Конспект лекції-бесіди з батьками, які виховують дитину з обмеженими психофізичними можливостями
Поради батькам, діти яких мають нервово-мовне порушення (заїкання)
Заїкання в дитини дошкільного віку може виникнути досить несподівано. У чому ж причина цієї вади? Найчастіше батьки вказують на переляк як причину заїкання. Раптово можуть лякатися всі діти, але заїкатися починають тільки деякі з них. Чому?
¯ Наукова думка схиляється до того, що причиною цієї вади є дисбаланс у міжкульовій взаємодії.
¯ Що це означає?
¯ Відомо, що кожна півкуля мозку виконує свої функції: права півкуля керує лівою стороною тіла, а ліва – правою стороною. У ліворуких людей домінантною є права півкуля мозку, а в праворуких – ліва півкуля. Крім явного переважання лівої руки є прихована ліворукість.
¯ Серед дітей із заїканням більший відсоток ліворуких, ніж у дітей, що не мають цієї вади. Ліворукі діти досить вразливі: образливі, що є більшою схильністю до неврозу. Тому не порівнюйте дітей з кимось іншим. Краще знайдіть у роботі вашої дитини щось гарне і похваліть її за це.
¯ Не можна змінити темперамент дитини. А суперечки, нервування з цього приводу лише погіршать стан дитини і батьків. Тим більше, коли йдеться про вразливу дитину із заїканням.
¯ Не варто підлаштовувати характер непосидючої, дуже рухливої дитини під ваш, дорослий; це не принесе позитивних результатів. Наслідком ваших намагань може бути погіршення взаємин між вами, що, до речі, негативно позначиться на психоемоційному стані дитини та її мовленні.
|
|
|
¯ Так особливості сприйняття світу дитиною є спадковими. А щодо заїкання, то не саме воно, а схильність до нього є спадковою.
¯ Поштовхом до появи заїкання в дитини є рішення батьків про зміну „ведучої” лівої руки, якою дитина переважно користується. Таке втручання може спричинити затримку мовного розвитку і навіть призупинити ріст дитини. Тому треба обережно ставитися до дитини, у якої ведучою є ліва рука, або у якої простежується прихована ліворукість. Так само обережно треба ставитися й до дитини, яка почала заїкатися.
¯ Часто поява заїкання може сприйнятися від того, як дитина реагує на певну вразливу ситуацію, в якій вона опинилася і від її психоемоційного стану.
¯ Так чи інакше реагувати на обставини змушують не тільки особливості нервової системи дитини, а й те, чого її навчили батьки.
¯ Якщо батьки дитини неврівноважені, напружені, тривожні, це стає додатковим тягарем для вразливої дитини. Дитина вбирає у себе всі відтінки батьківської поведінки – соціальної чи психоемоційної.
¯ Тому батьки мають бути емоційними, з неквапливою мовою, філософським ставленням до життя. На все це реагуватиме дитина, адже вона копіює того, кого любить.
|
|
|
Поради батькам щодо роботи з дітьми із затримкою психічного розвитку
Причини затримки психічного розвитку у дітей.
Причин, які зумовлюють затримку психічного розвитку у дітей, багато. Це можуть бути:
- несприятливі умови виховання;
- спадкова схильність;
- довготривалі хронічні захворювання у ранньому дитинстві;
- порушення функціонування мозку, що виникають ще під час внутрішньоутробного розвитку;
- ускладнені пологи.
Затримку психічного розвитку можуть спричинити різноманітні чинники. Час виникнення, глибина, особливості прояву цього відхилення у психічному розвитку дитини різні. Батькам дуже важливо вчасно помітити та докласти зусиль для їх усунення упродовж перших 6-ти років життя, оскільки цей час – визначальний для майбутнього успішного навчання дитини у школі та й усього її подальшого життя.
Якщо ви помітили, що ваша дитина відстає у розвитку, проконсультуйтеся із психологом, дитячим лікарем-психіатром, проте пам’ятайте, подальший розвиток вашої дитини найбільше залежить від вас.
