і те, що такі вироби можуть виконувати сподівані функції.

Елементи стандартизації люди почали запроваджувати давно. Їх можна прослідкувати в таких виробах як озброєння, форма одягу солдатів, одяг цивільного населення. А без узаконених стандартних мір така людська діяльність як торгівля взагалі неможлива.

Однак стандартизація у сучасному розумінні цього слова почала зароджцватись із запровадженням масового виробництва, тобто у ХІХ столітті, а міжнародна стандартизація виникла у ХХ столітті.

Основним кінцевим продуктом діяльності зі стандартизації є стандарт. Це офіційно визнаний документ, який може мати силу закону. Стандарт повинен задовольняти дві тісно переплетені вимоги. Перша - стандарт повинен максимально широко описати властивості того чи іншого об'єкту, процесу, виробу чи групи виробів, друга - стандарт повинен бути придатний для того, щоби перевіряти або підтверджувати відповідність цих властивостей. Якщо в стандарті досягається оптимальне поєднання цих двох вимог, то стандартизація в цьому випадку сприяє розвитку економіки, науки і техніки. Третьою вимогою, яка ставиться до стандарту є його здатність захистити права та інтереси споживачів.

Метою стандартизації є сприяння організації і упорядкуванню будь-якої діяльності. Тому всі розвинені країни світу мають і розвивають свої національні системи стандартизації. Це актуально і для України, яка вважається країною з перехідною економікою, тому і стандартизація в нас проходить етап становлення. Закон України “Про стандартизацію” містить наступні терміни та визначення.

Стандартизація – направлена на встановлення правил для загального застосування з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній сфері для підвищення відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар’єрів у торгівлі, сприянню науково-технічному співробітництву.

Міжнародна стандартизація – запроваджується на міжнародному рівні, але участь у ній відкрита для відповідних органів усіх країн.

Регіональна стандартизація – проводиться на регіональному рівні, участь в якій відкрита для відповідних органів країн з певного географічного та економічного простору.

Орган стандартизації – повинен бути визнаний на національному, регіональному та міжнародних рівнях. Його основною функцією є розроблення, схвалення та затвердження стандартів.

Об ’ єктами стандартизації – можуть бути обладнання, матеріали, системи, а також правила, процедури, функції, методи, діяльність.

Нормативний документ – встановлює правила, принципи та характеристики діяльності або їх результати.

Охоплює такі поняття як “стандарт”, “настанова”, “технічні умови”, “регламент”.

Консенсус – згода, без серйозних заперечень зацікавлених сторін, яка досягається внаслідок врахування думки сторін та зближення розбіжних поглядів.

Стандарт - документ загального використання, який стосується правил діяльності, та її результатів, створений на основі для впровадження у певній галузі.

Стандарти поділяють на міжнародні, регіональні та національні.

Кодекс усталеної практики – звіт правил (документ) містить процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації виробів. Може бути стандартом, частиною стандарту, окремим документом.

Технічний регламент – нормативно-правовий акт, прийнятий органом державної влади, що встановлює технічні вимоги до продукції, процедур та послуг безпосередньо або через посилання на стандарти.

Технічна документація – сукупність документів, яка необхідна на кожній стадії життєвого циклу продукції. До неї належать конструкторська, технологічна, проектна.

Нормативно-технічна документація сукупність технічних вимог (правил), законодавчих положень про захист життя і здоров’я людини, охорону навколишнього середовища, забезпечення прав споживачів а також встановлення порядку нагляду за виконанням цих вимог.

2 .8.2.Мета і завдання стандартизації. Мету стандартизації можна розділити на загальні і вузькі, конкретні цілі. Загальні цілі стандартизації досягаються на основі виконанням тих вимог стандартів, які повинні бути обов’язковими. До них відносяться встановлення норм, вимог, правил, які забезпечують:

- безпеку продукції, процесів, послуг для життя, здоров’я і майна людей;

- безпеку продукції, процесів, послуг для довкілля;

- сумісність і взаємозамінність виробів;

- якість продукції, процесів, послуг відповідно до досягнутого рівня розвитку науково-технічного прогресу;

- єдність вимірювань;

- економію всіх видів ресурсів;

- обороноздатність і мобілізаційна готовність країни, та інші

Результатом досягнення загальних цілей є насичення ринку безпечними споживчими товарами, встановлення цивілізованих бар'єрів надходженню на ринок неякісних товарів, тощо. У цьому напрямку стандартизація повинна тісно взаємодіяти зі сертифікацією.

Конкретні цілі стандартизації відносяться до конкретної сфери діяльності, наприклад галузі виробництва певних товарів та послуг і полягає у забезпеченні відповідності цих товарів їх функціональному призначенню.

Відповідно до поставлених цілей стандартизація повинна виконувати три функції: економічну, соціальну і комунікативну.

Економічна функція полягає в тому, що зацікавлена сторона (споживач) одержує зі стандартів достовірну інформацію про продукцію, причому в чіткій і зручній формі. При підписанні контракту посилання на стандарт може замінити опис товару і одночасно зобов'язує постачальника виконувати зазначені в стандарті вимоги. Аналіз передових міжнародних і національних стандартів дає інформацію про актуальний стан технічного рівня продукції, сучасні методи випробувань, нові технологічні процеси і т.і, а також сприяє уникненню непотрібного “дублювання" стандартів. Отримані при цьому порівняльні характеристики продукції відіграють важливу роль в оцінці рівня конкурентноздатності товару, які з одного боку сприяють удосконаленню якості продукції, а з іншого - підвищують ефективність управління виробництвом.

Соціальна функція стандартизації полягає в тому, що стандарти повинні містити такі вимоги до об'єкта стандартизації (продукту), що будуть сприяти безпеці при його використанні, охороні здоров'я людини та її майна, охороні довкілля, забезпечувати відповідність санітарно-гігієнічним та іншим нормам, передбачувати можливість екологічної утилізації продукту і т.д.

Комунікативна функція стандартизації пов'язана з досягненням порозуміння в суспільстві через інформацією, яку несуть стандарти. Для цього потрібні стандартизовані терміни, однозначне трактування понять, єдині правила діловодства, єдина система документації, однакові символи і позначення, єдині каталоги, довідники і т.п.

2.8.3.Національна система стандартизації України. Органи та служби стандартизації України

Державна система стандартизації України має свою структуру та організацію, до якої входять органи державної і галузевої служби стандартизації. Органи державної служби Держстандарт України (в галузі будівництва - Мінбудархітектури України).

Постановою Кабінету Міністрів України № 269 від 25 травня 1992 р. Українське республіканське управління Держстандарту було трансформоване в Державний комітет України з стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України). Згідно Положення про Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації, затвердженого Указом Президента України від 24 травня 1996 р. № 375/96 Держстандарт України є центральним органом державної виконавчої влади і єдиним національним органом з стандартизації, метрології та сертифікації в Україні.

Держстандарт організовує, координує та провадить діяльність щодо розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни, розповсюдження національних стандартів і як національний орган стандартизації представляє України в міжнародних та регіональних організаціях із стандартизації.

В систему органів та служб Держстандарту входять:  Український науково-дослідний інститут Держстандарту - УкрНДІССІ є головною організацією з розробки загальних науково-технічних, правових та економічних основ стандартизації, перспективних планів комплексної стандартизації (сировини, матеріалів, півфабрикатів та готових виробів).

Державний науково-дослідний інститут "Система" виконує фундаментальні та прикладні науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи з питань стандартизації.

Український науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації - УкрЦСМ централізовано інформує організації та підприємства про чинні стандарти, технічні умови, іншу нормативну документацію, а також забезпечує їх цією документацією. Центр здійснює реєстрацію стандартів та іншої нормативної документації з стандартизації державного і галузевого значення, підготовку кадрів, підвищення їх кваліфікації та видання нормативних документів зі стандартизації.

Для виконання державного нагляду за дотриманням вимог норм та правил стандартів і з організації робіт з стандартизації та сертифікації в регіонах Держстандарт утворює систему відповідних органів - територіальних центрів стандартизації, метрології та сертифікації, яких в Україні зараз коло 40. Кожна область має один або декілька таких територіальних органів. Наприклад, у Львівській області є Львівський, Червоноградський і Дрогобицький територіальні центри. Центри стандартизації, метрології та сертифікації мають в своєму складі відділи метрології, стандартизації, сертифікації, державного нагляду, нормативно-технічної документації, а також повірочні служби.

Технічні комітети стандартизації (ТК) створюються за рішенням Держстандарту України для організації та забезпечення розроблення, розгляду, експертизи, погодження і підготовки до прийняття державних стандартів України, а також проведення робіт з регіональної та міжнародної стандартизації. До роботи у ТК залучають в першу чергу провідні вчені та фахівців, а також представники зацікавлених підприємств, установ та організацій замовників (споживачів), розробників, виробників продукції, органів і організацій з стандартизації, метрології, сертифікації, товариств (спілок) споживачів, науково-технічних та інженерних товариств, інших громадських організацій. Зараз в Україні діє коло 120 технічних комітетів стандартизації

Згідно Закону України "Про стандартизацію" при Кабінеті Міністрів України створюється Рада стандартизації. Рада стандартизації є колегіальним консультативно-дорадчим органом, метою діяльності якого є налагодження взаємодії між виробниками, споживачами продукції та органами державної влади, узгодження інтересів у сфері стандартизації, сприяння розвитку стандартизації.

Рада формується з представників органів виконавчої влади, центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації, суб'єктів господарювання, Національної академії наук України, галузевих академій наук та громадських організацій.

Поруч з державною службою окремі міністерства формують свою галузеву службу стандартизації.

До галузевих служб стандартизації входять: служба стандартизації окремого міністерства або відомства; головна (базова) організація з стандартизації; служби стандартизації окремих відомчих підприємств і організацій.

