Мова як особлива знакова система.
Мова – своєрідна семітологічна (знакова) система. Знак – показник певного значення (не-/мовне значення), знаком вважається будь-який матеріальний носій соц. інфи. Мовний знак – показник певного мовного значення. Знак – матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який виступає в процесі пізнання і спілкування в ролі замінника іншого предмета і використ для одержання, збереження, перетворення і передачі інфи. Семіотика – вивч не конкретні знаки в певних конкр ситуаціях, а вивч поняття знака взагалі, встановлює види знаків, харак-ки знаків. Типи знаків: 1. знаки-ознаки – несуть певну інфу про предмет, явища в наслідок природного зв’язку з ними. 2. з.-сигнали – несуть інфу за умовою або домовленістю, немає зв’язків з предметами або явищами. 3. з.-символи – несуть інфу про предмети, явища від певних властивостей або ознак. Субститут – знаки, які несуть пряму інфу, реальні відображення мовних знаків (письмо, друк). Мілевський, Шафф: знаки – природні, штучні (мовні – основні-природна мова, допоміжні-штучна мова; немовні). Ферденант де Сосюр: мовний знак – двостороння психічна суть, знак – поєднання поняття і аркустичного образу. Суч мовознавці, ознаки мовного знака: 1. обов’язково – матеріальне чуттєво сприйняте явище. 2. позначає щось, що знаходиться поза ним. 3. не повяз з означуваним предметом ні природним, ні причинновим зв’язком. 4. несе інфу для того, хто сприймає. 5. довгий час вважали, що він не вмотивований. 6. лінійність – може перетворюватись в ієрархічні відношення.
|
|
|
Лінгвосеміотика (20ст) – знаки – інформативні й комунікативні (забесп роль побудови тексту, відтворюваний мислено матеріальний факт, зарахований на чиєсь сприймання, служить засобом інфи). Фонема – знак-сигнал, сигналізує про структуру, зміст знака. Морфема – значуща, впливає на значення слова лише в межах слова, вона базова. Слово – осн мовний знак, звуковий чи писемний факт, що сприйм органами почуття, заміщає поняття або предмет, має функцію сприйняття, розуміння (перцептивну). Ознаки слова: 1. слово як мовний знак, володіє власними значеннями. 2. воно структурно (має будову: складну, просту) і соц. (надбання людства) вмотивоване. Комунікативна фун-я слова реаліз в реченні. Найголовніші особливості мовних знаків: 1. діалогічні (містять інфу призначену для передачі). 2. всі слова – елементи мовної системи. 3. соц. явище (виникає у суспільстві, може залишитись або зникнути). 4. умовні (важко знайти джерела виникнення знаку). 5. звукові (забесп усне мовлення). 6. здатні утворювати сполучення (речення, словосполучення), 7. багатопредметні (багато ознак). 8. утвор ієрархічну систему. 9. репродуктивні (здатні відтворюватись). 10. можуть заступатися вторинними знаками (субститутами). 11. змінні в просторі, часі. 12. багатозначні. Отже, мова як знакова система визначається особливостями: 1. мова – багатомірна знак система (членується, є мовні одиниці з відношеннями). 2. полі функціональність мови (різні функції). 3. первинна (жива, природна). 4. мова – динамічна знак система, кожен елемент має та зберігає свою історію. 5. мова – конкретна знак сис-ми, створена суспільством (має конкр вигляд). 6. мовні знаки здатні сполучатись між собою, забесп спілкування людей. 7. багатозначні, деякі – однозначні, не мовні знаки – всі однозначні. 8. властиве подвійне членування (змісту тощо). 9. в мові є перехідні-проміжні елементи, крім основних. 10. природну мову змоделювати тех. засобами не можливо.
|
|
|
Художній образ як форма відображення дійсності. Структура, види та типи художніх образів.