Не сподівайтеся, що затримка психічного розвитку (ЗПР) мине сама по собі, або що ви, доклавши зусиль, зможете швидко подолати це відставання. Важливо не забувати: кожна дитина, хвора чи здорова, - індивідуальність, яка потребує особливого підходу, має притаманний лише їй темп та специфіку розвитку, свої можливості.
|
|
|
Розвиваючи дитину із ЗПР, Сак Т.В., Марчук Т.Ф., Прохоренко Л.І. рекомендують скористатися такими порадами.
- Усуваючи відставання у розвитку дитини, звертайте увагу на всю
її психічну сферу. Роботу з дитиною слід починати зі збагачення чуттєвого пізнання навколишнього світу, тобто набуття тих знань, уявлень, вражень, які свого часу дитина не отримала під час безпосереднього знайомства з предметами.
- Пам’ятайте про підвищену схильність дитини втрачати увагу.
Під час занять з малюком потурбуйтеся, аби навколо не було нічого, що могло б відволікти увагу: зайвих речей, увімкненого телевізора чи приймача.
- Пам’ятайте про згубний вплив на головний мозок дитини електромагнітного випромінювання, яке виникає під час роботи комп’ютера, мобільного телефону, мікрохвильових печей тощо.
- Тривалий час дитина із ЗПР потребує допомоги дорослого. Спочатку це може бути дія, яку дорослий виконує рукою малюка, а потім зразок, який він демонструє дитині. Дуже часто потреба у застосуванні зразка може бути досить тривалою.
|
|
|
Формуванню в дітей із ЗПР пізнавальної сфери, початок якого припадає на дошкільний вік дитини, батьки часто не надають значення.Можливо тому, що не завжди знають, чого саме слід навчити дитину. Вище зазначені науковці пропонують ряд рекомендацій, як формувати пізнавальну сферу дитини із ЗПР.
Як формувати мовлення.
Частіше спонукайте дитину розповідати про побачене на прогулянці, в парку, на вулиці, дорогою у дитячий садок, тим швидше розвивається її зв’язне мовлення.
Дуже важливо вчити говорити дитину виразно, дослухатися, як говорять дорослі. Тому під час читання оповідання або казки важливо створювати перед маленьким слухачем яскраву й правдиву картину зимового лісу, переживання дівчинки, яка заблукала в лісі, радість зайчика, котрий знайшов свою маму. Це викликатиме у дитини відповідні почуття, що безпосередньо впливатимуть на її мовленнєвий та емоційний розвиток.
Вчимося розглядати сюжетні малюнки.
Розширюватиме знання про навколишній світ, збагачуватиме словник і розвиток мовлення дитини систематичне розглядання сюжетних малюнків. Дитину із ЗПР потрібно вчити розповідати за малюнками. Для цього можна використати ілюстрації з художніх книжок, дитячих журналів. Під час розглядання малюнка дорослому слід скеровувати сприймання дитини, ставлячи запитання, наприклад, такі: «Хто зображений на малюнку?», «Що роблять звірі?», «Звідки видно, що зайчик плаче?», «Як ти думаєш, лисичці шкода зайчика?». Необхідно привертати увагу до деталей, які важко помітити, пояснювати їх значення, якщо вони малозрозумілі, активізувати висловлювання дитини. З часом, разом із дитиною можна придумувати назви до малюнків, складати розповідь про одного з персонажів.
Як формувати знання про довкілля.
Предмети, які сприймаються, мають позначатися словом, водночас слово завжди має підкріплюватися чуттєвим досвідом. Формуючи у малюка знання про навколишній світ, батькам слід обов’язково домогтися зв’язку між відчуттям і словом, сприйманням і словом, уявленням і словом.
Розвиток пізнавальної діяльності.
У дітей із ЗПР розумові дії формуються з відставанням і недостатньо продуктивно, до того ж процеси пізнавальної діяльності недосконалі: звужене й обмежене сприймання, недостатня пам'ять та увага. Тому дітей потрібно спеціально вчити розрізняти та називати колір, форму, розмір предметів, їх розташування у просторі, вміти застосовувати ці знання практично. Заняття проводити у вигляді гри.
Варто пам’ятати, що під час виконання всіх видів діяльності малюк має розповідати про те, що він робить, називати кожну форму, що вивчається, відповідним словом.
