Стилістичне використання фразеологічних одиниць

Фразеологічні записи української мови , як і її лексичний склад ,

стилістично диференційовані . Серед фразеологічних звороті виділяють міжстильові та обмежені вживання у певному стилі.

Міжстильовими називаються фразеологічні звороти , що використовуються в усіх стилях мовлення. Наприклад: привертати увагу, із року в рік, робити послугу.

Міжстильові фразеологічні звороти являють собою загальновживані найменування певних предметів і явищ дійсності. Їм не властиві додаткові відтінки значення, експресивність, емоційність.

Переважна більшість фразеологічних зворотів має стилістичні особливості і є опорою образного, емоційно наснаженого мовлення. Ці усталені звороти тяжіють до певного стилю. Офіційно-ділова фразеологія – це усталені звороти ,що використовуються в документах, ділових паперах. Наприклад: оголосити догану, взяти до уваги, заслухавши і обговоривши.

Багатозначність, синонімія та антонімія фразеологічних зворотів

Є ряд фразеологічних одиниць, зокрема серед крилатих висловів, прислів’їв та приказок, які досить легко змінюють чи розширюють свої компоненти з рядів відповідної синонімії закладених в образі можливих уточнень

Джерела української фразеології .

Переважна більшість фразеологізмів, як і слів, за походженням є корінними українськими. Серед них виділяються спільнослов’янські, спільносхіднослов’янські і власне українські.

До складу української фразеології входять також усталені звороти, засвоєні з інших мов. Дуже часто це вислови, поширені в багатьох мовах світу . До складу української фразеології ввійшли висловлювання К.Маркса і Ф. Енгельса, звороти спортивних та державних документів. Найбільше засвоєно українською мовою фразеологічних зворотів з російської мови – висловлювання Леніна, російських письменників, фразеологізми з народної мови .

Широко використовуються в української мові фразеологізми античного походження – старогрецькі, староримські, усталені звороти з

західноєвропейських мов – німецької, французької, англійської, італійської та ін.

Основним, невичерпним джерелом української фразеодлогії є народна мова, якій властиві влучність, образність. Саме влучні, метафорічні вислови стають усталеними і поповнюють фразеологічні запаси мови. Особливо багато фразеологічних зворотів виробничо - професійного походження .

Ряд фразеологізмів є дотепними висловами з анекдотів, жартів та інших жанрів усної народної творчості: не до солі, вийшов пшик, ростуть груші на вербі .

У фразеологізмах відбиті спостереження над оточуючим життям, людьми, природою: жувати жуйку; розправляти крила; скриготати зубами; задирати носа .

В української фразеології віддзеркалюються найрізноманітніші сфери життя народу, його історія, культура, суспільні відносини, виробнична діяльність, морально – етичні норми, погляди, вірування, прагнення. У ряді фразеологізмів чується відгук боротьби народу з татарськими нападниками, польською шляхтою, згадуються часи козацтва, розкриваються класова невірність, боротьба народу проти панства, бюрократизм чиновників, хабарництво.

Історія багатьох фразеологічних зворотів здається загадковою і

незрозумілою. Живе людина, що добре знає свою справу і кажуть про неї : “Він на цьому ділі собаку з’їв “.А трапиться незугарний працівник , який не вміє зробити того , за що взявся , як говорять: “Зробив із лемеша швайку“, і за кожним висловом стоїть своя, цікава історія, тепер уже забута, хоч зворот живе в різних сферах сучасної людської діяльності .

Так, історія фразеологізму перемивати (перетирати) кістки (кісточки) –займатись пересудами , обмовляти кого-небудь – зв’язана з обрядом другого поховання, яке організовувалось у східних слов’ян через кілька років після смерті людини . Наші предки вважали, що покійника треба звільнити від гріхів, зняти з нього закляття через очищення останків небіжчика.

Перемиваючи кості в прямому значенні цих слів, пригадували життя покійного, переповідали окремі події, найскравіші сторінки біографії, говорили про характер, вихваляли, возвеличували його. Так поняття перемивати кістки було пов’язане з аналізом життя, вчинків, рис людини, яку вдруге ховали.

Живе в нашій мові фразеологічний зворот прикласти руку - взяти участь у чомусь . Історія його походження відкриває завісі над особливостями організації в давнину діловодства . Сьогодні, написавши будь-який діловий папір, документ, ми засвідчуємо його достовірність власноручним підписом. Так робили і в давнину, бо знали про своєрідність підпису кожної людини. Проте письмом у давні часи володіло не так багато людей і неписьменні, замість підпису прикладали до паперу руку або палець, попередньо злегка пофарбувавши їх. Відбиток руки або пальця надійно замінював підпис .

Ще іншу стороні життя наших предків розкриває фразеологічний зворот сім п’ятниць на тиждень , який використовується для характеристики нестійкої, легковажної людини, яка часто міняє свої рішення, погляди, не дотримується своїх слів.

