Вересня 1973р. НДР і ФРН стали членами ООН.
Досить несподівано виявилися складними переговори ФРН із Чехословаччиною про нормалізацію відносин. У московській «Домовленості» ФРН виявила готовність визнати Мюнхенський договір між фашистською Німеччиною і Чехословаччиною 1938 р. «недійсним із самого початку». Однак під час переговорів ФРН і Чехословаччини виявилося, що таке формулювання може, зокрема, викликати матеріальні та інші претензії колишніх мешканців районів Чехословаччини, що відійшли до Німеччини за Мюнхенським договором, до урядів ФРН і ЧССР.
У 1973 р. були нормалізовані відносини між ФРН і Угорщиною та Болгарією, які не мали суттєвих післявоєнних проблем у відносинах з ФРН, але чекали завершення переговорів ФРН із ЧССР (Румунія і Югославія нормалізували відносини з ФРН ще до 1970 р.).
ý Так завершився важливий етап «нової східної політики» ФРН, який зміцнив європейську розрядку. Керівники країн Східної Європи сподівалися на подальше поліпшення відносин із ФРН, і ці сподівання не в останню чергу пов'язувалися з особистістю канцлера ФРН В.
Деякі західні опоненти В. Брандта розцінили «нову східну політику» ФРН як примирення з Берлінським муром і неприпустиму поступку СРСР, увічнення розколу Німеччини та Європи загалом. Історія розсудила інакше. Вже наприкінці 80-х років мур був зруйнований, і невдовзі постала об'єднана Німеччина.
Питання 45. Нове політичне мислення і врегулювання регіональних конфліктів
|
|
|
Питання 46. Нове політичне мислення: причини виникнення, основні положення
У цих умовах ставало необхідним серйозно підійти до перегляду пріоритетів внутрішнього розвитку і зовнішньополітичного курсу держави. Необхідно було корінним образом перебудовувати зовнішньополітичну стратегію держави, оптимізуючи і видозмінюючи радянські зовнішньополітичні інтереси. Для цього насамперед треба було продемонструвати миру реальну, а не декларативна миролюбність радянської зовнішньої політики, доказово переконати всіх зовнішньополітичних партнерів Радянського Союзу в готовності кардинально змінити його зовнішньополітичний курс.
Протягом першого року перебування М. С. Горбачова на посту генерального секретаря ЦК КПРС Радянським Союзом висувається ціла серія зовнішньополітичних ініціатив, які повинні були переконливо продемонструвати, що у зовнішній політиці СРСР відбувається серйозний поворот від конфронтаційної моделі поведінки до політики співпраці по всіх азимутах. У сорокову річницю ядерного бомбардування Хиросими народжується нова радянська ініціатива: встановлення одностороннього мораторію на проведення ядерних випробувань спочатку до кінця 1985 р., а потім ще на один рік. Одночасно СРСР запросив інші ядерні держави приєднатися до мораторію на проведення ядерних випробувань.
|
|
|
Наступним кроком СРСР стала висунена в заяві М. С. Горбачова від 15 січня 1986 р. програма істотних скорочень озброєнь, включаючи повне знищення ядерної зброї до 2000 р. Відповідно до радянських пропозицій підлягало скороченню і знищенню вся ядерна зброя в світі на основі домовленості всіх володіючих цією зброєю держав. Програма була розбита на три етапи:
· в ході першого СРСР і США повинні були наполовину (до 6000 боєзарядів) скоротити свої стратегічні арсенали, а також повністю ліквідувати ракети середньої дальності в Європі, заборонити проведення ядерних випробувань і закликати інші ядерні держави приєднатися до цього мораторію. Всі ці заходи повинні пройти за умови відмови як США, так і СРСР від створення космічних озброєнь;
· на другому етапі відбувається подальше скорочення стратегічних озброєнь СРСР і США і до скорочення ядерних озброєнь підключаються інші ядерні держави ухвалюється рішення про загальну ліквідацію тактичної ядерної зброї, відбувається повне припинення ядерних випробувань і вводиться абсолютна заборона на створення всіма державами космічних озброєнь;
|
|
|
· третій етап знаменувався остаточним знищенням ядерної зброї разом з його носіями при всеосяжному міжнародному контролі, включаючи інспекції на місцях.