Важливо вчити дитину виділяти та вміти пояснювати просторові відношення між предметами, використовувати їх у практичній діяльності.
Неабияку увагу слід приділяти виробленню вміння орієнтуватися в сторонах предмету, який знаходиться перед дитиною – визначати орієнтири на аркуші паперу, в альбомі; вміти знаходити верх і низ, правий і лівий бік тощо. З цією метою можна застосовувати такі вправи: позначати лівий верхній кут аркуша однією умовною позначкою, нижній – другою, середину – третьою; поділити аркуш на певну кількість частин і виконати за словесною інструкцією малюнок у кожній із цих частин. З цією ж метою даються завдання на штрихування зображень предметів або геометричних фігур, малювання смужок: зліва – направо, знизу – вгору, похило. Розуміння просторових відношень впливає і на мовленнєвий розвиток дитини. Мовлення збагачується прийменниками, прислівниками, стає розгорнутішим.
Важливо вчити дитину аналізувати предмет у певній послідовності, запитуючи: «Як це називається?», «З чого зроблений?», «Для чого потрібний?»
Притаманне дітям із ЗПР відставання в інтелектуальному розвитку, складність вироблення навичок – все це гальмує формування вміння працювати за інструкцією, послідовно виконувати завдання. Ще до школи слід почати навчати дитину працювати за зразком, інструкцією. Таку роботу можна проводити під час конструювання, малювання. Разом з дитиною слід аналізувати зразок, визначити послідовність складання конструкції, здійснення окремих дій малювання.
Для розвитку дитини із ЗПР корисні заняття ліпленням. Виготовлення навіть простих фігурок з пластиліну чи глини потребує узгоджених рухів і актів сприймання, аналізу зразка за різними ознаками та відтворення цих ознак у виробі. Отже, активно тренуються саме ті функції, які в дітей даного контингенту відстають і потребують уважної корекції. Крім того, робота з пластичним матеріалом розвиває дрібні рухи кисті руки, що позитивно впливає не тільки на вдосконалення рухових функцій, які в дітей із ЗПР дещо недосконалі, незграбні, а й на інші функції, зокрема, мовлення. Відомо, що між розвитком функцій руки та механізмами мовлення існує зв'язок, і через це розвиток одного сприятливо позначається на розвиток іншого.
Батьки повинні підтримувати дитину, формувати у неї позитивну мотивацію. Тому, поки можливості такої дитини зміцніють, доцільно пропонувати їй лише ті завдання, які вона змогла б виконати, тобто заслужити похвалу.
ІГРИ, ЯКІ РОЗВИВАЮТЬ ФРАЗОВУ МОВУ, ФОРМУЮТЬ ПРОСТЕ РЕЧЕННЯ
«Покачай ляльку»
Мета: навчити дитину виконувати інструкції (покачай, поклади ляльку, накрий простирадлом). Навчити повторювати фрази: «лялька спить», «баю-бай», «дай ляльку». Познайомити за назвою предметів: «ліжко», «подушка».
Матеріал: ляльки, ліжко, постільна білизна.
«Погодуй ляльку»
Мета: вчити виконувати інструкції (посади ляльку на стілець, постав тарілку на стіл, візьми ложку, погодуй ляльку).
Повторювані фрази: «Лялька сидить», «лялька їсть», «дай ляльку».
Назви предметів: «стіл», «стілець», «тарілка», «ложка».
«Помий ляльці руки»
Мета: знайомство з предметами туалету (мило, рушник, вода, відро).
Розуміти фрази: «помий, витри руки», «покажи руки у ляльки», «у себе».
«Одягни ляльку» (ознайомити дітей з предметами одягу)
«Покатай ведмедика»(виконувати дії (покатай, посади), вивчити назви іграшок: «ведмедик», «машинка»)
II, ІГРИ ДЛЯ ЗАСВОЄННЯ КОЛЬОРІВ.
ФОРМИ, ВЕЛИЧИНИ ДЛЯ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ
«Намисто»
Гра для дітей, які навчаються розрізняти колір. Запропонуйте дитині нанизувати намистини одного кольору.
«Великий кубик—у велику коробку»
Мета: звернути увагу дитини на різницю предметів за величиною.
Слова: великий—маленький.
