СТЕРОЇДНІ ГОРМОНИ КОРИ НАДНИРНИКОВИХ ЗАЛОЗ
Стероїдні гормони кори наднирникових залоз — кортикостероїди — належать
до С21-стероїдів.У корі наднирникових залоз людини синтезується близько 30 стероїдів із різними
рівнями фізіологічної активності. “Справжніми” стероїдними гормонами кори над-
нирникових залоз (тобто такими, що синтезуються в кров та впливають на чутливі
периферійні тканини) є кортизол (гідрокортизон), кортикостерон та альдостерон.
Усі три гормони мають як глюкокортикоїдну, так і мінералокортикоїдну актив-
ність, проте виражену в різній мірі: кортизол є переважно глюкокортикоїдом, альдо-
стерон — переважно мінералокортикоїдом, кортикостерону властиві обидва типи
активності, але в меншому ступені, ніж у кортизолу та альдостерону, відповідно.
Біосинтез кортикостероїдів відбувається в клітинах надниркових залоз із загаль-
ного для всіх стероїдних гормонів попередника — С27-Ä5-стероїду холестерину, який над-
ходить в стероїдогенні клітини з кров’ю з печінки або синтезується in situ з ацетил-КоА.
Ключовими етапами в синтезі кортикостероїдів, як і інших біологічно активних стероїдів,
що проходять стадії утворення прегненолону та прогестагенів, є: вивільнення холе-
стеролу з цитозольних ліпідних крапель та надходження в мітохондрії, де відбувається його
біотрансформація;– скорочення бічного ланцюга холестеролу на шість вуглецевих атомів
(перетворення С27 С21) з утворенням С21-Ä5-стероїду прегненолону;– перетворення пре-
|
|
|
гненолону (шляхом реакцій окислення та ізо-меризації) на Ä4-3-ке-
тостероїд прогестерон; – перетворення прогестерону на глюкокортикоїди та мінералокортикоїди (за рахунок реакцій гідроксилювання стероїдів цитохром-Р-450-залежними окси-
геназами мішаної функції).
52Глюкокортикоїди — кортикостероїди, основним біологічним ефектом дії яких
є регуляція вуглеводного обміну, спрямована на стимуляцію синтезу глюкози в
печінці, тобто глюконеогенезу. До глюкокортикоїдів належать: кортизол (гідро-
кортизон), кортизон (11-дегідрокортизол), кортикостерон, 11-дегідрокортико-
стерон. Головним (таким, що секретується в кров та найбільш активним) пред-
ставником глюкокортикоїдів є кортизол. Активація синтезу глюкози при дії кортизолу досягається за рахунок координованої дії таких біохімічних механізмів: у печінці — активації експресії генів, які відповідають за синтез ферментів глюконеогенезу (ФЕП-карбоксикінази, амінотрансфераз — зокрема, тирозинамінотрансферази, триптофанпіролази), що постачають субстрати — поперед-
ники в синтезі глюкози; у м’язах — пригнічення біосинтезу білка, що призводить до збільшення
|
|
|
концентрації вільних амінокислот, які надходять в гепатоцити, де виступають в
якості субстратів глюконеогенезу; подібний катаболічний ефект кортизолу
спостерігається також у лімфоїдній тканині. Вплив кортизолу на ліпідний обмін проявляється, переважно, в контраінсулярній дії, тобто стимуляції процесів ліполізу в жировій тканині із збільшенням вмісту жирних кислот (НЕЖК) в плазмі крові; в основі такого впливу глюкокортикоїдів на обмін триацилгліцеролів лежить їх здатність збільшувати ліполітичну
дію катехоламінів та соматотропіну — “пермісивний ефект глюкокортикоїдів”.
Хвороба Іценко-Кушинга — патологічний стан, який характеризується аномальним збільшенням
продукції в організмі людини глюкортикоїдів, зокрема кортизолу. Ця патологія виникає внаслідок наявності гормонопродукуючої пухлини наднирникових залоз або гіпофіза Головними проявами захворювання є зменшення толерантності до глюкози, наявність стійкої гіперглікемії та глюкозурії, навіть у постабсорбтивному стані, тобто через декілька годин після останнього
прийому їжі, порушення жирового обміну; оскільки для природних глюкокортикоїдів
властиві також мінералокортикоїдні ефекти (див. нижче), при хворобі Іценко-Кушинга
|
|
|
розвиваються затримка в організмі Na+ і важка гіпертензія.
53 Мінералокортикоїди — кортикостероїди, біологічна дія яких полягає в регу-
ляції водно-сольового обміну в тканинах: мінералокортикоїди спричиняють
затримку в організмі іонів Na+ та виведення К+ і Н+. Мінералокортикоїдну
активність мають такі стероїди, що синтезуються в наднирникових залозах:
альдостерон, 18-оксикортикостерон, 11-дезоксикортикостерон (ДОК) та деякі
інші сполуки. Альдостерон — основний мінералокортикоїд, який синтезується в клітинах
клубочкової зони кори наднирникових залоз; головний біохімічний ефект дії
альдостерону полягає в стимуляції реабсорбції Na+ (а разом з ним і Cl–) в дистальній
частині канальців нефронів.АльдостеронізмУ нормі клубочкова зона кори наднирникових залоз продукує 60-90 мкг альдостерону на добу. Стан збільшення концентрації гормону внаслідок підвищеного його утворення в корі наднирникових залоз або зменшення швидкості катаболізму гормону в печінці при порушенні функції гепатоцитів (наприклад, при цирозі печінки) отримав назву синдрому альдостеронізму; патологія проявляється гіпертензією та розвитком
набряків внаслідок збільшеної затримки в організмі іонів натрію та води. Первинний
|
|
|
альдостеронізм (синдром Кона) — захворювання, спричинене аденомою кори
наднирникових залоз, що секретується в системі ренін-ангіотензин.