Термін «худ образ» використовується в мистецтвознавстві у 2 осн значеннях. У широкому розумінні - специфічна форма відображення та пізнання дійсності в мистецтві, на відміну від тих форм зображення, якими користуються, з одного боку, в науці, з іншого — у повсякденно-практичній сфері людської життєдіяльності. У вузькому - специфічна форма буття худ твору в цілому й усіх складових його елементів зокрема. 1. Худ образ як форма відображення дійсності - в основі - первинний, чуттєвий образ (конкретно-чуттєву даність (явленість) предмета відображення, те нормальне уявлення, в якому відображувана реальність постає у формі самого життя). Чуттєвий образ— це те, що в ньому конкретно зображено з усіма подробицями — сукупністю тих індивіду предметних ознак (знаходження у просторі та часі, форма, величина, колір, спосіб дії і т. п.), які окреслюють його в нашій свідомості. Худ образ відрізняється не лише формою вираження ідеї відображуваного предмета, але й її змістом. Так, реалістичне відображення світу вимагає об'єктивних картин відображуваного. Символічне - висока міра суб'єктивності, яка межує з цілковитою відмовою від зображення дійсності у формі її об'єктивного існування. 2. Образ як форма буття худо твору - Група вторинних значень поняття «образ» з'являється у зв'язку з необхідністю позначення внутрішньої специфіки кінцевого рез-ту форм образного мислення, тобто матеріального його відтворення за допомогою слів. У худ творі кожен з таких образів виступає як відносно автономна одиниця складного й цілісного образного організму, яким, є увесь худ твір. В особливу групу образів виокремлюють образи автора й читача. Складають групу образів, пов'язаних із суб'єктами зображення, сприйняття та оцінки зображуваних у творі об'єктів, які немовби збоку спостерігають за зображуваними подіями, певним чином оцінюючи їх. Під образом автора в цілому - явище втіленості самого автора-творця в його творінні, читача — явище включеності до твору, врахування й передбачуваності автором потенційних читацьких оцінок того, про що у творі розповідається. Суттєвою ознакою літ-худ образу - дає динамічний образ дійсності, який розгортається в системі своєрідних взаємовідображень тих форм зображення, що конкретизують його: діалоги, монологи, авторські роздуми та описи, картини природи і т. п. Внутрішня специфіка структури літ-худ образу залежить від родових ознак твору. Так, лір образ тяжіє до асоціативності, нехтуючи предметністю, епічний прагне до точнішого відтворення предметної сторони зображуваного; на відміну від епосу, в якому в конструюванні образу беруть активну участь форми власне авторського мовлення, в драмі образ створюється майже виключно за рахунок мови самих дійових осіб. Специфіка словесного образу перебуває в тісній залежності й від жанрових ознак твору, наприклад, образи байкового твору будуть суттєво відрізнятися від образів романної форми. У літературознавстві існують різні системи класифікації видів худ образу, які, узагальнюючи, можна звести до двох основних типів: в розумінні образу як способу буття худ твору різні його види співвідносяться з умовно відокремлюваними елементами його форми, тобто постають як прийоми мовної та предметної зображувальності худ твору. У розумінні худ образу як форми відображення світу окремі його види виділяють у залежності від типу змістового узагальнення, даного в худ образі, або за типом смислового співвідношення між чуттєвим образом та його ідеєю - всі види худ образу складають 2 якісно відмінні групи: автологічні (худ образ, в якому чуттєвий образ і його значення (тобто ідея) належать до одного кола явищ), другу — металогічні образи. Автологічний тип худ образності найбільш поширений у суч літ-і. Особливим різновидом - образ-гротеск. Гротеск - худ образ, в якому свідомо порушуються норми життєвої правдоподібності, підкреслено протиставляються реальне та ірреальне, ті чи інші сторони зображуваного змальовуються у фантастично-перебільшуваному, загостреному вигляді. Форми гротеску різні: від сатиричних до трагічних, жанри, які найчастіше використовують гротеск, відповідно тяжіють до творів сатиричної чи трагічної спрямованості. Металогічний - тип худ образу, чуттєвий образ є формою вияву такої ідеї, яка, узагальнюючи зміст одиничного предмета, у ньому змальовуваного, виходить за його межі і вказує на якийсь інший, якісно відмінний від нього предмет. Чуттєвий образ та ідея належать тут до різного кола явищ. До групи металогічних образів віднести символ, алегорію та підтекст. Символ - тип худ образу, в якому конкретно-чуттєва даність предмета зображення, тобто його чуттєвий образ, водночас з власним має значення вказівки на такий предмет, явище або ідею, які безпосередньо в зображуване не входять. Матеріальними носіями символу в художньому творі можуть виступати будь-які його елементи: порівняння, метафори, пейзажі, художні деталі, персонажі і т. п. Алегорією - тип худ образу, конкретно-чуттєва даність якого є знаком такої ідеї, яка повністю абстрагується від того, що він безпосередньо означає, отож чуттєвий образ та його ідея зв'язуються між собою лише формально, а не за суттю. Підтекст -тип худ образу, в якому конкретно-чуттєва даність предмета зображення, крім власного, має значення зумисно прихованого натяку на якусь іншу ідею чи образ, що прямо не називаються, але маються на увазі й суттєво переоцінюють зміст того, про що йдеться відкрито, у прямій формі. За своїми ознаками підтекстний тип образності близький до символу та алегорії, з якими його часто плутають. На відміну від символу й подібно до алегорії, зміст підтекстного образу має ознаки більшої конкретизованості, «сталості». Вічні образи — літ образи, які за глибиною худ узагальнення виходять за межі конкретних творів та зображеної в них істор доби, містять у собі невичерпні можливості філософського осмислення буття. Класичними прикладами у європейській літ-і образи Прометея, Гамлета, Дон Жуана, Фауста і т.п., які виникли на конкретному істор підґрунті й сконцентрували у собі вічні пошуки людиною своєї першосутності, свого онтологічного суттєвого призначення, закарбували істотні риси людської природи, виразили постійні колізії людської історії. Укр літ-а також має, які порушують корінні проблеми людського буття: образи Бояна, Ярославни, Байди, козака Голоти та ін.
|
|
|
|
|
|
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 250; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!