«Один—багато»
Мета: знайомство з поняттям один і багато, Вчити брати один предмет і багато, наслідуючи дії дорослого; «візьми один каштан і багато».
«Ллиг—скік»
Дитина повинна зупинитися на кольоровій доріжці і назвати колір смужки на якій зупинилися.
Мета: визначити, які кольори дитина розрізняє.
III. ІГРИ. ЯКІ РОЗВИВАЮТЬ ДРІБНУ МОТОРИКУ
За допомогою пірамід, мозаїки (крупної), іудзиків, намиста навчити дитину складати різнокольорові доріжки, фігурки.
IV. ІГРИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ФОНЕМАТИЧНОГО СЛУХУ
«Що звучить» (бубен, дудочка, свисток)
Дорослий грає за ширмою, а дитина на слух вгадує або показує на чому грали.
«Пошук слів»
На прогулянці дитина чітко називає предмети (пісок, доріжка, машина).
«Підкажи словечко»
Наприклад: «Наша Таня гірко плаче, упустила в річку...»
V. ІГРИ З ФОРМУВАННЯ ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНИХ КАТЕГОРІЙ
«Чарівна торбина»
Дитина по одному предмету дістає з мішечка і називає предмет. Потім відповідає на запитання дорослого про колір, форму, величину. Дорослий допомагає їй.
Мета: закріпити назву овочів, їхні кольори, тварини, посуд тощо.
«Що в корзині»
Мета: ознайомити з овочами і фруктами, уточнити назву, колір, форму.
Матеріал: корзина з натуральними овочами і фруктами.
Усі ці ігри розвивають не тільки дрібну моторику і мову, але формують просторове образне мислення, сприймання, творчу фантазію і логіку малюка, При систематичному використанні різних ігор на заняттях і дома можна домогтись активності кожної дитини. У грі розвивається зв'язне мовлення, розширюється словниковий запас, знання про довкілля.
Коли батьки дізнаються про інвалідність дитини або інше хронічне захворювання, вони вступають у життя, повну сильних емоційних переживань, важких виборів, взаємодії з різними фахівцями та постійної потреби в інформації і послугах. Спочатку батьки можуть розгубитися, відчути себе самотніми, не знаючи, з чого почати, де шукати інформацію, просити допомоги і розуміння. Цей сайт було створено спеціально для тих батьків, які відчувають брак інформації - тих, хто щойно дізнався про інвалідність дитини, або тих, хто жив з цією новиною деякий час, для всіх тих, хто потребує нової інформації та підтримки. Сайт допоможе батькам почати пошук інформації, я також сподіваюся, що він буде корисно і фахівцям, що працюють з сім'ями, допомагаючи їм усвідомити, як поява дитини з інвалідністю може вплинути на життя сім'ї.
Коли ви дізнаєтеся, що у вашої дитини затримка у розвитку чи інша інвалідність, яка може бути, а може і не бути точно встановлена, це для вас не просто інформація, це «Звістка». Ці рядки написані матір'ю, яка пережила подібну ситуацію і хоче поділитися своїми переживаннями з іншими.
«Повідомлення про те, що у вашої дитини проблеми в розвитку - це удар. Мене це новина застала зненацька, я згадую ті дні не інакше як дні, коли розбилося моє серце. Хтось порівняв би ці дні з відчуттям чорного мішка, надітого на голову, який заважає бачити, чути й думати.» Один батько описав свої відчуття як удар ножем в серце. Може бути, ці описи здадуться занадто драматичними, але можу сказати, що вони, навпаки, недостатньо повно описують ті емоції, які переповнюють серця і думки батьків, коли вони дізнаються «погані» новини про свою дитину.
Можна зробити багато, щоб допомогти собі в ці дні, і про це моя стаття. Для того, щоб зрозуміліше обговорити корисні речі, які можуть допомогти вам пережити цей складний період, давайте спочатку розглянемо типові реакції.
Типові реакції
Батьки, дізнавшись про інвалідність дитини, реагують схожим чином.