Система ренін-ангіотензин — система вазоактивних пептидів, яка є ре-
гулятором артеріального тиску та водно-електролітного обміну в організмі лю-
дини. Основним компонентом системи є октапептид ангіотензин II, що утворю-
ється шляхом ступеневого обмеженого протеолізу збілка á2-глобулінової фрак-
ції сироватки крові — ангіотензиногену:
При дії протеолітичного ферменту реніну, який синтезується в юкстагломеруляр-
них клітинах аферентних артеріол нефронів, відбувається відщеплення від ангіо-
тензиногену декапептиду ангіотензину I, який, e свою чергу (за дії протеїнази
ангіотензинперетворюючого ферменту, АПФ), перетворюється на судинозвужу-
вальний пептид ангіотензин II. Фізіологічним стимулом для продукування реніну
і запуску протеолітичного каскаду утворення ангіотензину II є зниження арте-
ріального тиску.
Жіночі статеві гормони
До жіночих статевих гормонів належать: естрогени — похідні естрану прогестагени — похідні прегнану Естрогени— гормони, що синтезуються у фолікулах яєчників жінок. Основним
найбільш активним представником естрогенів є гормон 17-â-естрадіол (естрадіол),
який зворотно перетворюється на естрон: Біосинтез естрадіолу –– процес, який відбувається, головним чином (), в клітинах внутрішньої оболонки (theca interna) фолікулів
яєчників під час фолікулярної фази менструального циклу; концентрація естрадіолу
в крові є показником ступеня дозрівання фолікула. В значно меншій мірі естрадіол
утворюється в жовтому тілі, плаценті і частково — в корі надниркових залоз.
Вихідною сполукою для біогенезу естрогенних гормонів, як і інших стероїдів, є
холестерин, який через прегненолон перетворюється, послідовно, на 17-á-гідро-
ксипрогестерон та андрогени — головні найближчі попередники естрадіолу
Прогестагени— гормони жовтого тіла яєчників та плаценти, основним представником
яких є прогестерон.Утворення прогестерону з холестерину є спільним етапом у біосинтезі С21-стероїдів Біотрансформація прогестерону в організмі призводить до утворення прегнандіолу, що
екскретується із сечею: Фізіологічна функція прогестерону полягає у підготовці матки та інших статевих органів до імплантації заплідненої яйцеклітини та розвитку вагітності:
Чоловічі статеві гормони
Чоловічі статеві гормони — андрогени — є похідними андростану (С19-стероїди). Основним
андрогеном є тестостерон, У клітинах-мішенях тестостерон конвертується в більш активний метаболіт — дигідротестостерон (ДГТ), для якого тестостерон є, по суті,прогормоном.
Біологічні властивості тестостерону полягають у забезпеченні репродуктивної
функції чоловічого організму шляхом контролю сперматогенезу та стимуляції
розвитку в пубертатний період первинних та вторинних статевих ознак. Крім того,
характерною особливістю біохімічної дії андрогенів (тестостерону, його похідних та
синтетичних андрогенів) є виражений анаболічний ефект, що проявляється стиму-
ляцією синтезу білка в багатьох тканинах
55 Ейкозаноїди — сполуки, що належать до біорегуляторів
клітинних функцій ліпідної природи. Ейкозаноїди є
фізіологічно активними похідними арахідонової кислоти.
Залежно від особливостей хімічної структури, ейкоза-
ноїди поділяються на: простагландини, тромбоксани та
лейкотрієни Номенклатура ейкозаноїдів
Ейкозаноїди поділяються на декілька кла-
сів фізіологічно активних сполук: проста-
гландини та структурно близькі до них прос-
тацикліни; тромбоксани; лейкотрієни.
1. Простаглагандини — гідроксипохідні 20-вуглецевих жирних кислот, що
містять у своїй структурі 5-членний цикл. Простагландини та простацикліни разом складають клас простаноїдів — похідних простаноєвої кислоти, яка утворюється за рахунок замикання зв’язку між 8-м та 12-м вуглецевими атомами в молекулі арахідонової кислоти:
2. Тромбоксани — гідроксипохідні
20-вуглецевих жирних кислот, що
містять у своїй структурі 6-членний
кисеньвмісний цикл. Активна форма
тромбоксанів — тромбоксани А мають
внутрішній атом кисню в гетероцикліч-
ному кільці:
3. Лейкотрієни — гідроксипохідні ара-
хідонової кислоти, спряжені трієни, що, на
відміну від інших ейкозаноїдів, не містять
у собі циклічної структури.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 57; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!