Регулювання міжнародних фінансів
Розвиток міжнародних фінансових відносин потребує створення певної системи управління. На рівні окремих держав і міждержавному рівні створюються механізми контролю й регулювання міжнародних фінансів. Для упорядкування міжнародного фінансового механізму регулювання формується міжнародне фінансове право.
Міжнародне фінансове право є системою юридичних принципів і норм, які регулюють міжнародні фінансові відносини, та складається з двох підсистем: фінансового права на міждержавному рівні й норм національного фінансового права окремих країн, що регулюють міжнародні фінансові відносини цих країн. Норми останнього повинні узгоджуватися з положеннями міждержавного права.
Міждержавне фінансове право формується у вигляді міжнародних угод, актів міжнародних конференцій і нарад, окремих документів міжнародних організацій, яких мають дотримуватися суб'єкти міжнародних відносин.
Основні принципи сучасного міжнародного фінансового права закріплені у Статуті Організації Об'єднаних Націй і статутах її підрозділів: Міжнародного валютного фонду, Світового банку та ін.
Національне фінансове право виокремилося з норм державного адміністративного права щодо регулювання грошових відносин.
З прийняттям Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (1991 р.) було започатковано формування формального законодавства з питань міжнародних фінансів. Подальшого розвитку це законодавство набуло після прийняття Декрету Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" (1993 p.). Нині міжнародні фінансові відносини України регулюються також і нормами законодавства з питань бюджету, податків, кредиту, фондового ринку, банківської, страхової, інвестиційної діяльності, валютного обігу.
|
|
|
Міжнародна фінансова політика представлена сукупністю заходів і рекомендацій держави в галузі міжнародних фінансів. Юридично вона регламентується нормами та принципами міжнародного фінансового права.
Основними напрямами реалізації міжнародної фінансової політики є дисконтна політика, валютні інтервенції, валютний демпінг, політика валютних обмежень, політика валютних захисних застережень, політика режиму конвертованості, диверсифікація валютних резервів, податкова політика і кредитна політика в галузі міжнародного регулювання.
Дисконтна політика здійснюється через маневрування обліковою ставкою центрального банку.
Валютна інтервенція є купівлею–продажем державними органами іноземної валюти з метою впливу на курс національної валюти. Валютна інтервенція може здійснюватися за рахунок офіційних резервів, спеціальних (стабілізаційних) фондів і кредитів за банківськими угодами. Для підвищення курсу національної валюти національний (центральний) банк або за його дорученням інші банки й державні органи продають іноземну валюту, для зниження курсу скуповують її в обмін на національну. Девальвація є знеціненням курсу національної валюти у формі зниження її курсу (ціни) відносно іноземних валют, міжнародних розрахункових грошових одиниць, раніше – золота. Ревальвація є підвищенням курсу національної валюти відносно інших валют, міжнародних розрахункових грошових одиниць і золота.
|
|
|
Валютний демпінг – політика заниження валютних курсів з метою розширення конкурентоспроможності експорту товарів.
Політика валютних обмежень – це сукупність заходів і правових норм, спрямованих на обмеження операцій з валютними цінностями. Вони передбачають державне регулювання переказів та платежів за кордон, вивозу середньострокового та довгострокового капіталу, а також валютних цінностей, купівлі–продажу іноземної валюти тощо.
Політика валютних захисних застережень спрямована на усунення або обмеження валютного ризику в міжнародних економічних відносинах.
|
|
|
Політика режиму конвертованості валют відображає можливість обміну (конверсії) валюти однієї країни на валюти інших країн за діючим валютним курсом.
Диверсифікація валютних резервів дає змогу зменшити ризик можливих збитків, пов'язаних зі зміною курсу резервних валют. Головний принцип диверсифікації валютних резервів –продаж нестабільних валют і купівля більш стійких. Ця політика спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення до їхнього складу різних іноземних валют.
Податкова політика в галузі міжнародного регулювання може ґрунтуватися на застосуванні пільгових ставок, мита та пільгового режиму інших непрямих податків (акцизи, податок на додану вартість) щодо товарів, послуг і капіталу, які ввозяться в країну, пільгового прямого оподаткування доходів (прибутків), отриманих за участю іноземних інвестицій, а також доходів (прибутків) від зовнішньоекономічної діяльності. Податкова політика є дієвим інструментом державного регулювання експорту й імпорту товарів, послуг і капіталу.
Кредитна політика держави в галузі міжнародного регулювання може бути пов'язана з наданням кредитів національним імпортерам та експортерам, іноземним позичальникам, з одержанням кредитів від інших держав, міжнародних організацій та зарубіжних комерційних банків, з наданням гарантій за отриманими кредитами.
|
|
|
Формами реалізації міжнародної фінансової політики є планування, укладання міжнародних угод, видання нормативних актів, оперативне керівництво та контроль з боку компетентних державних органів. У міру зростання кризових явищ спостерігається посилення державного регулювання у всіх формах.
Напрями та глибина економічних змін внаслідок проведення фінансової політики значною мірою залежать від тривалості реалізації, характеру й узгодженості даної політики з іншими сферами економіки.
Успішна фінансова політика сприяє загальному розвитку національної економіки, і навпаки – прорахунки в міжнародних фінансах уповільнюють розвиток національної економіки.
Структурні зміни
Дата добавления: 2018-11-24; просмотров: 169; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!