Перша реакція - неприйняття: «це не могло трапитись зі мною». Неприйняття швидко змінюється злістю, яка може бути спрямована на медичних працівників, які розповіли вам про інвалідність дитини. Злість може вплинути і на взаємини між подружжям, з дідусями і бабусями, з іншими важливими для сім'ї родичами. Таке відчуття, що злість - сильне почуття, через яке проходять усі. Її породжує відчуття великого горя і величезною несподіваної втрати, яке неможливо пояснити або побороти.
Страх - ще одна реакція. Люди більше бояться невідомості, ніж популярності, точна інформація про діагноз та перспективи дитини в майбутньому лякає менше, ніж невідомість. У будь-якому випадку, однак, страх за майбутнє дитини - це почуття, випробовуване усіма: якою буде дитина в п'ять, дванадцять, двадцять один? Що з ним буде, коли я помру? Потім виникають інші питання: «Він коли-небудь навчиться? Чи зможе він закінчити школу? Чи зможе він любити, жити, сміятися, робити все те, про що ми мріяли?»
Інші питання без відповідей породжують страх. Батьки бояться, що стан дитини може бути найгіршим їх можливих. Протягом багатьох років я спілкувалася з батьками, які говорили, що їх думки були виключно песимістичні. В голову приходять спогади про людей з інвалідністю, зустрінутих раніше. Є страх неприйняття з боку суспільства, страх того, як така ситуація вплине на життя братів або сестер, питання будуть ще діти в цій сім'ї, сумніви в тому, чи буде чоловік або дружина любити цю дитину. Такі думки можуть просто збентежити людину.
Далі йде вина, вина і занепокоєння з приводу того, що вони - батьки - могли стати причиною інвалідності дитини. Вони думають: «Я зробив щось не так? Я покараний за щось? Я недостатньо стежила за собою під час вагітності? Стежила моя дружина за собою під час вагітності?»
Іноді почуття провини може виражатися в релігійному аспекті у вигляді покарання або кари божої. Часто батьки плачу запитують: «Чому я? Чому моя дитина? Чому бог дав це мені?», як часто ми піднімаємо очі до неба і запитуємо, що ми зробили, щоб заслужити таке випробування.
Замішання також характерно для цього періоду. Воно походить від того, що людина не до кінця розуміє, що відбувається і що станеться. Замішання проявляється в безсонні, нездатності прийняти рішення, емоційної перевантаженості, інформація може здаватися неясною і спотвореною. Ви чуєте слова, яких раніше ніде не чули, терміни, які описують те, що ви не розумієте. Ви намагаєтеся зрозуміти і знайти сенс в тій інформації, яку ви отримуєте. Часто батьки і ті, хто намагається донести інформацію про інвалідність, дитини говорять на різних мовах.
Безсилля, неможливість змінити ситуацію дуже складно прийняти. Батьки не можуть змінити той факт, що у їх дитини є інвалідність, але їм потрібно відчувати, що вони можуть впоратися зі своїми життєвими проблемами. Дуже важко змусити себе прислухатися і слідувати рекомендаціям, суджень і думок інших людей. Більш того, ці інші люди - часто незнайомці, з якими поки не збудовані довірчі відносини.
Розчарування. Той факт, що дитина недосконала, зачіпає батьків і кидає виклик їх системі цінностей. Це почуття разом з уявленнями про дитину, які були до того, можуть призвести до неможливості прийняти дитину, як цінну, як особистість.
Неприйняття. Неприйняття може бути по відношенню до дитини, медиків, дружини. Однієї з найсильніших форм неприйняття, яка зустрічається рідко, є таємне бажання смерті дитини. Таке почуття відвідує батьків, які перебувають у глибокій депресії.
У такий період, коли стільки різних почуттів переповнюють серце батьків, складно виміряти, наскільки те чи інше почуття. Не всі батьки проходять саме через таку послідовність відчуттів. Але при всій складності ситуації дуже важливо для батьків розуміти ті почуття та емоції, які вони відчувають, розуміти, що вони не одні і можуть зробити конструктивні дії, оскільки існують місця, де можна знайти допомогу і підтримку.
Шукайте допомоги інших батьків
«Ти не можеш усвідомити цього зараз, але пізніше ти будеш сприймати свою дочку чи сина з інвалідністю як боже благословення».
