Стаття 52. Заміна неналежної сторони
Суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Якщо позивач не згоден на його заміну іншою особою, то ця особа може вступити у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про що суд повідомляє третю особу.
Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.
Після заміни сторони, вступу третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.
Предмет регулювання та цілі статті
1. Стаття визначає порядок заміни неналежної сторони, щоб у кінцевому результаті суд міг вирішити публічно‑правовий спір між тими особами, які є учасниками цього спору.
Заміна неналежної сторони
2. Належними слід вважати сторони, які є суб'єктами спірних публічно‑правових відносин, що становлять предмет розгляду в суді. Якщо позивач помилково визначив себе або відповідача суб'єктом спірних правовідносин, застосовуються правила заміни неналежної сторони. На неналежність сторони можна посилатися для захисту від адміністративного позову.
|
|
|
Порядок заміни неналежного позивача
3. Якщо суд під час розгляду справи дійде попереднього висновку, що із адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, тоді він повинен запропонувати позивачу замінити його належним позивачем. Розгляд питання про це може ініціювати як сам позивач, так і відповідач чи інша особа, яка бере участь у справі, або навіть і сам суд.
4. Заміна позивача відбувається за ухвалою суду (її окремо оскаржувати не можна) за наявності таких умов:
1) є згода первинного позивача і нового позивача;
2) заміна не тягне за собою зміни підсудності справи (частина перша коментованої статті).
Первинний позивач після заміни вибуває зі справи, а новий позивач виступає правонаступником його прав і обов'язків за адміністративним позовом.
5. Якщо відсутня згода первинного позивача на його заміну, суд повідомляє про наявність справи особу, яка, на його думку, має бути належним позивачем, про її право протягом встановленого судом строку вступити у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, подавши відповідний позов.
|
|
|
У разі вступу третьої особи суд за наслідками розгляду справи відмовить неналежному позивачу у задоволенні позову і за наявності законних підстав задовольнить позов третьої особи.
Якщо третя особа не вступила у справу, суд розглядає її і за результатами розгляду може відмовити у задоволенні адміністративного позову особи на тій підставі, що у неї немає права вимоги, оскільки її прав, свобод чи інтересів відповідачем порушено не було.
6. Якщо первинний позивач погоджується на його заміну, а особа, яка має право вимоги, відмовляється від вступу у справу, тоді позивач має право відкликати позовну заяву, що матиме наслідком залишення її без розгляду, або відмовитися від адміністративного позову, у зв'язку з чим суд закриє провадження у справі. Якщо позивач не реалізує ці права, суд відмовляє у задоволенні адміністративного позову, встановивши, що права, свободи чи інтереси первинного позивача відповідачем не було порушено.
7. Заміна неналежного позивача, якщо така заміна потягне за собою порушення правил підсудності, недопустима. Тому якщо неналежний позивач не відкличе позовну заяву чи не відмовиться від адміністративного позову, суд відмовить у задоволенні адміністративного позову.
|
|
|
8. Розглянемо дію правил про заміну неналежного позивача на прикладі. Позивач оскаржує правовий акт міністерства, яким насправді порушені права та інтереси не позивача, а акціонерного товариства, акціонером якого є позивач. Суд повинен роз'яснити це позивачеві. Якщо позивач погодиться на його заміну належним позивачем ‑ акціонерним товариством і це не потягне зміни підсудності справи, суд повинен повідомити акціонерне товариство про такий позов і про його можливість вступити у справу у ролі позивача, підтримавши заявлений акціонером позов. Акціонер у разі його заміни належним позивачем вибуває зі справи.
Якщо ж позивач не погоджується на його заміну іншою особою, то ця особа може вступити у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Суд повинен повідомити таку особу про наявність позову і її право вступити у справу як третя особа із самостійними вимогами, які необхідно викласти в адміністративному позові. За наслідками розгляду справи суд відмовляє неналежному позивачу у задоволенні позову і за наявності законних підстав задовольняє позов третьої особи.
|
|
|
У судовій практиці трапляються й інші випадки подання адміністративних позовів неналежними позивачами. Наприклад, деякі народні депутати оскаржували акти Президента України про звільнення певної посадової особи, до призначення і звільнення якої Верховна Рада України не має жодного стосунку.
Порядок заміни неналежного відповідача
9. Позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь‑якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.
10. Заміна відповідача відбувається за ухвалою суду (її окремо оскаржувати не можна) за наявності таких умов:
1) є згода позивача;
2) заміна не тягне за собою зміни підсудності справи (частина перша коментованої статті).
Згоди відповідачів ‑ як належного, так і неналежного ‑ для проведення заміни не потрібно. Первинний відповідач після заміни вибуває зі справи.
