Поїздка з платформи номер дев'ять і три чверті 7 страница
Завдання виявилося важким. Гаррі з Шеймусом махали‑вимахували своїми паличками, але перо, яке хлопці мали підняти вгору, незрушно лежало на столі. В Шеймуса зрештою урвався терпець і він штрикнув перо паличкою — воно загорілося, і Гаррі мусив гасити його, накривши капелюхом.
Ронові теж не щастило.
— Вінґардіум Левіоза\ — вигукував він, розмахуючи своїми довгими руками, немов вітряк.
— Ти не так кажеш! — дратувалася Герміона.— Має бути "Він‑ґар‑діум Леві —о‑за". "Леві" треба вимовляти протяжно й легко.
— Кажи сама, коли така розумна, — огризнувся Рон.
Герміона підкотила рукави мантії, махнула паличкою й вимовила:
— Вінґардіум Левіоза!
Перо піднялося зі столу й зависло приблизно за метр над їхніми головами.
— Дуже добре! — вигукнув професор Флитвік, заплескавши в долоні. — Дивіться сюди, міс Ґрейнджер це зробила!
Під кінець уроку Рон був у кепському настрої.
— Не диво, що всі її не терплять, — скаржився він Гаррі, коли вони пробиралися крізь юрбу дітей у коридорі. — Це не дівчина, а якесь жахіття, чесно тобі кажу!
Обганяючи якогось учня, Гаррі ненароком його зачепив. То була Герміона. Гаррі глянув на неї і здивувався — вона плакала.
— Мабуть, почула.
— Ну, то й що? — не дуже впевнено відповів Рон. — Могла б уже помітити, що не має жодних друзів.
Герміона не прийшла на наступний урок і того вечора взагалі ніде не з'являлася. Дорогою до Великої зали, де мав відбутися бенкет на честь Гелловіну, Гаррі й Рон почули, як Парваті Патіл розповідала своїй подрузі Лаванді, що Герміона плакала в дівочій убиральні й хотіла, щоб її лишили саму. Ронові після цього стало ще прикріше, але за мить вони вже увійшли до Великої зали, святкове оздоблення якої змусило їх забути про Герміону.
|
|
|
Зі стін і стелі тріпотіли крильцями сотні живих кажанчиків, а ще сотні чорними хмарками ширяли понад столами, мало не задмухуючи свічки в гарбузах. Несподівано, як і на бенкеті на початку навчального року, на золотих тарелях з'явилася страва.
Гаррі саме накладав собі картоплі в лушпинні, коли до зали в перехнябленому тюрбані увірвався переляканий на смерть професор Квірел. Усі розгублено дивилися, як він підбіг до Дамблдорового крісла, сперся на стіл і, насилу зводячи дух, вимовив:
— Троль!.. У підвалах… Думаю, ви повинні знати!.. — Знепритомнівши, він сповз на підлогу.
Відразу знявся гамір. Професорові Дамблдору довелося вистрелити зі своєї палички кількома пурпуровими ракетами, перше ніж настала тиша.
— Старости! — вигукнув він. — Негайно відведіть своїх учнів до спалень!
Персі був у своїй стихії.
— За мною! Першокласники, тримайтеся купи!
|
|
|
Троль не страшний, якщо виконувати мої накази! Не відставайте від мене! Дорогу першокласникам! Перепрошую, я староста!
— Як сюди міг потрапити троль? — дивувася Гаррі, підіймаючись сходами вгору.
— Не знаю, кажуть, вони досить дурні, — відповів Рон. — Може, його впустив Півз, пожартувавши на честь Гелловіну.
Вони проминули кілька груп учнів, що поспішали в різні боки. Пропихаючись крізь юрбу розгублених гафелпафців, Гаррі зненацька вхопив Рона за руку.
— Я тільки тепер згадав — Герміона!
— Що з нею?
— Вона ж не знає про троля!
— Ага! — закусив губу Рон. — Але треба, щоб нас не побачив Персі.
Пригнувшись, вони приєдналися до гафелпафців, що бігли в іншому напрямку, прослизнули в безлюдний бічний коридор і помчали до дівочих убиралень. Тільки‑но завернули за ріг, як почули ззаду швидкі кроки.
— Персі! — зашипів Рон, ховаючись разом із Гаррі за великого кам'яного грифона.
Визираючи звідти, вони помітили, однак, не Персі, а Снейпа, який дійшов до кінця коридору і зник.
— Що він тут робить? — прошепотів Гаррі. — Чому він не в підвалах разом з рештою вчителів?
