Якщо при творенні приголосних звуків шум переважає над голосом, то вимовляються приголосні звуки, які називаються шумними.
Nbsp; ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК Тема: «Основні поняття фонетики. Класифікація звуків, їх вимова та позначення на письмі. Склад і наголос. Чергування звуків і спрощення груп приголос- них. Написання слів іншомовного походження». План 1. Стилістичні засоби фонетики. 2. Орфоепічні норми сучасної літературної української мови. Ø Вимова голосних звуків; Ø Вимова приголосних звуків. Позначення приголосних звуків на письмі. 3. Склад і наголос. 4. Складні випадки правопису слів з чергуванням голосних і приголосних звуків. Ø Поняття про чергування звуків. Ø Чергування голосних. Ø Чергування приголосних. - Найпоширеніші випадки чергування приголосних. - Зміни приголосних при словотворенні. - Чергування як засіб милозвучності. 5. Складні випадки правопису слів з спрощенням у групах приголосних. 6. Складні випадки правопису слів іншомовного походження. Ø Правопис голосних и, і, ї, е, є, у, ю. Ø Уживання апострофа, м’якого знака, подвоєння приголосних у словах іншо- мовного походження. СТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ ФОНЕТИКИ Фонетика (від грецького phonetikos) — це розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови, досліджує природу звуків мовлення, закони їхнього поєднання, звукові зміни й зумовленість таких змін. Фонетика вивчає склади і наголос, а також питання точного передавання звукового складу окремих слів на письмі (фонетична транскрипція). Звуки мовлення людина творить за допомогою мовного апарату, що склада-ється з легенів, ротової порожнини, язика, піднебіння, зубів, губ, носової порож-нини, гортані, голосових зв’язок. Джерело мовних звуків — голос, утворюваний зміною видихуваного повіт-ря, що проходить через щілини між голосовими зв’язками, які коливаються, і шу-ми, створювані перепонами, котрі постають на шляху видихуваного повітря. Голосні звуки творяться за участю лише голосу. Приголосні — з голосу й шуму або тільки з шуму. Залежно від того, в якому стані перебувають у момент їхнього творення го-лосові зв’язки, приголосні звуки поділяють на дзвінкі та глухі. Якщо зв’язки на-пружені, творяться дзвінкі приголосні звуки. За розслаблення голосових зв’язок творяться глухі приголосні. За ознакою «дзвінкий - глухий» приголосні звуки утворюють пари. Приголосні звуки поділяють також на тверді, м ’ які та пом ’ якшені. Їхня ви-мова розрізняється положенням язика в ротовій порожнині. Окремі приголосні за ознакою «твердість — м’якість» утворюють пари. ОРФОЕПІЧНІ НОРМИ СУЧАСНОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Орфоепія (від грецького orthos — правильний і ероs — мовлення) — вивчає норми звуковимови. Основним об’єктом вивчення фонетики є звуки — найменші одиниці мовного потоку. Серед безлічі природних звуків — шелесту паперу, дзижчання мухи, щебету пташки, тобто всього, що твориться механічним коливанням повітря, — виділяються звуки мови. Подібно до інших звуків звуки людської мови характери-зуються висотою, силою, тривалістю і виконують роль знака, який сигналізує про щось. Наприклад, шум від коливання гілок і шелестіння листя на дереві сигналізує про те, що знявся вітер або злетіла пташка. Зовсім інші звуки морської хвилі. Що б’ється об берег, чи машина, яка промчала вулицею. Звуки людської мови сигналізують про своє. Насамперед вони допомагають розрізнити окремі слова і їх форми. Так, слова рак, рик, рік розрізняються звукам [а], [и], ],[і]: рак — прісноводна тварина класу членистоногих з великими клішнями біля голо- ви і черевцем, схожим на хвіст; рик — сильний рев тварини; рік — проміжок часу, що має 12 місяців, а звуки [а] і [у] розрізняють форми назив ного і родового відмінків: рак — рака, рик —рику. Звуки мови творить людина. Для вимови звуків у людському організмі є мовний апарат, до якого входять легені, ротова порожнина, а в ній — язик, піднебіння, зуби, губи; носова порожнина і гортань з голосовими зв’язками. Мовний апарат здатний утворювати безліч різноманітних в акустичному від-ношенні звуків. Наприклад, у слові зелень вимовляються два звуки [е] по-різному: перший [е] в наголошеному складі звучить чітко, а другий у ненаголошеному складі вимовляється наближено до [и]. Однак у кожній мові наявна певна система основних звуків. Саме ці, основні, звуки і важливі для мови як засобу спілкуван-ня. Звуки людської мови є явищем фізичним. Вони характеризуються загальними фізичними ознаками: мають свою силу (у фонетиці — звучність) та тембр. Джерелом мовних звуків є