Критерій творчості суб’єктів суміжних прав
Питання, що стосуються творчого характеру суб’єктів суміжних прав, вирізняються особливою актуальністю сьогодення. Обумовлюючи своє існування, свою самостійність, суміжні права мають і багато спільного з іншими інститутами права інтелектуальної власності, особливо з авторським правом.
В науковій літературі творчість розтлумачується різними авторами по-різному, і це не дивно. Такий термін можна застосувати майже до кожного поняття при його дослідженні. Разом з тим, вивчаючи проблему творчості, можна прийти до висновку, що особливих розбіжностей в характеристиці даного поняття немає і це безумовно позитивний результат, вони лише доповнюють один одного.
Основні наукові підходи до вивчення поняття творчості, опираючись на досвід філософії.
Творчість визначається як діяльність, що породжує дещо якісно нове і відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчість, специфічна для людини, так як завжди пов’язана з діяльністю “творця” – суб’єкта творчої діяльності. В самій природі відбувається процес розвитку, а не творчості Разом з тим творчість є певна зміна і самого суб’єкта, розвиток його духовних і фізичних можливостей.
Творча активність суб’єкта проявляється в тому, що людина надає предметам природи форму, яка відповідає його вимогам, робить можливим задоволення певних потреб. Творчість тим самим виступає як діалектичний процес взаємодії суб’єкта і об’єкта. Результат творчих відносин до природи – набуття нової якості, вона стає значима для людини, набуває ціннісних характеристик. Таке ж відношення можна застосувати і до права зі сторони суб’єкта, учасника певних правовідносин.
|
|
|
Обумовлено вважаючи, що не будь-яка діяльність є творчою, деякі дослідники, однак, приходять до висновків, що “там, де немає творчості, діяльність не має специфічного людського характеру”[12,с.72].В даному висловлюванні не тільки ігнорується той факт, що люди в повсякденному і суспільному житті створюють дещо нове, але й те, що беруть участь у процесах, що повторюються, в багатьох випадках детермінуються. Вони також нерідко шаблонно і догматично думають і діють. Необхідно розмежувати поняття “діяльність людини і творчість” (творча діяльність або елемент творчості в діяльності людей). Ці поняття хоча взаємопов’язані, але все ж таки не ідентичні.
Поряд з вузьким зустрічається і надто широке тлумачення поняття творчості. В нього, в даному випадку, включається і “творчість природи”. “Творчість – притаманна і неживій природі, і живій до моменту появи людини. Творчість – необхідна умова розвитку матерій, утворення її нових форм, разом з виникненням яких змінюються і самі форми творчості. Творчість людини – лише одна із таких форм”[16,с.47]. Про творчість, безумовно, може йти мова лише тоді, коли має місце розвиток (в знаннях, формах суспільного життя і т.д.). Тому деякі діалектичні категорії (“нове”, “скачок”, протиріччя, безперервність, “становлення” і інші) входять в методологічний інструментарій аналізу феномену творчості.
|
|
|
Умовою розвитку матерій є не творчість, як вважає Пономарьов Я.І., а внутрішня, притаманна їй властивість саморозвитку, активності, зміни. “Тільки, що стосується цих діалектичних моментів, можна говорити по відношенню до “матерії взагалі”, про схильність її до “творчості” як поява нових (більш високих) форм свого існування”[15, с.250]. Термін “творчість”, в даному випадку, слугує для вираження саморозвитку матерій лише як метафора. “Власне своє значення він набуває тільки в тлумаченні активної матерії на рівні соціальної реальності”[19,с.21], тому що суб’єкт творчості – це не матерія, як така (і тим більше не дух, світова воля, ідея), а її конкретна форма буття – соціум, людина. “Творчість – це вища і найбільш складна форма прояву відношень як обов’язкового компоненту свідомості”[18,с.95 ].
|
|
|
Отже, вищевказане дозволяє визначити вихідні позиції обговорення поняття творчості в його філософсько-правовому аспекті. На даному етапі дослідження, ці позиції можна сформулювати наступним чином: творчість – не загальний атрибут матерії, а лише феномен соціально-правового життя; творчість – особливий вид відносин і соціальних дій людини; творчість пов’язана з появою (відкриттям, винаходом, створенням) нового, суспільно значимого явища: творчість, як поєднання духовних і матеріально-практичних моментів в діях людей багатогранне і специфічне в своїх конкретних формах існування (наукове, соціальне, художнє, правотворчість і т.д.). Проаналізуємо деякі із висунутих тезисів.
