Питання 2. РОЗВИТОК ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА
Красномовство належить до тих мистецтв, які все здійснюють і усього досягають словом... Адже воно зібрало й тримає у своїх руках, можна сказати, сили усіх мистецтв!
Платон
Герої й боги красномовства
Із сивої давнини до наших днів дійшли, долетіли на легких крилах мудрої й прекрасної афористичної думки деякі надзвичайно сильні, чарівні, фантастичні міфи про культурних героїв, богів, присвячені класичному мистецтву “солодкомовності”, красномовства, чаруючого співу... Вони випромінюють магічну силу краси й духовності, дають опоетизовану інформацію про класичне мистецтво й науку – риторику, яку уособлювала у давніх греків прекрасноголоса богиня Калліопа, що була однією з дев’яти муз. Донька могутнього Зевса й Мнемозіни (богині пам’яті), Калліопа була музою епічної поезії й науки. Синами Калліопи були прекрасні співці Лін, Орфей, фракійський цар Рес.
У грецькій міфології також відомі сирени – напівптахи, напівжінки, які успадкували від батька Ахелая дику стихійність, а від матері (музи трагедії Мельпомени) божествений голос. Красномовним є той факт, що легендарний Одіссей, пропливаючи повз небезпечні острови, де знаходилися сирени, прив’язував себе до щогли корабля й заливав воском вуха своїм товаришам.
До наших днів збереглися уявлення класичної античності про вісім солодкомовних та мудрих сирен, які сидять на восьми небесних сферах світового веретена богині Ананке, створюючи своїм чарівним співом величну гармонію космосу.
|
|
|
Крім того, вражають міфи Стародавнього світу про дивовижну, всеосяжну силу ораторського мистецтва.
Цікавим і не дуже відомим божеством грецької міфології є божество лихослів’я Мом, яке було пов’язане з темними космічними силами. Тривале зловживання терпінням богів, проти яких постійно пащекував Мом, призвело до вигнання його Зевсом з Олімпу.
Більші симпатії викликає богиня Осса, яка у грецькій міфології була персоніфікацією чуток. Її голос вважали “божественним”, а саму називали “дитям золотої надії”.
Магічна сила мистецтва Орфея (син богині Калліопи та бога Еагра) виявлялася у чарівному співі, прекрасній музиці, натхненних мотивах, що втихомирювали морські хвилі, заспокоювали гнів могутнього Ідаса.
Давній Єгипет подарував світові цікавий міф про Сіа – богиню пізнання й мудрості, яка тісно пов’язана з богом Ху – втіленням божественного слова – вона сидить у вигляді гарної жінки праворуч бога Тота – бога мудрості, арифметики й письма.
У японців божеством красномовства був Бенсай Тен, який входив до числа “семи богів щастя”, що забезпечував довге життя, багатство, військові успіхи, дарував мудрість, красномовство.
|
|
|
У давньоіндійській міфології є дві богині красномовства – Вач – богиня “мовлення”, “слова”, що вважалася донькою бога любові Ками, та Сарасваті – богиня води, ріки, яка виступала покровителькою мистецтв і наук.
Наш слов’янський билинний герой – гусляр Садко – цікавий як талановитий співець та виконавець. Його чарівний голос і майстерна гра полюбилися Морському цареві і він одружив Садка з прекрасною Чернавою. Східнослов’янська міфологія звеличує образ епічного співця – поета Бояна, який у “Слові о полку Ігоревім” згадується як “віщий аще кому хотяще песнь творити, то растекашеся мыслию по древу, серія вълком по земли, шизім орлом под облакы”1.
Таким чином, народи творили тисячолітній національний золотослів, вбираючи й творчо використовуючи ораторські перлини як свідчення глибоких етико-естетичних дум, поривань, мрій, надій... І як сказано в Біблії: “Блаженна людина, що мудрість знайшла!”.
Ораторське мистецтво стародавнього світу
...Які у людини схильності духу, такою є й сама людина; яка людина, таким є її мовлення; яким є мовлення, такі й справи; які справи, таке й життя...
Сократ
Риторика, як і інші науки, має свою історію, злети й падіння.
|
|
|
З давнього часу були відомі більшою чи меншою мірою праці античних риторів Аристотеля, Цицерона, Демосфена, Квінтіліана, Ісократа, Сократа, Есхіла, Лісія та слов’янська риторична спадщина. Давня Греція та Рим в епоху демократичного розквіту стали світовою скарбницею риторики й ораторського мистецтва. За законами Солона, кожний афінянин повинен був особисто захищати свої інтереси на суді. Публічний виступ громадян у Народному зібранні чи в суді перед аудиторією у сотні й тисячі чоловік був невід’ємною частиною функціонування апарату державної влади у демократичних полісах Давньої Греції.