Служба стандартизації міністерства або відомства здійснює керівництво і координацію діяльності з питань стандартизації в своїй галузі. Головні (базові) організації зі стандартизаціїздійснюють проведення науково-дослідних робіт і розробку нормативних документів з стандартизації, як правило, галузевого рівня.

Служба стандартизації на підприємстві (організації) здійснює організацію і проведення робіт з стандартизації.

Крім державних та галузевих служб організовувати і виконувані роботи з стандартизації в межах повноважень мають право центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання та їх об'єднання, відповідні громадські організації.

 

ЛЕКЦІЯ 9

 

Тема. Види стандартів та їх призначення. Порядок розроблення, впровадження, побудова, вимоги до викладу і зміст національних стандартів.

 

2 .9.1.Види стандартів та їх призначення. Національна система стандартизації України враховує міжнародний досвід і є максимально наближена до міжнародних правил, норм і практики стандартизації, але має свої особливості. Тому доцільно розглянути різновиди нормативних документів, що діють в Україні.

Згідно з вимогами, встановленими в стандартах Державної системи стандартизації України, розрізняють наступні категорії нормативних документів:

- державні стандарти України - ДСТУ;

- галузеві стандарти України - ГСТУ;

- стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України - СТТУ;

- технічні умови України – ТУ У;

- стандарти підприємств - СТП.

Державні стандарти України розробляються на:

- організаційно-методичні та загальнотехнічні об'єкти;

- вироби загальномашинобудівного застосування;

- складові елементи господарських об'єктів державного значення;

- продукцію міжгалузевого призначення;

- продукцію для населення та національного господарства;

- методи випробувань.

Державні стандарти України містять вимоги, які стосуються в першу чергу безпечності продукції для життя, здоров'я і майна громадян, її сумісності і взаємозамінності, охорони довкілля і вимоги до методів випробувань цих показників. Окрім того державні стандарти містять:

- вимоги техніки безпеки і гігієни праці з посиланням на відповідні норми і правила;

- метрологічні норми, правила, вимоги та положення, що забезпечують достовірність і єдність вимірювань;

- положення, що забезпечують технічну єдність під час розроблення, виготовлення, експлуатації або застосування продукції;

- інші вимоги, що стосуються відповідних об’єктів стандартизації.

Згідно Закону України «Про стандартизацію» стандарти застосовуються на добровільних засадах. Стандарти застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання на них в інших документах.

Державні стандарти затверджує Держстандарт України, а стандарти в галузі будівництва та промисловості будматеріалів - Мінбудархітектури України.

Державні стандарти та зміни до них підлягають державній реєстрації в Держстандарті України і публікуються українською мовою з автентичним текстом російською мовою.

До державних стандартів України прирівнюються державні будівельні норми і правила, а також державні класифікатори техніко-економічної та соціальної інформації.

Як державні стандарти України використовуються також державні стандарти колишнього СРСР (міждержавні стандарти), передбачені угодою про проведення країнами СНД погодженої політики в сфері стандартизації, метрології та сертифікації.

Галузеві стандарти розробляють на продукцію за відсутності державних стандартів України чи в разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок розробляють у разі необхідності поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів.

Галузеві стандарти, як і стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок, не повинні суперечити вимогам державних стандартів і підлягають державній реєстрації в Держстандарті України.

Технічні умови нормативний документ, що розробляють для встановлення вимог, яким повинна відповідати продукція. Згідно ДСС технічні умови повинні врегульовувати стосунки між постачальником продукції і споживачем, для якої відсутні державні чи галузеві стандарти, або у випадку, коли необхідно доповнити чи конкретизувати вимоги цих стандартів.

Стандарти підприємства розробляють на продукцію (процеси, послуги), яку виробляють і застосовують (здійснюють, надають) лише на конкретному підприємстві.

Згідно Закону України «Про стандартизацію» введено нові категорії нормативних документів, які застосовуються в Україні. Це технічний регламент і кодекс усталеної практики (звід правил).

Кодекс усталеної практики (звід правил) - документ, що містить практичні правила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів. Кодекс усталеної практики може бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Технічний регламент - нормативно-правовий акт, прийнятий органом державної влади, що встановлює технічні вимоги до продукції, процесів чи послуг безпосередньо або через посилання на стандарт чи відтворює їхній зміст.

Відповідно до міжнародної практики технічний регламент це документ, який буде мати обов’язковий характер тобто в ньому будуть міститись обов’язкові вимоги, правові норми та інші норми. Приймати технічний регламент повинен орган державної влади, а не орган стандартизації. Тому він не є нормативним документом, а нормативно-правовим актом.

Як і в світовій практиці в Україні є декілька видів стандартів . Це - основоположні стандарти, стандарти на продукцію (послуги); стандарти на процеси; стандарти на методи контролю (випробувань, вимірювань, аналізу).

Основоположні стандарти встановлюють організаційно-методичні та загальнотехнічні положення для визначеної галузі стандартизації, а також терміни та визначення, загальнотехнічні вимоги, норми та правила. Основоположні стандарти забезпечують впорядкованість, сумісність, взаємозв'язок та взаємопогодженість різних видів технічної та виробничої діяльності під час розроблення, виготовлення, транспортування та утилізації продукції.

Прикладом основоположних стандартів можуть бути ДСТУ 1.0-93, ДСТУ 1.2-93, ДСТУ 1.3-93, ДСТУ 1.4-93, ДСТУ 1.5-93, - нормативні документи, що організують Державну системи стандартизації України. Поданий приклад вказує на те, що ще одним нормативним документом може бути комплекс стандартів, який об’єднує взаємопов’язані стандарти, якщо вони мають спільну мету і встановлюють узгоджені вимоги до взаємопов’язаних об’єктів стандартизації.

Стандарти на продукцію, послуги встановлюють вимоги до конкретного виду продукції (послуги), або до групи однорідної продукції (послуги), які забезпечують її відповідність своєму призначенню. У вітчизняній практиці найбільш поширеними видами цих стандартів є стандарти загальних технічних умов, що містять загальні технічні вимоги до груп однорідної продукції (послуг) і стандарти технічних умов, що містять вимоги до конкретної продукції (послуги).

Стандарти на процеси встановлюють основні вимоги до послідовності та методів (засобів, режимів, норм) виконання різних робіт (операцій) у процесах, що використовуються у різних видах діяльності та які забезпечують відповідність процесу його призначенню. Особливе місце в цих стандартах займають вимоги безпеки для життя і здоров’я людей при здійсненні технологічних процесів.

Стандарти на методи контролю, випробувань, вимірювань, аналізу (далі стандарти на методи контролю) встановлюють послідовність робіт і операцій, які повинні виконуватись при контролі, випробуваннях і т.д. продукції процесів послуг. Названий вид стандартів також містить способи (правила, режими, норми) і технічні засоби їх виконання для різних видів та об'єктів.

2 .9.2.Порядок розроблення, впровадження, побудова, вимоги до викладу і зміст національних стандартів . Матеріал стандарту повинен бути викладений так, щоб їх неможливо було використовувати з метою введення в оману споживачів продукції, якої стосується стандарт, чи надавати перевагу певному виробнику продукції або продукції залежно від місця її виготовлення.

Об'єкт стандартизації може бути об'єктом інтелектуальної чи промислової власності.

Національні стандарти розробляються технічними комітетами стандартизації, міністерствами (відомствами), головними (базовими) організаціями зі стандартизації, а в разі їх відсутності - іншими суб'єктами стандартизації, що мають для цього відповідний науково-технічний потенціал.

Порядок проведення робіт, пов'язаних із розробкою державних стандартів, встановлено в ДСТУ 1.2-93 "Державна система стандартизації. Порядок розроблення державних стандартів". Згідно з вимогами цього документу етапами проведення робіт є:

- організація розроблення стандарту;

- розроблення проекту стандарту першої редакції;

- розроблення проекту стандарту остаточної редакції;

-затвердження та державна реєстрація стандарту

- видання стандарту.

Розглянемо ці етапи детальніше.

Технічні комітети, міністерства або за їхнім дорученням головні (базові) організації розглядають (тільки обгрунтовані) замовлення, що поступили в Держстандарт на розроблення стандартів і відповідно до цього подають свої пропозиції до Держстандарту або Мінбудархітектури України.

Держстандарт щороку формує програму робіт зі стандартизації, яка містить перелік національних стандартів, прийнятих до розроблення. Програма публікується один раз на шість місяців в офіційному виданні Держстандарту та розміщується в інформаційних мережах.

Технічні комітети, міністерства (відомства) або за їх дорученням головні (базові) організації з стандартизації забезпечують виконання та несуть відповідальність за розроблення стандартів, що внесені у план державної стандартизації.

На першому етапі роботи складається технічне завдання,

до якого входять наступні розділи:

- підстава для розроблення стандарту;

- термін розроблення;

- мета і завдання розроблення стандарту;

- характеристика об'єкта стандартизації;

- розділи й основні вимоги, встановлені стандартом;

- взаємозв'язок з іншими нормативними документами з стандартизації;

- джерела інформації;

- етапи робіт і терміни їх виконання;

- додаткові вказівки щодо розроблення стандартів.

До технічного завдання додають перелік організацій, в які повинен бути розісланий проект стандарту на відгук, а також перелік організацій, з якими погоджують проект стандарту. До переліку організацій, з якими необхідно погодити проект стандарту, як правило, вносять: замовника або основного споживача стандарту; технічний комітет, напрям діяльності якого стосується теми стандарту; науково-дослідну організацію Держстандарту, органи державного нагляду.

Відповідно до договору та технічного завдання на розробку стандарту, технічний комітет або організація-розробник підготовляє проект стандарту. Одночасно з проектом договору складають пояснювальну записку до нього.

Технічний комітет або організація-розробник розсилають проект стандарту та пояснювальну записку на відгук організаціям згідно з попередньо підготовленим переліком.

Організації, що отримали проект стандарту, складають відгук на нього і надсилають його за адресою технічного комітету або організації-розробника протягом місяця від дня отримання.