Пропозиції по знищенню ядерної зброї доповнювалися заходами по ліквідації хімічних бойових отруйливих речовин і широким скороченням звичайних озброєнь.
Більш комплексний характер носили висунуті зовнішньополітичні ініціативи, висунені на XXVII з'їзді КПРС в лютому-березні 1986 р. На з'їзді радянське керівництво запропонувало комплексну програму створення всеосяжної системи міжнародної безпеки. СРСР вже не обмежувався в своїх зовнішньополітичних ініціативах військово-політичною сферою, але підіймав питання встановлення нових, більш справедливих міжнародних економічних відносин, а також уперше з власної ініціативи висував досить широкомасштабні пропозиції в області гуманітарної співпраці.
Реалізація вищезазначених і інших заходів вимагала зміни ідеологічної парадигми, на якій базувалася радянська зовнішня політика. Базовим принципом стала деідеологізація міжнародних відносин, їх гуманізація, перехід до примату загальнолюдських цінностей. Нова зовнішньополітична доктрина розглядала сучасний світ як суперечливий, але взаємопов'язаний і взаємозалежний цілісний комплекс, де глобальні проблеми мають життєве значення для доль людської цивілізації. Звідси виникає вимога широкої інтернаціоналізації всіх сфер міжнародного життя, максимального залучення до рішення вартих проблем існуючих міжнародних організацій, насамперед ООН. У основу нового політичного мислення була встановлена ідея забезпечення виживання людської цивілізації. Радянське керівництво проголосило, що ядерна війна ні при яких обставинах не може бути засобом досягнення політичних, економічних, ідеологічних або яких би те не було інших цілей. Тому як головна задача ставилося досягнення стратегічного балансу на максимально можливо низькому рівні.
|
|
|
Наріжним каменем стала теза про те, що головними чинниками забезпечення безпеки держави повинні стати не військові, а політичні засоби. У кінці 1986 р. Радою оборони СРСР була затверджена нова радянська військова доктрина, що уперше передбачала не тільки досягнення військової перемоги, але і можливість запобігання війні. Такі істотні концептуальні зміни створювали можливості для радянського керівництва виявляти готовність йти на істотні односторонні заходи у військовій області в рамках реалізації цих нових підходів. Одним з найважливіших кроків такого роду стали ініціативи СРСР, висунені М. С. Горбачовим в його виступі в ООН в грудні 1988 р., коли Радянський Союз оголосив про одностороннє скорочення своїх збройних сил на 500000 чоловік, в тому числі 120000 в азіатській частині країни (з них 80000 в зоні радянсько-китайського кордону), а також виявлена готовність піти на значні скорочення звичайних збройних сил і озброєнь СРСР і країн Варшавського договору на Віденських переговорах по скороченню звичайних збройних сил і озброєнь в Центральній Європі.
Корінному перегляду були піддані підходи до відносин з країнами соціалізму. Нові радянські керівники заявляли про необхідність забезпечити кожному народу права на вибір власного шляху розвитку, що вступало в суперечність з принципом соціалістичного інтернаціоналізму, що проводився Радянським Союзом в попередні десятиріччя, і мав на увазі можливість у разі виникнення "загрози соціалістичному завоюванню" в тій або іншій країні соцспівдружності застосування будь-яких, в тому числі і військових заходів для "захисту соціалістичного ладу". На Заході проголошення права "свободи вибору" було розцінене як відмова СРСР від "доктрини Брежнєва".