— Звідки я знаю?
Вони якнайтихіше прокралися наступним коридором, дослухаючись до дедалі тихішої ходи Снейпа.
|
|
|
— Він пішов на четвертий поверх, — сказав Гаррі, але тут Рон підняв руку.
— Чуєш цей запах?
Гаррі принюхався і відчув страхітливий сморід— суміш старих шкарпеток і громадського туалету, який ніколи не прибирають.
А тоді вони щось почули — низьке рохкання й човгання здоровезних ніг. Рон показав пальцем: з кінця коридору, що вів ліворуч, до них наближалося щось величезне. Хлопці сховалися в тінь, спостерігаючи, як та потвора з'являється в смузі місячного світла.
То було жахливе видовище. Велетенське, заввишки майже з чотири метри, незграбне тіло в темно‑сірій шкурі скидалося на кам'яну брилу, на верхівці якої стирчала, мов кокосовий горіх, маленька лиса голова. Короткі ноги, товстезні, наче стовбури, й пласкі зашкарублі ступні. Сморід стояв неймовірний. У довжелезних руках потвора тримала величезну дерев'яну довбню, що волочилася по землі.
Троль зупинився біля дверей і зазирнув усередину. Поворушив довгими вухами, щось міркуючи своєю крихітною головою, а тоді повільно зачовгав до кімнати.
— У замку є ключ, — пробурмотів Гаррі. — Його можна замкнути.
— Чудова думка! — нервово озвався Рон.
Хлопці навшпиньки, з пересохлими горлянками, молячись, щоб не вийшов несподівано троль, підкралися до відчинених дверей. Стрибнувши, Гаррі відразу схопив ключ, грюкнув дверима і замкнув їх.
|
|
|
— Ура!
Розчервонілі від перемоги, хлопці кинулися бігти коридором назад, але на розі почули таке, від чого їхні серця завмерли — пронизливий, сповнений жаху крик, і долинав він саме з тієї кімнати, яку вони щойно замкнули.
— Ой, ні! — простогнав Рон, збліднувши, немов Кривавий Барон.
— Це дівоча вбиральня! — заціпенів Гаррі.
— Герміона ! — скрикнули вони одночасно.
Повертатись їм хотілося якнайменше, але що робити? Вони миттю помчали назад до дверей і, тремтячи від страху, повернули ключа, Гаррі потягнув двері — і ось вони вже всередині. Герміона Ґрейнджер тулилася до протилежної стіни і, здавалося, от‑от зомліє. Троль підступав до неї, збиваючи зі стіни умивальники.
— Відволікай його! — у відчаї гукнув Гаррі Ронові і, схопивши відламаний кран, жбурнув його Щосили в стіну.
Троль зупинився за кілька кроків від Герміони. Розвернувся, безтямно кліпаючи, щоб побачити, звідки той грюкіт. Його тупі маленькі очиці натрапили на Гаррі. Троль завагався, а тоді рушив Уже на нього, піднімаючи довбню.
— Дебіле! — заверещав Рон з іншого краю кімнати и кинув у троля якусь металеву трубку. Троль, здається, й не відчув удару, але почув вереск і знову зупинився, повертаючи тепер своє жахливе рило До Рона й даючи Гаррі змогу оббігти навколо нього.
— Тікай, тікай ! — крикнув Гаррі Герміоні, намагаючись потягнути її до дверей, але дівчинка й ворухнутися не могла — вона й далі тулилася до стіни з роззявленим від переляку ротом.
Від криків і гамору троль, здається, почав скаженіти. Він знову заревів і рушив на Рона, що стояв найближче й не мав куди тікати.
І тут Гаррі зробив водночас щось дуже відважне і вкрай нерозумне: розігнався, підскочив і схопив троля ззаду за шию. Троль не відчув, що Гаррі повис на ньому, але навіть троль зреагував би, якби хто запхав йому до носа довгий дрючок, а Гаррі, стрибнувши, й далі тримав у руці паличку, — і ось вона залізла тролеві просто в ніздрю.
Завиваючи з болю, троль почав навсібіч гатити довбнею, а Гаррі відчайдушно чіплявся йому за шию; будь‑якої миті троль міг або скинути його, або розтрощити довбнею.
Нажахана Герміона сповзла на підлогу. Рон вихопив свою чарівну паличку і, не знаючи, що робитиме з нею, раптом почув, як він викрикує перше заклинання, яке спало йому на гадку:
— Вінґардіум Левіоза !