Колись існував культ “святої п'ятниці“. Пригадайте, як шанував і боявся “святої п ‘ятниці” старий Кайдаш із твору І.Нечуя - Левицького “ Кайдашева сім’я”. На відзначення “ святої п’ятниці “ будувалися церкви, день відкриття яких вважався в певній місцевості святом. У цей день приймали й честували гостей, поминали померлих. Біля

церкви збиралося багато людей; організовувався ярмарок, велись торги,

купували, продавали, міняли, брали в борг і повертали борги. П’ятниця

ставала строковим днем, з яким зв’язували виконання обіцянок, зобов’язань. Траплялося, зрозуміло, й такі люди, які не дотримувались

слова і відкладали виконання своїх обіцянок до наступної п’ятниці або й переносили на інший день . У таких людей всі дні тижня ставали строковими, перетворювались у п’ятниці,а обіцянки так і залишались не виконаними.Так і з’явився вислів , що став усталеним і досить точно характеризує непослідовних легковажних людей.

Майже всі ідіоми та й інші фразеологічні звороти мають цікаву історію. Ознайомлення з нею не тількі дає відповідь на запитання, чому ми так говоримо, а й збагачує знання про життя, історію, культуру, побут нашого народу в минулому.

Українська фразеологія багата крилатими висловами власне українського походження. Це афоризми, що належать перу письменників: Караюсь, мучуся, але не каюсь! І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь (Т.Шевченко); всякому городу нрав і права (Г.Сковорода); пропаща сила (П.Мирний) ; коні не винні (М.Коцюбинський); досвітні вогні (Л.Українка).

16)Лексикографія (від грец. λεξικογραφία та грец. λεξικόν — словник і грец. γράφω — пишу), словникарство — розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Відповідно до цього виділяють практичну й теоретичну лексикографію. Тісно пов'язана з лексикологією. Лексикографія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос (див. Глосографія), тобто тлумачення написів на берегах і в тексті рукописів книг.

Завдання лексикографії [ред.]

Лексикографія займається словникарським кодифікуванням лексики якоїсь мови в цілому, зокрема її літературного різновиду (також лексики окремих авторів, див. словник мови письменника), чи в частинах облизько (діалектні словники), чи ділянкових (термінологічні словники), в діахронному перекрої (історичні словники з простеженням розвитку форм і значень включених слів), з розглядом походження слів (етимологічні словники з розкриттям найдавнішої форми й значення та споріднености з їх лексемами в інших мовах), з поданням сучасної правописно-наголосової норми слів (правописні й орфоепічні словники), їх уживання у стійких словосполученнях і фразеологізмах (фразеологічні словники) і стилістичного цінування (стилістичні словники); значення слів можуть подаватися тією самою мовою (тлумачні й енциклопедичні словники) або якимись іншими мовами (перекладні, дво- й кількамовні з поданням еквівалентів з інших мов).

Енциклопедичні словники [ред.]

Енциклопедичні словники фіксують і пояснюють не слова, а пов'язані з тими чи іншими словами (як назвами відповідних явищ) відомості з різноманітних ділянок знання, мистецтв, виробництв, політичного життя тощо. Тому в енциклопедичних словниках зовсім не мають місця слова таких граматичних категорій, як займенники, вигуки, сполучники, частки; прислівники, дієслова та прикметники подаються у цих словниках лише тоді, коли вони термінологізувались, тобто вживаються для точного вираження спеціальних понять і означення спеціальних предметів.

Є енциклопедичні словники загальні, або універсальні (тритомний «Український радянський енциклопедичний словник», 1986–1987 рр.) і галузеві, або спеціальні («Українська літературна енциклопедія», Т.1, 1988 р.).

Основні філологічні словники [ред.]

Філологічні словники мають кілька основних типів і багато різновидів, але об'єктом описування в них завжди є саме слово. Залежно від типу й характеру філологічного словника, конкретне слово в ньому може розглядатися в одному чи в кількох аспектах, скажімо, з погляду походження чи функціонування протягом певного історичного періоду, правописання, вимови і т. д.

Філологічні словники можуть бути одномовні, двомовні і багатомовні.

Серед одномовних словників найважливішим типом є словник тлумачний. В ньому засобами рідної мови розкривається (витлумачується) значення слова, характеризуються його граматичні й стилістичні властивості, подаються типові словосполучення (речення) і фразеологічні звороти, де вживається слово у відповідному значенні («Словник української мови», Т 1-11, 1970–1980).

Словник етимологічний — лексикографічна праця, в якій з'ясовується походження слова: розкривається первісне значення, реконструюється найдавніша форма слова, вказується, чи слово запозичене, чи власне українське («Етимологічний словник української мови» у 7 томах).

Словник асоціативний — словник, у якому представлені результати асоціативного експерименту. Статті в А. С. розташовують за алфавітом. Назвою статті в асоціативних словниках служать слова-стимули, після яких наводять викликані ними реакції в алфавітному порядку; реакції з однаковою частотністю упорядковують за алфавітом у межах відповідної групи (Бутенко Н. П. Словник асоціативних норм української мови. — Львів, 1979; Бутенко Н. П. Словник асоціативних означень іменників в українській мові. — Львів, 1989; Мартінек С. В. Український асоціативний словник: У 2 т. — Львів, 2007).