У технічному комітеті або організації-розробнику ці відгуки опрацьовують і складають загальний зведений документ відгуків. На підставі цього документу (зауважень та пропозицій) допрацьовують проект стандарту і уточнюють пояснювальну записку до нього - розроблення проекту остаточної редакції стандарту.

Проект стандарту разом із відгуками й зауваженнями скеровують погоджувальним організаціям згідно з встановленим переліком. Погоджувальні організації подають свої висновки в термін, що не перевищує одного місяця. Технічний комітет або організація-розробник доопрацьовує проект стандарту з урахуванням результатів узгодження, уточнює пояснювальну записку. У цьому вигляді проект стандарту підлягає розгляду в технічному комітеті або на науково-технічній раді організації-розробника, яка й приймає рішення відносно подання його на затвердження (прийняття).

Технічний комітет, відповідне міністерство або організація-розробник подає на затвердження до Держстандарту або Мінбудархітектури України остаточну редакцію проекту стандарту.

Держстандарт або Мінбудархітектури України організовує державну експертизу проекту стандарту. До проведення експертизи залучають науково-дослідні організації Держстандарту, технічні комітети, відомих учених і фахівців.

Після розгляду Держстандартом проекту експертного висновку приймається рішення щодо затвердження (прийняття) або повернення проекту стандарту на доопрацювання. Під час затвердження стандарту визначають дату надання йому чинності з урахуванням часу на виконання підготовки щодо його впровадження.

Державна реєстрація нового стандарту виконується службами Держстандарту в установленому порядку. Затверджені (прийняті) стандарти тиражуються й розповсюджуються Держстандартом.

Наступним кроком в життєвому циклі стандартів є їх перевірка. Перевірку чинних національних стандартів здійснюють на відповідність законодавству, інтересам держави, потребам споживачів, рівню розвитку науки і техніки, вимогам міжнародних (регіональних) стандартів. Виконують перевірку відповідні технічні комітети або інші суб'єкти стандартизації. Стандарти на продукцію перевіряються не рідше одного разу на п'ять років. За результатами перевірки відповідні технічні комітети або інші суб'єкти стандартизації подають в Держстандарт пропозиції про перегляд, зміни чи скасування стандартів.

Перегляд, в результаті якого розробляється новий національний стандарт або вносяться зміни до чинного стандарту, здійснюється у порядку, встановленому для розроблення стандартів. Перегляд стандартів полягає в розробленні нових стандартів.

Зміну стандарту розробляють в разі заміни, вилучення або внесення нових вимог до стандарту. Розроблення, узгодження, подання на затвердження, затвердження і державну реєстрацію зміни стандарту здійснюють у порядку, який встановлений для стандартів. Дозволяється узгоджувати зміну тільки з тими узгоджувальними організаціями, яких ця зміна стосується. Кожна зміна одержує порядковий номер і повинна бути надрукована в інформаційному покажчику державних стандартів не пізніше, ніж за шість місяців до терміну надання їй чинності.

Скасування стандарту здійснюється у разі припинення випуску продукції (надання послуги), або розроблення замість нього іншого нормативного документу. Припинення дії національного стандарту здійснює Держстандарт. Інформація про зміни, текст змін національних стандартів публікується в офіційному виданні центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації не пізніше, ніж за 90 днів до терміну надання їм чинності.

При розробленні всіх інших стандартів дотримуються подібних етапів виконання робіт, але у відповідних масштабах. Так стандарти підприємства розробляють та затверджують (приймають) самі підприємства. Підприємство обов'язково повинно вести власний каталог і реєстр нормативних документів і стандартів.

 

ЛЕКЦІЯ 10

Тема. Основні принципи стандартизації. Ряди переважних чисел та параметричні ряди. Уніфікація виробів. Взаємозамінність та її види. Поняття про одиницю допуску та квалітет точності. Графічне зображення розмірів, їх відхилень та допусків.

 

2.10.1.Основні принципи стандартизації.Ряди переважних чисел та параметричні ряди. Діяльність зі стандартизації базується на застосуванні низки методичних принципів. З точки зору машино та приладобудування найважливішими є:

· застосування рядів переважних чисел;

· - вибір та оптимізація параметричних рядів виробів;

· уніфікація виробів;

· комплексна стандартизація;

· - випереджувальна стандартизація.

Для зменшення різноманітності розмірів та інших параметрів продукції вибирають їх стандартні числові значення. Найчастіше для цього використовують ряди на основі геометричної прогресії. Найзручнішим при побудові рядів переважних чисел виявилося використання геометричних прогресій зі знаменниками, що є коренями з числа 10. В ХІХ ст. французький інженер Ш. Ренар застосував геометричну прогресію зі знаменником q_R5= при побудові повітряних куль. За зразком побудованого Ренаром ряду, який умовно був названий R₅, пізніше запропоновано використовувати ряди R₁₀, R₂₀, R_40.

За рекомендаціями ISO система рядів переважних чисел, передбачає у своєму складі п'ять рядів, що так і називаються рядами Ренара, з наступними приблизними значеннями знаменників:

;

;

;

.

Першим членом у цих рядах є 1. Степінь кореня плюс перший член вказує на кількість елементів у ряді. Недоліком рядів переважних чисел на основі геометричної прогресії є те, що на практиці їх необхідно заокруглювати, а перевагою є те, що числа одного ряду є складовою частиною іншого ряду. Таким чином вони “проникають” у інший ряд, доповнюючи його.

Приклад:

;

Ряди - R ₅, R ₁₀, R ₂₀, R ₄₀ є основними, а ряд R ₈₀ - додатковим.

В основу побудови нормальних лінійних розмірів покладено ряд R 40. Починаючи від 1 мм, розміри збільшуються в 1,06 разів: 1; 1,06; 1,12; 1,18; 1,25; 1,32; 1,4; 1,5 і т. д. При виборі розмірів перевагу слід надавати числам з ряду, що має більші градації. Для збільшення або зменшення розмірів, що є більшими 10, або меншими 1 слід число з ряду множити на 10 або ділити на . Стандарт обмежує кількість лінійних розмірів (для всіх десяткових інтервалів від 0,001 мм до 20000 мм), що сприяє скороченню номенклатури виробів і для їх уніфікації.

Для потужності електродвигунів принято ряд R10. Застосування рядів переважних чисел дає можливість пов’язати між собою конструктивно самостійні, але взаємопов’язані в процесі виробництва вироби, наприклад ряди потужностей електродвигунів і силові характеристики угрегатів, в які вони входять; об’єм ковшів екскаваторів і кузовів вантажних автомобілів.

Параметричні ряди. Ряди переважних чисел є основою при розробці стандартів на параметричні ряди. Розробка стандартів на параметричні ряди проводиться за наступними етапами:

- вибір номенклатури параметрів;

- вибір діапазону параметричного ряду;

- вибір градації параметричного ряду.

Параметр продукції - це кількісна характеристика властивостей продукції. Параметри продукції поділяють на головні, основні й допоміжні. Головні параметри вибирають з числа основних, а допоміжні встановлюють лише для деяких видів виробів.

Основні параметри продукції визначають найтиповіші конструктивно-технологічні й експлуатаційні властивості виробів і процесів, а, як головні, приймаються такі основні параметри, що відрізняються стабільністю при технічних удосконаленнях і найбільш повно характеризують властивості виробів і процесів. Наприклад, головним параметром для пресів є номінальне зусилля, яке вони розвивають, для вантажних автомобілів – вантажопідйомність, для холодильного обладнання – об’єм холодильної камери і т.д. Оскільки недостатньо характеризувати промисловий виріб лише головним параметром, то поряд з ним для характеристики виробів використовують основні параметри. Наприклад, для вантажівок це габаритні розміри, власна маса, об'єм двигуна (потужність), тощо.

2.10.2.Уніфікація виробів.  Уніфікація – латинське слово, що означає об’єднання, єдність, доведення чогось до однаковості, єдиної форми чи системи.

Уніфікація, як принцип стандартизації розповсюджується на деталі, машини, прилади, що мають конструктивну подібність та схожість роботи. Вона полягає у виборі оптимальної кількості або в раціональному скороченні типів, видів, параметрів і розмірів виробів однакового чи близького функціонального призначення.

 Наприклад уніфікація таких виробів як болти, гайки, шайби, ущільнення, а також підшипники, редуктори, які є складовими одиницями машин дає можливість організувати їх масове виробництво на високопродуктивному обладнанні, що забезпечує високу якість виробів і знижує їх вартість.

Особливо ефективна є уніфікація ріжучих інструментів за рахунок зведення їх до мінімальної кількості типів найвищої якості.

У більшості країн світу набула поширення внутрітипова уніфікація, що проводиться на основі конструкторсько-уніфікованого ряду, в якому виділяють базову модель, що має максимальне конструктивне і технологічне наступництво і модифікації створюють на основі базової. Важливо, щоб базова модель мала високу якість, тоді і модифікації будуть якісними.

Уніфікація може бути повною і частковою. При повній уніфікації здійснюється уніфікація всіх елементів, при неповній тільки частина.

Найпростіше запровадити повну уніфікацію при конструюванні та виготовленні нових виробів, оскільки тоді вона може бути комплексною для виробів, технологічних процесів та технологічної документації.

Під час виробництва можна можна проводити неповну уніфікацію, оскільки зміни конструкції приводять до значних змін в оснащенні та технології.

Існує чотири основних форми уніфікації: симпліфікація; типізація; агрегатування; взаємозамінність.

Симпліфікація полягає в скороченні кількості типів, груп та інших різновидів виробів до кількості, що є доцільною з технічного та економічного погляду для задоволення споживчих потреб.

Типізація полягає в розробці, створенні та встановленні типових чи зразкових конструкцій, розмірів і номенклатури виробів. Типові конструкції служать як моделі при проектуванні нових виробів. Типізація значно скорочує витрати часу на проектування та розробку виробів.

