Соціологічні теорії управління

У науковій літературі типово виділяти дві основні школи - "школа наукового менеджменту", засновником якої був американський інженер-підприємець Фредерік Тейлор (1856—1915) і "школа людських відносин", виникнення якої пов'язане з іменем американсько­го соціолога Елтпона Мейо (1880—1949).

Теорія наукового менеджменту.

Фредерік Тейлор був підприємцем-практиком, який шукав найбільш ефективних шля­хів підвищення продуктивності праці.

Він був переконаний, що управління підприємством може бути ефективним лише тоді, коли воно ґрунтуватиметься на наукових принципах.

Наукові методи праці, згідно з системою Тейлора, могли бути вироблені на основі спостереженьза діями найбільш кваліфікованих робітників.

Тейлор вважав, що по­трібно досконало вивчити весь виробничий процес і розділити його на окремі вузькоспеціалізовані операції.

Згодом — необхід­но провести хронометражусіх основних операцій.

Далі — робітників навчають усім трудовим прийомам і задають певну норму, яку вони зобов'яза­ні виконувати.

Тих, хто не може чи не хоче виконувати нор­му — звільняють.

Одночасно вводиться система оплати, яка за­охочуєвиконання та перевиконання визначених норм.

Розділивши роботу виконавців на складові частини, доручив контролювати кожну операцію окремому менеджеру, кожен із яких повністю відпо­відав за свій напрям роботи.

Нагляд за працею стає більш функ­ціональним. А робітники, таким чином, перетворюються тіль­ки в об'єкт управління, що мають право виявляти ініціативу лише в бік підвищення продуктивності праці, якщо хочуть отри­мати прибавку до зарплатні.

Запровадження системи Тейлора на американських підпри­ємствах на початку XX ст. стало причиною швидкого зростан­ня продуктивності та інтенсивності праці, але профспілки зустріли систему Тейлора не дуже привітно, вважаючи її "пото­гінною", такою, що призводить до значного посилення експлуа­тації робітників.

Найвідомішим прикладом втілення ідеї на автомобільних заводах Генрі Форда, який по-суті поєднав ідеї авторитарного наукового управління працею з технологією масового конвеєрного виробництва. Форд вважав, що будь-яку людину можна навчити досконало вико­нувати кілька нескладних стандартних операцій.

Наприкінці 20-х рр. XX ст. критика тейлоризму посилюєть­ся.

Ця критика приводить до появи "тео­рії людських відносин".

Теорія людських відносин.

Головна ідея теорії люд­ських відносин полягає у тому, що зростання продуктивності праці може бути досягнуте без суттєвого матеріально-технічно­го оновлення виробництва, а успіх трудової діяльності більшою мірою залежить від морально-психологічного клімату, який склався всередині трудового колективу, ніж від матеріально-речових умов.

На думку прихильників цієї концепції, працівникиє зага­лом пасивними, вони перебувають у моральній залежності від керівників, завдання яких полягає у тому, щоб схилити робіт­ників до співробітництва.

Мейо вважав, що прагнення до співро­бітництва є природним станом робітників і менеджерів, яке в реальних обставинах обмежене неправильно побудованими взаєминами між ними.

Завдання менеджера — так організува­ти внутрігрупову структуру, щоб задовольнити соціальні потре­би виконавців у спілкуванні, виховати у них відданість фірмі і спрямувати їхні особисті пристрасті у продуктивне русло.

Опір управлінню.

Працівники виробляють свої власні способи контролю над трудовим процесом, які не завжди відповідають інтере­сам менеджерів.

Серед способів опору менеджменту розрізня­ють колективні та індивідуальні санкції, активні та пасивні форми.

Серед активних форм колективних санкційнайпоширені­шими є:

- страйк — стихійна або організована колективна зупинка виробництва.

Страйк є найпоширенішою формою колективних санкцій.

Він може застосовуватися з найрізноманітніших при­водів: економічних, політичних, для привернення уваги гро­мадськості або державних органів до певних проблем.

- саботаж(від фр. — дерев'яний черевик, галь­мо) — спеціальний зрив роботи шляхом ухиляння від її вико­нання або шляхом спеціального поганого виконання цієї робо­ти, спеціального псування майна тощо;

- пікет — організована група людей, яка протестує у публіч­ному місці, зазвичай перед спорудами, у яких розміщені орга­ни влади чи офіси керівництва компаній.

Існують також пасивні форми колективного опору,най­більш відомою з яких є

- рестрикціонізм— колективне обме­ження норм виробітку при формальному дотриманні всіх ви­робничих вимог.

  Воно досягається завдяки зниженню інтен­сивності праці до рівня найменш продуктивних робітників, затягування перерв та створення "вимушених" простоїв.

 Ре­стрикціонізм ще інакше називають "італійським страйком".

Пасивні форми індивідуального опору— це форми, які не потребують особливої координації або попереднього плануван­ня.

Існують доволі ефективні форми боротьби, за допомогою яких підлеглі намагаються тиснути на адміністрацію, але при цьому уникають прямого і відкритого зіткнення з керівництвом.

