Стаття 29. Національна молодіжна стратегія і цільові програми
1. Національну молодіжну стратегію розробляє центральний орган виконавчої влади, що формує державну політику у молодіжній сфері та узгоджує її з Національною молодіжною консультативною радою.
Кабінет Міністрів України затверджує Національну стратегію за поданням центрального органу виконавчої влади, що формує державну політику у молодіжній сфері.
Національна молодіжна стратегія визначає довгострокові цілі та пріоритети молодіжної політики України на період 10 років.
Національна молодіжна стратегія містить:
1) аналіз викликів, що постають перед молодіжною політикою;
2) головні і специфічні цілі та пріоритети молодіжної політики;
3) дії для досягнення стратегічних цілей;
4) діяльність, що стосується спостереження, оцінки та модернізації стратегії;
5) показники реалізації стратегії.
2. Механізм і послідовність реалізації Національної молодіжної стратегії на національному рівні відображають довготерміновий, передбачений Законом України «Про державні цільові програми», і щорічний цикл бюджетного року.
Кабінет Міністрів України забезпечує розробку, своєчасне прийняття та реалізацію загальнодержавної програми з реалізації Національної молодіжної стратегії, яка фінансується із Державного бюджету України.
3. Органи місцевого самоврядування приймають відповідні регіональні (місцеві) програми з реалізації Національної молодіжної стратегії, які фінансуються із відповідних місцевих бюджетів, після погодження з регіональною (місцевою) молодіжною консультативною радою, якщо така рада створена.
|
|
|
Місцева цільова програма з реалізації Національної молодіжної стратегії визначає цілі та пріоритети молодіжної політики у відповідній адміністративно-територіальній одиниці, а також фінансові ресурси для її реалізації.
4.Центральний орган виконавчої влади, що формує державну політику у молодіжній сфері, спрямовує і контролює здійснення Національної молодіжної стратегії на регіональному та місцевому рівнях.
Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України щорічний звіт з реалізації Національної молодіжної стратегії, розроблений центральним органом виконавчої влади, що формує державну політику у молодіжній сфері та який ґрунтується на результатах загальнонаціонального репрезентативного соціологічного дослідження.
Щорічний звіт публікується на сайті центрального органу виконавчої влади, що формує державну політику у молодіжній сфері.
Стаття 30. Фінансове забезпечення молодіжної політики
1. Фінансове забезпечення молодіжної політики в Україні здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів установ, організацій та підприємств, національних та іноземних замовників робіт, грантів, інших джерел, не заборонених законом.
|
|
|
2. Фінансування молодіжної діяльності за рахунок коштів державного бюджету, а також місцевих бюджетів, спрямовується на забезпечення:
1) основної діяльності залучених до реалізації молодіжної політики органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій державної та комунальної форм власності, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету;
2) реалізації молодіжних програм і проектів молодіжних громадських організацій, організацій, які працюють із дітьми та молоддю;
3) реалізації загальнодержавних, державних, місцевих цільових програм із роботи з молоддю;
4) проведення соціологічних та наукових досліджень із проблем молоді;
5) розвитку інфраструктури підприємств, установ, організацій державної та комунальної форм власності, що займаються організацією молодіжної роботи, передусім для молодіжних центрів і волонтерської діяльності молоді;
6) навчання кадрів для роботи з молоддю, молодіжних працівників;
7) проведення роботи з молоддю на міжнародному рівні, зокрема для молодіжних обмінів та підтримки молоді закордонного українства;
|
|
|
8) фінансування та підтримку молодих людей через нагороди, стипендії та навчання;
9) інституційний розвиток молодіжних громадських організацій.
3. Позабюджетні джерела фінансування молодіжної політики:
1) кошти та майно, що направляються юридичними і фізичними особами на реалізацію молодіжної політики;
2) здійснення дисконтних програм для молоді з відрахуванням коштів на реалізацію молодіжної політики;
3) введення спеціального торгового знаку на товари і послуги, поштової молодіжної марки, частина коштів від реалізації яких спрямовується на реалізацію молодіжної політики.
