Музейна подорож «Моя Україна – єдина родина»
Мета: формувати уявлення про те, що в Україні дружною сім’єю живуть люди різних національностей, поглибити знання про історію, побут, традиції українського народу; розвивати логічне мислення, вміння аналізувати, порівнювати; виховувати любов до рідного краю, гуманність, шанобливе ставлення до інших народів, що населяють Україну.
- Вітаю вас, діти, в краєзнавчому музеї. Давайте трохи перевіримо ваші знання. Я ставитиму вам запитання, а ви будете на них відповідати. Тож починаймо!
- Наша рідна Батьківщина має назву… .
- А як називається наше місто? …
- Де воно розташоване?...
- На березі якої річки? …
(діти розглядають репродукцію картини Івана Шишкіна «Жито»)
- Якого кольору небо на картині? А поле? Де ще поєднуються ці два кольори?
(діти відповідають: на прапорі України)
- Поселившись на теренах нашого краю, люди будували оселі, саджали сади, народжували дітей. Давайте завітаємо в одну з таких осель – українську хату. Центральне місце у світлиці займає стіл, застелений скатертиною. На ньому – хліб-сіль. І це знаменно, бо ж віддавна відмітною рисою українців була гостинність. Навіть у найбіднішій хаті кожен подорожній міг отримати кусень хліба з сіллю та дах над головою. Хліб наші предки називали ще «папою». Чому? Тому що тато орав землю, сіяв зерно, збирав та молотив збіжжя. Пекли хліб мати та бабуся. Ось ночви, в яких замішували тісто. А це – гусяче крильце. Як ви гадаєте, що ним робили?
|
|
(Змітали борошно, щоб не падало на долівку)
- До речі, такими крильцями користувалися не тільки українці, а й болгари та молдавани. А ось це – масничка. В ній збивали масло. Пам’ятаєте казку про жабку, що потрапила у горщик із сметаною? Вона так швидко працювала лапками, що утворилися грудочки масла і жабка врятувалася. Отак і господиня збивала зі сметани масло, енергійно струшуючи цю посудину.
- Діти, а з чого виготовлено посуд, що стоїть перед вами?
(відповідь: з глини)
- Вода, що зберігалася в такому посуді, ставала чистішою, добрішою на смак. У глиняному посуді не тільки зберігали продукти, а й готували у печі їжу. А тепер подивіться сюди: це посуд переселенців з Росії – самовар, сільничка з березової кори, ємкість для зберігання круп, дерев’яні розписні ложки, горщик, глечик для молока.
Чим подібний і чим різниться посуд різних народів?
(діти відповідають)
- А що це стоїть? Вірно - скриня. Що зберігала в ній господиня?
(відповіді: одяг, рушники, прикраси)
- Рушники вишивали у кожній хаті. У народі казали: «Хата без рушників – не хата». Ось подивіться на цей рушник з коричнево-чорною вишивкою, привезений з Полтавщини, а ось цей з блакитним візерунком – з Полісся. Там ми можемо побачити російські рушники, прикрашені рослинними візерунками та мереживом ручної роботи, білоруський рушник.
|
|
- А зараз розглянемо одяг українців. Його збирали багато поколінь музейних працівників. Зверніть увагу на дівоче вбрання. Чому ми кажемо, що воно саме жіноче?
(відповідь: бо вінки носили лише дівчата)
- Жіночий зимовий одяг складається із сорочки, плахти (її обгортали навколо талії та закріплювали поясом), фартуха, свитки, очіпка, теплої хустки. А ось це – жіночі черевички. Вони зроблені вправними руками майстра-чоботаря, підбиті дерев’яними цвяхами, вони служили дуже довго.
- Чоловіки ж одягалися в сорочку, шаровари, свитку. Взимку носили шапки, а влітку – брилі. Ану гляньте, з якого матеріалу зроблено бриль?
