Роль педагога у впровадженні інклюзивної освіти.
ДОДАТОК ДО ЛЕКЦІЇ З ІНКЛЮЗІЇ.
Діти із затримкою в розвитку
Діти із затримкою в розвитку засвоюють нові навички і сприймають нову інформацію повільніше, ніж інші. Однак усе це досить умовно і залежить від багатьох чинників, зокрема виховання, місцевих традицій тощо. Дуже часто «розумово відсталими» помилково називають дітей, які мають порушення мовлення, слуху, а також педагогічне занедбаних дітей (які вчасно не набули знань і навичок, притаманних певному вікові).
Синдром Дауна. Синдром Дауна — це порушення хромосомного коду, коли в клітині з'являється 47-ма хромосома, пов'язане з розладами в розвитку.
Дитина, яка народилася із синдромом Дауна, має характерну зовнішність — обличчя монголоїдного типу, дещо менший череп, інколи — непропорційно короткі кінцівки. Наявність синдрома Дауна означає, що малюк розвиватиметься повільніше, ніж його однолітки, і пізніше проходитиме загальні етапи розвитку. Йому буде складно вчитися, але він зможе робити більшу частину того, що роблять усі інші діти: ходити, говорити, читати і писати. У різних людей із синдромом Дауна різні розумові здібності, різні поведінка і фізичний розвиток. Кожен — унікальна особистість, як і будь-яка інша людина. Вони можуть набагато краще розвинути свої здібності, якщо живуть удома, в атмосфері любові, якщо в дитинстві вони навчаються за програмою ранньої допомоги, якщо отримують спеціальну освіту, медичне обслуговування й відчувають позитивне ставлення оточення.
|
|
|
Через відмінності в можливостях дітей із синдромом Дауна батькам і вчителям складно встановити правила навчання таких дітей. Головні принципи навчання тут: висловлювати конкретні, а не абстрактні концепції, навчати поступово, постійно повторюючи пройдений матеріал.
Діти з труднощами у навчанні
Така форма порушення певною мірою прихована. У дітей спостерігаються труднощі з концентрацією уваги, запам'ятовуванням, пригадуванням та відтворенням інформації, але не із самим процесом мислення. Досить часто такі люди мають дуже високий рівень інтелекту. Порушення пам'яті трапляються досить часто і є дуже різноманітними. З ними пов'язані функціональні обмеження слуху, мовлення, академічних здібностей, уваги, організованості, координації, сприйняття та інтеграції інформації, гнучкості мислення тощо.
Відповідно, можна спостерігати різні ознаки:
• проблеми зі сприйняттям тексту (дислексія: дитина не сприймає друкованого тексту і не здатна трансформувати його в слова; дислексію мають 5—10 % населення);
• порушення в опануванні письма (дисграфія);
• труднощі опанування правил орфографії (дисорфографія);
|
|
|
• неспроможність сприймати інформацію на слух (або зорово);
• прямолінійне, негнучке сприйняття.
Коли ви розумієте, що дитина не сприймає інформацію в певній формі, запропонуйте іншу.
Порушення уваги з гіперактивністю
Порушення уваги з гіперактивністю пов'язують із мозковою дисфункцією, яка спостерігається досить часто (5—10 % усього населення).
Основні рекомендації щодо навчання дітей із порушенням уваги:
• Розпорядок життя класу повинен супроводжуватися чіткими правилами.
• Краще, коли робоче місце для дитини з порушенням уваги відведено за першою партою (поруч зі столом учителя, але подалі від того, що відвертає увагу).
• Вказівки мають бути стислими і чіткими. Повторюйте їх кілька разів.
• Розклад слід складати з урахуванням обмеженої здатності дитини концентруватися.
• Усі завдання слід перевіряти.
• Управління поведінкою — основа навчання. Обговорення поведінки з дитиною в поєднанні з іншими педагогічними методами дає позитивні результати.
Заохочуйте дітей із порушенням уваги, відзначайте успішні дії. Запропонуйте дітям вести щоденник, у якому вони записуватимуть події, що допомогли їм відчути себе впевненіше.
|
|
|
Діти з порушеннями психічної діяльності
Часто такі розлади пов'язані з психічними захворюваннями та розладами центральної нервової системи. Людський мозок контролює сприйняття (зір, слух), пам'ять, мислення, мовлення, рівновагу, виникнення і прояв почуттів, дихання тощо. Будь-яка з цих функцій та їх синхронна робота можуть бути порушені внаслідок психічного захворювання.
