Вибір підприємствами організаційно–правових форм
У процесі здійснення фінансово–господарської діяльності
Відповідно до Закону України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. (стаття 2) власність в Україні має такі форми: приватна, колективна, державна.
Суб'єктами приватної власності є організації, засновані на власності одного громадянина. їх діяльність регулюється Законом України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 p.
Суб'єкти державної власності – це організації, що засновані виключного на власності держави.
Колективні та приватні підприємства у своїй діяльності керуються законами, дія яких поширюється на всі господарюючі суб'єкти незалежно від форм власності. Це закони України "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", "Про оподаткування прибутку підприємств" тощо.
Суб'єктами колективної власності є господарські товариства, діяльність яких регулюється Законом України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. До окремих видів господарських товариств застосовують також інші нормативні акти. До таких товариств належать банки, інвестиційні компанії та фонди, довірчі товариства, кредитні спілки тощо. Засновниками й учасниками господарських товариств можуть бути підприємства, організації, установи, а такожтромадяни. Підприємства, установи, організації, що стали учасниками господарського товариства, не ліквідуються як юридичні особи.
|
|
|
Основною характерною рисою індивідуального бізнесу є те, що він належить одній особі. Після сплати усіх податків такий власник одноосібно розпоряджається одержаним доходом (прибутком), але водночас несе повну матеріальну відповідальність за борги свого підприємства. Причому така відповідальність нічим не обмежується – за неповернення банківського кредиту особисте майно власника може бути продане, навіть якщо воно не використовувалося у виробничому процесі. Це – один з недоліків приватного (індивідуального) підприємства. Другий полягає в обмеженнях при залученні позичених фінансових засобів для інвестування свого розвитку. При цій організаційній формі бізнесу існує лише одне джерело залучення зовнішніх фінансових ресурсів –банківський кредит. Саме тому приватний бізнес відчуває складнощі при здійсненні довгострокового фінансування капітального будівництва, технічного переоснащення, реконструкції виробництва тощо.
Альтернативною власній справі формою власності є її колективний вид, який, залежно від масштабів об'єднаного капіталу й кількості власників організується та юридично оформлюється у вигляді партнерства або акціонерного товариства (корпорації). Господарським товариством є власна справа кількох (двох або більше) власників.
|
|
|
Розглянемо види господарських товариств докладніше.
Товариство з обмеженою відповідальністю – товариство, учасники якого беруть участь у постійному капіталі (статутному фонді) постійними внесками і не несуть особистої відповідальності за зобов'язання товариства. Учасники товариства несуть відповідальність у межах своїх вкладів. У випадках, передбачених засновницькими документами, учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини майна.
Товариство з додатковою відповідальністю – це товариство, статутний фонд якого поділений на частки, розмір яких визначений засновницькими документами. Учасники такого товариства відповідають за його борги своїми внесками до статутного фонду, а в разі недостатності цих сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі відповідно до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в засновницьких документах або встановлюється законодавством.
|
|
|
Повне товариство – це товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю й несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.
Командитне товариство – товариство, що включає поряд з одним чи більше учасниками, що несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майно товариства. Якщо в командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, то вони несуть солідарну відповідальність за борги товариства.
Акціонерне товариство – господарське товариство, статутний фонд якого розподілений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, що несе відповідальність за зобов'язаннями лише майном товариства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства в межах належних їм акцій, а у випадках, передбачених статутом, акціонери, що не повністю сплатили за акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплачених сум. До акціонерних товариств відносять: відкрите – акції якого розповсюджуються шляхом відкритої підписки та купівлі–прода–жу, в тому числі на біржах; закрите – акції якого розповсюджуються лише між його засновниками і не можуть купуватися та продаватися на біржах.
|
|
|
Незалежно від правового статусу та форми господарювання підприємства, його напрями діяльності завжди взаємопов'язані і в сукупності характеризують певну стратегію функціонування та розвитку. Підприємство будь–якої організаційно–правової форми повинно діяти й господарювати в межах законодавства, що регулює усі напрями його діяльності. З великої кількості юридичних актів визначальними є вищеназвані закони, статут підприємства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Порівняльна характеристика господарських товариств і приватного підприємства як основних видів господарських суб'єктів у ринковій економіці наведена в табл. 1.
У табл. 1 наведено інформацію про комбінацію факторів, умов і характеристик функціонування різноманітних форм недержавних підприємств для вибору раціональної організаційної структури. Пропонована таблиця містить лише невелику кількість можливих комбінацій, тому що основна її мета – висвітлити суттєві фактори, що відбивають переваги тієї чи іншої організаційної форми.