Агрегатування полягає у створенні складних технічних виробів на базі уніфікованих елементів. Основною метою проведення агрегатування є:

· розширення застосування виробів універсального призначення шляхом створення умов для швидкої заміни її основних робочих частин і перетворення на виріб спеціального призначення;

·  розширення номенклатури і технічних можливостей виробів;

· розширення функціонального призначення шляхом комплектування з уніфікованих елементів.

2.10.3. Взаємозамінність та її види. Взаємозамінність скадової частини це така її властивість, що забезпечує застосування замість іншої, без дороблення. При цьому якість виробу залишається сталою.

Якщо взаємозамінні деталі є однаковими за розмірами, формою, міцністю, матеріалами з яких вони виготовлені, потужністю, напругами живлення, рознімами, рівнями вхідних та вихідних напруг, протоколом обміну інтерфейсу, корочше кажучи, якщо взаємозамінні деталі є ідентичними, то така взаємозамінність називається функціональною.

Взаємозамінність може бути повною або неповною.

При повній взаємозамінності любу деталь з партії можна поставити на відповідне місце виробу без підбирання та дороблення.

При неповній взаємозамінності виготовлені деталі спочатку сортують за розмірами та іншими параметрами на кілька груп, а потім, за необхідності, використовують деталі з певної групи. Іноді такі деталі додатково обробляють.

 

Переваги взаємозамінності:

· в машинобудуванні це характеристика технологічності виробу;

· спрощується робота конструкторів та технологів, оскільки відпадає необхідність у розробленні та виготовленні складових деталей виробу;

· зменшується вага виробів тому, що нема необхідності виготовляти міцні та масивні деталі, якщо їх легко можна замінити через певний термін.

· скорочується процес збирання машин (підвищується продуктивність роботи);

· зростає час експлуатації та спрощується ремонт машин (нема необхідності утилізувати цілий виріб, коли достатньо замінити одну з його складових).

2.10.4.Поняття про одиницю допуску та квалітет точності. Практика показує, що чим точніше виготовлена деталь тим більша її вартість, оскільки для її виготовлення необхідне точніше обладнання та більш кваліфікований персонал. Виникає потреба у компромісі між якістю продукції, яка забезпечується високою точністю та її собівартістю, яку необхідно зменшувати підтримуючи на оптимальному рівні якість. При конструюванні та виготовленні машин такі деталі як вали, отвори для валів, місця для встановлення підшипників, місця спряження необхідно виготовляти з високою точністю, Крім таких є конструктивні вузли та деталі, які не потребують надмірної точності.

В якійсь мірі забезпечити такий компроміс покликаний національний стандарт ДСТУ ISO 286-1 2002 “Допуски та посадки за системою ISO”. В цьому стандарті подані основи системи допусків і посадок разом із розрахованими значеннями стандартних допусків та основних відхилів. Система ISO допусків встановлює 20 квалітетів стандартних допусків позначених ІТ01, ІТ0, ІТ1, ІТ2,…ІТ18. Для зручності стандартні допуски і основні відхили не розраховані для окремого номінального розміру, а для інтервалів номінальних розмірів. Інтервали починаються з мінімального розміру 1мм і закінчуються максимальним 500мм. Є ще 18 квалітетів для розмірів від 500 мм до 3150 мм, однак їх рідко використовують у приладобудуванні, тому не будемо за них згадувати.

Значення стандартних допусків і основних відхилів для кожного інтервалу розмірів із середньої геометричної величини D і граничних розмірів D₁ та D₂ таким чином

Для першого інтервалу середнє геометричне визначено з розмірів 1 та 3 мм.. Формули за якими розраховують стандартні допуски у квалітетах від ІТ0 до ІТ1 подано у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Формули розрахунку допусків

Квалітет стандартного допуску	Формула для розрахунку
ІТ01	0,3+0,008D
ІТ0	0,5+0,012D
ІТ1	0,8+0,020D

Для значень допусків у квалітетах ІТ2÷ІТ4 не подано формул. Їх можна визначити як члени геометричної прогресії між значеннями для ІТ1 та ІТ5.

Значення стандартних допусків у квалітетах ІТ5÷ІТ18 для номінальних розмірів до 500 мм визначають в мікрометрах за одиницею стандартного допуску і

.

Так стандартний допуск для квалітету ІТ5 буде дорівнювати 7і, для квалітету ІТ6 – 10і.

 

ЛЕКЦІЯ 11

Тема. Система допусків та основних відхилень ISO. Графічне зображення розмірів, їх відхилень та допусків. Система нормування шорсткості поверхонь.

2.11.1.Система допусків та основних відхилень ISO .Графічне зображення розмірів, їх відхилень та допусків. Основи системи допусків і посадок ISO в Україні представлені національним стандартом ДСТУ ISO 286-1 2002 “Допуски та посадки за системою ISO”. У цьому стандарті застосовують наступні терміни та відповідні їм визначення.

Номінальний розмір – розмір від якого отримують граничні розміри під час застосування верхніх та нижніх відхилів.

Відхил – гранична різниця між розміром (дійсним, граничним) та відповідним номінальним розміром.

Верхній відхил ( ES , es ) – алгебраїчна різниця між найбільшим граничним розміром та номінальним розміром.

Нижній відхил ( EI , ei ) – алгебраїчна різниця між найменшим граничним розміром та номінальним розміром.

Основний відхил – відхил, що визначає положення поля допуску по відношенню до нульової лінії

 

 

Рис. 2.1. Представлення полів допуску.

Зауваження: в залежності від розміщення поля допуску основними відхилами будуть ті, які знаходяться ближче до нульової лінії.

Допуск – різниця між найбільшим та найменшим граничним розміром, або верхнім і нижнім відхилом.

Стандартний допуск – допуск встановлений за системою ISO.

Ступені (квалітети) стандартних допусків – група допусків встановлених за системою ISO.

Посадка – різниця між розмірами отвора та валу, які повинні бути складеними.

Розрізняють посадку з натягом, зазором та перехідну.

Зазор додатна різниця між розмірами отвору і валу.

Натяг від’ємна різниця між розмірами отвору і валу перед їх складанням.

Перехідна посадка допускає незначні зазори або натяги.

Посадки можуть бути в системі вала або в системі отвору.

Система вала – сукупність посадок в котрих різні зазори і натяги отримують з’єднанням різних отворів з основним валом. На основний вал задають основний відхил у “матеріал” (в мінус). Верхній відхил вала рівний 0. Основний відхил в системі вала позначають буквою h.

 Система отвору – сукупність посадок в котрих різні зазори і натяги отримують з’єднанням різних валів з основним отвором. На основний отвір задають основний відхил у “матеріал” (в плюс). Нижній відхил отвору рівний 0. Основний відхил в системі отвору позначають буквою H.

З економічної точки зору доцільніше користуватися системою отвору, оскільки вона технічно більш проста.

Ряди основних відхилів (всього 28) показані на рис. 2.2. Основні відхили валів позначають малими буквами латинського алфавіту від a до z, а отворів великими також від А до Z. Другий верхній та нижній відхил на рис. 2.2 не позначені оскільки вони залежать від квалітету.

 

Рис. 2.2. Основні відхили отворів та валів

Для запису розміру з допуском вала або отвору небхідно:

· вказати номінальний розмір

· вказати буквою основний відхил

· вказати цифрою квалітет з основним допуском.

Приклад запису розміру вала з допуском: 

100g6 або

Приклад запису розміру отвору з допуском:

32H7 або

Для позначення посадки необхідно:

· вказати спільний номінальний розмір;

· вказати великою буквою основний відхил для отвору;

· вказати цифрою квалітет з допуском отвору;

· через косу лінію вказати малою буквою основний відхил для вала;

· вказати цифрою квалітет з допуском вала.

Приклад : 52Н7/g6 або . При такому позначенні запишемо розмір отвору допусками буде , а розміри вала

2 .11.2.Система нормування шорсткості поверхонь. Нерівності поверхонь є наслідком їх оброблення під час таких операцій, як тиснення, відливання, різання. Якість поверхні характеризується таким параметром, як шорсткість. Кількісно параметри шорсткості визначаються відносно середньої лінії. Вона проведена так, що середньоквадратичне відхилення від цієї лінії до поверхні є мінімальним. Таку систему нормування називають системою середньої лінії. За стандартами шорсткість поверхонь виробів незалежно від матеріалів і способів їх отримання оцінюють за наступними параметрами:

1. середнє (арифметичне) відхилення профілю R_a;

2. висота нерівностей профілю у десяти точках R_z;

3. найбільша висота нерівностей R_max;

4. середній крок нерівностей профілю S_m;

5. середній крок нерівностей по вершинах профілю S;

6. опорна довжина профілю l_p;

7. відносна опорна довжина профілю t_p;

p – рівень перетину профілю для підрахунку t_p  (в процентах від R_max).

 

 

Рис. 2.3. Параметри шорсткості поверхні.

Під середнім (арифметичним) відхиленням профілю R_a слід розуміти середнє значення відстаней y₁, y₂,…y_n, виміряних від його середньої лінії в межах опорної довжини профілю l_p

                                           ,

або приблизно

                                            .

Під висотою нерівностей профілю R_z розуміють середню відстань між п’ятьма виступами H_max та п’ятьма впадинами H_min

                            

Способи вимірювання: візуальний (за зразками), безконтактний (за допомогою мікроскопа) та контактний при допомозі профілографа та профілометра.

При вимірюванні шорсткості перевагу надають параметру R_a.

а)

Позначення шорсткості на кресленнях подано на рис. 2.4.

 

Рис. 2.4. Позначення шорсткості на кресленнях.

Якщо шорсткість на кресленні вказана без символьного позначення так, як це показано на рис. 2.4,б, то вона визначена за параметром R_a 

В таблиці 2.2 подано числові значення R_a та R_z, розділені за класами та розрядами. Є 14 класів шорсткості, які діляться на три розряди. Для 1÷5 класів параметру R_z поділу на розряди нема.

Таблиця 2.2.

