Рекомендації щодо деталювання. Параметри шорсткості.
Точність виготовлення деталі визначають не тільки дотримуванням її розмірів, але й дотримуванням форми і розміщення окремих поверхонь цієї деталі.
ГОСТ 2.308-79* встановлює правила нанесення на кресленнях виробів допусків форми і розміщення поверхонь та баз.
Терміни і визначення допусків форми і розміщення поверхонь та баз наведені в ГОСТ 24642-81, а їх числові значення - в ГОСТ 24643-81.
Неуказані допуски форми і розміщення поверхонь визначаються за ГОСТ 25069-81.
Номінальне розташування поверхні, осі або профілю визначається номінальним лінійними або кутовими розмірами між поверхнею, яка розглядається (прямою, профілем), та базою. Вірний вибір баз - необхідна умова створення роботоздатного виробу. Класифікація баз у машинобудуванні регламентована ГОСТ 21495-76. Базою називається поверхня або виконуюче ту ж саму функцію сполучення поверхонь, вісь, точка, яка належить заготовці або виробу і використовується для базування.
Комплект баз - сукупність двох або трьох баз, які утворюють систему координат, по відношенню до якої задається допуск розміщення або визначається відхилення розміщення елемента, що розглядається.
Проектуючи виріб, виділяють його основну складову частину (станину верстата, корпус гідро клапана тощо), встановлюючи для неї систему координат (як правило, прямокутну декартову, глобальну), яка є основною для виробу в цілому. Потім встановлюють систему координат і для інших складових частин виробу (як правило, теж складальних одиниць) з розмірами, які визначають їх положення в основній системі. Нарешті, для окремих деталей помічають “місцеві” (локальні) системи координат з розмірами, які визначають їх положення в складальній одиниці. Сукупність системи координат усіх трьох ступенів дозволяє точно визначити положення у виробі будь-якої складальної одиниці або деталі.
|
|
|
Ці координатні площини називаються конструкторськими базами. (Серед них можуть бути приховані бази у вигляді уявлюваної площини, осі або точки.)
Таким чином, конструкторською є база, яка використовується для визначення положення деталі або складальної одиниці у виробі (рис. 1, 2).
Рис.1
Рис. 2
В учбовій практиці при деталюванні з креслення загального вигляду частіше використовують технологічні бази, оскільки положення деталі у виробі не завжди може бути визначене з достатньою мірою точності.
Технологічна база використовується для визначення положення заготовки або виробу під час виготовлення і ремонту. Від правильного вибору цих баз залежать: фактична точність виконання розмірів, заданих кресленням; правильність взаємного розміщення поверхонь; міра складності і конструкція необхідних пристроїв, ріжучих і вимірювальних інструментів; продуктивність обробки.
|
|
|
В основі вибору технологічних баз лежать принципи суміщення і сталості баз. Принцип суміщення баз полягає в тому, що призначаючи технологічні бази для формоутворення окремих поверхонь або складання, за технологічні бази необхідно брати поверхні, які одночасно є конструкторськими та вимірювальними базами.
Принцип сталості баз полягає в тому, що в процесі розробки й реалізації технологічних процесів необхідно прагнути до використання одного й того самого комплекту технологічних баз на всіх операціях виготовлення виробу, не допускаючи його заміни.
Розглянемо застосування технологічних баз на прикладі простановки розмірів на кресленні деталі, виготовленої точінням (рис. 3).
За основну технологічну базу взятий лівий торець деталі. Розміри проставлені таким чином, щоб легко можна було простежити послідовність її виготовлення на токарному верстаті. Крім основної бази використані також допоміжні бази А, Б і В, які дозволяють простіше і точніше проконтролювати розміри на кресленні.
|
|
|
Відносно основної бази орієнтовані розміри k, l, l1, а відносно допоміжних баз: Б - розміри l2, l3; А - розмір k2 ; В - розмір k3.
Рис. 3
Обробляючи зовнішню поверхню деталі, її точуть спочатку за діаметром d5 на довжину l1, потім - за діаметром d2, на довжину l2. Проточку шириною l3 виконують різцем, у якого ріжуча кромка має таку ж ширину l3.
У процесі обробки внутрішньої поверхні деталі спочатку свердлять наскрізний отвір діаметром d4 , потім з однієї сторони деталь розточують за діаметром d5 на довжину k1. Різцем виконують проточку шириною k2 за діаметром d6. Іншу сторону деталі розточують усередині за діаметром d7, на довжину k3. Останніми операціями уточнюють загальну довжину деталі l і розточують дві фаски С х 45°.
