Видатки на національну оборону
Оборона України згідно із Законом України “Про оборону України”, прийнятим у 1992 році, з останніми змінами і доповненнями від 5.10.2000 року № 2020-ІІІ - це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.
Оборонні видатки – це грошові витрати на підготовку оборони держави, що включають утримання Збройних Сил, розвиток оборонної промисловості, воєнні дослідження, а також видатки на ліквідацію їхніх наслідків.
Оборонні видатки розподіляються на три групи: прямі, побічні та приховані.
Прямі оборонні видатки охоплюють витрати оборонних міністерств та відомств і складають основну частку оборонних видатків. До них належать: витрати на утримання та навчання особового складу Збройних Сил, придбання, утримання та експлуатацію озброєння, воєнної техніки та майна, видатки на цивільну оборону, воєнну допомогу іноземним державам та деякі інші. Прямі оборонні видатки розподіляються на поточні та капітальні.
До поточних видатків належать витрати, пов’язані в основному з підтримкою бойової могутності Збройних Сил на досягнутому рівні (грошове утримання військовослужбовців та заробітна плата вільнонайманого персоналу, витрати на медичне обслуговування, витрати, пов’язані з експлуатацією та ремонтом воєнної техніки).
|
|
|
До капітальних належать видатки, які відображають процес матеріально-технічного переоснащення Збройних Сил та розвиток оборонної інфраструктури (купівля озброєння та воєнної техніки, військове будівництво).
Побічні оборонні видатки – це витрати, пов’язані з утриманням Збройних Сил, гонкою озброєнь, ліквідацією наслідків війн (відсотки та погашення державного боргу, пенсії та допомога ветеранам війни, інвалідам, сім’ям загиблих, витрати щодо відбудови руйнувань, спричинених війною, виплати репарацій тощо).
Приховані оборонні видатки за своїм характером та значенням належать до оборонних видатків, але проходять за кошторисами цивільних міністерств і відомств.
Згідно з функціональною класифікацією видатків з державного бюджету виділяються асигнування на:
– утримання Збройних сил України;
– закупівлю озброєння та військової техніки;
– капітальне будівництво;
– інші видатки в галузі оборони.
Витрати на оборону об’єктивно зумовлені необхідністю захисту інтересів держави в міжнародному співтоваристві. Розмір витрат визначається передусім воєнною доктриною, яку затверджує Парламент, виходячи з співвідношення різних воєнних угруповань у світі, напрямків зовнішньої політики України.
|
|
|
Витрати на оборону в кожному бюджетному році визначається за встановленими нормами грошових видатків на різні потреби армії і флоту. Фінансування здійснюється за кошторисом Міністерства оборони України. У ньому визначаються видатки на оплату поставок озброєння, техніки, палива, продовольства, матеріальних засобів, виплату заробітної плати військовослужбовцям, грошового утримання рядовому і сержантському складу військ.
Крім того, в кошторисах передбачають витрати на забезпечення господарсько-побутового облаштування військ, фінансування капітального будівництва, ремонт зброї та побутової техніки.
Всі витрати здійснюються з державного бюджету. Міністерство оборони України складає зведений кошторис витрат і надає його Міністерству фінансів України для включення до бюджету. Міністерство фінансів України розглядає поданий кошторис щодо обгрунтування розрахунків, норм витрат. За необхідності в кошторис можуть вноситися корективи і уточнення.
У процесі виконання бюджету здійснюється контроль за витрачанням коштів з боку як Міністерства фінансів України, так і з боку фінансових служб у військових частинах під керівництвом Головного фінансового управління.
|
|
|
У сучасних умовах критерієм ефективності Збройних Сил є не кількісні показники, а якісні. Але якщо провести аналіз чисельності Збройних Сил на 1000 чоловік населення у порівнянні з постсоціалістичними країнами, враховуючи той фактор, що Україна є позаблоковою державою, можна зробити висновок, що наша армія не надто велика при існуванні реальних зовнішніх загроз. Так, кількість військовослужбовців Збройних Сил на 1000 чоловік населення у 1998 році в Україні була 6,8 чол., у Білорусії – 7,9 чол., Росії – 8,4 чол., Азербайджані – 8,6 чол., Румунії – 10 чол., Болгарії –12,2 чол., Хорватії – 12,3 чол., Вірменії – 15,9 чол.
Думка про те, що оборонні видатки в Україні надто великі, є хибною. Навіть якщо зовсім не передбачати коштів на оборону, то це не перекриє нестачі коштів державного бюджету, не зупинить падіння вітчизняного виробництва і життєвого рівня населення, а навпаки, призведе до погіршення економічного стану та розбалансування держави як системи. Крім того, держава не мала і немає на сьогодні ефективних механізмів запобігання спрямуванню асигнувань, передбачених для оборонних витрат на інші цілі. Не можна чітко визначити, як були використані дані ресурси, чи сприяли вони економічному зростанню, чи, навпаки, гальмували його. Отже, причина криється не у великих оборонних видатках, а в явищах і процесах.
|
|
|
Неадекватне скорочення оборонних видатків не дає можливості провести реформування Збройних Сил України, забезпечити соціальний захист військовослужбовців та членів їхніх сімей.
Подальше різке зменшення чисельності Збройних Сил України уже неможливе, оскільки тоді для забезпечення виконання завдань, поставлених перед Збройними Силами, необхідно буде замінити наявні види озброєння і воєнної техніки новітніми зразками, вирішити низку проблем щодо повного відновлення оперативної і бойової підготовки, заміни засобів зв¢язку, системи управління тощо.
Оборона належить до складних систем, тому зменшення оборонного бюджету до критичної межі може призвести не тільки до неконтрольованих процесів в оборонній сфері, а й до розбалансування державної системи в цілому. Насамперед слід визначити частку оборонного бюджету від загальної суми видатків державного бюджету. В Україні у 1999 році ці витрати становили 4,5 відсотка і були найменшими серед сусідніх держав та інших країн світу (у США – близько 18 відсотків федерального бюджету, в більшості європейських держав ця частка перевищувала 10 відсотків, у Росії – 19 відсотків).
ТЕМА 11
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 274; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!