4. Держава гарантує фінансову підтримку Національної молодіжної стратегії через:
1) розробку, прийняття, фінансування та своєчасну і повну реалізацію загальнодержавних, державних, місцевих цільових програм із питань молодіжної політики при цьому у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у молодіжній сфері, та місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування розробляють політику у сфері дітей та молоді й інформують одне одного про заходи та події в цій галузі;
|
|
|
2) виділення у державному та місцевих бюджетах цільових коштів на фінансування молодіжної політики, залучення матеріальних і фінансових ресурсів підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян, зацікавлених у роботі з молоддю; фінансове забезпечення виконання Програми планується щорічно у законі «Про державний бюджет» відповідного року;
3) фінансування за рахунок коштів Державного бюджету Національного агентства з підтримки молодіжних ініціатив.
РОЗДІЛ VIІ.
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня року, наступного за роком, в якому цей Закон було прийнято.
Закони України та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
Закони України та інші нормативно-правові акти, прийняті після набрання чинності цим Законом, не можуть містити положень, які суперечать цьому Закону, та підлягають застосуванню у частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення нових нормативно-правових актів, а також положення, що вносять зміни і доповнення до нормативно-правових актів, які врегульовують відносини у сфері становлення та розвитку молоді в Україні, мають відповідати визначеним у цьому Законі принципам та не суперечити їм. Встановлення зазначеної невідповідності або суперечності може бути підставою для скасування норм, що їх містять, зокрема в судовому порядку.
2. Визнати такими, що втратили чинність із дня набрання чинності цим Законом:
1) Декларацію «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 16, ст.166);
2) Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 34, с. 1544, ст. 343);
3) Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 1, ст. 2);
3. У Законі України «Про регулювання містобудівної діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 34, с. 1544, ст. 343) статтю 17 доповнити тринадцятою частиною наступного змісту:
«13. У генеральному плані населеного пункту має бути обов’язково передбачено виділення для потреб молодіжного житлового будівництва в розмірі не менше, ніж 4% від загальної площі відповідного населеного пункту».
4. У Законі України «Про зайнятість населення» (Відомості Верховної Ради України, 2013, N 24, ст. 243):
1) в пп. 2 ч. 1 ст. 1 цифру “15” замінити на цифру “14”;
2) у першій частині статті 1 термін «молодий працівник» замінити терміном «молодий спеціаліст»;
3) у другій частині статті 1 словосполучення «Законом України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в України» замінити словосполученням «Законом України «Про молодь».
5. В Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 1997, № 24, ст.170) статтю 25 доповнити частиною другою наступного змісту:
«Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати всі питання, віднесені Законом України «Про молодь», до відання органів місцевого самоврядування або делегувати своїм рішенням розгляд та вирішення таких питань своїм виконавчим органам».
6. У Законі України "Про здійснення державних закупівель" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 24, ст. 883, № 33, ст. 1162; 2015 р., № 24, ст. 164, № 37-38, ст. 366, № 46, ст.414, № 3, ст.25, № 6, ст.59): Частину третю статті 2 доповнити абзацом двадцятим такого змісту: "послуги, які фінансуються на конкурсній основі в порядку, визначеному статтями 17 і 18 Закону України "Про молодь".
7. В Законі України «Про освіту» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, N 34, Ст. 451):
1) викласти статтю 29 в наступній редакції: «Структура освіти включає:
формальну освіту (дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру);
неформальну освіту;
інформальну (спонтанну) освіту»;
2) викласти статтю 49 у наступній редакції:
«1. Неформальна освіта – це здобуття знань, умінь і навичок для задоволення освітніх особистісних потреб, не регламентоване місцем здобуття, терміном та формою навчання, заходами державної атестації. У неформальній освіті найчастіше застосовуються інноваційні підходи, апробуються новаторські методики та технології навчання.
2. До сфери неформальної освіти належать як колективні заняття (навчальні програми, курси інтенсивного навчання, семінари, гуртки, лекторії, майстер-класи, табори, вишколи), так і індивідуальні заняття (під керівництвом тренерів чи репетиторів), які переслідують практичні короткострокові цілі, організовуються і проводяться поза традиційною системою освіти.
3. Неформальна освіта відбувається у межах формального офіційного середовища або може здійснюватися поза межами організованих освітніх закладів; часто не обмежується часовими рамками; необов’язково має організований та систематичний характер, результати навчання не завжди підтверджуються відповідними документами.