11. Якщо відсутня згода позивача на заміну відповідача, суд має право залучити цю особу як другого відповідача. Питання про те, хто з двох відповідачів є належним відповідачем, а до кого з них у позові належить відмовити, вирішує суд після завершення розгляду справи, ухвалюючи постанову суду по суті справи. Якщо за результатами розгляду справи у задоволенні адміністративного позову до другого відповідача буде все‑таки відмовлено, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з таким залученням, відносяться на рахунок держави. Це означає, що позивач має право на компенсацію за рахунок держави судових витрат, понесених у зв'язку з таким залученням (наприклад, через початок розгляду справи спочатку), у разі виграшу ним справи. А якщо у задоволенні адміністративного позову буде повністю відмовлено, тоді на позивача не може бути покладено судові витрати, понесені другим відповідачем.
За відсутності згоди позивача на заміну відповідача суд також має право розглянути адміністративну справу в межах вимог позивача і відмовити у задоволенні позову, якщо визначений позивачем відповідач не порушив його прав, свобод чи інтересів.
Розгляд справи спочатку
12. Після заміни позивача чи відповідача, вступу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, залучення другого відповідача розгляд справи починається спочатку. Це означає, що суд повинен у необхідному обсязі провести підготовку справи до судового розгляду (наприклад, запропонувати новому відповідачу подати заперечення проти позову, провести попереднє судове засідання), а після цього призначити судовий розгляд справи.
Відмінність від цивільного судочинства
13. На відміну від цивільного судочинства, в адміністративному процесі зберігся процесуальний інститут заміни неналежного позивача. Наявність такого інституту в адміністративному судочинстві обумовлена публічно‑правовим характером спорів і принципом офіційного з'ясування обставин у справі. КАСУ, на відміну від ЦПКУ, не передбачає можливості продовження розгляду справи після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача за відсутності клопотання нового відповідача або залученого співвідповідача про розгляд справи спочатку.
Стаття 53. Треті особи
1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу у будь‑який час до закінчення судового розгляду, пред'явивши адміністративний позов до сторін. Задоволення адміністративного позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача. У разі вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, розгляд адміністративної справи починається спочатку.
2. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь‑який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.
Питання про вступ до участі у справі третіх осіб вирішується ухвалою. Ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу третіх осіб окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
(Із доповненнями, внесеними згідно із
Законом України від 07.07.2010 р. N 2453‑VI)
Предмет регулювання та цілі статті
1. Стаття визначає підстави і порядок вступу у справу, у якій уже відкрито провадження, особи, яка претендує на предмет спору, заперечуючи права щодо нього позивача і відповідача. Стаття також визначає підстави і порядок вступу (залучення) третіх осіб, прав, свобод та інтересів яких може стосуватися рішення у справі, але які не претендують на предмет спору. Відповідно, як і в цивільному процесі, в адміністративному судочинстві розрізняють третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, і третіх осіб, які не заявляють таких вимог.
2. Інститут третьої особи спрямований на створення умов для захисту прав, свобод та інтересів такої особи, які можуть бути порушені при вирішенні спору між позивачем і відповідачем за відсутності третьої особи. Участь третьої особи сприяє всебічному розгляду справи, зібранню більшої кількості доказів, правильному вирішенню справи, запобігає ситуації, коли у справах з одних правовідносин ухвалюються протилежні за змістом рішення.
Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору
3. Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ‑ це особа, яка для захисту своїх прав, свобод та інтересів звертається з позовом до сторін у справі, у якій вже відкрито провадження. Позовні вимоги третьої особи обов'язково повинні стосуватися предмету спору.
4. Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, як і сторони, є заінтересованою в результатах розгляду справи судом, але її інтерес є самостійним і не збігається з інтересом позивача чи відповідача у справі. Вимоги позивача і третьої особи із самостійними вимогами є взаємовиключними, а тому вони не можуть діяти як співпозивачі, оскільки між позивачем і третьою особою є конфлікт інтересів. Задоволення адміністративного позову, який заявили такі особи, має повністю або частково виключати можливість задоволення вимог позивача до відповідача. Наприклад, суб'єкт владних повноважень помилково видав дозволи двом радіокомпаніям на ведення передач на одній радіочастоті. Дізнавшись про це, радіокомпанія, яка одержала дозвіл першою, звернулася до адміністративного суду з вимогою визнати незаконним рішення про надання дозволу на транслювання на тій самій частоті іншій радіокомпанії. Про розпочату справу стає відомо другій радіокомпанії, яка вирішує вступити у справу, заявивши вимогу про скасування першого дозволу і підтвердження чинності другого дозволу. Приклад гіпотетичний, але він яскраво показує можливість вступу у спір між позивачем (перша радіокомпанія) та відповідачем (суб'єкт владних повноважень) третьої особи (друга радіокомпанія), яка також претендує на предмет спору (право використання певної частоти для ведення передач). Зрозуміло, що третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, наділена тими самими правами, що й позивач.