Словник іншомовних слів — словник, у якому розкривається значення іншомовних слів, що ввійшли до лексичного складу рідної мови, і вказується, з якої мови вони засвоєні («Словник іншомовних слів», Довіра, 2000).

Словник історичний — один з різновидів тлумачного словника, в якому подаються слова певної історичної епохи за даними писемних пам'яток, з'ясовується їх значення, наводяться ілюстрації («Словник староукраїнської мови XIV–XV ст.», Т 1-2, 1977–1978).

Словник орфографічний — словник, який подає перелік слів у їх нормативному написанні.

Словник орфоепічний — служить довідником правильної нормативної вимови і нормативного наголосу.

Словник перекладний — словник, у якому реєстрове слово в різних його значеннях перекладається відповідниками іншої мови.

Словник синонімів — у ньому подані ряди синонімів, що групуються навколо стрижневих слів, розташованих в алфавітному порядку.

Словник термінологічний — словник, у якому подана система термінів певної галузі науки, виробництва, мистецтва.

Література [ред.]

Сидні І. Лендау. Словники: мистецтво та ремесло лексикографії / Пер. з англ. Ольга Кочерга. — К.: К. І.С., 2012. — 480 с.

Українська лексикографія [ред.]

Докладніше: Українська лексикографія

[сховати] · п · о · р Типи словників

Діахронічні словники	Історичний • Етимологічний

Синхронічні словники	Лексичні (тлумачний · тезаурус · діалектний · термінологічний · жаргонів і сленгів · арго · ономастичний · іншомовних слів · абревіатур · синонімів · антонімів · омонімів · паронімів · неологізмів · стилістичний · інверсійний) • Фразеологічний • Граматичний (морфемний) • Словотвірний • Акцентологічний • Орфоепічний • Орфографічний • Перекладний

Словники, що описують сферу мовлення	Словники тропів (метафор · епітетів · перифраз · порівнянь) • Мови письменник • Конкорданс • Римівник • Крилатих виразів • Слововживань • Труднощів мови • смислової сполучуваності слів • Частотний • Дитячої мови

17)1. Є два шляхи поповнення лексичного фонду мови -- словотворення і запозичення. Основний -- словотворення. У мовленні людини наявні дві групи слів -- утворювані і відтворювані (ті, що пам'ятає). Процес творення слів називається деривацією, а наука про неї -- дериватологією. Словотвірна дериватологія як наука вивчає, як утворилися і як треба утворювати слова. В словотвірному процесі беруть участь явища трьох рівнів: морфемний, морфо нологічний і словотвірний. Звідси й розрізняють розділи дериватології -- морфеміку, морфонологію і словотвір. В українському мовознавстві в галузі дериватології як в плані теоретичному, так і в плані прагматичному внесли вклад вчені І. Ковалик, В. Горпинич, Н. Клименко.

Морфеміка -- 1) сукупність морфем мови, 2) розділ граматики, який вивчає поділ слова на морфеми. Морфеміка аналізує морфемний склад слова, описує закони конструювання морфів, визначає правила поєднання морфем, їх класифікацію тощо.

Під морфемною будовою слова розуміється сукупність значущих частин, які виокремлюються у слові.

2. Морфема -- мінімальна, неподільна, двостороння, значуща частина мови, що має план змісту і план вираження. Термін в українській мові вперше вжив Є. Тимченко. Морфеми мають здатність відтворюватися і повторюватися у мові: син-ій, син-яв-а, син-і-ти. За характером виявлення морфеми бувають матеріально виражені і нульові. Морфеми поділяються на регулярні з чітко окресленим змістом і нерегулярні. Морфеми -- значущі частини слова. Їх значущість виявляється у зіставленні ряду споріднених слів або граматичних форм: п'ят - п'ят-ак, доля - не-доля, слов-о - слов-ом.

3. Морфеми співвідносяться з фонемами, оскільки складаються з однієї, двох або кілько фонем (за-ход-и-ти). Зі словами, оскільки входять у слово (хліб, роз-вантаж-ува-ти). Проте морфеми відрізняються від слова: а) вони не членуються, б) не називають поняття, в) не утворюють речення, г) мають більш узагальнене значення, д) морфеми мають бінарний характер.

4. Морф -- конкретний представник морфеми, один із її різновидів: нес-ти, нос-и-ти, нош-а. У цих словах маємо морфи кореневі нес-, нос-, нош-. Можуть бути суфіксальні стіл-ець і стіл-ц-я, префіксальні (з-, зі-, зо-). Розрізняють аломорфи -- морфи, які виступають в конкретній граматичній позиції: перед -н- (друж-н-ій), перед -і (друзі).

5. В одну морфему об'єднуються два типів морфів -- аломорфи і варіанти морфем.

Аломорфи мають свої особливості: 1) тотожне значення, 2) формальні відмінності, 3) відмінності зумовлені граматичною позицією у слові (до чи після певного класу одиниць), 4) не замінюються в одній і тій самій позиції. Наприклад, префіксальними аломорфами є з-, зі-, із, -с- зі спільним значенням “рух з поверхні” в словах збігти, зіскочити, сплигнути. В словах українець - українця аломорфи -ець/-ц(я).