4. Неформальна освіта не має вікових, професійних чи інтелектуальних обмежень щодо учасників. Заклади чи організації, що займаються неформальною освітою, зазвичай, не присуджують кваліфікацій і не проводять формального оцінювання навчальних досягнень учасників».
3) доповнити Закон статтею 49-1 наступного змісту:
«1. Інформальна освіта – це навчання у результаті повсякденної роботи та спілкування, читання, відвідування установ культури, подорожей тощо; здобуття необхідних знань, умінь, навичок у формі життєвого досвіду; неорганізований, не завжди усвідомлений та цілеспрямований процес, що триває протягом усього життя людини.
2. Інформальна освіта не є структурована щодо цілей навчання, часових обмежень або форм проведення, її учасники не здобувають певної офіційної кваліфікації. Реалізується за рахунок власної активності в оточуючому культурно-освітньому середовищі. При цьому людина перетворює освітні потенціали суспільства в дієві чинники свого розвитку».
7. У Законі України «Про волонтерську діяльність» (Відомості Верховної Ради України, 2011, N 42, ст. 435):
1) в частину третю статті 1 додати абзац наступного змісту: «реалізації волонтерської діяльності молоді, в тому числі через діяльність Національної волонтерської служби молоді”.
2) частину 4 статті 1 викласти у наступній редакції: «4. Держава в особі її органів та посадових осіб підтримує громадську ініціативу щодо провадження волонтерської діяльності, гарантує і забезпечує захист передбачених Конституцією України та законами прав, свобод і законних інтересів волонтерів, організацій та установ, які залучають до своєї діяльності волонтерів та отримувачів волонтерської допомоги, визнає неформальну та/або інформальну освіту, здобуту волонтерами у організаціях та установах, які залучають до своєї діяльності волонтерів»;
3) частину 4 статті 7 викласти у наступній редакції: «4. Волонтер має право на:
належні умови здійснення волонтерської діяльності, зокрема, отримання повної та достовірної інформації про порядок та умови здійснення волонтерської діяльності, забезпечення спеціальними засобами захисту, спорядженням та обладнанням;
зарахування часу здійснення волонтерської діяльності до навчально-виробничої практики в разі її проходження за напрямом, що відповідає отримуваній спеціальності, за згодою навчального закладу;
відшкодування витрат, пов’язаних зі здійсненням волонтерської діяльності, передбачених статтею 11 цього Закону;
подання резюме щодо своєї волонтерської діяльності та на врахування відповідного досвіду волонтерської діяльності при працевлаштуванні на державну службу чи службу в органах місцевого самоврядування, а також на зазначення інформації щодо зазначених в цьому реченні діяльності та досвіду в облікових документах особи, що приймається на державну службу або на службу в органи місцевого самоврядування;
здобуття неформальної та/або інформальної освіти, що практикується в організаціях та установах, які залучають до своєї діяльності волонтерів, та врахування такої освіти при працевлаштуванні на державну службу чи у бюджетних організаціях;
врахування досвіду волонтерської діяльності при визначенні осіб, які нагороджуються Почесною грамотою Кабінету Міністрів України; Преміями Кабінету Міністрів України, преміями Президента України, іменними преміями Верховної Ради України, стипендіями Президента України та Кабінету Міністрів України, іменними стипендіями Верховної Ради України, грантами Президента України, грамотами і преміями голів обласних (районних, міських) державних адміністрацій та міських голів;
інші права, передбачені договором про провадження волонтерської діяльності та законодавством».
8. У Законі України «Про культуру» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 24, ст.168):
в частину другу статті 8 додати словосполучення «молодь, яка перебуває у складних життєвих обставинах» та викласти у наступній редакції: «Діти дошкільного віку, учні, студенти, молодь, яка перебуває у складних життєвих обставинах, пенсіонери, інваліди мають право на відвідування державних та комунальних закладів культури, позашкільних закладів освіти галузі культури на пільгових умовах, передбачених законодавством».
9. Кабінет Міністрів України пропонує на розгляд Верховної Ради України проект Національної молодіжної стратегії у шестимісячний строк після набрання чинності цим Законом.
10. Статутні документи молодіжних і дитячих громадських організацій та їхніх спілок, зареєстрованих до набрання чинності цим Законом, протягом року після його опублікування мають бути приведені у відповідність із цим Законом.
| Голова Верховної Ради України |
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 133; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!