Вимірювальна база використовується для визначення відносного положення заготовки або виробу і засобів вимірювання. Вимірювальною базою може бути і вісь обертання або вісь симетрії. Наприклад, допустимі величини похибок зубчастих коліс встановлені за ГОСТ 1643-72, виходячи з умови, що базою вимірювання є робоча вісь колеса. Однак у разі контролю зубчастих коліс приладами за базу для вимірювань береться інколи зовнішній циліндр заготовки або торець колеса.
|
|
|
Згідно з ГОСТ 2307-68 при виконанні робочих креслень деталей, які виготовляються литтям, штамповкою, куванням або прокаткою з наступною механічною обробкою частини поверхні деталі, показують не більше одного розміру за кожним координатним напрямком, який зв’язує поверхні, що механічно обробляються, з поверхнями без механічної обробки.
Реалізація цього правила можлива тільки при позначенні на навчальному кресленні шорсткості поверхні деталі.
Значний вплив на призначення вимірювальних баз справляє вибір засобів вимірювання та методів контролю. У свою чергу, методи і засоби вимірювання і контролю відрізняються для різних видів з’єднань (наприклад, конусних, гладких циліндричних, різьбових, зубчастих і черв’ячних тощо).
По відношенню до бази задається допуск розміщення або визначається відхилення розміщення елемента, який розглядається.
Наприклад, положення паза в деталі, зображеній на рис. 4,
Рис 4 .
визначається відхиленням d відносно площини симетрії, яка в даному випадку є базовою.
Під відхиленням форми розуміють відхилення форми дійсної поверхні або дійсного профілю від форми номінальної поверхні або номінального профілю, під відхиленням розміщення - відхилення дійсного розміщення елемента, що розглядається, від його номінального розміщення.
Допуск форми - найбільше допустиме значення відхилення форми. Допуск розміщення - границя, яка обмежує допустиме значення допусків форми і розміщення геометричних елементів. Розміри знаків, які визначають вид допуску, наведені на рис. 5.
Висота цифр, букв, знаків, які вносять у рамки, повинні дорівнювати розміру шрифту типу А (ГОСТ 2.304-81) розмірних чисел. Такий самий розмір має висота рівностороннього трикутника, який позначає базу. Рамку креслять суцільними тонкими лініями. Розміри позначень допусків у рамці наведені на рис. 5.
Рис. 5.
Рамку допуску з'єднують з контурною лінією або допоміжною виносною лінією елемента, до якого відноситься допуск (рис. 6).
| / / | 0,1 | А |
Рис.6
З’єднувальну лінію можна виконувати прямою або ламаною. При цьому її кінець зі стрілкою повинен бути зверненим до контурної /виносної/ лінії елемента, обмеженого допуском у напрямку вимірювання відхилення. Рамку, по можливості, креслять у горизонтальному напрямку (рис. 7).
Рис. 7.
Якщо допуск відноситься до осі /центру/ або площини симетрії, то кінець з’єднувальної лінії повинен співпадати з продовженням розмірної лінії відповідного елемента (рис. 8).
Якщо допуск відноситься до спільної осі або площини симетрії, то кінець з’єднувальної лінії може закінчуватися на осі (рис. 9).
а б
Рис. 8 .
Рис. 9.
У другій частині рамки перед числовим значенням допуску необхідно вписувати:
знак Æ, якщо кругове або циліндричне поле допуску вказано в діаметральному виразі (рис. 10, а);
знак R, якщо кругове або циліндричне поле допуску вказано в радіусному виразі (рис. 10, б);
знак Т, якщо поле допуску для симетричності, перетину осей, форми заданого профілю або поверхні позиційного допуску вказано в діаметральному виразі (рис. 10, в);
знак Т/2 для тих же полів допусків, що і для позначки Т, що допуск вказаний у радіусному виразі (рис. 10, г);
слово “сфера”, якщо поле допуску сферичне (рис. 10, д).
 |
в г д
Рис.10.
Якщо допуск відноситься тільки до обмеженої довжини елементу, то таку довжину нормованої ділянки вказують у міліметрах після числового значення допуску через розділову похилу лінію (рис. 11,а).
Аналогічно може бути задана нормована ділянка на площині (рис. 11, б).
| //
 Мы поможем в написании ваших работ! |