Словосполучення. Типи словосполучень.
Словосполучення — група виразів, утворена за нормами мови з двох або більше повнозначних слів, пов'язаних між собою синтаксично, використовувана як лексично-семантичний матеріал номінативної (знакової) функції в реченні й поза ним. За зовн.-синтаксичними стосунками С. поділяються на сурядні (перелікові — безсполучникові та сполучникові єднального, розділового й зіставнопротиставного характеру), що утворюють незамкнені ряди чи пари слів (напр., поле, і гай, і гори) і на підрядні С. У підрядних С. одне слово завжди надрядне (панівне, підпорядкувальне, означуване), інші — залежні, означувані (напр., висока хата, хати села, писати листа). За надрядним словом С. поділяються на субстантивні — безприйменникові (ріг хати) й прийменникові, ад'єктивні (високий ростом), прономінальні (ми всі), нумеральні (п'ять вершників). адвербіальні (дуже гарно) й вербальні (читати книжку), причому кожне з них має по 6 комбінаційних різновидів (напр., субстантивно-нумеральне С.: три яблука)
58. Синтаксичні зв'язки слів.
Найчастішими є субстантивні (субстантивно-субстантивні й субстантивно-ад'єктивні: ріг хати, висока хата) й вербальні С. Серед підрядних С.. крім заг.-реченнєвих способів підрядно-синтаксичних зв'язків:
- узгодження — повне й неповне, напр., місто Суботове;
- керування — безпосереднє без прийменника й посереднє з прийменником, напр., рівний станом, рівний щодо стану;
|
|
|
- прилягання, напр., читати уважно;писати охайно
- дехто відрізняє ще зв'язок підрядно-сполучникового підпорядкування напр., радіє, аж скаче.
За внутр.-синтаксичними стосунками С. поділяються на атрибутивні (рік жінки, третій рік), предикативні (учень читає) з предикативно-атрибутивними (хата гарна, — що від атрибутивних різняться словоладом — з прикметником нормально у постпозиції), апозиційні (місто Київ), об'єктні (читати книжку) й обставинні: просторові (дім над кручею), часові (нечуваний досі) та причинові (паленіти від сорому). З уваги на наявні в дієслові категорії модальности, часу, особи й числа, а також з уваги на словолад (все це, разом з комунікативною інтонацією, характеристичне для речення, а не для С.), дехто вважає предикативні й предикативноатрибутивні С. сполученнями слів, а не С. (подібно й нумерально-субстантивні С. з числівниками 2 — 4, — за неслушною аналогією до рос. мови). За числом членів С. поділяються на прості (двочленні, напр., день і ніч) й складні (три- й багаточленні, напр., висока, почорніла від старости кам'яниця на розі вулиці). За лексико-семантичною структурою С. поділяються на вільні (лан пшениці) й лексикалізовані, фразеологічно більш чи менш зв'язані (дуля під ніс), або нерозкладні фразеологізми (точити ляси), що їх уже власне не зачислюють до С. С. досліджували Є. Родзевич («Словосочетания как строительный материал предложения», 1956), Г. Удовиченко («Словосполучення в сучасній укр. літ. мові», 1968), О. Мельничук («Сучасна укр. літ. мова. Синтаксис: Словосполучення», 1972) й інше.
|
|
|
Речення та його ознаки.
Найменшою одиницею спілкування є речення.
Речення — це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично й інтонаційно оформлене як відносно закінчена цілість, що несе певну інформацію.
Наприклад, сполучення слів На порозі вже стоїть літо (О. Донченко) є реченням, бо несе думку, уявлення про певний факт. А цю функцію воно виконує тому, що слова в ньому об'єднані граматично за допомогою закінчень і службових слів відповідно до змісту висловлювання. 1 тому, що воно в усній мові вимовляється з певною інтонацією, а на письмі починається великою буквою й закінчується крапкою (крім того, у середині може мати різні розділові знаки).
Речення від слова й словосполучення відрізняється трьома основними ознаками: комунікативністю, модальністю й предикативністю.
Комунікативність — це спрямованість висловлювання на слухача, яка виражається за допомогою інтонації (підвищення й пониження тону, інтонаційне виділення окремих слів тощо), вставних слів на зразок чуєте, знаєте, майте на увазі, уявіть собі, підсилювальних часток, звертань тощо. Той, хто говорить, хоче, щоб його слухали й реагували на його мову.
|
|
|
Модальність — це особисте ставлення мовця до власного висловлювання, яке (ставлення) виражається за допомогою інтонації (інтонація може бути стверджувальною й заперечною, серйозною й іронічною тощо); вставних слів на зразок на жаль, Мабуть, може, здається, безперечно, справді; часток, таких, як невже, авжеж, ніби, начебто, таки; способу дієслова (дійсний, Умовний чи наказовий). За допомогою цих засобів ми можемо адати своєму повідомленню різних відтінків, часом навіть протилежного значення.
Предикативність — це прив'язка висловлювання до дійсності, що виражається за допомогою часових форм дієслові (минулий, давноминулий, теперішній чи майбутній час) та обставин місця й часу (просторова й часова віднесеність).
Вихідним пунктом для прив'язки будь-якого повідомлення до дійсності є три координати: я — тут — тепер. нульові координати, і їх нерідко пропускають як такі, ще самі собою розуміються. Коли ми, дивлячись у вікно, кажемо, наприклад, Дощ! — то маємо на увазі «Я бачу, що зараз отут іде дощ».
|
|
|
Неодмінним компонентом речення є інтонація. Вона виконує комунікативну (спрямовану на увиразнення висловлювання) і модально-емоційну (призначену для передавання відтінків різних почуттів) функції.
Інтонація речення включає в себе:
а) підвищення й пониження тону (мелодика мовлення);
збільшення й зменшення сили голосу (інтенсивність мовлення);
в) прискорення й сповільнення вимови (темп мовлення);
г) певне чергування напруження й послаблення наголошених і ненаголошених складів (ритм мовлення);
г) виділення окремих слів у реченні (фразовий, логічний та емфатичний наголоси).
Інтонаційний наголос великою мірою впливає на зміст висловлювання, певним чином доповнює, уточнює його:
а) фразовий наголос виділяє одне зі слів речення, як правило, останнє, підкреслюючи таким чином завершеність висловлювання і спонукаючи слухача до реакції: Я певен, що все буде добре: дивись, народ у нас як на підбір (О. Гончар);
б) логічний наголос (переставлення фразового наголосу в незвичне місце) виділяє найважливіше для змісту
слово в реченні: Матроси на підбір — красиві, молоді, — дівчата русокосі їм бажають щастя у труді.
в) емфатичний наголос емоційно виділяє слово в реченні переважно подовженням наголошеного голосного, надаючи висловлюванню різних емоційних відтінків (поваги, здивування, невдоволення, презирства, недовіри, іронії тощо): Це справді знайшовся гарний давалець: роботи дає багато, а харч дає видавцем (і. Нечуй-Левицький).
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 221; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!