Релігія як соціальний інститут, її організаційні форми і функції
Соціологія релігії
• Що є предметом вивчення соціології релігії
• У чому полягають особливості релігії як соціального інституту
• Яким є релігійне середовище в сучасному українському суспільстві
• Які релігійні системи є домінуючими у сучасному світі
Предмет соціології релігії та історія и розвитку
Однією з найцікавіших галузей сучасної соціології безумовно є соціологія релігії, яка займається вивченням релігійного феномена крізь призму соціальних явищ.
Релігія є об'єктом дослідження багатьох наук, кожна з яких розглядає її під різним кутом зору. Серед таких наук, крім соціології, можна виділити філософію, історію, політологію, психологію, етнографію, культурологію.
Найперше релігія є об'єктом дослідження філософської системи знань як одна із первісних форм світогляду. Філософію цікавить особливе релігійне трактування буття, будови світу, природи і місця у ній людині. Досліджує філософія також зміст релігійного світогляду і процес генезису релігії.
Історію цікавить процес становлення та розвитку релігії, її історичні форми. Історична наука вивчає процес формування тої чи іншої релігії у контексті території її походження, розповсюдження конкретної релігійної системи та її вплив на політичні, економічні та соціально-культурні процеси.
Політологія вивчає релігію як вияв масової суспільної свідомості, що впливає на політичні процеси в державі, визначає відносини між суб'єктами і об'єктами політики. Політичні науки досліджують таким чином, функціонування різних релігійних інститутів (церква, релігійна община, секта) як суб'єктів політичної діяльності.
|
|
|
Психологічні науки вивчають вплив релігійних систем на психічні процеси, стани та явища як індивідуального так і масового характеру. Наприклад, психологія релігії досліджує вплив релігії на формування емоційного стану індивіда, вияву його волі, почуття нав'язливості та інших психічних станів.
Культурологія досліджує релігію як духовний феномен, як складову єдиної загальносвітової культури.
Зрозуміло, що соціологія як наука про соціальне досліджує релігію не як психічне, культурне чи духовне явище, а насамперед, як явище соціальне.
Отже можна констатувати, що об'єктом соціології релігії є дослідження релігії як соціального феномена, процесу виникнення, розвитку релігії, її місця у духовному житті суспільства.
Предметом даної галузі соціології є вивчення впливу релігії на соціальні процеси, взаємодії релігії і суспільства, духовного і соціального життя. Отож, вивчаючи ту чи іншу релігійну систему, соціологія релігії найменше переймається дослідженням її канонічного змісту, особливостями віросповідання, релігійного культу, релігійних традицій. Натомість вона вивчає релігію як організуюче начало, як форму суспільної свідомості і суспільної поведінки.
|
|
|
Таким чином, соціологія має справу з релігією як соціальним феноменом, тобто вона вивчає релігію, доступну для спостереження, опитування, інших емпіричних методів дослідження соціальної поведінки людини: як утворюються і функціонують релігійні інститути та групи, завдяки чому вони зберігаються чи перестають існувати, які відносини складаються між релігійними групами, чому між ними виникають конфлікти, що є основою ритуальних дій тощо. Для соціології релігійні вірування цікаві і важливі не самі по собі. На відміну від філософії, що вивчає питання істинності чи хибності релігійних постулатів, соціологію найперше цікавить те, як ці вірування поряд з релігійними організаціями впливають на поведінку людини.
Предметом соціології релігії може бути не тільки релігійна система в цілому, а окремі релігійні організації чи групи, адже вони є самостійним суб'єктом соціального життя і соціальної структури суспільства і неабияк впливають на свідомість і поведінку особистості.
|
|
|
Соціологія має також враховувати і те, що індивід може стати членом релігійної групи і не знаючи тих вірувань, яких вона дотримується. Релігійні інститути та організації можуть впливати на поведінку й поза віруваннями, навіть йти врозріз з ними, стимулюючи за тих чи інших обставин дії, що суперечать офіційному вченню, типовим прикладом чого може бути діяльність інквізиції у середні віки. Але це не означає що релігія є неусвідомленою дією. У її основі лежать певні соціальні регулятори — норми, цінності, вірування, сподівання і переваги, що надаються віруючими індивідами чи групами. Отже, важливим напрямком досліджень соціології релігії є вивчення мотивації релігійної поведінки людей.