Числові значення R_a та R_z

Клас шорсткості	R z мкм					Базова довжина мм	Клас шорсткості	R а мкм			Базова довжина
	розряди							розряди
	а		б	в				а	б	в
1 2 3	320 160 80					8	6 7 8	2,5 1,25 0,63	2,0 1,0 0,5	1,6 0,8 0,4	0,8
4 5	40 20					2,5	9 10 11 12	0,32 0,18 0,08 0,04	0,250 0,125 0,063 0,032	0,200 0,100 0,050 0,025	0,25
13 14	0,100 0,050	0,080 0,040			0,063 0,032	0,08

 

ЛЕКЦІЯ 12

Тема: Європейські організації зі стандартизації. Напрями і особливості діяльності.

 

2.12.1.Європейські організації зі стандартизації. Напрями і особливості діяльності.

Європейський комітет зі стандартизації ( CEN ). Європейський комітет зі стандартизації (до 1970 р. - Європейський комітет з координації стандартів) було організовано в 1961 р. на засіданні представників Європейського економічного співтовариства (ЕЕС) та Європейської асоціації вільної торгівлі (ЕFТА). Членами CEN є національні організації з стандартизації 18-ти європейських країн: Австрії, Бельгії, Великобританії, Голландії, Греції, Данії, Ірландії, Іспанії, Ісландії, Італії, Люксембургу, Німеччини, Норвегії, Португалії, Фінляндії, Франції, Швеції, Швейцарії. CEN - закрита організація, яка об'єднує лише членів Європейського Союзу та Європейської асоціації вільної торгівлі. Основна мета CEN - сприяння розвитку торгівлі товарами і послугами в Європі. Для досягнення поставленої мети CEN розробляє європейські стандарти - євронорми (EN). Переважно це стандарти в таких галузях: водонагрівні газові прилади; газові балони; кухонні газові плити; ліфти й вантажопідіймачі; деталі підіймальних механізмів; зварювання й різання; труби й трубопроводи; цистерни з склопластику; авіаційне обладнання та інші.

Поруч з цим CEN сприяє спільному застосуванню в країнах-членах міжнародних стандартів ISO i IEC. На цьому базується один з найважливіших принципів роботи CEN - обов'язкове використання міжнародних стандартів ISO, як основи для розробки євронорм або доповнення тих результатів, які вже досягнуті в ISO. Наприклад, так були затверджені європейські стандарти серії 29000, що по суті є стандартами ISO серії 9000, і які були прийняті так званим "методом обкладинки".

Інший важливий принцип роботи CEN полягає в тому, що необхідність розробки стандарту EN завжди повинна бути економічно обгрунтована і диктується переважно можливістю впливу майбутнього стандарту на розвиток взаємовигідних зв'язків, або ж відсутністю можливості застосування міжнародного чи іншого стандарту для цієї мети.

Найвищий орган CEN - Генеральна асамблея, в яку входять представники національних організацій з стандартизації. Генеральна асамблея вибирає Адміністративну раду, яка серед інших має такі основні функції:

- встановлює правила і способи застосування національних стандартів і міжнародних стандартів при розробці євронорм;

- визначає можливість прямого використання національного стандарту або міжнародного нормативного документу як європейського стандарту;

- координує роботи з національної стандартизації в межах регіону.

Політика в галузі стандартизації визначається в CEN колегією директорів - представників національних організацій і затверджується Генеральною асамблеєю. Технічна робота з стандартизації в організації виконується технічними комітетами, діяльність яких координує Технічне бюро.

Європейський комітет зі стандартизації в електротехніці ( CENELEC ) . Утворений в 1971 році. Члени 17 країн Європи, які входять в CEN.

Основна мета – розроблення стандартів на електротехнічну продукцію в тісній співпраці з ЄС та ЄАВТ. Стандарти CENELEC розглядаються як необхідний засіб для створення європейського ринку. Сутність головного напрямку роботи CENELEC полягає в усуненні будь – яких технічних розбіжностей між національними стандартами країн членів, між процедурами сертифікації виробів вимогам стандартів та усунення технічних перешкод в торгівлі товарами електротехнічної галузі.

Об’єкти стандартизації:

1. промислове та побутове обладнання з напругою від 50 до 1000 В змінного струму та від 75 до 1500 В постійного струму;

2. медичне електрообладнання;

3. електромагнітна сумісність, зокрема усунення радіозавад;

4. вибухозахищене обладнання;

5. метрологічне забезпечення засобів вимірювання, в тому числі електронних.

Крім того, за завданням ЄС та ЄАВТ комітет розробляє стандарти на окремі види електрообладнання, яке потрібне європейському ринку, але його постачанню заважають технічні перешкоди. Ще один напрям діяльності – гармонізація стандартів CENELEC зі стандартами ІЕС.

 

 

РОЗДІЛ 3.

СЕРТИФІКАЦІЯ ТА АКРЕДИТАЦІЯ

ЛЕКЦІЯ 1 3

Тема. Система сертифікації УкрСЕПРО. Структура і функції УкрСЕПРО. Найважливіші відомості, терміни та визначення. Основи для проведення робіт з сертифікації .

3.13.1.Система сертифікації УкрСЕПРО. Структура і функції УкрСЕПРО. Системи сертифікації можуть діяти на національному, регіональному чи міжнародному рівнях. Є також державні та недержавні системи сертифікації. Різні системи сертифікації мають одну спільну мету – не допустити на ринок неякісний товар, який не відповідає вимогам стандартів.

В Україні діє національна система сертифікації, яка передбачає існування на державному рівні органів, які здійснюють нагляд за якістю продукції, що випускається. Для сертифікації продукції створена мережа дослідницьких лабораторій та лабораторій метрологічного забезпечення.

Державна система сертифікації продукції отримала назву – УкрСЕПРО (далі - Система). Принципи та правила побудови цієї системи узгоджені з міжнародними, а діяльність регламентована національними нормативними документами і стандартами.

Схема структури системи показана на рис. 3.1.

 

 

Рис. 3.1. Схема організаційної структури УкрСЕПРО.

Держстандарт через упрвління сертифікації здійснює загальне керівництво системою УкрСЕПРО.

Основні функції Держстандарту у сфері сертифікації:

1. Стратегія розвитку сертифікації в Україні;

2. взаємодія з національними органами інших країн та міжнародними організаціями зі сертифікації;

3. приймає рішення щодо міжнародних систем і угод зі сертифікації;

4. формує склад науково – технічної комісії;

5. проводить акредитацію та інспекційний контроль органів зі сертифікації та випробувальних лабораторій;

6. проводить атестацію та переатестацію аудиторів;

7. затверджує перелік продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації.

Функції науково-технічної комісії:

1. формує єдину політику з побудови, функціонування та вдосконалення системи;

2. розробляє пропозиції щодо взаємодії з національними та міжнародними організаціями зі сертифікації.

Основні функції науково-методичного та інформаційного центру:

1. розроблення та вдосконалення організаційно-методичних документів системи;

2. підготовка та внесення до Держстандарту пропозицій та проектів законодавчих актів зі сертифікації;

3. аналіз можливостей підприємств виконувати функції органів зі сертифікації та випробувальних лабораторій та внесення до Держстандарту пропозицій щодо їх акредитації в Системі;

4. участь у підготовці до акредитації органів зі сертифікації та випробувальних лабораторій.

Функції територіальних центрів стандартизації, метрології та сертифікації:

1. за дорученням органів зі сертифікації технічний нагляд за сертифікованою продукцією;

2. допомога підприємствам при підготовці то акредитації їх випробувальних лабораторій (центрів) сертифікації продукції, систем якості та атестації виробництва.

Органи зі сертифікації продукції здійснюють:

1. управління системою сертифікації за закріпленою номенклатурою продукції;

2. розробку організаційно-методичних документів зі сертифікації закріпленої продукції;

3. за дорученням національного органу акредитацію випробувальних лабораторій;

4. встановлення схеми і порядку сертифікації продукції;

5. атестацію виробництва;

6. технічний нагляд за сертифікованою продукцією;

7. видачу сертифікатів відповідності та атестатів виробництва.

Основні функції органів зі сертифікації систем якості:

1. розроблення організаційно-методичних документів з сертифікації систем якості;

2. сертифікація систем якості;

3. атестація виробництва (за пропозицією органу зі сертифікації продукції);

4. технічний нагляд за сертифікованими системами якості;

5. видання сертифікатів на системи якості.

Функції випробувальних лабораторій (центрів):

1. проведення сертифікаційних випробувань в акредитованій галузі діяльності;

2. оформлення протоколів випробувань;

3. участь за пропозицією органу з сертифікації в атестації виробництва;

4. участь за пропозицією органу з сертифікації в технічному нагляді за сертифікованою продукцією.

Аудитори виконують окремі роботи, які пов’язані зі сертифікацією продукції.

Український навчально-науковий центр зі стандартизації, метрології та якості продукції здійснює навчання та підвищення кваліфікації спеціалістів у галузі сертифікації.

3.13.2.Найважливіші відомості, терміни та визначення. Під терміном сертифікація слід розуміти дію, підтверджену за допомогою знаку або сертифіката, яка запевнює відповідність виробу технічним умовам або вимогам національного стандарту. За допомогою сертифікації третя сторона дає письмову гарантію, що продукція (процес, послуга) відповідає заданим вимогам. Третьою називають сторону, яка не залежить від постачальника (перша сторона) і покупця (друга сторона).

Сертифікат – це документ, який складений за певною формою. Видачі сертифіката передує комплекс робіт зі створення системи сертифікації. Система сертифікації має власні правила виконання процедури сертифікації та управління нею.

Вона забезпечує і гарантує достовірність сертифіката. Вона гарантує, що всі аспекти виробництва та контролю виконані на рівні, що забезпечує якість продукції. Серед цих аспектів слід назвати технологічні, метрологічні, нормативно – технічні і правові.

Схема сертифікації – склад і послідовність дій третьої сторони під час сертифікації.