голос, який створюється зміною видихуваного повітря залежно від вужчої чи ширшої щілини між голосовими зв’язками, що ко-ливаються, і шуми, які створюються перепонами в ротовій порожнині, що пос-тають на шляху видихуваного повітря. Графіка — (гр. graphikos від grapho — пишу, кресло, малюю) — це сукуп ність усіх засобів даної писемності, якими усне мовлення передається на письмі. Графіка досліджує співвідношення між літерами і звуками (фонемами) певної мо-ви. Українське письмо належить до буквено-звукового типу. Основу графічної системи становлять букви або літери, які служать для по-значення на письмі звуків (фонем). Ідеальною вважають таку систему буквено-звукового письма, в якій кожному звукові (фонемі) відповідає окремий знак, тобто коли одна буква позначає тільки один звук. В українській графіці більшість звуків однозначні, тобто передають один основний звук (фонему), проте окремі літери передають два звуки (наприклад, буква щ [шч]); використовується також буква, яка не передає звука, а служить для позначення м’якості приголосних (м ’ який знак), та надрядковий знак, яким передається роздільна, тверда вимова приголосного перед м’яким звуком [ј] (апостроф). Сукупність букв, прийнятих у певній писемності і розташованих в уста леному порядку, називається алфавітом (від назви двох перших букв грецького алфавіту А (альфа) і В (бета, новогрецьк. — віта), або абеткою (від назви двох перших букв слов’янського алфавіту — а і б), чи азбукою (від назви двох перших букв старослов’янського алфавіту - А (аз) і Б (буки). Український алфавіт складається з 33 букв, які записуються у двох накресленнях — велика і мала букви (крім и та м ’ якого знака). Розрізняються також друковані і писані букви, за розміром букви бувають великі і малі. Якщо добре знати місце кожної букви в алфавіті, то легко буде орієнтуватися в будь-якому словнику. ЛІТЕРА Г І Ґ Літера г передає на письмі гортанний щілинний приголосний як в українських словах: гадка, гей, могутній, плуг, так і в іншомовних (на місці h,g) давнішого походження: газета, генерал, грамота, Євангеліє; Гегель, Гомер, Англія, Гаага, а також у недавніх запозиченнях, часто вживаних, особливо в звукоспо- лученнях гео- , -лог-, -гог-, -грам-, -граф-: агітація, агресія, горизонт, магазин; географія, геологія, педагог, кілограм, фотографія. Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний як в українських словах, так і в давнозапозичених і з українізованих: аґрус, ґаблище, ґаблі, ґава, ґазда, ґалаґан, ґандж, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґиґнути, ґлей, ґирлиґа, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, ґрати (іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик тощо та похідні від них, а також у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Примітка
У власних назвах іншомовного походження етимологічний g згідно з усталеною традицією вимовляється як г; проте збереження g у вимові не є порушенням орфоепічної норми. Отже, правильною є вимова: Гданськ і Ґданськ, Гренландія й Ґренландія, Гібралтар і Ґібралтар; Гарібальді й Ґарібальді, Гете й Ґете.
Властивості звука можуть залежати від того, в якому складі слова він вимовляється.
Кожен звук мови утворюється в результаті складних рухів органів вимовляння і має свої властивості, які необхідно знати, щоб правильно користуватися мовою.
Однакова, правильна вимова звуків полегшує спілкування.
Голосні звуки творяться за участю самого голосу. Струмінь видихуваного повітря проходити щілиною між голосовими зв’язками, які перебувають у напруженому стані і дрижать. У ротовій порожнині він не натрапляє на перепони.
Приголосні звуки утворюються струменем видихуваного повітря, яке проходить через більш або менш розслаблені голосові зв’ язки і в ротовій по рожнині долає перепони, створювані органами мовлення. Складаються приголосні звуки з голосу і шуму, або тільки шуму.
Голос і шум при творенні приголосних звуків можуть бути у різних співвідношеннях. Якщо голос переважає над шумом, то творяться приголосні звуки, які називаються сонорними (від латинського слова sonorus, що означає дзвінкий).
Якщо при творенні приголосних звуків шум переважає над голосом, то вимовляються приголосні звуки, які називаються шумними.
Шумні звуки різняться між собою залежно від того, в якому стані перебувають голосові зв’язки в момент творення. Якщо голосові зв’язки більш напружені, тоді творяться дзвінкі шумні приголосні звуки. При розслаблених голосових зв’язках творяться глухі шумні звуки.
Дата добавления: 2019-01-14; просмотров: 228; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!