До найпоширеніших можна віднести такі:

- Абсентеїзм - невихід з різних причин на роботу;

- використання частини робочого дня для "роботи для себе", в тому числі із використанням матеріалів та обладнання фірми;

- дрібні крадіжки на роботі;

- халатність, спеціально недбале ставлення до робочого об­ладнання;

- невиконання наказів при видимій покірності керівниц­тву;

- обман керівництва;

- гальмування нововведень;

- перекладання відповідальності;

- відмова навчати прийнятих на роботу нових працівників;

- халтура, неякісне виконання роботи;

- приписки — завищення обсягу виконаних робіт шляхом приписування тощо.

Як правило, ці реакції є захисними, а не наступаль­ними.

Кожен індивід повинен визначити своє місце щодо ринку праці: яку роботу виконувати, за яку оплату, і, зрештою, чи працювати взагалі.

Безробіття

Австрійська школа економіки (К. Менгер (1840—1921)та його послідовни­ки Е. Бем-Баверк (1851—1914)і Ф. Візер (1851—1926))переко­нує, що саме визначення безробіття як природного явища — неправильне тому, що без адміністративних і політичних обме­жень кожен може знайти роботу, оскільки на ринку завжди існує невикористаний потенціал природних ресурсів і факторів виробництва.

Необхідно тільки або знизити розмір вимог вина­городи за свою працю, або змінити професію, або змінити місце проживання.

У західних країнах із розвинутим ринком праці людина в середньому протягом життя змінює 5 професій, не кажучи вже про кількість переїздів.

Увесь післявоєнний час, приблизно до кінця 1970-х рр. країни Заходу намагалися тримати курс на гаранту­вання повної зайнятості населення.

Однак безробіття не вдава­лося ліквідувати повністю. Це зумовлювалося тим, що причи­ни безробіття коренилися не лише в економіці — безробіття зумовлювалося також соціальними факторами: професійними, віковими, расовими, етнічними тощо.

Безробіття— складний і неоднозначний феномен. Відповід­но до методології Міжнародної організації праці, безробітним вважається той, хто в цей момент не має роботи, шукає її і го­товий до неї приступити.

Серед безробітних можемо виділити різні групи, такі, на­приклад, як:

- "частково зайняті" — ті, що мають роботу, але зайняті неповний робочий час, а хотіли би бути зайняті пов­ністю;

- "напівбезробітні — ті, що не мають роботи, але в цей момент її не шукають або з певних причин тимчасово не готові розпочати роботу;

-  існує і така категорія безробітних, які не мають роботи, не шукають її і не хочуть виходити на роботу.

Адже праця — це не просто спосіб отримання заробітку.

Насправді — це засіб отримання цілої су­купності статусів, із якими пов'язане щоденне життя людини.

Виділяють такі головні форми безробіття:

v Фрикційне— пов'язане з пошуком або очікуванням робо­ти.

 Воно викликане тим, що деякі люди добровільно змінюють місце роботи, у зв'язку зі зміною професії чи місця проживан­ня, або внаслідок банкрутства фірми чи для того, щоб отрима­ти кращу посаду в іншій фірмі.

 Дехто (молодь) вперше шукає роботу, а хтось втратив сезонну роботу і перебуває в пошуках нової.

 Фрикційне безробіття вважається нормальним явищем у демократичній державі, де немає примусової праці і режиму обов'язкової прописки.

v Структурне безробіття пов'язане зі змінами в структурі попиту на працю у різних галузях та реґіонах.

У процесі техно­логічних перетворень попит на одні професії зменшується або припиняється, а на інші — зростає, змінюється географічний розподіл робочих місць.

Наприклад, внаслідок переходу Украї­ни від планової до ринкової економіки, припинили свою ді­яльність вітчизняні виробники багатьох видів машинобудівної та електротехнічної продукції.

Внаслідок цього зросла кількість безробітних, які раніше були зайняті у цих галузях.

v Циклічне безробіття зумовлюється економічним спадом.

Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зай­нятість скорочується, а безробіття зростає.

 Спад — це циклічне зниження ділової активності, внаслідок якого люди втрачають робочі місця, на той період поки знову не зросте попит і не відбу­деться пожвавлення ділової активності.

v Приховане безробіття виникає внаслідок того, що за умов економічної кризи, компанія не звільняє робітників, а переводить їх на скорочений режим робочого часу (неповний робочий тиждень або робочий день), або відправляють їх у вимушені неоплачувані відпустки.

Формально таких працівників не мож­на визнати безробітними, однак фактично вони є такими.

v Добровільне безробіття — це безробіття пов'язане з неба­жанням працювати.

Воно існує при наявності вільних робочих місць тому, що потенційного працівника не влаштовує рівень заробітної платні, або сам характер праці (важка, малоцікава, непрестижна праця).

v Вимушене безробіття виникає внаслідок відсутності сиро­вини, енергії, комплектуючих, що призводить до зупинки під­приємства.

---

Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 299; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

⇐ Предыдущая123Следующая ⇒

---

Мы поможем в написании ваших работ!