Обов’язкова сертифікація – сертифікація на відповідність вімогам, які є обов’язковими до виконання у відповідності з нормативними документами та чинними законодавчими актами України.

Добровільна сертифікація — сертифікація на відповідність вимогам, які не внесені нормативними документами до обов’язкових вимог.

Атестація виробництва — офіційне підтвердження органом з сертифікації або іншим спеціально уповноваженим органом наявності необхідних та достатніх умов виробництва певної продукції (надання певних послуг), які забезпечують стабільне виконання вимог до неї, що встановлені нормативними документами та контролюються під час сертифікації.

Орган із сертифікації — орган, що виконує сертифікацію відповідності.

Аудитор — особа, що атестована на право проведення окремих видів робіт в галузі сертифікації.

Сертифікат відповідності — документ, що видається відповідно до правил системи сертифікації та свідчить про те, що належним чином ідентифікована продукція, процес чи послуга відповідають конкретному стандарту чи іншому нормативному документу.

Знак відповідності (в галузі сертифікації) — захищений в установленому порядку знак, який застосовується або виданий відповідно до правил системи сертифікації та який показує, що продукція, процес чи послуга відповідають конкретному стандарту чи іншому нормативному документу.

Заявник — особа чи підприємство (організація), що звернулись до органу з сертифікації із заявою щодо проведення сертифікації продукції.

Акредитація — офіційне визнання повноважень органів із сертифікації чи випробувальних лабораторій (центрів) здійснювати діяльність в галузі сертифікації.

Технічний нагляд — нагляд за відповідністю сертифікованої продукції під час її виробництва вимогам стандартів або інших нормативних документів.

Обов’язкові вимоги — вимоги, що встановлені чинними законодавчими актами України або нормативними документами (наприклад: вимоги безпеки для життя та здоров’я людей, захисту їхнього майна, а також охорони довкілля, взаємозамінності, сумісності тощо) та обов’язкові для виконання.

Підтвердження відповідності — діяльність, наслідком якої є впевненість у тому, що продукція відповідає встановленим вимогам.

Декларування відповідності — процедура, за допомогою якої виробник під свою повну відповідальність документально засвідчує, що продукція відповідає встановленим вимогам.

Декларація про відповідність — документ, за допомогою якого виробник або уповноваже­на ним особа дає письмову гарантію, що продукція відповідає встановленим вимогам.

Національний знак відповідності — захищений у встановленому порядку знак, який засвідчує, що позначена ним продукція відповідає усім вимогам технічних регламентів, які поширюється на неї.

Державним стандартом ДСТУ 2296-93 встановлено такi зображення нацiонального знаку вiдповiдностi:

§ для продукції, яка вiдповiдає обов’язковим вимогам нормативних документiв та вимогам, що передбаченi чинними законодавчими актами України, за якими встановлено обов’язкову сертифiкацiю (рис.3.2,а);

§ для продукції, яка вiдповiдає усiм вимогам нормативних документiв, що поширюються на дану продукцiю (рис.3.2,б);

§ для продукції. яка відповідає окремим вимогам нормативних документів і в сертифікаті і в сертифікаті перераховуються підтверджені вимоги (рис.3.2,в).

Знак вiдповiдностi, який зображено на рис.3.2.б, застосовується також для позначення продукції, яка не пiдлягає обов’язковiй сертифiкації, проте сертифiкована з iнiцiативи виробника, постачальника чи продавця продукції (добровiльна сертифiкацiя).

 

                                              

              а)                      б)                        в)

Рис. 3.2. Національний знак вiдповiдностi.

 

 

ЛЕКЦІЯ 1 4

 

Тема. Сертифікація продукції. Порядок і стадії проведення процедури сертифікації. Моделі сертифікації продукції.

 

3.14.1. Сертифікація продукції. Порядок і стадії проведення процедури сертифікації. Сертифікацію продукції в Системі проводять виключно органи з сертифікації, а в разі їх відсутності – організації, що виконують функції органів з сертифікації продукції за дорученням Держстандарту України.

Порядок виконання сертифікації продукції передбачає:

o подання та розгляд заявки на сертифікацію продукції;

o аналіз наданої документації;

o прийняття рішення за заявкою і визначення схеми сертифікації;

o обстеження виробництва;

o атестацію виробництва продукції, що сертифікується, або сертифікацію систем якості, якщо це передбачено схемою сертифікації;

o відбір, ідентифікацію зразків продукції та їх випробовування;

o аналіз одержаних результатів та прийняття рішення про можливість надання сертифіката відповідності та ліцензій;

o надання сертифіката відповідності, ліцензій та занесення сертифікованої продукції до Реєстру Системи;

§ визнання сертифіката відповідності, що виданий закордонним органом;

§ технічний нагляд за сертифікованою продукцією під час її виробництва;

§ інформацію про результати робіт з сертифікації.

Блок схема алгоритму проведення сертифікації продукції зображена на рис. 3.3.

 

Рис. 3.3. Порядок проведення сертифікації продукції

3.14.2.Моделі ( схеми) сертифікації продукції. Схеми, що використовуються під час обов’язкової сертифікації продукції, визначає орган з сертифікації. При цьому враховуються особливості виробництва, випробувань, постачання і використання конкретної продукції, можливі витрати заявника. Схеми мають бути зазначені у документі, який встановлює порядок проведення сертифікації конкретної продукції. При добровільній сертифікації заявник сам визначає схему сертифікації і погоджує її з органом сертифікації .

Під час вибору схеми сертифікації продукції в Системі орган з сертифікації керується такими правилами:

o сертифікат на поодинокий виріб видається на підставі позитивних результатів випробувань цього виробу, що проведені у випробувальній лабораторії, яка акредитована в Системі;

o сертифікат на партію продукції видається на підставі позитивних результатів випробувань зразків продукції, що відібрані від партії за встановленим порядком;

§ ліцензія на право застосування сертифіката відповідності щодо продукції, яка виготовляється виробником серійно протягом встановленого терміну, надається органом з сертифікації на підставі позитивних результатів сертифікаційних випробувань зразків продукції вибраних у порядку та кількості в акредитованій у системі лабораторії та проведення

— обстеження виробництва, технічного нагляду та контрольних випробувань зразків продукції, що відбираються з виробництва або з торгівлі ;

— атестації виробництва та подальшого технічного нагляду за цим виробництвом, що здійснюється органом з сертифікації;

—  сертифікації системи якості на виробництві, яке виробляє продукцію, що сертифікується, та подальшого технічного нагляду за системою якості.

Орган з сертифікації продукції може застосовувати й інші правила щодо вибору схеми сертифікації залежно від специфіки продукції та особливостей її виробництва.

Рекомендовані схеми (моделі) сертифікації подані у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1.

Рекомендовані схеми (моделі) сертифікації продукції

Проведення робіт щодо продукції	Серійність продукції
	Одиничний виріб	Партія виробів	Серійне виробництво виробів
Обстеження виробництва	Не проводиться	Не проводиться	Проводиться	Не проводиться	Не проводиться
Атестація виробництва	Не проводиться	Проводиться при рішенні органу сертифікації та заявника	Не проводиться	Проводиться	Не проводиться
Сертифікація системи якості виробництва	Не проводиться	Не проводиться	Не проводиться	Не проводиться	Проводиться органом сертифікації систем якості
Випробування з метою сертифікації	Проводиться для кожного виробу	Проводиться на зразках відібраних органом зі сертифікації	Проводиться на зразках відібраних органом зі сертифікації	Проводиться на зразках відібраних органом зі сертифікації	Проводиться на зразках відібраних органом зі сертифікації
Технічний нагляд за виробництвом	Не проводиться	Проводиться, коли є угода між заяв-ником та органом зі сертифікації	Проводиться у порядку визначеному органом зі сертифікації	Проводиться у порядку визначеному органом зі сертифікації	Проводиться у порядку визначеному органом зі сертифікації
Документи, що видаються органом зі сертифікації продукції	Сертифікат відповідності на кожен виріб	Сертифікат відповідності на партію з зазначенням її розміру	Сертифікат з терміном зазначеним ліцензійною угодою ( до 1 року)	Сертифікат з терміном зазна-ченим ліцензій-ною угодою з врахуванням терміну дії ате-стата виробниц-тва( до 2 року)	Сертифікат з терміном зазна-ченим ліцензій-ною угодою з врахуванням терміну дії сертифіката на систему якості.

ЛЕКЦІЯ 1 5

 

 

Тема. Атестація виробництва. Загальні вимоги та основні етапи робіт з атестації виробництва продукції і послуг.

 

3.15.1.Атестація виробництва. Атестація виробництва здійснюється з метою оцінки технічних можливостей підприємства і забезпечення стабільного випуску продукції, що відповідає вимогам нормативних документів.

Атестація виробництва у Системі проводиться органом з сертифікації продукції, а за його відсутності організацією, що виконує функції органу з сертифікації продукції за дорученням Держстандарту України.

Допускається за дорученням органу з сертифікації здійснення атестації органом з сертифікації систем якості, але відповідальність за видачу сертифіката лежить на органі з сертифікації продукції.

Атестація виробництва проводиться за ініціативою підприємства або на вимогу органу з сертифікації продукції.

Підприємство, що має намір атестувати виробництво продукції повинно мати повний комплект технічної, нормативної, конструкторської, технологічної документації.

На підприємстві повинен бути призначений Головний контролер та його заступник, який виконує обов’язки Головного у випадку відсутності останнього.

Головний контролер повинен бути незалежним від керівництва, що відповідає за виготовлення продукції і є підзвітний керівництву вищого рівня підприємства.

Основні права головного контролера:

1. усунення відхилень до пред’явлення продукції на сертифікацію;

2. відміняти подання на сертифікацію продукції, яка не відповідає вимогам нормативних документів;

3. внесення змін до технічної документації та договорів у відповідності до вимог органу зі сертифікації.