Варіанти морфем -- це: 1)тотожні за своїм значенням, 2)однакова граматична позиція, 3)різне фонетичне оформлення, 4)здатність взаємо- замінюватися чи змінюватися. За двома останніми ознаками відрізняються від аломорфів флективні варіанти (грош-има, гріш-ми), суфіксальні (здоров-іш-ий, здоров-ш-ий), кореневі (масл-о - мас-н-ий).

. Морфеми мають багатоаспектний характер. Їх класифікація відбувається на основі чотирьох важливих ознак: а) за значенням; б) за позицією в структурі слова; в) за функцією; г) за способом вираження. За значенням морфеми поділяються на кореневі і афіксальні. За характером значень морфеми можуть виражати предметне, дериваційне і релетивне значення. Носієм предметного значення є корінь. Носіями дериваційного значення є префікси і суфікси (без-дум-(й)-а). Релятивне (від лат. relatio -- відношення) виступає закінчення, рідше суфікс (слон-ен-я -- суфікс -ен- має дериваційне і релятивне значення: утворюю назву малої істоти та іменник середнього роду). В. Горпинич поділяє морфеми за значеннями на семантичні (корінь), лексико-граматичні (суфікси, префікси, конфікси) і граматичні (закінчення). Конфікс -- це поєднання префікса і суфікса чи префікса і постфікса, як рамкової конструкції для утворення слів: о-…-ок (одвірок) під-…-ок (підліток), по-…ому (по-новому).

Афіксоїд -- морфема, подібна до афікса і до кореня. Розрізняють префіксоїди (бі-, мікро-, міні-, полі-, мало-, багато-, загально-, пів-, напів- -- мікроавтобус, загальновживаний) і суфіксоїди ( -віз, -роб, -мір, -різ, -дром -- водовіз, молоковіз, землемір, космодром, ракетодром).

2. У складі простого слова має місце позиція для чотирьох типів морфем: префікса, суфікса, кореня, флексії. Ще розрізняють інтерфікс, постфікс, конфікс.

Префікс -- препозитивна морфема, знаходиться перед коренем (перед-день), перед іншим префіксом (по-написувати). Система префіксів поповнюється за рахунок перейнятих з інших мов (а-, анти-, інтер-, де-, ультра- та інші) і за похідних зне-, недо- (знеболити).

Суфікси знаходяться після кореня (брат-н-ій) і після суфікса (не-залеж-н-ість). Закінчення -- словозмінний афікс, що виражає граматичне та релятивне значення. Термін “флексія” належить Ф. Фон Шлегелю, а термін “закінчення” Я. Головацькому.

Інтерфікс -- морфоподібний компонент, який з'єднує дві основи чи суфікс і корінь. В українській мові їх налічують біля 30: -о-, -е-, -и-, -ан-, -ів-, -ин- (купе-(й)-н-ий, тр-(и)-чі, бур-(е)-вій, птах(о)ферма, ялт-(ин)-ськ-ий, америк-(ан)-ськ-ий).

Конфікс --двокомпонентна афіксальна морфема (з-далек-а).

3. За функцією морфеми поділяються на основні (обов'язкові) і службові (факультативні). До обов'язкових належить корінь слова - носій лексичного значення. Функція кореня -- виражати найзагальніше значення і бути базою для творення інших слів. Факультативні морфеми -- це афікси, службові морфеми, які виражають граматичне або словотвірне значення.

За функцією афіксальні морфеми поділяються на словотворчі, формотворчі і словозмінні. До словозмінних належать афікси ,які утворюють словоформи однієї лексеми, -- флексії і деякі суфікси: серц-е -- серц-я флексії утворюють форми Н.в. і Р.в. одн., мат-ер-і -- суфікс -ер- разом із флексією -і утворює форму Р.в. одн. До словотворчих належать афікси, за допомогою яких утворюються слова з різними значеннями. Словотворчу функцію виконують суфікси (Тернопіль - тернопіл-ець, тернопіль-ськ-ий) префікси (давній - пра-давній), конфікси (плече - перед-пліч-ч-я), постфікси (мучити-ся).

До формотворчих відносять афікси, які утворюють форми ступенів порівняння прикметників, дієприкметників, дієприслівників, форми на -но, -то, суфікси дієслів минулого часу -в-, -л-, суфікси видових форм дієслова -ну-, -ува-.

4. за способом вираження афікси поділяються на матеріально виражені і нульові або, по-іншому, на субстанціальні (повнозначні) і нульові (неповнозначні). Субстанціальні (повнозначні) -- такі, які мають план вираження буквами, (звуками): прірв-а, прірв-ою. Флексії -а, -ою матеріально виражені, позитивні. Нульові -- такі морфи, план змісту у яких не виражений звуками (буквами): флексії степ , знань , зелен , батьків , писав , сядь ; суфікси хід, синь, тризубий.

За активністю вживання афіксальні морфеми поділяються на регулярні (-ач), нерегулярні (-амт пошт-амт), за участю в творені слів на продуктивні (під-, -ник, -н-ий і т.д) і непродуктивні (-івн-а королівна). Також вживаються терміни активні афікси і неактивні. Окремі афіксальні морфеми є унікальні і їх називають уніфіксами (поп-ад-я).