Отже, релігія як предмет соціологічного аналізу являє собою сукупність певних структур і процесів, пов'язаних з функціонуванням її як соціального явища. Соціологія вивчає релігію як систему регуляторів соціальних зв'язків та відносин, зразків поведінки індивідів, що базуються на релігійній свідомості.
На основі вищесказаного можна зробити деякі узагальнення і дати визначення соціології релігії як відносно самостійної підсистеми соціологічного знання.
|
|
|
Соціологія релігії — галузь соціології, спеціальна соціологічна теорія, що вивчає релігію як соціальний феномен, процес її виникнення/розвитку, взаємозв'язок релігії з суспільством, соціальними інститутами і організаціями, вплив релігії на свідомість і поведінку індивідів.
Релігія займає особливе місце у культурній спадщині людства, її вплив на суспільство трактувався представниками різних наукових течій неоднозначно. В одних випадках вона вважалася ледве не панацеєю для всіх "земних (суспільних) хвороб", у інших розглядалася як "опіум для народу". Тому завдання сучасної соціології релігії є не тільки вивчення релігії як соціального інституту, а й дослідження його неупереджено. Це означає, що соціологічна наука прагне як найглибше дослідити сутність релігії як соціального феномена, і відкинувши догматизм, виявити реальні обриси впливу релігії на соціальні процеси, явища та соціальну структуру суспільства.
Як і кожна галузь соціологічних знань, соціологія релігії має власний категоріальний апарат. Серед основних категорій даної галузі соціології можна виділити такі як релігія, віра, релігійні відносини, релігійна свідомість, релігійна поведінка, релігійна діяльність, релігійні норми, релігійна психологія.
Соціологія релігії починає формуватися як наукова дисципліна приблизно з середини минулого століття. Проте свої витоки галузь бере ще з епохи Просвітництва. Саме тоді з'являється соціально-філософська критика феодальних відносин і церкви як соціального інституту з боку французьких матеріалістів К.-А. Гельвеція, П.Гольбаха, Д.Дідро. У їх розумінні Всесвіт безмежний і матеріальний і виник без втручання надприродних сил. Зокрема, Гольбах писав, що матерія — те, що діючи на органи чуття, викликає відчуття, а рух — спосіб існування матерії. Всесвіт же є неосяжним не завдяки Всевишньому, а завдяки єдності матерії і руху. У той же час релігія, на думку матеріалістів, є виключно соціальним явищем, яка дозволяє панівним верствам, зокрема дворянству і духовенству вводити в оману широкі маси населення. Фактично сакраментальною виступає у даному контексті фраза Вольтера, яка стосується панівних верств тогочасного суспільства — "Якби Бога не існувало, його слід би було вигадати". Така критика сприяла пробудженню зацікавленості до питань про соціальну зумовленість релігії та її роль у житті суспільства.
Одна з особливостей соціального розвитку західного суспільства у той час полягала у зростаючій складності і диференціації соціальних інститутів. У зв'язку з цим виникало питання про роль релігії у низці таких чинників, як економіка, сім'я, освіта, політика тощо, про взаємозв'язки з ними релігії і про єдність суспільства, яке розвивається шляхом зростаючої складності та диференціації. Особливої гостроти набуло питання про ставлення релігійної ідеології, тобто теології, до науки, в якій просвітники вбачали рушійну силу розвитку суспільства.
Одним з перших мислителів нового часу, який обґрунтував можливість розглядати релігію з позицій наукового мислення, був І.Кант (1724 - 1804). Він уперше відрізнив сутність релігійного знання від його практичного застосування. Релігія, як довів філософ, несе у собі не тільки синкретичне знання, а й практичне застосування, тобто здатність впливати на соціальні процеси в суспільстві. Людина, божественна від природи, разом з тим є й істотою природною, а віра у Бога є наслідком людської моральності. Тоді логічною є не побудова держави за волею Божою, яку вона згодом доносить людям, а навпаки, побудова її на моральних засадах суспільства. Держава ж повинна захищати не релігійний догматизм, а насамперед демократичні свободи, однією з яких і є свобода віросповідання.
Початок формування соціології релігії багато в чому став можливим завдяки полеміці між філософом-ідеалістом Г. Гегелем та яскравим релігійним критиком Л. Фейєрбахом.