Моя перша порада: знайдіть інших батьків дитини з інвалідністю і попросіть їх допомогти. Існує багато організацій і груп батьків дітей-інвалідів, які допомагають іншим батькам.
Говоріть з вашим чоловіком, сім'єю та іншими значимими для вас людьми.
Важливе розуміння того, що ви можете по-різному сприймати свою роль, як батьки, бачити різні шляхи вирішення проблем. Постарайтеся розповісти один одному, що ви відчуваєте, і зрозуміти іншого, якщо ваші думки не збігаються.
Якщо у вас є інші діти, говоріть з ними теж, не забувайте про них, задовольняючи їхні емоційні потреби. Якщо ви відчуваєте себе спустошеними і не можете нормально спілкуватися з іншими дітьми, знайдіть у вашій родині людину, яка на час візьме на себе ці обов'язки. Біль, розділена, не так важка, іноді може допомогти і професійний психолог. Якщо вам здається, що це принесе результати, використовуйте допомогу професіоналів.
Живіть сьогодні
Думки про майбутньому можуть паралізувати вас. Потрібно відкинути питання: що в майбутньому...? Це може видатися неймовірним, але гарні речі почнуть відбуватися щодня. Занепокоєння про майбутнє тільки виснажать ваші обмежені ресурси. Вам є про що подумати, проживайте кожен день, крок за кроком.
Вивчіть термінологію
Коли ви стикаєтеся з новою термінологією, не бійтеся дізнаватися зміст слів. Якщо під час розмови хтось використовує незрозуміле вам слово, припиніть розмову і з'ясуйте значення цього слова.
Шукайте інформацію
Деякі батьки знаходять тонни інформації, деякі не настільки наполегливі. Найважливіше - шукати точну правдиву інформацію. Не бійтеся задавати питання, відповіді на питання будуть першою сходинкою до розуміння дитини.
Правильне формулювання питань - це мистецтво, яке може зробити ваше життя легше в майбутньому. Добре перед зустріччю написати питання і записувати їх, коли вони виникають по ходу зустрічі. Просіть копії всіх документів і записок про вашу дитину у лікарів, педагогів та інших спеціалістів. Добре купити папку, куди складати всі документи, що стосуються дитини.
Не дозволяйте себе залякати
Багато батьків відчувають себе невпевнено в присутності медиків або педагогів з-за їх професійного досвіду, і іноді з-за їх манери поводитися. Не лякайтеся професіоналізму тих людей, які взаємодіють з вашою дитиною, ви маєте право дізнаватися про все, що відбувається. Не турбуйтеся, що ви набридли фахівця своїми питаннями: це ваша дитина, дана ситуація найбільше впливає на його і ваше життя, і тому для вас дуже важливо дізнатися як можна більше.
Не бійтеся показати свої почуття
Багато батьків, особливо батьки, стримує свої почуття. Їм здається, що показавши їх, вони будуть виглядати слабкими. Найсильніші батьки дітей з інвалідністю не бояться показати свої почуття, оскільки розуміють, що це не зробить їх слабкими.
Навчіться працювати зі своїми почуттями гіркоти і злості
Від гіркоти і злості не піти, коли ви розумієте, що повинні переглянути плани і мрії, які були пов'язані з дитиною. Дуже важливо розуміти, що ви злі, і працювати з цією злістю, може бути, і з сторонньою допомогою. Може, зараз ви не повірите, але життя буде поліпшуватися, і прийде той день, коли ви знову будете бачити все в позитивному світлі. Розуміння і робота над своїми негативними почуттями допоможуть вам бути сильніше і підготуватися до інших викликів життя, а також ці почуття перестануть віднімати у вас енергію і сили.
Будьте реалістом
Бути реалістом значить розуміти, що в житті є речі, які ми можемо змінити. Бути реалістом означає також розуміти, що в житті є речі, які ми не можемо змінити. Наше завдання, розуміти, що ми можемо змінити, а що ні.
Пам'ятайте, що час грає на вас
Час справді лікує. Це не означає, що виховання дитини з інвалідністю дається дуже легко, але це буде справедливо, якщо ми скажемо, що з часом багато проблем вирішуються. Тому час на вашому боці.
Не забувайте про себе.
