ФОНЕТИКА, ГРАФІКА ТА ОРФОЕПІЯ
Вивчення фонетики, графіки й орфоепії української мови у школах з російською мовою навчання сприяє правильному розумінню її звукової сторони, співвідношенню звуків і букв, засвоєнню української орфоепії та орфографії, які ґрунтуються на фонетичному принципі.
Фонетика—складова частина загальної структури української мови, один з її рівнів. Таке розуміння фонетики дає можливість активно спиратися на знання учнями російської фонетики, зіставляючи їх між собою і визначаючи загальні та специфічні ознаки. Навчання фонетики сприяє формуванню в учнів правильного наукового уявлення про українську мову як явище, в якому існує нерозривний зв’язок між звуковою і семантичною сторонами.
Відомості з фонетики вивчаються не ізольовано, а як перший рівень цілісної мовної системи. На уроках фонетики учні знайомляться з артикуляцією звуків, їхньою сполучуваністю у мовному потоці. Розкрити учням роль звукової сторони мови, показати зв’язок фонетики з лексичними і граматичними явищами — важливе завдання вивчення української фонетики. Врахування особливостей українського писемного мовлення і його орфоепічного втілення складають основу навчання української фонетики в школах з російською мовою навчання. Як будівельний матеріал для слів звуки забезпечують їхнє сприйняття слухом, диференціюють значущі одиниці мови. Засвоєння фонетики та орфоепічних норм української мови допомагають російськомовним учням оволодіти матеріальною основою мовлення — фонемами і нормами їхнього функціонування у складі морфем, слів, словосполучень в усному мовленні та їхнім відображенням у писемному мовленні.
|
|
|
В обох мовах є багато спільного в класифікації голосних і приголосних звуків, у позначенні їх на письмі, в характері наголосу, позиційних та історичних чергуваннях звуків. У системі звуків сучасної російської мови налічується 41 фонема, а в українській — 38. Голосних фонем в обох мовах 6, приголосних відповідно 35 і 32.
Кількісний склад голосних в обох мовах однаковий. Спільність виявляється у вимові (артикуляції) та особливостях сполучуваності. Якісний склад голосних звуків (фонем) та їхнє графічне зображення в українській та російській мовах можна уявити за поданою таблицею.
| Українська мова | Російська мова |
| [а] - А, а; Я, я | [а] - А, а; Я, я |
| [о] - О, о | [о]- О, о |
| [у] - У, у; Ю , ю | (у] - У, у; Ю , ю |
| [е] - Е, е; Є, є | [э] - Э, э; Е, е |
| [і] -І, і; Ї, ї | [и] - И, и |
| [и] - и | [ы] - ы |
|
|
У системі голосних звуків поряд із спільними рисами є певні відмінності, врахування яких необхідне при вивченні української мови в школах з російською мовою навчання.
|
|
|
1. У російській мові ненаголошений звук [о] переходить в [а] («акання»): [кават'] — ковать, [галубок] голубок. Для української літературної мови «акання» не властиве.
2. Український ненаголошений звук [о] наближається до [у] перед наголошеним складом з у або і: [коужух] — кожух, [зоу- зул'а] — зозуля, [соубі] — собі.
3. Ступінь лабіалізації (огублення) звука [о] в українській мові більший, ніж у російській.
4. Український звук [е] має дві особливості: а) перед ним не пом’якшуються приголосні: вечір, серце, передній;б) в ненаголошеній позиції його вимова наближається до [и]: весна — [ве исна], село — [се ило].
5. Звук [и] в українській мові вимовляється з меншою напруженістю, ніж у російській, а в ненаголошеній позиції наближається до е: [жи еве] — живе, [ли естопад] — листопад.
6. В українській мові відсутня редукція (слабка вимова) звуків [а], [о]. Вони вимовляються чітко, за винятком вимови ненаголошеного [о] перед наголошеними [у], [і].
7. Чергування у — в, і — й як один із засобів милозвучності, характерне для української мови, в російській мові відсутнє: у школі — в школе, вийшла в поле — вышла в поле; веселий і красивий — весёлый и красивый, зайшла й оголосила — вошла и объявила.
|
|
|
Непарними дзвінкими в українській мові є [в], [й], [л],[л'], [м], [н], [н'], [р], [р'], у російській — [х], [х'], [ц], [ч']. Під час вивчення приголосних звертаємо увагу на їхній кількісний склад і якісне співвідношення, виділяючи насамперед такі особливості:
Фонетичні розбіжності виявляються у кількості приголосних звуків: в українській їх 32, з них — 22 тверді, у російській — 33, з них 18 — твердих.
Якісний склад приголосних звуків в обох мовах видно з поданої нижче таблиці.