Г. Гегель стаючи на захист абсолютистської прусської держави доводить, що держава має спиратись на релігійні засади, бо релігійний культ закладає основи державного порядку і підлеглості, покірливості. Державу він називає виявом Божої волі на Землі. Натомість Л. Фейєрбах виступив з різкою критикою релігії. Він доводить, що виникнення релігії не стало наслідком вияву Божої волі, а лише через пошук щастя людиною. Він пише, що людина прагне бути щасливою, а тому знаходить в релігії щастя, хоче бути досконалою — знаходить в релігії досконалість, хоче бути безсмертною — знаходить в релігії безсмертя. Тільки людина, доводить філософ, є початком і кінцем релігії, і починаючи з Бога, повертається до себе. Таким чином, Л. Фейєрбах пояснив джерела витоків релігійної свідомості.
Матеріалістичні ідеї Л. Фейєрбаха, що виявились у специфічному критичному ставленні до релігії, розвивали і теоретики марксизму. К. Маркс і Ф. Енгельс вважали, що релігія має суто соціальну природу і є явищем історичним. Релігія породжується виключно соціальними процесами, що протікають в суспільстві, насамперед економічними. Релігія, згідно марксизму, здійснює примусовий вплив на людей, як і будь-який інший соціальний інститут. К. Маркс уперше виділив компенсаторну функцію релігії, сутність якої полягає у розумінні індивідом того, що страждання у цьому світі не даремні, вони знайдуть реалізацію у майбутньому, у царствуванні поруч з Богом.
Створення підґрунтя для появи соціології релігії стало можливим завдяки теоретичним доробкам видатних класиків соціології — О. Конта та Г. Спенсера.
О. Конт вбачає сутність релігії у служінні благу людства, його єдності. Релігія, як вважав учений, зосереджує усі прагнення людської природи і керує політикою, філософією і мистецтвом. Релігія — невід'ємна складова історичного розвитку, була його основною детермінантою під час так званої теологічної стадії, що охоплювала первісну общину, рабовласництво і феодалізм. З переходом до позитивної стадії релігія втратила своє монопольне домінування в суспільстві, проте усе ж відіграє важливу роль як зв'язуючий фактор, що об'єднує усі соціальні інститути.
Г. Спенсер визначив релігію суто соціальним явищем і виділив її соціальні функції — підсилення сімейних зв'язків, управління поведінкою людей, посилення національної єдності, виправдання інституту власності. Так само, як і Конт, Спенсер вважав, що релігія виступає зв'язуючим елементом у взаємодії соціальних інститутів.
Фундаторами соціології релігії як наукової дисципліни вважаються Е. Дюркгейм і М. Вебер.
Е. Дюркгейм, як і більшість його сучасників, розглядає релігію як суто соціальне явище. Більше того, він перебільшував роль релігійної свідомості, ототожнюючи її з соціальною свідомістю. Так, ознакою релігійної свідомості є не віра у надприродні сили, а поділ усіх соціальних явищ на два типи — світські і священні.
Аналізуючи священні символи первісних релігій, Е. Дюркгейм дійшов висновку, що священність є втіленням колективних ідей. Тому призначення релігії те ж саме, що й права та моралі — забезпечення соціальної рівноваги і стабілізації суспільства. В сучасному суспільстві патріархальний принцип колективізму знайшов своє відображення у "релігії людяності", усвідомленні цінностей окремого індивіда. Як наслідок, учений виділяє дві функції релігії - консолідуючу, бо вона забезпечує соціальну згуртованість і стимулюючу, оскільки релігія здатна забезпечити соціальний прогрес.
М. Вебер вивчає головним чином світові релігії, що допускають порівняно високий рівень соціальної диференціації, значний інтелектуальний розвиток, появу особистості, наділеної ясною самосвідомістю.
М. Вебер класифікує релігії й на підставі їхнього різного відношення до світу. Так, для конфуціанства характерне прийняття світу; навпроти, запереченням і неприйняттям світу характеризується буддизм. Деякі релігії приймають світ на умовах його поліпшення й виправлення. Такими релігійними системами є іслам, християнство, зороастризм.
Таким чином, метод порівняння й класифікації, який використовує М. Вебер, вимагає постійного розрізнення, протиставлення феноменів релігійної свідомості. Підставою для цього в М. Вебера служать ідеальні типи, що виступають як раціональне, харизматичне й, нарешті, традиційне начала.
Під цими ідеальними типами розуміються цінності: 1) етика братньої любові (добро); 2) звільнений від цінностей і суто функціональний розум, тобто формальна раціональність; 3) стихійно-екстатичний початок, харизма, основа магічних релігій (ірраціональна, стихійна сила - краса).