Під час стресу всі ведуть себе по-різному, але все одно деякі загальні поради можна дати: пам'ятайте про себе, досить відпочивайте, їжте так добре, як зможете, виходите з дому і спілкуйтеся з людьми, які можуть вам надати емоційну підтримку.
Уникайте жалю
Інвалідом дитини робить ваша жалість та інших. Жалість не те, що вам потрібно. Вам потрібно швидше співчуття.
Вирішіть як реагувати на оточуючих
В цей період вас може засмучувати або злити ставлення інших до вас або вашої дитини. Багато реакції людей на серйозні проблеми відбуваються через незнання, нерозуміння, страх перед чимось невідомим або просто незнанням, що сказати. Зрозумійте, що багато людей не знають, як поводитися при зустрічі з інвалідами. Вирішіть для себе, як реагувати на пильні погляди, питання, не надавайте занадто багато енергії на переживання з приводу неприємних вам реакцій чужих людей.
Намагайтеся дотримуватися звичного розкладу дня
оли виникає проблема, яку ти не можеш вирішити, роби те, щоб ти робила, якщо б проблеми не було. Така поведінка може додати стабільність і сенс при складній і заплутаній ситуації.
Пам'ятайте, що це ВАША ДИТИНА
Це ваша дитина, і це найголовніше. Може бути, його розвиток буде відрізнятися від розвитку інших дітей, Але це не означає, що він менш цінний, менш повноцінний і менше потребує уваги та любові. Любіть свою дитину і отримуйте задоволення від нього. По-перше - це дитина, а, по-друге, він інвалід, пам'ятайте про це. Постарайтеся робити позитивні кроки назустріч дитині, вам обом це буде корисно, і ви навчитеся думати про майбутнє з надією.
Конспект лекції-бесіди з батьками, які виховують дитину з обмеженими психофізичними можливостями
Добрий день, шановні батьки! До недавнього часу вважалося, що вихователем дитини повинна бути школа, колектив. Проте сьогодні ніхто вже не заперечуватиме, що основну відповідальність за розвиток дитини бере сім’я, бо саме в ній закладаються найважливіші риси особистості дитини, її ставлення до себе, до світу.
Від батьків вимагається почуття такту, знання індивідуальних особливостей хворих дітей, вміння передбачити їхні можливі реакції на критичні зауваження, щоб поступово виробити у дитини об'єктивне ставлення до своїх можливостей.
Для запобігання й корекції патологічного формування особистості велике значення має ваша допомога у встановленні правильних взаємин дитини з колективом. Необхідно постійно розвивати потребу у спілкуванні з однолітками, вчити допомагати іншим і правильно сприймати допомогу товаришів і дорослих. Дитина повинна почуватися самостійно, корисною і потрібною в оточенні. Не потрібно ізолювати дитину від друзів, родичів, сусідів, тому що ці люди допоможуть у догляді за хворою дитиною і зроблять її життя більш повноцінним [3].
Дитина з особливими потребами вимагає від матері й батька повсякденної роботи над собою. Це пов’язано з тим, що у них починає різко змінюватися самооцінка, підвищується невдоволення собою і неприйняття себе як особистості.
Уміння ставити запитання і знаходити на них відповіді, пізнання нового, зацікавленість у вивченні науково-медичної літератури допомагає вивчати особливості захворювання чи дефекту та прогнозувати їх вплив на загальний розвиток дитини. Одна з важливих особливостей розвитку особистості - почуття власної відповідальності за життя доньки чи сина і збережен6ня цілісності сім’ї. Батьківська любов - джерело і гарантія емоційного благополуччя дитини, її психологічного та інтелектуального розвитку. Сприятливий психологічний клімат у сім’ї - основа позитивного розвитку дитини.
Умови успішного виховання дитини в сім’ї
Головним завданням сімейного виховання є гармонійний всебічний розвиток дитини, підготовка її до життя в соціальних умовах, реалізація її творчого потенціалу.
Насамперед зазначимо, що єдиної формули успішного виховання у сім’ї не існує, оскільки вона залежить від рівня моральності й культури батьків, їхніх життєвих планів, ідеалів, вчинків, сімейних традицій тощо.