Основні обов’язки головного контролера:

1. підтримує зв’язок з органом, що здійснює технічний нагляд;

2. несе персональну відповідальність за якість продукції, що постачається з сертифікатом відповідності;

3. забезпечує реєстрацію результатів випробувань і надає їх органу нагляду;

4. несе відповідальність за обгрунтованість використання знака, або сертифіката;

5. затверджує протоколи випробувань.

3.15.2.Основні етапи робіт з атестації виробництвапродукції і послуг можна проілюструвати схемою поданою на рис. 3.4.

 

 

Рис. 3.4. Схема етапів атестації виробництва.

Подання заявки може бути як за ініціативою підприємства, так і за вимогою органу зі сертифікації продукції.

У першому випадку складають заявку за певною формою і направляють її до органу разом з двома примірниками інструкції з атестації технічних можливостей та відомостями про виробництво.

У другому випадку два примірники інструкції з атестації технічних можливостей та відомостей про виробництво надаються органу сертифікації на його запит.

Попереднє оцінювання виконують комісією експертів органів з сертифікації продукції в погодженні терміни. Склад комісії затверджують керівником органу.

Попереднє оцінювання містить:

· експертизу вихідних матеріалів наданих підприємством;

· висновок щодо готовності підприємства до запровадження атестації;

Екпертиза вихідних матеріалів повинна передбачати:

· перевірку відповідності переліку показників технологічних можливостей виробництва, що атестується, до переліку показників і характеристик продукції, що випускається;

· оцінку повноти програми випробовування для підтвердження технічних можливостей пітприємства;

· оцінку правильності методів випробувань для підтвердження технічних можливостей підприємства;

· оцінку правильності вибору технологічних процесів;

· перевірку стану системи метрологічного забезпечення.

За результатами попереднього оцінювання складається висновок про готовність підприємства до атестації виробництва та доцільності подальших етапів робіт.

Перевірка виробництва і атестація його технічних можливостей. Основним завданням перевірки виробництва є оцінка відповідності інформації, що подана у документації та фактичного стану виробництва, а також проведення необхідних випробувань для атестації технічних можливостей виробництва.

За результатами перевірки комісія протягом місяця складає звіт, який містить:

· відомості про всі вироби, що використовувались для підтвердження технічних можливостей виробництва;

· одержані результати випробувань та стислу інформацію про відмови та дефекти.

Звіт підписуюють всі члени комісії і затверджує керівник.

На підставі позитивних висновків комісії орган з сертифікації оформлює атестат виробництва.

Технічний нагляд за атестованим виробництвом. Протягом терміну дії атестата орган з сертифікації здійснює нагляд за якістю продукції. Процедура технічного нагляду вибирається відповідно до методів атестації виробництва.

За результатами технічного нагляду орган може припинити дію атестата.

Продовження дії атестата виробництва.  Для продовження терміну дії атестата підприємства, не пізніше як за 3 місяці до закінчення дії атестата направля

 До органу з сертифікації матеріали. Далі виконуються роботи та оцінюється необхідність виконання подальших етапів з врахуванням результатів технічного нагляду. У випадку негативних висновків стестат виробництва анулюється.

 

 

ЛЕКЦІЯ 1 6

 

Тема. Акредитація у системі УкрСЕПРО. Вимоги до органів сертифікації та порядок їх акредитації. Вимоги до випробувальних лабораторій та до аудиторів.

 

3.16.1.Акредитація у системі УкрСЕПРО.

Під терміном акредитація слід розуміти процедуру, під час якої національний орган з акредитації документально засвідчує компетентність юридичної особи чи відповідного органу з оцінки відповідності виконувати певні види робіт (випробування, сертифікацію, контроль). 

Правові, організаційні та економічні засади акредитації органів з оцінки відповідності визначає закон України “Про акредитацію органів з оцінки відповідності” чинний від 17 травня 2001 року.

У відповідності до цього закону можуть бути акредитовані органи з оцінювання відповідності будь-якої форми власності а саме:

· випробувальні та калібрувальні лабораторії;

· органи зі сертифікації продукції, процесів та послуг;

· органи з сертифікації систем якості та систем управління довкіллям;

· органи зі сертифікації персоналу;

· органи контролю.

Акредитація органів здійснюється національним органом в порядку встановленому цим законом.

3.16.2.Вимоги до органів сертифікації та порядок їх акредитації . Організація може бути акредитована як орган з сертифікації, якщо вона є незалежною від розробника, виробника, постачальника, споживача і має компетентність, яка дозволяє їй проводити сертифікацію у заявленій галузі акредитації. Для цього організація повинна мати:

1. організаційну структуру, адміністративні та юридичні права;

2. компетентний персонал, кваліфікація якого підтверджена документально (атестований);

3. фонд нормативних документів на продукцію та методи випробувань;

4. двосторонній зв’язок з виробниками, або постачальниками сертифікованої продукції для інформування про зміни у нормативних документах;

5. договірні зобов’язання з акредитованими в Системі випробувальними лабораторіями та органами сертифікації систем якості;

6. штатний персонал для технічного нагляду за сертифікованою продукцією, або договори на проведення технічного нагляду з органами сертифікації систем якості або територіальними центрами стандартизації, метрології та сертифікації.

7. статут, що визначає її діяльність;

8. положення про орган зі сертифікації продукції;

9. комплект організаційно-методичних та нормативних документів для сертифікації продукції в заявленій галузі акредитації;

10.  документи, що встановлюють правила та порядок проведення технічного нагляду;

11. досвід роботи у сертифікації, що підтверджується документально за результатами виконаних робіт.

Акредитація органу з сертифікації. Акредитація органу з сертифікації у Системі є офіційним визнанням його права проводити сертифікацію закріплених видів продукції. Роботи щодо акредитації органів проводить Національний орган з акредитації.

Етапи акредитації:

1. подання та експертиза документів;

2. перевірка органу з сертифікації;

3. розгляд результатів перевірки та оформлення і видача атестата акредитації.

При акредитації визначається порядок інспекційного контролю за діяльністю органу зі сертифікації протягом сроку акредитації.

3.16.3.Вимоги до випробувальних лабораторій. Акредитація випробувальної лабораторії (ВЛ) в Системі є офіційним визнанням технічної компетентності та незалежності лабораторії від розробників, виробників та споживачів продукції. Акредитованою може бути будь-яка лабораторія, що виявила бажання пройти акредитацію, незалежно від її галузевої підпорядкованості та форм власності.

Основною функцією ВЛ є проведення випробувань в закріпленій галузі акредитації.

ВЛ повинна здійснювати свою діяльність відповідно до “Положення про випробувальну лабораторію”, а також повинна розробити комплект юридичних, організаційно-методичних, нормативних та інших документів, які необхідні для здійснення її функцій.

ВЛ повинна мати юридичний статус, організаційну структуру, адміністративну підпорядкованість, фінансовий стан та систему оплати праці співробітників, що забезпечують необхідну впевненість у тому, що вона визнається об’єктивною та незалежною від розробників, виробників та споживачів з усіх питань оцінювання показників, що підтверджуються під час сертифікації конкретної продукції.

На незалежність може претендувати ВЛ, яка є юридичною особою, і має у своїй власності приміщення, випробувальне обладнання і ЗВТ. Засновники ВЛ не можуть бути розробниками, виробниками, постачальниками, споживачами продукції в галузі акредитації лабораторії.

Призначення та звільнення керівника лабораторії, що акредитована на технічну компетентність та незалежність, повинні проводитися за згоди Національного органу з сертифікації - Держстандарту України.

ВЛ повинна забезпечувати технічну компетентність під час проведення випробувань і повинна мати керівника, який несе відповідальність за діяльність лабораторії та результати її роботи. Кожний співробітник лабораторії повинен бути компетентним щодо закріпленої сфери діяльності, а також знати свої права та обов’язки. Організаційна структура повинна виключати можливість учинення тиску на співробітників лабораторії. У лабораторії повинна бути система перевірки компетентними особами ходу та результатів випробувань, а також кваліфікації персоналу лабораторії.

Персонал лабораторії, що акредитована, повинен мати професійну підготовку, кваліфікацію та досвід щодо проведення випробувань у галузі акредитації. Кожний фахівець повинен мати посадову інструкцію, яка установлює функції, обов’язки, права та відповідальність, вимоги до освіти, технічних знань та досвіду роботи. Співробітники, що безпосередньо беруть участь у проведенні випробувань, повинні бути атестовані на право проведення конкретних випробувань за встановленим порядком.

Навколишнє середовище, в умовах якого проводяться випробування, повинно відповідати вимогам нормативної документації на методи випробувань та забезпечувати необхідну точність вимірювань під час проведення випробувань.

Приміщення, в яких проводяться випробування, повинні відповідати вимогам методик випробувань, що застосовуються, щодо виробничої площі, стану та умов, які в них забезпечуються (температура, вологість, чистота повітря, освітлення, звуко- та віброізоляція, захист від випромінення), а також санітарним нормам та правилам, вимогам безпеки праці та охорони довкілля.

Доступ до місця проведення випробувань, а також умови допущення в приміщення осіб, що не віднесені до персоналу певної лабораторії, повинні контролюватися.

Випробувальна лабораторія повинна мати систему якості, яка відповідає її діяльності та обсягу робіт, що виконуються. Документація на елементи системи якості повинна бути включена до “Настанови з якості випробувальної лабораторії”, якою повинні користуватися співробітники лабораторії. Настанова з якості має бути розроблена з урахуванням рекомендацій Настанови ISO/ІЕС 25 та стандарту EN 45001 і повинна містити комплексний опис лабораторії та організації робіт з випробувань.

Керівництво лабораторії повинно періодично проводити внутрішні перевірки системи якості з метою забезпечення ефективності її функціонування. Такі перевірки повинні реєструватися з докладним записом щодо коригувальних дій.

Вимоги до аудиторів. Аудиторами можуть бути спеціалісти різних сфер діяльності, які відповідають вимогам ДСТУ 3418-96 і атестовані комісією, призначеною Національним органом з сертифікації.