18)В українській мові виділяють такі морфеми:

· корені (основна значуща частина слів),

· афікси

· префікси (уточнюють зміст кореня, передають лексичне значення, інколи виражають граматичне значення, як вид у дієслів)

· постфікси

· суфікси (що мають дериваційне або словотвірне значення, передають лексичне та, частіше, граматичне значення)

· флексії або закінчення (мають реляційне значення, тобто вказують на зв’язок слова з іншими членами речення)

· інтерфікси (службові морфеми, що не мають власного значення, і слугують для зв’язування коренів у складних словах — водоспад).

Афікси в українській мові можуть бути словотворчими та словозмінними (писати / написати у дієсловах доконаного та доконаного видів, високий, вищий, найвищий у прикметниках).

Частини мови	Афікси
Іменник	· Давні префікси — пра-, па-, су-, уз-: прадід, пасинок, сузір'я, узлісся. · Префікси, запозичені з інших мов — анти-, контр-, ультра-, архі-: антитеза, контрнаступ, ультразвук, архімільйонер. · Дієслівні префікси в віддієслівних іменниках — на-, ви-, с-, за-: наступати → наступ, нападати → напад, виступати → виступ, сходити → схід, заспівати → заспів. · Здрібніло-пестливі суфікси — -к-, -он-, -очок(ечок), -очи-, -ечк-, -иця, -ик-, -оньк(еньк): ручка, дубок, дубочок, вершечок, віконечко, водиця, коник. · Збільшувально-згрубілі суфікси — -ищ-: дубище. · Суфікси, які не мають емоційного значення — -ар(яр), -ець(єць), -ник, -льник, -ість, -іст (-ист), -тель-, -нн,-, -енн-, -ізм (-изм): шахтар, столяр, мудрець, робітник, фольклорист, романіст, учитель, питання, радість, патріотизм, гуманізм.
Прикметник	· Суфікси та префікс якісних прикметників для утворення ступенів порівняння — -ш- (-іш-), най-: старий → старший → найстарший, світлий → світліший → найсвітліший. · Префікси та суфікси якісних прикметників для передачі більшої чи меншої міри ознаки, якості — пре-, за-, над-, -езн-, -уват- (-юват-), -еньк-, -есеньк- (-ісіньк-, -юсіньк-), -аст- (-яст-): предобрий, зависокий, надпотужний, величезний, довгуватий, синюватий, маленький, гарнісінький, тонюсінький, довгастий, червонястий. · Суфікси та префікси, за допомогою яких утворюються відносні прикментики · від іменників — -ов-, -ан- (-ян-), -ат, -ськ-: дуб → дубовий, вода → водяний, зуб → зубатий, слюсар → слюсарський, батьків → батьківський, дерево → дерев'яний, · від іменників з прийменниками — -н-: без упину → безупинний, між областями → міжобласний, без меж → безмежний, · від дієслів — -лив-, не-: балакати → балакливий, непролазний, непроникний, · від прислівників — -ш- + -н-: сьогодні → сьогоднішній, вчора → вчорашній, дома → домашній. · Суфікси для утворення присвійних прикметників · від іменників чоловічого роду — -ів- (-ов-, -ев-), -ів- (-їв-, -єв-): батько → батьків, батькова, батькове, батькові; лікар → лікарів, лікарева, лікареве, лікареві; Матвій → Матвіїв, Матвієва, Матвієве, Матвієві. · від іменників жіночого роду — -ин-, -їн-: жінка → жінчин, жінчина, жінчине, жінчині; Надія → Надіїн, Надіїна, Надіїне, Надіїні.
Дієслово	З одним дієслівним коренем можуть поєднуватися два, рідше три префікси: понаносити, понаприносити. · Префікси зі значення напряму дії — ви-, в-, об-, за-, пере-, до-: виїхати, в'їхати, об'їхати, заїхати, переїхати, доїхати. · Префікси зі значенням початку або кінця дії — за-, до-, при-: запрацювати, донести, принести. · Префікси зі значенням повторюваності дії — по-: постукувати, потрушувати. · Словозмінні префікси для утворення форми доконаного виду — з-, по-, про-, на-: їсти → з'їсти, шити → пошити, читати → прочитати, писати → написати. · Суфікси для утворення дієслів від іменників — -ат- (-ят-), -ит-, -уват- (-юват-): обід → обідати, сідло → сідлати, мир → мирити, робітник → робітникувати. · Суфікси для утворення дієслів від прикметників — -іт-, -ішат-, -ит-: білий → біліти, чорніший → чорнішати, молодий → молодити. · Суфікси для утворення дієслів від займенників, вигуків, часток — -к- + -ат-: ви → викати, йой → йойкати, так → такати. · Словозмінні суфікси для творення форм недоконаного виду від форми дієслова доконаного виду — -уват- (-юват-), -ат- (-ят-), -иват-: розв’язати → розв’язувати, розвеселити → розвеселяти, пробити → пробивати.
Прислівники	· Прислівники давнього утворення з погляду сучасної мови не поділяються на значущі частини. Переважна більшість прислівників утворилася від прикметників (чистий → чисто, теплий → тепло, добрий → добре), іменників (дім → дома, мить → миттю, ранок → ранком, місце → місцями), іменників з прийменниками (з верху → зверху, з-під споду → спідсподу, в голос → вголос, в горі → вгорі), інших прислівників (куди → декуди, коли → деколи, інколи, як → абияк), дієприслівників (сидячи, лежачи, крадучись), від тих форм іменників, прикметників, дієслів, які тепер уже не існують (здалека, звисока (короткі прикметники далек, висок поєдналися з прийменником з), верхи (колишня форма орудного відмінка множини іменника верх), сидя, нехотя (колишні дієприкметники чоловічого роду)). · Прислівники на кшталт де, там, куди, коли, так, доки, досі, тут, тоді, туди з точки зору сучасної мови є непохідними. · Прислівникові префікси для утворення прислівників від прикметників та числівників — по-, що-: по-батьківському, по-батьківськи, по-перше, щоночі. · Прислівникові суфікси у відприкметникових прислівниках — -о, -е, -ому, -и (-ому, -и вживаються разом з префіксом по-): швидко, терпляче, по-хазяйському, по-хазяйськи. · Суфікс -чі в числівниках: двічі, тричі. · Суфікси, запозичені у прикметників -ечк-, -еньк-, -ісіньк-, -есеньк- для вираження здрібніло-пестливого значення: швиденько, точнісінько, тихесенько, такечки, ондечки. · Прислівники, утворені від якісних прикметників, зберігають ступені порівняння, що утворюються за допомогою прикметникових словозмінних суфіксів -ш- (-іш-) та префікса най-: тепло → тепліше → найтепліше, тонко → тонше → найтонше.