Основні умови виховання дітей з особливими потребами:
1. Здоровий мікроклімат у сім’ї, його тональність і загальна спрямованість.
Добре, коли сім’я дружна, всі живуть разом цілеспрямованим і радісним життям, де всі люблять один одного, де панує атмосфера взаємодопомоги, щирості, тепла, справжньої турботи. В таких сім'ях якщо і виникають окремі розбіжності думок і суперечки, вони розв'язуються без роздратувань, приниження людської гідності, критики, взаємних образ. У сім'ї панує повага до інших членів сім'ї, цінується авторитет батька й матері, дідуся й бабусі.
2. Довіра до інших дітей, надання їм самостійності.
Якщо дитина бачить, що дорослі вірять у її сили, чесність, доброту, порядність, вірять у те, що вона зможе подолати труднощі в навчанні, виправити поведінку, то ця довіра окрилює її, дарує впевненість у своїх силах, породжує бажання стати кращим. Довіра сприяє самовихованню дитини, її самовдосконаленню. Відверті, довірливі стосунки між батьками і дітьми роблять мікроклімат у сім'ї благополучним.
3. Чуйне ставлення дітей до найстарших членів родини - дідуся й бабусі.
Батьки мають бути прикладом для своїх дітей у відносинах зі своїми батьками та дідусями і бабусями, вони мають навчити дітей чуйно ставитися до них, цінувати думку старших у родині.
4. Єдність усіх вимог дорослих у ставленні до дітей.
Головний є таке правило: ні за яких обставин не допускайте у сім'ї різних дій, неузгоджених впливів. Єдність вимог, їх розумна послідовність потребують від дорослих нервових зусиль, уміння поступитися власним бажанням. Виключіть з життя сім'ї свавілля, егоїзм. Пам’ятайте: виховання дітей у сім'ї - не особиста справа батька й матері, а справа великої державної ваги, тому що наші діти - це майбутнє нашої держави [3].
ПАМ’ЯТАЙТЕ
1. Якщо дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти.
2. Якщо дитина живе у ворожості, вона вчиться агресивності.
3. Якщо дитину висміюють, вона стає замкнутою.
4. Якщо дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини.
5. Якщо дитина росте в терпимості, вона вчиться приймати інших.
6. Якщо дитину підбадьорюють, вона вчиться бути вдячною.
7. Якщо дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою.
8. Якщо дитина живе в безпеці, вона вчиться ввірити в людей.
9. Якщо дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе.
10. Якщо дитина росте в розумінні, вона знаходить любов у цьому світі.
ЗАБОРОНЕНІ ЗВЕРТАННЯ ДО ДИТИНИ
1. Ну скільки разів тобі повторювати?
2. Я сказала - зроби!
3. Ти що, не розумієш?.
4. У всіх діти як діти, а ти…
5. За що мені така кара…
6. Не лізь, коли не можеш зробити…
7. І в кого ти такий вдався?.
8. Невже тобі важко запам’ятати, що…
НЕОБХІДНІ ЗВЕРТАННЯ ДО ДИТИНИ
1. Давай-но вирішимо разом…
2. Як ти гадаєш?.
3. Мій любий…
4. Це ти добре придумав…
5. Я така вдячна долі, що ти в мене є…
6. Упевнена, що ти зможеш…
7. Тобі добре вдасться…
8. Я завжди знала, що ти розумний…
ОРГАНІЗАЦІЯ СПІЛКУВАННЯ В СІМ'Ї
Пам'ятка для батьків
1. Приділяйте велику увагу повсякденному спілкуванню з дитиною.
2. Стежте за власним мовленням.
3. Намагайтесь говорити спокійно, доброзичливо.
4. Не зловживайте словами "повинен", "треба".
5. Говоріть дітям "дякую", "вибач".
6. Давайте можливість дитині не тільки слухати, а й думати, висловлювати власні судження, брати активну участь у спілкуванні.
7. Ненав'язливо поправляйте дитину, яка неправильно промовила слово чи побудувала фразу, причому краще зробити це під час розмови, щоб не переривати спілкування.
8. Формуйте в дітей навички ввічливого спілкування: вміти вислуховувати співрозмовника, з повагою ставитися до його думки.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 684; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!