Довбня несподівано вилетіла тролеві з рук, піднялася високо‑високо вгору, повільно перевернулася і… зі страхітливим хрускотом гепнулася просто на голову свого господаря. Троль захитався, а тоді впав долілиць із таким гуркотом, що здригнулася вся кімната.
Гаррі звівся на ноги. Він тремтів і насилу дихав. Рон стояв, не опускаючи палички, й дивився на те, що зробив.
Першою заговорила Герміона:
— Він… мертвий?
— Не думаю, — сказав Гаррі. — Мабуть, просто в нокауті.
Нахилившись, він витяг з тролевого носа свою паличку. Вона була вкрита чимось сірим і липким.
— Фе!.. Тролеві шмарки.
Гаррі витер паличку об тролеві штани.
Раптом діти почули грюкіт і гучні кроки й озирнулися. Вони навіть не усвідомлювали, яку зняли бучу, але хтось унизу, безперечно, мав чути гупання й ревіння троля. За мить до кімнати влетіла професорка Макґонеґел, слідом за нею біг Снейп, а позаду плентався Квірел. Забачивши троля, Квірел заскімлив і впав на унітаз, хапаючись за серце.
Снейп схилився над тролем. Професорка Макґонеґел дивилася на Рона й Гаррі. Гаррі ще ніколи не бачив її такою лютою. Її вуста зблідли. Гаррі миттю забув про всі свої надії здобути для Ґри‑фіндору додаткових п'ятдесят очок.
— Що ви собі думаєте? — розлючено запитала професорка Макґонеґел. Гаррі глянув на Рона, який так і не опустив своєї палички. — Вам пощастило, що ви досі живі. Чому ви не в спальні?
Снейп пронизливо глянув на Гаррі, і хлопець втупився в підлогу.
"І чого той Рон досі палички не опустить?" — думав він.
Аж тут з пітьми долинув кволий голосочок:
— Прошу вас, професорко Макґонеґел, вони шукали мене!
— Міс Ґрейнджер!
Герміона нарешті спромоглася стати на ноги.
— Я хотіла знайти троля, мені здавалося, що я з ним упораюся сама… розумієте, я ж так багато про них читала!..
У Рона аж паличка випала. Невже Герміона так відверто бреше вчительці?!
— Якби вони мене не знайшли, я була б уже мертвою. Гаррі запхав йому в ніс паличку, а Рон звалив троля його ж довбнею. Вони не мали часу когось кликати. Коли вони прибігли, троль уже намірився мене вбивати…
Гаррі з Роном вдавали, що все й справді так відбувалося.
— Що ж, у такому разі… — мовила професорка Макґонеґел, пильно дивлячись на всю трійцю. — Міс Ґрейнджер, дурне дівчисько, як ти могла сподіватися власноруч подолати гірського троля?
Герміона схилила голову. Гаррі занімів. Таж Гер‑міона ніколи в житті не порушить жодного правила, а тепер вигадує і бреше, щоб витягти їх з халепи. Це було так несподівано, якби Снейп, скажімо, почав роздавати всім цукерки.
— Міс Ґрейнджер, через тебе Ґрифіндор втратить п'ять очок, — сказала професорка Макґонеґел. — Ти мене вельми засмутила. Якщо не маєш жодних травм, іди до ґрифіндорської вежі. Учні закінчують святкову вечерю у своїх гуртожитках.
Герміона пішла, а професорка Макґонеґел звернулася до Гаррі й Рона:
— Що ж, я знову скажу, що вам пощастило, бо мало хто з першокласників наважився б боротися з дорослим гірським тролем. Кожен з вас здобув для Ґрифіндору по п'ять очок. Професор Дамблдор знатиме про це. Можете йти.
Хлопці вийшли з кімнати й не мовили ні слова, аж поки піднялися на два поверхи вгору. Як гарно — не чути страхітливого смороду троля, не кажучи вже про щастя не бачити його.
— Нам мали б дати більше, ніж десять очок, — невдоволено буркнув Рон.
— Тобто більше, ніж п'ять, якщо відкинути ті, що втратила Герміона.
— Слухай, вона класно заступилася за нас! — визнав Рон. — Але ми ж її врятували!
— Її, може, й не треба було б рятувати, якби ми не замкнули її з тією потворою, — нагадав йому Гаррі.
Хлопці підійшли до портрета Гладкої Пані.
— Свиняче рило! — гукнули вони і ввійшли до гуртожитку.