Порядок вступу у справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору
5. Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, вступає у справу у спосіб подання позову до позивача і відповідача у справі. Ініціатива подання позову виходить від самої третьої особи; така ініціатива може бути наслідком повідомлення судом цієї особи про можливість вступити у справу, якщо позивач заперечує проти заміни його належним позивачем (див. частину другу статті 52 КАСУ).
6. Позов третьої особи подається з дотриманням статей 105 ‑ 106 КАСУ до суду, який розглядає справу, незалежно від інших правил підсудності. Позов третьої особи може бути подано у будь‑який час після відкриття провадження у справі до закінчення судового розгляду в суді першої інстанції, тобто до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.
7. Суд вирішує питання про допуск до участі у справі третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ухвалою, застосовуючи за аналогією положення статей 107 ‑ 109 КАСУ. Ухвали про залишення позовної заяви без руху, про повернення позовної заяви чи про відмову у допуску до провадження позову третьої особи можуть бути оскаржені такою особою.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору
8. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ‑ це особа, яка бере участь у справі на стороні позивача або відповідача у разі, якщо постанова у справі може вплинути на її права, свободи, інтереси чи обов'язки.
9. Інтерес третьої особи щодо задоволення позову (якщо вона бере участь на стороні позивача) або щодо відмови у задоволенні позову (якщо вона бере участь на стороні відповідача) збігається з інтересами відповідно позивача або відповідача. Це відрізняє третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, від третьої особи, яка заявляє такі вимоги.
10. Інститут третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, зокрема, застосовується тоді, коли після задоволення позову до відповідача в останнього виникне право заявити регресні вимоги до третьої особи. Наприклад, у справі про незаконне звільнення органом державного службовця на стороні органу‑відповідача може брати участь керівник органу, котрий видав відповідний наказ, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Адже у цьому випадку, якщо позов до органу буде задоволено, у нього виникне право вимагати від керівника відшкодувати матеріальну шкоду.
Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору
11. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, може вступити у справу, самостійно звернувшись до суду із заявою про свою участь у справі із зазначенням, на чиїй стороні вона бажає брати участь, та із посиланням на підстави для такої участі.
12. Питання щодо допуску до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, суд вирішує своєю ухвалою, яку не може бути оскаржено окремо від постанови суду. Якщо особи, які беруть участь у справі, заперечують проти допуску до участі у справі третьої особи, суд вирішує це питання виходячи з обставин у справі залежно від того, чи може постанова у справі вплинути на права, свободи, інтереси чи обов'язки третьої особи.
Залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору
13. Суд залучає третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, чи навіть з власної ініціативи. Водночас повідомити суд про третю особу є обов'язком для сторони, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа.
14. Для залучення третьої особи стороні або іншій особі, яка бере участь у справі, доцільно подати заяву із зазначенням таких реквізитів:
1) ім'я (прізвище, ім'я, по батькові) фізичної особи або найменування юридичної особи чи органу, який пропонується залучити як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору;
2) місце її проживання (перебування) ‑ для фізичної особи, або місцезнаходження ‑ для юридичної особи для того, щоб суд міг повідомити третю особу про справу;
3) підстави, з яких таку третю особу необхідно залучити до участі у справі, тобто як постанова суду у справі може стосуватися прав, свобод, інтересів чи обов'язків третьої особи.
15. Заяву про залучення третьої особи може бути подано у будь‑який момент, коли таку особу можливо залучити до участі у справі, тобто до виходу суду у нарадчу кімнату для ухвалення рішення по суті справи. На наш погляд, таку заяву може бути зроблено не лише у письмовій формі, а й усно ‑ під час судового розгляду.
Позивач може подати таку заяву також одночасно із позовною заявою окремим документом або викласти її зміст у самій позовній заяві.
16. Якщо заяву про залучення третьої особи зроблено позивачем одночасно із поданням позовної заяви, суд повідомляє третю особу про відкриття провадження у справі в порядку, визначеному частиною п'ятою статті 107 КАСУ.
17. Питання щодо залучення до участі у справі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, за клопотанням особи, яка бере участь у справі, або з власної ініціативи після відкриття провадження у справі суд вирішує своєю ухвалою, яку не може бути оскаржено окремо від постанови суду.
Розгляд справи спочатку
18. Після вступу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, розгляд адміністративної справи починається спочатку. Це означає, що суд може у необхідному обсязі провести підготовку справи до судового розгляду (наприклад, запропонувати сторонам подати заперечення проти позову третьої особи, провести попереднє судове засідання тощо), а після цього призначити судовий розгляд справи.
19. Вступ у справу або залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, після того, як розпочато розгляд справи, не є підставою для розгляду справи спочатку. У такому разі для підготовки до справи третя особа має можливість ознайомитися з матеріалами справи, у тому числі із аудіозаписом судового засідання, якщо таке вже відбулося. При потребі вона має право заявити клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні для того, щоб скористатися цією можливістю.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 172; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!