(відповідь: із соломи)
- Правильно. А знаєте для чого служив чоловікам такий різнокольоровий пояс? Він не тільки тримав шаровари, а й сприяв лікуванню спини, був оберегом. За нього також застромляли різні речі, козаки, наприклад, зброю. Взуття – постоли. Їх носили українці, болгари, молдавани та представники інших народів, що жили на Україні. Прямокутний шматок волячої шкіри стягували мотузком по нозі – і тепле, легке взуття було готове до вжитку.
|
|
- Подивіться уважно і скажіть, який елемент одягу спільний і для жіночого, і для чоловічого, і для дитячого одягу. Вірно, сорочка. Сорочки завжди оздоблювали вишивкою, яка вважалася не тільки прикрасою, але й оберегом. Жіночі сорочки були довші, яскравіші, ніж чоловічі. У нас, сорочки вишивали червоними, чорнити та зеленими нитками. Переселенці із західної України оздоблювали сорочки різнобарвним бісером. Та у вишивці переважав зелений колір – колір Карпат.
(дітям пропонується порівняти український національний одяг з російським, знайти подібність та відмінності між ним)
- Минули століття з того часу, як наші місця заселили люди різних національностей. Уже важко знайти російське, польське, єврейське чи молдавське село. Адже між людьми немає кордонів: вони спілкуються, працюють, створюють сім’ї, живуть у мирі та злагоді в Україні. Дружна родина народів багата талановитими митцями.
(дітям пропонується до перегляду роботи художників різних національностей)
«Свято печеної картоплі»
- Листопад – останній місяць осені, у народі його називають напівзимник, падолист, грудкотрус. Кажуть, він вересню – внук, жовтню – син, а зимі – рідний батенько. Не без підстав стверджують, що листопад – зимі заспів, бо їй двері відчиняє.
|
|
Діти, скажіть. Які ви знаєте прикмети листопада?
(відповіді дітей)
- А послухайте-но мене:
- Восени і горобець багатійко.
День у листопаді, що заячий хвіст.
Небо в листопаді – шатро із хмар.
Холодний батько жовтень, а листопад його перехолодив.
Листопад не лютий, проте спитає, чи добре одягнений та взутий.
Дитина (читає вір Інни Кульської):
Коли вона загляне в сад,
Наллється соком виноград,
І пізні яблука ренет
Солодкі стануть наче мед.
І запишається в хустках
Товста капуста на грядках.
Як помандрує по гаях
З чарівним пензлем у руках,
Все розмалює по путі,
Берези стануть золоті!
І ми її уклінно просим:
«Заходь у гості, щедра осінь!»
- Діти, заплющте очі, вдихніть повітря й скажіть, чим на вашу думку пахне осінь?
(відповіді дітей: яблуками, морозцем, сухим листям…)
Дитина: Тому що восени збирають врожаї на полях і в садах – багато овочів, фруктів. Завершуються усі польові роботи. Є звичай в цей час відзначати «свято врожаю».
- Діти, давайте й ми влаштуємо «Свято печеної картоплі». А чи довелося вам колись пекти в багатті картоплю? На території нашого закладу є місце. Де ми можемо це зробити.
(діти підходять до місця, на якому можна розвести вогнище)
- Діти, а що ж потрібно нам для вогнища? Так, сухі дрова, хмиз. Ось зараз ви все це і збиратимете.
(діти беруться до роботи)
- Діти, а хто скаже, як треба підготувати місце для вогнища?
(відповіді дітей)
- Так, це місце треба обкопати або обкласти камінням чи цеглинками, щоб вогонь не розповзався.
- А як треба розпалювати вогнище?
(відповіді дітей)
- Так, спочатку кладуть тонкі і сухі гілочки, ломачки. А потім – сухі дрова, які ставлять близько одне до одного у вигляді піраміди.
(керівник виконує з дітьми всі перелічені дії)
- Усі підготовчі роботи виконано. А що тепер маємо зробити? Так, підпалити дрова. А що для цього потрібно? Відгадайте:
Сидять у коробці цупкі хлопці.
Хто хоче світити – готові служити.
Заради гри їх не бери,
І голівками не три.
Лихо станеться велике –
Полум’я від них сердите.
(Сірники)
(керівник розпалює вогнище і наголошує, що робити це можна тільки з дорослими, тому що вогонь може бути не тільки корисним, а й грізним ворогом – завдавати великої шкоди, якщо лишається без нагляду. Керівник звертає увагу дітей на вогнище:
- Яке воно?