У вітальні був гамір і тіснява, кожен пригощався святковими стравами. Лише Герміона самотньо стояла коло дверей і чекала на них. Якийсь час усі троє розгублено мовчали. А тоді, не дивлячись одне на одного, разом сказали: "Дякую" — й рушили по тарілки.
Але з того моменту Герміона Ґрейнджер стала їхньою приятелькою. Бувають такі події, після яких просто не можна не стати друзями, й однією з таких подій була їхня перемога над кількаметровим гірським тролем.
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
Квідич
Почався листопад, а з ним і великий холод. Гори довкола школи стали скидатися на брили сірої криги, а озеро виблискувало, як сталь. Землю щоранку вкривала паморозь. Із горішніх вікон було видно, як Геґрід у довгій шубі з кротячого хутра, кроликових рукавицях і величезних бобрових унтах старанно обчищав на полі для квідичу обмерзлі мітли.
Починався сезон гри у квідич. Цієї суботи, після кількох тижнів тренувань, Гаррі мав брати участь у своєму першому матчі: Ґрифіндор проти Слизерину. Якщо Ґрифіндор виграє, то підніметься на друге місце в чемпіонаті гуртожитків.
Навряд чи хто‑небудь бачив, як грає Гаррі, бо Вуд вирішив, що Гаррі — їхня таємна зброя, тож і готуватися він мав потай. Але чутки, що він гратиме на місці ловця, якимось чином просочилися, і Гаррі не знав, що гірше: коли йому казали, що він буде найкращий ловець, чи — навпаки — коли глузливо обіцяли бігати за ним знизу з матрацом.
Герміона тепер товаришувала з Гаррі, і це стало для нього справжнісіньким щастям. Гаррі не знав, як би зміг упоратися без неї з усіма домашніми завданнями, особливо тоді, коли Вуд призначав ще й додаткові тренування з квідичу. Герміона дала йому книжку "Квідич крізь віки", яка виявилася дуже цікавою.
Гаррі довідався, що існує сімсот способів порушити правила гри у квідич, і всі вони були застосовані 1473 року під час матчу на кубок світу; що ловцями, здебільшого, були найменші і найпроворніші гравці, і саме з ними якраз і траплялися найтяжчі нещасні випадки під час гри; що рідко коли хто помирав, граючи у квідич, а от судді часом зникали, і через кілька місяців їх знаходили в пустелі Сахара.
Герміона, відколи Гаррі й Рон врятували її від троля, вже трохи спокійніше ставилася до порушень дисципліни, та й узагалі стала приємнішою. Напередодні першого Гарріного матчу з квідичу вони усі троє стояли під час перерви на замерзлому подвір'ї, і Герміона вичаклувала яскраво‑блакитний вогонь, який можна було носити в бляшанці з‑під варення. Вони саме грілися, ставши плечима до вогню, коли на подвір'ї з'явився Снейп. Гаррі відразу помітив, що Снейп кульгає. Гаррі, Рон і Герміона приступили ближче одне до одного, щоб затулити вогонь, бо не знали, чи можна його розпалювати. На жаль, Снейп зауважив трохи винуватий вираз їхніх облич. Пошкандибав до них. Вогню не побачив, але, однак, шукав якоїсь зачіпки.
— Поттере, що там у тебе?
То був "Квідич крізь віки". Гаррі показав йому книжку.
— Бібліотечні книжки не можна виносити зі школи, — сказав Снейп. — Віддай її мені. Знімаю з Ґрифіндору п'ять очок.
— Він щойно вигадав це правило! — сердито буркнув Гаррі, коли Снейп пошкандибав далі. — Цікаво, що в нього з ногою?
— Не знаю, але, сподіваюся, вона йому добре дошкуляє! — розлючено мовив Рон.
Того вечора у ґрифіндорській вітальні було дуже гамірно. Гаррі, Рон і Герміона сиділи разом біля вікна. Герміона перевіряла домашні завдання Гаррі й Рона з заклинань. Вона ніколи не дозволяла їм списувати ("Як ви тоді зможете навчитися?"), але коли вони просили її все перечитати, то однаково дізнавалися правильні відповіді.
Гаррі був неспокійним. Хотів забрати "Квідич крізь віки", щоб заспокоїти нерви перед завтрашнім днем. Чому він має боятися Снейпа? Підвівшись, сказав Ронові й Герміоні, що піде до Снейпа по книжку.
— Нічого в тебе не вийде, — сказали вони водночас, однак Гаррі вирішив, що Снейп не зможе йому відмовити, якщо поряд будуть присутні інші вчителі.
Він попрямував до вчительської і постукав у двері. Жодної відповіді. Постукав ще раз. Тиша.