Так, у творах Платона знаходимо цікавий опис сили й могутності оратора, який володіє словом, що зцілює душі: “Я стверджую, що якби у будь-яке місто прибули оратор та лікар і якби у народному зібранні чи в будь-якому іншому зібранні зайшла суперечка, кого з двох обрати лікарем, то на лікаря ніхто й дивитися не схотів би, а обрали б того, хто володіє словом, – варто було б йому лише забажати...” 1.
Перше відоме керівництво – техне (грецьке – наука, ремесло, мистецтво) – для тих, хто готувався виступати публічно, належало очевидно, сицилійським риторам Тісію й Кораку і давало рекомендації, як слід членувати промову на частини (вступ, виклад справи, епілог) і які докази слід добирати.
|
|
|
Легендарний оратор давнього світу Демосфен (384–322 р.р. до н.е) жив в епоху, коли закінчувався період народоправства. До наших днів дійшло 30 промов Демосфена, які були “свіжими й чарівними, наче щойно вилились із грудей: вони наповнені життям, емоціями і, подібно творінням Фідіаса, не мають на собі жодних слідів різця, що працював так ретельно”1.
Його промови були насичені фактичним матеріалом, містили чимало особистих спостережень, відзначалися динамічністю, переконливою аргументацією й чіткістю. Для Демосфена була характерна артистична манера триматися на трибуні, що також сприяло його успіхові як оратора. Сучасники так характеризували Демосфена: “Нашого ритора, з його умінням все запалювати і трощити своєю силою і владою можна порівняти з вихором або блискавицею”2.
У Давньому Римі народ також брав безпосередню участь у вирішенні державних та судових справ, тому там також була великою сила ораторського слова, риторичного мистецтва. Видатний теоретик та практик риторики Марк Туллій Цицерон (106 – 42 рр. до н.е.) написав і виголосив понад 100 ораторських шедеврів – “Брут”, “Про знаменитих ораторів”, “Три трактати про ораторське мистецтво” і т.ін. Цікаво, що першу промову Цицерон створив у 25 років, а останню, 12-ту філіппіку, – у рік смерті, в 63 роки. У “Бруті” Цицерон називав риторику “матір’ю усього, що добре зроблено й сказано”. Цицерон провів на форумі майже 40 років і був справжнім ідейним поводарем римського Сенату. Цицерон відпрацював стиль, який дозволив йому бути простим і блискучим, безпосереднім і пристрасним. Чудовими властивостями цицеронівської промови були мелодійність і ритмічність. Прославився він своїми знаменитими патетичними виступами і висновками. Складовими успіху оратора Цицерон вважав освіту, природний дар і ораторські здібності. Ідеалом оратора він вважав людину високої культури, яка знає літературу, історію, юриспруденцію, філософію; добре володіє і простим, і високим стилем, розуміє вплив ритму на слух аудиторії, уміє примусити її сміятися й плакати, може володарювати над її душею.
Для промов Цицерона характерні оклики, повтори, іронія, градація. У деяких його промовах майже не вживаються сполучники. Такий риторичний прийом, наприклад, робив судову промову карбованою. Цицерон був творцем латинської мови: з важкої, неоковирної зброї виковував тонку, гостру рапіру, яка проникала у найпотаємніші вигини людської думки. Він виголосив понад 100 промов, тексти п’ятдесяти семи збереглися і є риторичною скарбницею для усіх часів і народів.
Інший видатний оратор - Марк Фабій Квінтіліан створив оригінальну систему навчання риториці, на основі принципів Цицерона у вигляді 12 книг риторичних настанов.
Цицерон та Демосфен ще за життя були увінчані лаврами синів вітчизни, “рятівників народу”.
Теорію ораторського мистецтва також розробляли Аристотель і Платон. На думку Платона, красномовство має бути діловим, а не марнослівним, непідкупним, чесним і високоморальним. Особливо критично Платон ставився до судових ораторів.
Аристотель (348–322 р.р. до н.е.) розглядав ораторське мистецтво у філософському плані, підкреслюючи його етичні й естетичні функції. Він вважається творцем теорії суперечки та дискусії, при цьому Аристотель розрізняв:
· діалектику – мистецтво сперечатися з метою встановлення істини;
· еристику – мистецтво будь-що залишитися правим у суперечці;
· софістику – намагання добитися перемоги в суперечці шляхом навмисного використання недостовірних доказів.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 238; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!