(Діти відповідають – червоне, золоте, іскристе…)
- Діти, а що ви знаєте про походження вогню? Я розповім вам дуже гарний міф про Прометея: сталося це в давні часи, коли люди ще не знали вогню. Нічим було зігрітися, бідною та одноманітною була їжа, не вміли вони і захищатися від хвороб. Боги, що жили на горі Олімп, знали про страждання людей, знали та нічого не робили, щоб їх полегшити. Пожалів людей лише Прометей. Він вирішив викрасти вогонь з Олімпу і принести його усупереч Зевсової волі людям.
Тепер перед людиною з вогнем у руках розступилися лісові нетрі, від неї тікали дикі звірі, не страшний був і холод. Та суворо покарав Зевс Прометея. Він звелів прикувати його на краю Землі до дикої скелі. І от тіло сміливця обплутали важкими ланцюгами і залишили на віки терпіти страшні муки. Визволив Прометея інший герой – Геракл – людина надзвичайної сили і звитяги. Він розбив ланцюги, які тримали Прометея. На цьому й скінчилися тортури героя, який подарував людям вогонь.
- Зрозуміло, це лише гарна казка. А в народі кажуть, що вогонь людям принесла блискавка – вона підпалила дерево, а коли полум’я почало згасати, людина, щоб підтримати його підклала інше дерево. Так люди навчилися користуватися вогнем і берегти джерело тепла.
- Люди з давніх-давен шанували вогонь. Вони вважали його святим, його не можна було лаяти, кидати у вогонь брудні речі тощо. Кожна господиня мала обходитися з вогнем обережно і з повагою: ставити біля нього горня з водою і поліно, щоб він мав що їсти і пити.
(керівник нагадує дітям про вогнище, яке вони розклали, з’ясовує з ними, чи не настав час закидати картоплю, нагадує, що спочатку її треба підготувати. Діти вибирають картоплини: велику, малу, жовту, рожеву… Керівник розгортає вуглинки, риє ямку. Розкладає у ній картоплю, нагортає зверху вугілля)
- Побачимо, яка картопля швидше спечеться – велика, мала, чи та, що у фользі. Поки картопля пектиметься, ми з вами позагадуємо загадки про різні овочі, які страви готують з картоплі, звідки пішла її назва, розповімо смішинки.
Я росла в темниці,
Як зросла – взяли в світлицю,
З мене шкуру всі деруть,
Мене варять, мене труть,
Пироги з мене печуть.
Відгадайте, хто я є
Чи впізнаєте мене?
(Картопля)
Народилася в землі,
Опинилась на столі,
Мене варять і печуть.
Обдеруть мене, облуплять,
А ще кажуть, дуже люблять.
(Картопля)
Що у нашому городі стає першим у пригоді,
Виростає щодоби, як у лісі ті гриби?
Він поважний, огрядний,
Він червоний та смачний,
Виглядає як сеньйор. Хто ж це, діти?
(Помідор)
Сидить панночка в коморі,
А коса її надворі.
(Морква)
Запитав у Зіни Гліб: «Звідкіля береться хліб?»
Розвела руками Зіна, звідкіля ж? Із магазину.
- Кажуть, що з картоплі можна приготувати 700 страв. В Індії її назвали – папа, в Іспанії – трюфело, в Італії – торторо, в Німеччині – картопля. Ось як цікаво називають нашу картоплю.
(керівник пропонує пограти в рухливу гру)
- Поки ми грали, картопля вже, мабуть, і спеклася, спробуймо перевірити.
(вигортає палицею картоплини, а діти, протикаючи їх гострими паличками, визначають готовність)
- Картоплю, що спеклася, витягаємо, а сиру ще залишаємо. А що ж сталося з дровами? Так, вони згоріли і перетворилися на вугілля, а вуглинки, в свою чергу, - на попіл. Уважно розглянемо їх.
(діти торкаються попелу пальчиками, дмухають на нього, спостерігаючи що відбувається. Керівник розповідає про користь попелу: використовується в медицині, для підживлення ґрунту… Пропонує дітям помалювати вуглинками)
- Куди ми віднесемо попіл? Так, на наш город, під дерева. Ось так усе в природі взаємопов’язано: дерева вдихають вуглекислий газ, а видихають кисень, от тому нам так легко дихається у лісі, там, де є багато дерев. А тепер усі разом почастуймося, самі і пригостимо наших друзів найсмачнішою у світі печеною картоплею.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 249; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!