Афікси в українській мові можут бути продуктивними та непродуктивними (рідко вживаними).

Афікси	Приклади
Продуктивні префікси	· у дієсловах — ви-, до-: виходити, виносити, виписувати, доходити, доносити, дописувати, дорощувати, доробляти. · словозмінний прикметниковий префікс най-: найбільший, наймогутніший, найкращий. · словотворчі прикметникові префікси пре-, без-, за-: прегарний, предобрий, премудрий, безголосий, безбородий, безкрилий, завеликий, зависокий, задовгий. · прислівниковий префікс по-: по-товариському, по-українському, по-французьки.
Непродуктивні префікси	· в іменниках — па-, пра-, су-, уз- (вз-): пагорб, пасинок, паросток, прадід, прабаба, прабатько, супутник, сузір'я, узлісся, узгір'я.
Продуктивні суфікси	· іменникові суфікси · на означення осіб за характером їх діяльності: робітник, вугільник, будівник, керівник, подавальник, в'язальник, будильник, фольклорист, геодезист. · на означення осіб за належністю до партій, ідейно-політичних напрямів: марксист, матеріаліст, атеїст. · за походженням з якоїсь місцевості — -анин (-янин), -чанин: полтавчанин, подолянин, харків'янин, лубенець. · дієслівні суфікси — -ува- (-юва-), -а- (-я-), -и- (-ї-), -і-: головувати, слюсарювати, вивершувати, вибігати, виступати, вселяти, рибалити, важити, доїти, біліти.
Непродуктивні суфікси	· деякі назви жителів міст, сіл, областей — -ець, -ит: криворіжець, дніпропетровець, чернігівець, одесит. · дієслівний суфікс -ва-: забувати, встрявати, повівати.

Українською мовою було запозичено значну кількість афіксів (обобливо з давньогрецької та латини).

· іменникові і прикметникові префікси — а-, анти-, архі-, контр-, ультра-: адинамія — «безсилля», антициклон, архімільйонер, контрнаступ, ультрамікроскоп.

· дієслівні префікси — де-, дез-, ре-: декодувати, дезорієнтувати, реконструювати.

· іменникові суфікси

· на означення осіб за їх фахом, належністю до партій і політичних течій — – іст (-ист): піаніст, моторист.

· для назв політичних напрямів, течій, суспільних формацій — – ізм (-изм, -їзм): опортунізм, альтруїзм, будизм.

· інші іменникові суфікси — -атор, -ер: механізатор, контролер.

· дієслівні суфікси — -із-, -ір- (-ир-) завжди у поєднанні з суфіксом -ува-: деталізувати, командирувати, пікірувати.

Інтерфіксами (службовими морфемами, що не мають власного значення, і слугують для зв’язування коренів у складних словах ) в українській мові виступають:

· -о- після твердих приголосни,

· -е- після м'яких приголосних,

· -є- після основи на [j].

· в кількісних числівниках — закінчення або частина закінчення першого слова:

· перше слово може мати повну форму родового відмінка: п'ятисотенниця, двохатомний.

· перше слово маже мати скорочену форму родового відмінка: двоповерховий.

19)Історичні зміни в морфемній будові слова

Зміни в словниковому складі мови, а також зміни в значенні слів спричиняють процеси, що викликають зміни у структурі слів та їх основ.