Дзвінкі й глухі приголосні в українській мові, як і в російській, утворюють пари. Але в обох мовах є певні розбіжності в їхньому співвідношенні:
| Українська мова | Російська мова | ||
| Тверді | М’які | Тверді | М’які |
| б | — | б | б' |
| п | — | п | п' |
| в | — | в | в' |
| ф | — | ф | ф' |
| д | д' | д | д' |
| т | т' | т | т' |
| з | з' | з | з' |
| с | с' | с | с' |
| дз | дз' | — | — |
| ц | ц' | ц | — |
| л | л' | л | л' |
| м | — | м | м' |
| н | н' | н | н' |
| р | р' | р | р' |
| ж | — | ж | — |
| ч | — | — | ч' |
| ш | — | ш | — |
| дж | — | — | — |
| г | — | — | — |
| к | — | к | к' |
| х | — | х | х' |
| ґ | — | ґ | ґ' |
| — | й | — | й |
|
|
1. В українській мові наявні звуки [дз], [дз'], [дж], яких немає в російській мові.
2. В українській мові співвідносяться звуки [ц] і [ц'], в російській мові є тільки твердий [ц].
|
|
|
3. Українські дзвінкі звуки [дз], [дз'] співвідносяться з глухими[ц]-[ц'].
4. В українській мові звук [ч] твердий, а в російській — м’який.
5. В українській мові є звук [г], якого немає в російській літературній мові.
6. Звук [ґ] в українській мові наявний в обмеженій кількості слів (у тому числі й запозичених).
| Українською мовою ре́шето нена́висть руко́пис дро́ва |
| Російською мовою решето́ не́нависть ру́копись дрова́ |
В українській і російській мовах багато спільного в наголошенні слів. Для них характерний рухливий наголос, який може бути засобом розрізнення значень слів. Порівняймо: зелений — зеленый, небо — небо; пишу, пишеш — пишу, пишешь ; замок — замок; рука — руки, р́уки. Однак у багатьох спільнокореневих українських і російських словах наголоси різні, що викликає труднощі у вимові слів і потребує постійної уваги, а часом і користування орфоепічним словником. Наприклад:
В основу і українського, і російського письма покладена кирилична азбука, створена у другій половині IX ст. Отже, графічні системи обох мов мають спільну основу. Однак при зіставленні цих систем у сучасній українській і російській мовах можна виділити чотири групи букв.
1. Букви, однакові в алфавітах обох мов: а, б, в, г, д, ж, з, й, к, л, м, п, о, п, р, с, т, у, ф, х, ц, ч, ш, щ, ю, я, ь.
2. Букви, однакові за написанням, але відмінні за звуковим значенням: е, и.
3. Букви, відмінні за написанням, але однакові за звуковим значенням: и(укр.) — ы (рос.); і (укр.) — и (рос.); е (укр.) — э (рос.); є (укр.)— е (рос.).
4. Українська буква ї відсутня в російському алфавіті, російських букв ё, ъ немає в українському.
Звуки, що позначаються російською буквою ё, в українській мові передаються сполученням йо, ьо. Українська графіка відрізняється від російської ще апострофом (’). Замість букв ь, ъ, що в російській мові служать для позначення роздільної вимови, в українській мові вживається апостроф: бур'ян — бурьян, в'юн — вьюн, роз'їзд — разъезд.
Успішне оволодіння учнями фонетико-графічним матеріалом, системою орфоепічних і орфографічних норм передбачає ряд завдань:
• засвоєння фонологічної системи української мови в її реальних звукових виявах;
• зіставне вивчення термінології з її перекладом рідною мовою;
• розвиток фонематичного слуху і звукової культури учнів;
• ознайомлення з виражальними засобами фонетики (стилями вимови, евфонічними засобами);
• формування й удосконалення навичок звуко-буквеного розбору;
•формування умінь визначати орфограми на основі звукового аналізу;
•формування умінь і навичок передавати усне мовлення на письмі.
Виконання цих завдань забезпечує орфографічні знання з української мови, розширення лексичного і фразеологічного запасу учнів, а також випереджаюче навчання граматичних форм і конструкцій.
Для визначення обсягу знань, умінь і навичок з фонетики, графіки й орфоепії, необхідно враховувати такі два чинники:
· фонетика і графіка — дві мовні системи, які вивчаються на початку курсу української мови (початкові класі) як основа для подальшого засвоєння української лексики, морфології і синтаксису;
· засвоєння орфоепічних та орфографічних норм продовжується на всіх етапах навчання української мови (у 2-4 класах закладаються основи розуміння цих норм як відповідних закономірностей реалізації усного і писемного мовлення).
Вивчення української фонетики і графіки вимагає від учителя постійної уваги до орфоепічних і правописних норм при вивченні матеріалу з лексики, словотвору, граматики і стилістики, роботі над запобіганням вимовних і правописних помилок на уроках зв’язного мовлення тощо.
При цьому необхідно враховувати інтерферуючий характер тих помилок, які діти допускають в артикуляції звуків, наголошенні слів та передачі усного мовлення на письмі.
Найтиповіші помилки в усному і писемному мовленні учнів пов’язані з неправильною вимовою звуків та звукосполучень у споріднених, інтерференцією вимови російських звуків на українські при читанні і вживанні власне українських слів.
Дата добавления: 2018-09-20; просмотров: 296; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!