Може, Снейп лишив книжку там? Треба подивитися. Відчинив навстіж двері й зазирнув досередини — перед його очима постала жахлива сцена.
В учительскій були тільки Снейп і Філч, більш нікого. Снейп якраз підібгав свою мантію вище колін. Одна його нога була закривавлена й покалічена. Філч допомагав перев'язувати її.
— Клята звірюка! — нарікав Снейп. — Як можна встежити за трьома головами зразу?
Гаррі спробував нечутно зачинити двері, але…
— ПОТТЕРЕ!
Снейпове обличчя скривилося від люті, і він швидко опустив поли мантії, ховаючи ногу. Гаррі завмер.
— Я тільки хотів спитати, чи можна забрати книжку.
— ГЕТЬ ЗВІДСИ! ГЕТЬ!
Гаррі зник, перше ніж Снейп устиг зняти з Ґрифіндору ще кілька очок, і помчав сходами нагору.
— Ну що, забрав? — запитав Рон, коли Гаррі прибіг до них. — Що сталося?
Гаррі пошепки переповів усе побачене.
— Знаєте, що це означає? — схвильовано закінчив він. — Під час Гелловіну він намагався пройти повз того триголового пса! Ось куди він ішов, коли ми його бачили: хотів забрати те, що стереже той пес! І я присягаюся своєю мітлою, що це він пустив троля, щоб відвернути загальну увагу!
Герміона витріщила очі.
— Ні, він цього не міг… — сказала вона. — Я знаю, що Снейп не надто приємний, але він би не зміг красти те, що зберігає Дамблдор.
— Перестань, Герміоно! Ти думаєш, усі вчителі святі? — урвав її Рон. — Гаррі має рацію. Від цього Снейпа можна чекати чого завгодно. Але що він шукає? Що стереже той пес?
Гаррі вже лягав у ліжко, а ці питання ніяк не йшли йому з голови. Невіл гучно хропів, але Гаррі не спалося. Він намагався позбутися думок: йому треба заснути, він мусить добре виспатися — через кілька годин починається його перший матч із квідичу, але як забути вираз обличчя Снейпа в ту мить, коли Гаррі побачив його ногу?
Ранок наступного дня видався дуже ясним і холодним. Велику залу сповнювали апетитні пахощі смажених ковбасок і бадьорі розмови всіх, хто нетерпляче чекав цікавого матчу з квідичу.
— Тобі треба трохи поснідати.
— Я нічого не хочу.
— Хоч одну грінку, — вмовляла його Герміона.
— Я не голодний.
Гаррі почувався жахливо. А вже за годину треба виходити на поле.
— Гаррі, тобі треба набратися сили, — сказав Шеймус Фініґан. — Гравці суперників постійно ганяються за ловцями.
— Дякую, Шеймусе, — мовив Гаррі, дивлячись, як той поливає ковбаски кетчупом.
Рівно об одинадцятій здавалося, ніби на трибунах довкола поля для квідичу зібралася вся школа. Багато хто з учнів мав біноклі. Місця для глядачів були досить високо над землею, але інколи, однак, важко було все розгледіти.
Рон і Герміона сіли у верхньому ряду поруч із Невілом, Шеймусом і Діном, що вболівав за вест‑гемську футбольну команду. Щоб зробити Гаррі несподіванку, вони намалювали великий плакат на одному з простирадел, які погриз Скеберс. На плакаті був напис: "Поттера — у президенти!", і Дін, який добре володів пензлем, прималював знизу великого ґрифіндорського лева. А Герміона з допомогою одного заклинання зробила так, що фарба на плакаті стала мінитися різними барвами.
Тим часом у роздягальнях Гаррі та його команда вдягали яскраво‑червону форму для гри у квідич (гравці Слизерину були вбрані в зелене).
Вуд прокашлявся, вимагаючи тиші.
— О'кей, хлоп'ята! — почав він.
— І дівчата, — додала загонич Анжеліна Джонсон.
— І дівчата, — погодився Вуд. — Починається гра.
— Велика гра! — підказав Фред Візлі.
— Якої ми всі чекали, — докинув Джордж.
— Ми вже знаємо Оліверову промову напам'ять, — шепнув Фред Гаррі. — Ми грали в команді й торік.
— Заткніться там! — розсердився Вуд. — Це найкраща команда, яку мав Ґрифіндор за багато років. Ми переможемо. Я знаю.
Він пильно глянув на всіх гравців, ніби хотів додати: "Бо інакше…"
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 123; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!