Опрощення – іст. зміна у структурі слова, у наслідок якої раніше членована на морфеми основа стає нечленованою, перетворюючись на кореневий морф (жи-р, на-род, жи-в-іт, по-душ-к-а, пи-р, вік-н-о). Буває повним і неповним, при неповному опрощенні залишки колишньої подільності певною мірою зберігаються (порош-ок, міш-ок)

Ускладнення – така іст. зміна в морфемному складі слів, у наслідок якої у межах морфемнонечленованих слів починають виділятися ті або інші морфеми. Протилежна опрощенню. Зонт-ик, косм-ос, авто-бус, монт-аж. Причини – 1)певний компонент слова подібний до якогось афікса мови-рецепієнта (зонт-ик, фляж-к-а, хн-а); 2)поряд з уже існуючим за позиченням, що сприймається як нерозкладне з’являються спільнокореневі слова з іншим морфемним членуванням (лекц-ія, лектор; монтаж, монтувати, монтер, епос, епічний)

Перерозклад – іст. зміна, у результаті якої відбувається перерозподіл морфемного матеріалу у середині слова при збереженні його основою похідного (мотивованого) характеру. 1) Між основою і закінченням (рук-ами, а було рук-а-ми), 2) утворення складних суфіксів (робіт-ник, було робіт-н-ик; сад-івник), 3) префікси: недо – неповнота дії (недо-бачати, було не-до-бачати), зне, попо, пона і т. п.

Декореляція – історичний процес, що полягає у зміні характеру або значення морфеми або напрямку мотивації. У наслідок деко реляції зовнішня структура основи слова, а часто і звуковий склад основи, залишаються сталими, а змінюється їх характер. Вгорі: – і – було закінченням, зараз сприймається як суфікс. Любов походить від люб, швець від шов, а зараз мотивуємо від любити, шити.

20)Словотвір (також деривація) — розділ мовознавчої науки, що вивчає структуру слів і способи їх творення. (лексичні одиниці за структурою і способом творення їх).

Словотвір вивчає словотворення (деривацію), тобто утворення від наявних у мові нових слів з новим лексичним значенням:

афіксами (префіксом: гомін — відгомін: суфіксом: ліс — ліс-ов-ий)

словоскладанням (гол-о-дранець) й словозростами (Велик-день),

абревіатурою (сіль-рада, кол-госп, УНР — уенер).

Як окремий спосіб словотвору виділяють також субстантивацію (полонений-бранець) та адвербіалізацію (восени) і прономіналізацію як морфологічно-синтаксичні засоби словотвору з переходом слова до інших частини мови.

Нескладене слово може включати такі морфеми (пере-пис-ува-ти; за-город-ній): кореневу (-пис-, -город-), звичайно як носія загального лексичного значення, префіксальну (пере-, при-) й суфіксальну (-ува-, -н-), що конкретизують значення слова і разом з кореневою морфемою складають основу слова, — і флексійну, закінченнєву морфему -ий (подекуди й постфікс, напр., -ся і специфічного суфікса інфінітива -ти,), як носія граматичного значення слова, що визначає відношення слова до ін. у реченні чи словосполученні. Кількаскладне слово має дві або більше кореневих морфем (водо-гін, високо-думний, благо-словити, див. Словоскладення, Словозрости). Коренева морфема може виступати в кількох варіантах (бр-а-ти, бер-у, з-бир-ати, з-бор-и, з-бір), що є наслідком давніх словотвірних і фонетичних процесів (див. Чергування звуків). Суфікси широко вживаються при словотворенні іменників та прикметників, менше дієслів. За функцією вони поділяються на: 1) словотвірні, що утворюють нові слова (кар-а-ти, карайоний: кар-а), і 2) формотвірні, що утворюють граматичні форми і належать до засобів словозміни (для вищого ступеня прикметників і прислівників: гарн-іший, -іше, для дієприкметників і дієприслівників: твор-ен-ий, твор-ячи). За активністю вживання наростки поділяються на продуктивні, що вживаються далі для творення нових слів (-ач: вимик-ач, -ник: боліль-ник), та непродуктивні, що даються виділити лише мовознавчою аналізою (-р: да-р, -к: зна-к, -т: моло-т). Дуже поширені наростки утворювати емоційні форми слів (мат-ус-я, -усеньк-а, гарн-есеньк-ий, здоров-езн-ий, пс-иськ-о, паруб-ійк-а, див. Пестливі форми), вживані в іменах та прізвищах (Тимко, -цьо, -ченко, -чук, -чак, -цюра, -ченя). З лексичних запозичень вичленовуються інколи нові наростки (-ущий: загреб-ущий, за церк. стражд-ущий; -унок: дар-унок, пор. рах-унок; -із-ація: яров-изація, пор. колон-ізація; також інтеграцією частини ін. наростка; благальн-ий, спершу звич. в якійсь вужчій стилістичній функції. Число приростків порівняно невелике; більшість їх виступає ще як прийменники; вони широко вживаються при С. дієслів для творення нових слів (пис-а-ти: ви-пис-а-ти, нерідко в сполученні з наростками) та при суперлятиві для творення нових граматичних форм (най-); при творенні видів дієслова: (роб-и-ти: з-роб-и-ти); для розмовної мови характеристичне скупчування кількох приростків (по-поспати); запозичених приростків мало (ц.-слов. пре-багатий, грец. архі-дурень). Абревіатурний тип С., вживаний спершу в підпільній літературі (есер 'соціал-революціонер', РУП), дуже поширився під час першої світової війни і зокрема в підсов. добу був спопуляризований пресою й адміністрацією (сельбуд 'сільський будинок', НКВС — енкавеес). Інфікси застосовуються при С. вигуків та в арґо. Редуплікація як форма словозростів, уживана при вигуках (зокрема приманках: тась-тась! у дитячій мові: ту-ту 'трубка') й частках (ледве-ледве) виникла з повторень (довго-довго).