Необхідно, однак, мати на увазі, що значення принципу "свободи вибору" перебувало не тільки в готовності СРСР визнати за кожною соціалістичною країною право самостійно визначати зміст і модель своєї соціально-економічної і політичної орієнтації, але і надавав значну свободу Москві в формуванні своїх політичних і, що в той момент було, мабуть, набагато важливіше, економічних підходів до країн соціалізму. Радянський Союз активно переглядав свої підходи до характеру співпраці з соціалістичними країнами, прагнучи знизити для себе тягар їх підтримки, оптимізувати взаємний економічний обмін. У радянських політичних колах з'являлися заклики до згортання економічної допомоги країнам соціалізму, зміни цінового механізму співпраці з ними і інш.
Проголошуючи пріоритет загальнолюдських цінностей, радянське керівництво змушене було істотно модифікувати і інший базовий принцип своєї зовнішньої політики принцип мирного співіснування. При підготовці нової редакції партійної програми для прийняття XXVII з'їздом партії нові радянські керівники давали зрозуміти, що в своїх відносинах з несоціалістичними державами вони готові серйозно змінити свій політичний курс від безперервної боротьби проти своїх політичних і ідейних противників в міжнародних справах, включаючи і підтримку внутрішньополітичних опонентів режимів, що існували там, до проведення політики дійсне мирного співіснування.
Безпека стала розглядатися як взаємна категорія, а не що досягається за рахунок ослаблення противника. По суті, заміна "балансу сил" "балансом інтересів" в політиці СРСР свідчила про готовність радянського керівництва відмовитися від конфронтаційного мислення, характерного для періоду холодної війни, і рухатися в напрямі будівництва нової архітектури міжнародних відносин.
Такі зміни дозволили кардинально переглянути підходи СРСР і до безлічі регіональних конфліктів, що існували в світі. У рамках нового політичного мислення проголошувалася готовність до їх урегулювання з урахуванням законних інтересів всіх сторін, що брали участь в них. Пішла розробка і висунення радянських зовнішньополітичних ініціатив по урегулюванню конфліктних ситуацій, зміцненню регіональної безпеки і стабільності.
Оскільки головна загроза міжнародної безпеки існувала на європейському континенті, що було пов'язано з безпосереднім протистоянням тут двох найбільших військових блоків НАТО і ОВД, передусім була висунена серія пропозицій по зниженню напруженості в Європі, які торкалися як політичних, так і військових аспектів. Важливе місце серед них зайняла викладена М. С. Горбачовим в Празі в 1987 р. концепція будівництва "загальноєвропейського будинку", що торкалася широкого спектру політичних, військових, економічних і гуманітарних проблем загальноєвропейської безпеки і співпраці.
Позиція СРСР дозволяла забезпечити можливість виникнення нової ситуації в глобальних міжнародних відносинах вона виводила регіональні конфлікти, їх мотиви, рушійні сили і учасників за рамки планетарного біполярного протистояння, дозволяла, з одного боку, вирішувати регіональні проблеми конкретно і окремо, поза контекстом глобальних міжсистемних протиріч, а з іншою відділяла складні міжнародні проблеми глобального характеру від численних "перешкод" у вигляді регіональних конфліктів, що продовжувалися.
Нарешті, до кінця 80-х рр. СРСР зробив ще ряд істотних кроків назустріч Заходу, заявивши про свою готовність до зміни підходів до проблеми реалізації прав людини в Радянському Союзі і вставши на шлях істотної демократизації політичного життя країни. Найбільш істотними з цих кроків з'явилися рішення про широку демократизацію органів державної влади шляхом проведення альтернативних виборів законодавчих органів всіх рівнів (1988 1989 рр.), а також прийняті Третім З'їздом народних депутатів СРСР скасування 6-й статті і зміни ряду інших статей радянської Конституції 1977 р., що закріпляли керівну роль Комуністичної партії в радянській державі (1990). Ці події спричинили ліквідацію однопартійний системи, що існувала в країні протягом більше за 70 років, сприяли виникненню реального політичного плюралізму.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 537; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!