Без сумніву, що ці три начала — ідеальні типи, які не зустрічаються, як правило, у чистому вигляді в емпіричній реальності. Однак немає сумніву й у тому, що вони являють собою базові цінності, які так само тяжіють одна до одної й протистоять одна одній, як і сконструйовані відповідно до них ідеальні типи. М. Вебер розглядає релігію як останню основу цінностей. При цьому примирення ворогуючих цінностей, за М. Вебером, неможливо: ніяке наукове мислення не в змозі знайти достатню підставу для переваги однієї групи цінностей над іншою. Таким чином, Вебер показав, наскільки духовні цінності можуть впливати на соціальні процеси. Таку точку зору він обстоює у своїй найвідомішій праці — "Протестантська етика і дух капіталізму", де вчений яскраво демонструє процес побудови капіталізму на основі релігійної етики протестантизму.
Так само, як і М. Вебер, функціональний аналіз у дослідженні релігії застосовував і англійський соціолог польського походження Б. Малиновський (1884 - 1942), котрий займався порівнянням релігії і магії. Релігію учений розглядав як дієвий засіб у подоланні соціальних криз.
Отже, праці О. Конта. Г. Спенсера, К. Маркса, Е. Дюркгейма, М. Вебера, Б. Малиновського та інших учених стали теоретичними засадами у царині соціології релігії. Подальший розвиток соціології релігії пішов шляхом намічених її родоначальниками підходів: релігія і стабільність суспільства, релігія і соціальні зміни, релігія і соціальний прогрес.
Релігія як соціальний інститут, її організаційні форми і функції
Релігія є складним соціальним явищем, що має розмаїття форм, культів, функцій, методів впливу на соціальне життя. Проте, якою б не була релігійна система, вона обов'язково має подібність з іншими у своїй суті, що полягає у вірі, необхідності дотримуватися релігійних обрядів віруючими, зв'язках із особистістю та суспільством в цілому.
Які ж характерні компоненти має кожна релігія, що робить подібність усіх релігійних систем? По-перше, це світоглядний компонент, що включає в себе низку постулатів, які потребують не доведення, а віри. По-друге, релігія являє собою систему ритуалів і обрядів, що становлять сутність релігійного культу. Таким чином, другий релігійний компонент — культовий. По-третє, будь-яка релігія становить собою сукупність правил поведінки (заповідей), котрих має дотримуватися віруюча людина. Це нормативний компонент. І, по четверте, це організаційний компонент, який передбачає об'єднання віруючих у громади, общини, секти, церкви.
Релігія — історично сформований комплекс вірувань, ритуалів, обрядів, символів, заповідей і норм поведінки, зумовлених вірою у надприродні сили, що проявляються у свідомості, стандартах поведінки, соціальних позиціях, релігійній діяльності осіб, що визнають свою приналежність до даної релігійної системи.
Таким чином, релігія завжди являє собою систему вірувань і духовних цінностей, а також практичних дій (культів, ритуалів, обрядів) які формують особливий релігійний світогляд та релігійну поведінку віруючої людини. Отже релігія є і соціальним явищем, оскільки пов'язана із особливою поведінкою та діяльністю людей, і соціальним інститутом, здатним організовувати соціальні суб'єкти, виконувати специфічні функції в суспільстві, і певною общиною людей з однаковими релігійними уявленнями.
Формуванню релігії як соціального явища сприяли ряд факторів — психологічні, гносеологічні і соціальні, причому вплив останніх виявився найбільш вагомим. Релігія як соціальний інститут функціонує на двох рівнях - ціннісно-нормативному і організаційному.
Ціннісно-нормативний рівень являє собою систему вірувань, обрядів, ритуалів, символів, заповідей, що фіксуються у священних текстів. Вони формують у віруючої людини систему уявлень про будову світу, детермінанти його розвитку, власне місце у природі та суспільстві. В результаті у людини формуються певні психічні чинники, пов'язані з релігійним світоглядом — емоції, переживання, цінності, ідеї, прагнення, бажання. Назовні ці психічні чинники виявляються в особливій релігійній поведінці особи, в етиці і культурі її відносин з іншими соціальними суб'єктами.
Організаційний рівень пов'язаний з утворенням релігійних організацій. Усі релігійні організації можна поділити натри групи — церкви, деномінації та секти.