Основні поняття словотвору. Структура слова [ред.]

Усі слова нашої мови можна поділити на слова з непохідними основами (від яких утворюються інші слова) та слова з похідними основами. Під основою прийнято розуміти частину слова без закінчення (колір…). Непохідні основи мають у своєму складі лише корінь, похідні — ще й хоча б один словотворчий афікс (префікс, суфікс, постфікс). До слів з непохідними основами належать, наприклад, ліс, сад, море, поле, літо, синій, чорний, п'ю; до слів з похідними основами — перелісок, садівник, заморський, польовий, літній, посиніти, зчорнітися, допити.

Префікси, корені суфікси, закінчення, (флексії) та постфікси називаються значущими частинами слова, або морфемами. Префікс (від лат. Prae — попереду та fixus — прикріплений) — значуща частина слова, яка стоїть перед коренем і служить для творення нових слів чи нових форм (колір…). Наприклад: казати — сказати, наказати, переказати, підказати доказати, вказати; сумнівний — безсумнівний; миліший — наймиліший. Корінь — це спільна частина споріднених слів (колір …). Наприклад, для споріднених слів сад, садок, садівник, садовий коренем є спільна частина сад-; для ходити, заходити, перехід, вхід, вихід — частина ход- (хід- у закритому складі) . Суфікс (від лат suffixus — прикріплений) — значуща частина слова, яка стоїть після кореня і служить для творення нових слів чи нових форм (колір …). Наприклад: малий — маленький, малесенький, малюсінький; трава — травинка, травиця, травиченька; погойдати — погойдувати. Закінчення — це змінна морфема, яка стоїть після суфікса чи після кореня (у непохідних основах) і служить для зв'язку слів між собою (колір ---); нульове закінчення позначається 0: наприклад: кохання, швидкий, мужність0, малює. Постфікс (від лат: postfixus — прикріплений після) — значуща частина, що стоїть після закінчення і служить для творення нових слів чи нових форм (графічне позначення таке ж, як і суфікса). Наприклад: бити — битися, скажи — скажи-но. Процес творення нових слів у мові має назву словотворення. Нові слова утворюються на базі вже існуючих. Слово, яке служить базою для утворення іншого, називається твірним. Наприклад, для іменника правдивість твірним словом є прикметник правдивий, а для правдивий — іменник правда; для прикметника ялинковий твірним словом є іменник ялинка, а для ялинка — іменник ялина. Твірною основою (колір …) є та частина твірного слова, яка входить до складу нового (похідного) слова (при цьому флексія до уваги не береться). Наприклад: правдивість — правдивий — правда ялинковий — ялинка — ялина преніжний — ніжний Твірною основою може бути і ціле твірне слово. Так, у наведених прикладах твірні слова і твірні основи збігаються: передивитися — дивитися, накреслити — креслити, підрозділ — розділ, хористка — хорист — хор, надзвичайно — звичайно. Ряд спільнокореневих слів, розташованих відповідно до послідовності їх творення, називається словотворчим гніздом. Наприклад: плід — плідний — плідник — плідниковий; газета — газетяр — газетярство; чорний — чорніти — почорніти — почорніння.

Способи словотворення в українській мові [ред.]

Докладніше: Спосіб словотвору

Нові слова здебільшого утворюються за допомогою словотворчих афіксів. Словотворчий афікс (кольори …) — це префікс, суфікс чи постфікс, який приєднується до твірної основи для творення нового слова. Класифікацію способів словотворення схематично можна зобразити так:
Префіксальний спосіб — спосіб творення слів за допомогою словотворчих префіксів: заходити — ходити, перенавантаження — навантаження, прехороший — хороший, безвідповідально — відповідально.
Суфіксальний спосіб — спосіб творення слів за допомогою словотворчих суфіксів: холодненький — холодний, дубок — дуб, вітерець — вітер, читання — читати, молодість — молодий.
Префіксально-суфіксальний спосіб — спосіб творення слів шляхом одночасного приєднання до твірної основи словотворчих префіксів і суфіксів: надбрівний — брова, безмежний — межа, затишок — тиша.

Постфіксальний спосіб — спосіб творення слів шляхом приєднання до твірної основи словотворчих постфіксів: битися — бити, миритися — мирити.

Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 269; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 5 6 7 8910 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!