Ознаками психічних захворювань є:
• виникнення різко виражених змін у повсякденній поведінці (надмірність або відсутність сну, апетиту, неуважність, загальмованість або надмірна збудженість, що не була притаманна людині раніше);
• ускладнення мислення та спілкування;
• манія, нав'язливий стан (настирливі й нічим не виправдані спроби розпочати якусь діяльність, що не підходить до місця та часу, домінування певної ідеї тощо);
• негативізм, зокрема відмова від допомоги;
• зловживання алкоголем і наркотиками;
• тривала депресія;
• ілюзії та галюцинації;
• неспроможність впоратися зі щоденними справами;
• раптові зміни настрою тощо.
Психічні порушення — не те саме, що затримка в розвитку. Люди із психічними розладами можуть відчувати емоційні розлади або збентеження, які ускладнюють їм життя.
|
|
|
Рекомендації: Ставтеся до осіб із психічними порушеннями як до особистостей. Не слід вважати, що люди із психічними порушеннями схильні до насильства. Це міф. Як і те, що люди з психічними порушеннями мають проблеми в розумінні, або нижчий рівень інтелекту, ніж більшість людей.
Побутує помилкова думка й про те, що люди із психічними порушеннями не здатні працювати і вчитися. Вони можуть виконувати багато обов'язків, які потребують певних навичок і здібностей.
Не думайте, що люди із психічними порушеннями не знають, що для них добре, а що — погано.
Якщо людина із психічними порушеннями засмучена або відчуває стрес, запитайте її спокійно, що ви можете зробити, аби допомогти їй. Можливо, потрібно буде зв'язатися з кимось із її близьких (батьками, якщо йдеться про дитину).
Епілепсія
Епілепсія — це наслідок порушення роботи центральної нервової системи, причини якого остаточно не з'ясовано. Інколи епілепсія передається спадково, а також може бути спричинена травмою голови. Практично в кожній школі можуть бути діти, в яких трапляються епілептичні напади (приблизно одна із сотні). Вони виникають внаслідок порушення мозкової діяльності. Тіло дитини починає зводити судомами, в цей час вона не контролює себе. Напад може статися в будь-який час доби. Під час нападу епілепсії — раптового й відносно короткочасного — може спостерігатися втрата свідомості, падіння та судоми, які проявляються в напруженні всієї мускулатури, часто із закиданням голови і прикусюванням язика, потім, протягом 1—2 хв, спостерігається здригання мускулатури. Дитину необхідно покласти на горизонтальну поверхню, розстібнути комір сорочки, поясок і стежити, щоб вона не прикусила язика. Для цього необхідно між верхніми і нижніми зубами помістити щось тверде, наприклад, ложку, ручку тощо.
Іноді діти не можуть пригадати, що з ними сталося, не розуміють, де вони, що відбувається. Родичі або лікар зобов'язані поінформувати шкільний медперсонал і вчителів про можливість нападів у дитини та пов'язані із цим обмеження. Якщо немає особливих вказівок, дитині з епілепсією має бути дозволено брати участь у всіх спортивних і масових заходах школи.
Не обов'язково напади є наслідком епілепсії, але якщо вони трапляються час від часу, можна говорити про епілепсію.
Більшість дітей з епілепсією мають приймати ліки. Учителі можуть їм допомогти, нагадуючи про те, що час випити пігулки. Важливо також пояснити школярам, що таке епілепсія, що вона не заразна і як слід поводитись, коли в людини трапляється напад.
Роль педагога у впровадженні інклюзивної освіти.
В умовах запровадження ідей інклюзії особливу, (іноді нову для себе) роль, буде виконувати педагог.
Впровадження інклюзії вимагає від вчителя змін. Йому необхідно прийняти й усвідомити:
- нову концепцію освіти, нові способи організації навчально-виховного процесу,
- нові розробки навчально-методичного забезпечення,
- оволодіти сучасними методиками диференційованого й особистісно орієнтованого навчання (залежно від індивідуальних потреб учня).
Вчителі мають спілкуватися один з одним, працювати в команді з іншими педагогами та фахівцями, батьками, учнями, представниками громади, щоб визначити, які зміни необхідні для впровадження інклюзивної практики..
- педагог має бути психологічно готовим до роботи з дітьми із психофізичними вадами.
Отже, чинники ставлення педагогів до впровадження інклюзивної освіти можна поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні. До зовнішніх чинників відносимо наявність матеріального забезпечення навчальних закладів, наявність спеціальних програм та дидактичного матеріалу а також залученість педагогів у інклюзивний процес, наявність досвіду роботи із дітьми із особливими освітніми потребами.
До внутрішніх чинників – рівень саморегуляції педагога, його прагнення до гармонійного буття , гнучкість у спілкуванні, здатність до саморозкриття та відсутність соціальних стереотипів; рівень емпатії педагога.
Готовність працювати із дітьми з особливими потребами зумовлена передовсім тим, що педагог поділяє гуманістичні цінності, характеризується високим рівнем самоповаги та емпатії.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 437; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!