Церква як правило є класичною організацією певної релігійної системи, має чітку внутрішньо-організаційну структуру, що включає духовенство (клір) і мирян, характеризується масовістю і тісно пов'язана з суспільством та діє всередині нього. Кліром вважаються особи, які присвятили своє життя релігійному культу, мають право організовувати і проводити його. У православній церкві клір поділяється на церковнослужителів, що не мають духовного сану і священнослужителів - осіб, що мають духовний сан (за рангами вони поділяються на дияконів, священників та архієреїв). Мирянами вважаються прості віруючі, що не можуть проводити релігійні обряди, проте мають право і повинні брати участь у них.
Церква виникає у процесі розвитку певного віровчення, має стабільні зв'язки з основними сферами суспільного життя та провідними соціальними інститутами — політикою, ідеологією, культурою тощо. Церква є універсальною організацією, оскільки до неї входять особи різних статей, вікових та статусних груп, вона задовольняє більшість основних запитів її учасників. Серед провідних церков в Україні можна виділити римо-католицьку, греко-католицьку, Українську православну церкву Московського патріархату, Українську православну церкву Київського патріархату та Українську автокефальну православну церкву.
Деномінацією вважається організація, яка підтримує соціальні зв'язки з суспільством і нормальні стосунки з церквою, проте не має такої широкої соціальної бази, як церква, чіткої внутрішньої структури, не поділяється на духовенство і мирян, згуртовує навколо себе незначні групи прихильників, котрих не задовольняють постулати ортодоксальної церкви. Деномінації виникають у результаті плюралізації провідних релігійних систем у суспільстві. Вони мусять конкурувати між собою, доводячи потенційним прихильникам правильність, істинність вчення, яке несе деномінація. Якщо церква вимагає безумовної відданості своїх прихильників, то деномінація намагається залучити якомога більше своїх послідовників, незалежно від чистоти їх вірувань. До основних протестантських деномінація України належать баптисти, адвентисти сьомого дня (суботники), євангелісти, свідки Єгови.
Секта — релігійна організація, яка відкидає будь-які зв'язки з суспільством і церквою. Вона як правило, виникає на фунті опозиції до офіційної церкви. Секти найчастіше характеризуються такими рисами як:
• сліпа віра послідовників у ідеали секти,
• самоізоляція та відокремленість від інших громад,
• протиставлення власного релігійного вчення усім іншим, що діють в суспільстві,
• визнання винятковості своєї релігійної системи, вибраності її Богом;
• принцип вождізму, що ґрунтується на беззаперечному визнанні авторитету керівників секти;
• відсутність чіткої розгалуженої внутрішньо-організаційної структури;
• протидія багатьом соціальним нормам, що діють у суспільстві;
• строга регламентованість усередині секти й винятково сувора дисципліна.
Сектантство часто розхитує підвалини не тільки релігійного, а й усього суспільного життя, оскільки, як було сказано, воно відкидає значену кількість соціальних норм. Усе це, примножене на сліпу віру послідовників і сувору дисципліну у виконанні рішень керівників секти, робить останні негативним явищем суспільного життя. Інколи секти поводять себе вкрай агресивно, загрожуючи суспільному порядку. Типовим прикладом може бути діяльність таких сект, як "сатаніти", "біле братство", "Аум Сенрікьо" у Японії. Вони є небезпечними тим, що глибоко проникають у психіку й свідомість індивіда, змушують його повністю підлаштувати власну поведінку під агресивні ідеали секти, вимагають сліпого поклоніння керівникам секти та беззастережного виконання їхніх наказів.
Віросповідання індивіда напряму пов'язано з його релігійною поведінкою, формами якої можна вважати поклоніння, ритуал і молитву.
Поклоніння визначає специфічне відношення віруючого до об'єкта віросповідання, що проявляється під час зв'язку віруючого і священика.
Ритуал — певна символічна або магічна дія, встановлена релігійним каноном за заздалегідь визначеним змістом і порядком, через яку віруючі прагнуть впливати на об'єкт поклоніння. Ритуал є необхідною складовою будь-якої релігії.
Молитва — звернення до об'єкта поклоніння у відповідності з текстом встановленого сакраментального змісту.
Необхідною умовою існування будь-якої релігії є її морально-духовні засади, що пов'язані насамперед з релігійною свідомістю і релігійною психологією.
Релігійна свідомість виражає певне відношення індивіда до об'єкта релігійного поклоніння, встановлює певний сакраментальний зв'язок між віруючим і надприродними силами, котрі віруючий вважає священними.