Аудитори в системі сертифікації УкрСЕПРО здійснюють діяльність в таких напрямках:

- сертифікація продукції або послуг;

- сертифікація систем якості;

- атестація виробництва;

- акредитація випробувальних лабораторій.

Аудитор атестується на право роботи в одному або в декількох напрямках діяльності. Він повинен бути незалежним (адміністративно і фінансово) від виробників і споживачів продукції, а також організацій, які є об’єктом його діяльності. Умови роботи аудитора повинні виключати можливість комерційного, адміністративного або будь-якого іншого впливу на нього, що може призвести до необ’єктивної оцінки.

Аудитор повинен мати:

- спеціальну освіту в тих галузях знань, які відповідають напрямкам його діяльності з сертифікації (акредитації), і на право проведення робіт в яких він буде атестований, вільно володіти усно та письмово державною мовою;

- практичний досвід роботи у сфері діяльності, на право проведення робіт в якій він буде атестований, не менше двох років.

Аудитор повинен володіти обов’язковими знаннями з таких питань:

- державні і міжнародні стандарти, інші нормативні документи, на відповідність яким проводиться сертифікація і акредитація;

- економічні і правові основи сертифікації і акредитації;

- організація, порядок і зміст робіт з сертифікації і акредитації;

- практика сертифікації і акредитації в країні і за кордоном.

Аудитор повинен володіти такими особистими якостями:

- об’єктивністю, принциповістю;

- творчою ініціативою і здатністю приймати і аргументовано відстоювати свої висновки і рішення;

- здатністю до спілкування, умінням швидко вступати в контакт з людьми і ефективно взаємодіяти з персоналом під час перевірки;

- ввічливістю, стриманістю, доброзичливістю.

В галузі сертифікації продукції аудитори повинні володіти знаннями про:

- властивості продукції, що випробується, її конструкцію, технологію виробництва, склад речовин і матеріалів;

- технічні характеристики продукції; методи їх визначення, які встановлені в стандартах і технічних умовах;

- методи випробувань і вимірювань;

- обладнання для випробувань і вимірювань, вимоги до його експлуатації і технічного обслуговування;

- обробку і аналіз результатів випробувань і вимірювань;

- статистичні методи оцінки якості і надійності продукції.

У сфері атестації виробництва аудитори повинні володіти знаннями з таких питань:

- організаційні принципи забезпечення якості продукції;

- технологія виробництва конкретного виду продукції;

- організація вхідного контролю сировини, матеріалів і комплектуючих виробів;

- організація робіт з випробування і здійснення контролю в процесі виробництва продукції;

- організація робіт з метрологічного забезпечення виробництва;

- вимоги, що ставляться до вантажно-розвантажувальних, транспортних і складських робіт.

У сфері сертифікації систем якості аудитори повинні володіти знаннями з таких питань:

- організаційна структура, документація і стандарти на системи якості;

- методи оцінки якості і надійності готової продукції, включаючи розрахункові, дослідно-статистичні, реєстраційні і експертні методи;

- контроль якості продукції, включаючи основні методи статистичного контролю;

- технологія виробництва, особливості функціонування і засоби технологічного оснащення;

- організація і підготовка технічного персоналу, які сприяють ефективному використанню робітників у системі якості.

У сфері акредитації випробувальних лабораторій аудитори повинні володіти знаннями з таких питань:

- забезпечення якості випробувань, що проводяться лабораторією;

- оцінка методик випробувань і вимірювань;

- оцінка обладнання для випробувань і вимірювань, стану його експлуатації і технічного обслуговування;

- метрологічне забезпечення випробувань і вимірювань, що проводяться в лабораторії;

- вимоги до приміщень, які використовуються для випробувань;

- вимоги до персоналу лабораторії;

- оцінка систем реєстрації даних за результатами випробувань і звітних документів.

Рівень кваліфікації аудитора має підтримуватися шляхом використання таких форм навчання:

- на курсах Українського учбово-наукового центру зі стандартизації, метрології та якості продукції;

- в галузевих інститутах підвищення кваліфікації;

- в центрах навчання за кордоном;

регулярної участі в перевірках, які відповідають напрямку його діяльності.

 

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. ДСТУ 2681-94. Метрологія. Терміни та визначення.

2. Обозовський С.С. Теоретичні основи інформаційно-вимірювальної техніки. Загальні питання і теорія похибок. -К.: НМК ВО, 1991. - 223 с.

3. Шишкін И.Ф. Теоретична метрологія. Підручник для вузів. -М.: "Издательство стандартов", 1991.- 492 с. (рос.).

4. Орнатский П.П. Теоретичні основи інформаційно-вимірювальної техніки. -К.: Вища школа, 1983. - 455 с. (рос.).

5. Новіцкий П.Г., Зоград І.А. Оцінка похибок результатів вимірювань. -Л.: "Єнергоатомиздат", 1985. - 248 с. (рос.).

6. Тюрін І.І. Вступ в метрологію. -М.: "Издательство стандартов", 1985. - 248 с. (рос).

7. Обозовський С.С. Практикум з теоретичних основ інформаційно-вимірювальної техніки. - Львів: ЛГО, 1987. - 87 с.

8. За ред. Поліщука Є. С. Метрологія та вимірювальна техніка. – Львів: Бескид, 2003. - 540

9. Рего К.Т. Метрологічна обробка результатів технічних вимірювань. Довідковий посібник. -К.: Техніка, 1987. - 28 с. (рос).

10.  Веркович Г.А., Головенкин Е.Н. та ін. Справочник конструктора точного приборостроения.–Ленинград: Машиностроение, 1989.–792 с.

11. Журавлев В. Н. Допуски и технические измерения. –К.:Вища школа, 1985. – 246 с.

12. Бичківський Р. В., та ін. Метрологія, стандартизація, управління якістю і сертифікація. – Львів:Видавництво НУ “Львівська політехніка”, 2002. – 560 с.

13. Закон України “Про стандартизацію” // Стандартизація, сертифікація, якість, 2001, № 6

14. Про стандартизацію і сертифікацію. Декрет Кабінету Міністрів України. Газета "Голос України", №99 (599) від 29.05.93.

15. Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення. Декрет Кабінету Міністрів України. Газета "Урядовий кур’єр", №56 (166) від 20.04.93.

16. Державна система стандартизації. - К.: Держстандарт України, 1994.

17. Крилова Г.Д. Основи стандартизації сертифікації метрології. - М.: "АУДИТ" Видавниче об’єднання "ЮНИТИ", 1998. (рос.)

18. Шаповал М.І. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації. - К.: Видавництво Українсько-фінського інституту менеджменту і бізнесу, 1998. - 149 с.

19. Окрепилов В.В. Управління якістю. - М.: Економіка, 1998 (рос.).

20. Доманцевич Р.І., Полікарпов І.С., Яцишин Б.П. Основи стандартизації, метрології та управління якістю. – К.: НМЦ “Укоопосвіта”, 1997. – 219 с.

21. Ткаченко В.В. Основи стандартизації. - М.: Вид-во стандартів, 1986 (рос.).

22. Танигін В.А. Основи стандартизації і управління якістю продукції. - М.: Вид-во стандартів, 1989 (рос).

23. ДСТУ 1.5-93 Державна система стандартизації України. Загальні вимоги до побудови, викладу, оформлення та змісту стандартів.

24. ДСТУ 1.6-97 Державна система стандартизації України. Порядок державної реєстрації галузевих стандартів, стандартів науково-технічних та інженерних товариств і спілок,

25. ДСТУ 2681-94 Метрологія. Терміни та визначення.

26. ДСТУ 2682-94 Метрологія. Метрологічне забезпечення. Основні положення і;;

27. ДСТУ 2708-94 Метрологія Повірка засобів вимірювань, Організація і порядок проведення.

28. ДСТУ 3215-95 Метрологія. Метрологічна атестація засобів вимірювальної техніки.

29. ДСТУ 2709-94 Метрологія. Автоматизовані системи керування технологічними процесами. Метрологічне забезпечення Основні положення.

30. ДСТУ 3400-96. Метрологія. Державні випробування засобів вимірювальної техніки

31. ДСТУ 3651.0-97 Метрологія. Одиниці фізичних величин. Основні одиниці фізичним величин. Міжнародні системи одиниць. Основні положення, назви та позначення.

32. ДСТУ ISO 286-1-2002 Допуски і посадки за системою ISO.

33. ДСТУ 2925-94 Якість продукції. Оцінювання якості. Терміни та визначення.

34. ДСТУ 2926-94 Системи якості. Комплекси керування якістю системні технологічні. Основні положення.

35. ДСТУ 2462-94 Сертифікація. Основні поняття. Терміни та визначення.

36. ДСТУ 3410-96 Система сертифікації УкрСЕПРО. Основні положення.

37. ДСТУ 3411-96 Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до органів з сертифікації продукції та порядок їх акредитації.

38. ДСТУ 3412-96 Система сертифікації УкрСЕПРО, Вимоги до випробувальних лабораторій та порядок їх акредитації.

39. ДСТУ 3413-96 Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок проведення сертифікації продукції.

40. ДСТУ 3414-96 Система сертифікації УкрСЕПРО. Атестація виробництва. Порядок здійснення.

41. ДСТУ 3415-96 Система сертифікації УкрСЕПРО. Реєстр Системи.

42. ДСТУ 3416-9^ Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок реєстрації об'єктів добровільної сертифікації.

43. ДСТУ 3418-96 Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до аудиторів та порядок їх атестації.

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

 

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни

«МЕТРОЛОГІЯ, СТАНДАРТИЗАЦІЯ, СЕРТИФІКАЦІЯ ТА АКРЕДИТАЦІЯ»

для студентів базового напрямку

6.0913 “Прилади точної механіки”

 

 

Укладач:                                                  к.т.н., доц. каф. Рак В. С.,

 

Редактор                                                        д.т.н., проф. Ванько В. М.

Комп’ютерне верстання                                                 Коваль О. Й.

 

 

---

Дата добавления: 2019-02-13; просмотров: 1580; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!