Рух у майбутнє, до результату, реалізація самої діяльності можливі на основі обліку реально існуючих властивостей, тенденцій, закономірностей об’єкта, із яким суб’єкт взаємодіє, оскільки необхідним є пізнання цього об’єкта, тобто проникнення в його суть. Простого споглядання для осягнення сутності об’єкта недостатньо, необхідна напружена розумова діяльність, науковий аналіз. Дослідження, пошук являє собою складний інтелектуальний процес, що включає в себе постановку й рішення багатьох проблем.
|
|
|
Звичайно, наше відображення пошукової діяльності умовно, схематично. Так теоретичне пізнання може бути пов’язане з практикою не безпосередньо, а опосередковано. В даному випадку дослідження об’єкта йде відносно незалежно від перспектив практичного використання одержаного знання. Отже, мета дослідження – деяка нова теоретична концепція, яка виражає більш глибоку сутність явищ, що пізнаються.
Характер творчості і її зміст на кожному етапі різні. Для забезпечення реалізації творчості, звичайно, необхідно створити відповідні умови. “Творчість охоплює пізнавальну й практичну перетворюючу діяльність як цілісний процес і його окремі моменти – творчий пошук, відкриття і його матеріальне втілення”[19,с.149].
Звернемося до думок науковців, що присвятили свою діяльність дослідженню проблем творчості у цивільному праві. Враховуючи незаперечний факт того, що суміжні права близькі до авторських прав та формуються завдяки їм, та ту обставину, що недостатньо досліджено в галузі цивільного права інститут суміжних прав, важливо в даному аспекті розглянути деякі погляди стосовно з’ясування творчого характеру авторського права з тим, щоб визначити критерій для розмежування творчості авторських та суміжних прав.
Питання творчості в авторському праві відноситься також до мало вивчених явищ, особливо проблема “нового” як невід’ємного компоненту творчості. Саме визначення змісту “нового” у творі дасть нам змогу з’ясувати природу, співвідношення критерію творчості авторського права та суміжного права. Цей факт дозволить відокремити від авторського права або навпаки доповнити його певними явищами, що відображають його зміст або заперечують природу авторського права, і дозволимо собі зробити зауваження, таким чином “забруднюють” його, не відповідаючи його природному, правовому змісту, а лише входять в це поняття на основі постійної практики, наприклад, законодавчої і т.д. Проф. Богуславський М.М вважає, що “комплексний підхід до різних об’єктів творчості дозволяє проаналізувати можливість застосування загальних критеріїв (новизни, пріоритету), визначити проблеми нових об’єктів, що знаходяться на стиках існуючих правових інститутів, сприяти уточненню сфери дії авторського права”[6, с.168].
Аналізуючи вищевказані твердження стосовно визначення істотної новизни в авторському праві, вважаю, що саме зміст твору є характерною ознакою його самостійності. Нове у змісті робить новим взагалі твір. Елемент, що визначає істотну новизну у творі, може визначатись у співвідношенні відносно загального об’єму твору. Хоча таке співвідношення досі не визначалось. Бажано, звичайно, абсолютність новизни твору, несхожість його ні з чим іншим. Прояв у творі багатьох спільних, подібних елементів з іншим твором робить його близьким до плагіату.
Отже, творчий характер суміжних прав відображається у діяльності, яка породжує нову форму виразу творів літератури, мистецтва і відрізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю
Дата добавления: 2016-01-05; просмотров: 94; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!