Аналіз табличної інформації свідчить, що корпоративна власність (акціонерні товариства) є кращою формою організації в тому випадку, коли технологія виробництва передбачає високий рівень інтенсивності використання капіталу, кількість існуючих фірм гарантує конкурентне середовище, а зовнішні умови відносно стабільні. Приватна (індивідуальна) власність порівняно з корпоративною має переваги тоді, коли рівень ризику в бізнесі та інтенсивність використання капіталу нижчі. Колективний, демократичний вид власності (інші товариства) передбачає вищий рівень солідарності робітників підприємства, а інтенсивність використання капіталу та ризик мають бути нижчими, ніж у випадку з приватним бізнесом.
З таблиці можна бачити важливу перевагу корпорацій порівняно з іншими формами бізкесу внаслідок можливості акумулювати великі обсяги фінансових ресурсів через емісію та розповсюдження цінних паперів. Важливе значення тут має обмежена відповідальність, оскільки в найгіршому випадку (при банкрутстві) акціонери втрачають лише гроші, витрачені на купівлю акцій. Велику роль відіграє і ліквідність цінних паперів, тобто можливість вільно продати (або обміняти) за діючим курсом. При цьому, хоча акції можуть переходити від одних до інших суб'єктів фондового ринку, активи залишаються в розпорядженні самої корпорації як самостійної юридичної особи. Останнє передбачає таку перевагу корпоративного бізнесу, як безперервність існування, зрозуміло, в разі ефективної фінансово–господарської діяльності.
До недоліків корпоративної організації бізнесу порівняно з іншими формами підприємництва відносять її меншу гнучкість й маневреність в оперативному прийнятті потрібних рішень, тому що важливіші з них мають узгоджуватися з акціонерами.
Відмінності відповідальності підприємств залежно від форми власності показані в табл. 2. Вимоги до розміру статутного фонду, що встановлені законодавством у мінімальних заробітних платах, представлені в таблиці з розрахунку мінімальної заробітної плати в розмірі 185 грн.
Незалежно від організаційно–правової форми та форми власності будь–яка фінансово–господарська діяльність підприємства розпочинається з формування статутного капіталу.
Статутний капітал – це зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства. Статутний фонд формується на основі виділення підприємству або залучення ним на засадах, визначених законодавством, фінансових ресурсів у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальних цінностей, нематеріальних активів, цінних паперів, що закріплюються за підприємством на праві власності або повного господарського відання. За рахунок статутного капіталу підприємство має змогу формувати свої власні необхідні необоротні та оборотні активи для здійснення операційної діяльності.
Порядок і джерела формування статутного фонду залежать від типу підприємства і форми власності, на базі якої воно функціонує. В Україні права підприємств різних типів і форм власності, як уже було сказано, закріплені в чинному законодавстві, зокрема в законах України "Про власність", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства" тощо. Щоб ознайомтися з деякими фінансово–правовими особливостями діяльності підприємств, див. табл. 2.
Як видно з табл. 2, більш чітко особливості організації фінансів у підприємств різних форм власності виявляються при формуванні їх власних фінансових ресурсів. Так, якщо у підприємств державної форми власності вони формуються в основному за рахунок бюджетних коштів, то на підприємствах недержавних форм власності – переважно за рахунок часткових (пайових) внесків засновників – юридичних і фізичних осіб. їх можна виявити також при розподілі прибутку, формуванні й використанні фондів грошових коштів, взаємовідносинах з бюджетом тощо.
Отже, кожна з організаційних форм бізнесу має відповідні фінансові переваги та соціальну привабливість у конкретних умовах господарювання, які визначаються масштабом діяльності, цілями бізнесу, структурою ринку, інвестиційними потребами. Тому в сучасних національних економічних системах ринкового типу взаємодіють, у тому числі й конкурують, усі організаційні види господарських суб'єктів.
Фінансова діяльність суб'єктів підприємницької діяльності може бути організована за трьома методами.
1. Комерційний розрахунок – передбачає в постійне порівняння (у грошовому вираженні) витрат і результатів комерційної діяльності. Метою його запровадження є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику. Цей метод грунтується на дії таких принципів:
♦ саморегулювання (повна господарська та юридична
відокремленість);
♦ самоокупність;
♦ самофінансування;
♦ прибутковість;
♦ фінансова відповідальність.
2. Неприбуткова діяльність – визначається через співвідношення власних витрат і доходів (наприклад, у творчих спілках, благодійних фондах, громадських організаціях, кредитних спілках тощо).
3. Кошторисне фінансування – утримання об'єкта за рахунок бюджетних коштів (наприклад, закладів соціально–культурного призначення, освіти, медицини, органів державного управління тощо).
Дата добавления: 2018-11-24; просмотров: 239; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!