Релігійна свідомість впливає на вироблення у віруючого певних психічних чинників, які проявляються у його відношенні до об'єкта поклоніння, певних емоціях, почуттях, переконаннях, викликаних канонами релігії, до якої відносить себе віруючий.
Релігійна психологія — вироблення у індивідів психічних процесів під дією релігійних норм і канонів, суть яких полягає у возвишенні об'єктів поклоніння, формуванні певних очікувань і надій, пов'язаних з надприродними силами.
Релігія є соціальним явищем і соціальним інститутом, отже здатна виконувати специфічні соціальні функції серед яких можна виділити:
• ідеологічну, оскільки релігія здатна нести віруючим певні ідеї, внаслідок чого формує певну специфічну ідеологію, яка в окремі періоди здійснює неабиякий вплив на політичні, соціокультурні і духовні процеси; фактично стає суспільною державною ідеологією (наприклад, християнська ідеологія у період раннього Середньовіччя);
• інтегративну — релігія сприяє об'єднанню індивідів у різноманітні релігійні організації та групи;
• регулятивну, сутність якої визначається тим, що релігія здійснює соціальний контроль за поведінкою індивідів, що відносяться до даної релігійної системи, впливає на соціальні зв'язки та відносини між ними, регулює їхню діяльність;
• нормативну, що полягає у встановленні релігією певних соціальних норм, пов'язаних з релігійним культом, обрядами, цінностями і традиціями, що їх несе у собі певна релігійна система;
• психологічну, яка визначається тим, що релігія формує у індивіда певне психологічне ставлення до об'єкта поклоніння, виробляє у нього почуття і емоції пов'язані з надіями на надприродні сили;
• соціалізації — оскільки релігія здатна виробляти у індивіда певні риси характеру, формувати його особисті переконання, цінності, поведінку, бажання та прагнення;
• світоглядну, що полягає у виробленні певного релігійного світогляду, релігійної свідомості;
• комунікативну, що виявляється в процесі взаємного спілкуванні віруючих, виробленні особливих соціальних відносин між ними.
Останнім часом в Україні соціологія релігії розвивається досить швидкими темпами, що пов'язано з посиленням ролі релігії у суспільному житті.
Важливим фактором, котрий має враховувати сучасна українська соціологія є те, що здавна релігія була носієм традицій і звичаїв нашого народу. Навіть у ті роки, коли релігійність вважалась непрестижним і навіть чужим для суспільства явищем, вона зберегла своє значення як одного із провідних чинників впливу на соціальні процеси в суспільстві та соціальну свідомість багатьох громадян. Тому природно, що саме релігія, як чи не головний об'єкт переслідування у тоталітарні часи, відіграла важливу роль у національному відродженні України наприкінці 80-их — початку 90-их pp. минулого століття.
Змінилось і ставлення держави та громадської думки до релігії. Держава повернула українським церквам значну кількість культових споруд вилучених у них у часи панування атеїзму, а стаття 35 Конституції України проголошує свободу віросповідання, тобто можливість сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої релігії, незалежно від національної, релігійної, расової чи статевої приналежності громадян. Основний Закон Української держави також визначає, що церква і релігія відокремлені від держави, а школа - від церкви. Це означає, що держава не втручається у здійснювану в мажах закону діяльність релігійних організацій, а релігійні організації не виконують державних функцій. Жодна релігія не може бути визнана в Україні як загальнообов'язкова.
Подібні тенденції, що знайшли своє відображення у політичних і законотворчих процесах 80-90-их pp., сприяли швидкому зростанню релігійної свідомості, відродженні релігійних традицій і звичаїв, посиленню впливу релігії на соціокультурні процеси у суспільстві. Так, у 2000 p., підчас Великоднього привітання Президент України слушно зауважив, що християнські цінності відповідають національному характеру українців та їх світосприйняттю, найзаповітнішим настроям і сподіванням. Із цього джерела ми, як і наші предки, черпаємо мудрість, силу і наснагу.
Свобода віросповідання сприяла активізації усіх церков і інших релігійних організацій, в Україні постійно з'являються нові релігійні вірування і культи, формуються общини і секти нового типу, різко збільшилося видання релігійної літератури різного змісту. Разом з тим загострились і міжконфесійні відносини, в окремих випадках виникали й соціальні конфлікти на релігійному ґрунті. Особливо напруженими виявились стосунки між УПЦ Київського та Московського патріархатів.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 319; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!