Історія розвитку рекреаційної діяльності у зарубіжжі
Лекція №1
Соціально-культурні аспекти сфери фізичної рекреації.
План.
1. Тлумачення основних понять рекреації.
2. Історія розвитку рекреаційної діяльності у зарубіжжі.
3. Рекреація, як соціально-культурне явище, її різновиди і характеристики.
4. Заклади рекреаційно-оздоровчої діяльності.
5. Нормативно-правова база рекреаційно-оздоровчої діяльності.
Література
1. Дутчак М.В. Спорт для всіх в Україні: теорія та практика /М.В.Дутчак. – К.: Олімп. л-ра, 2009. – 279с.
2. Загальна Декларація прав людини (1948р.), Манільська декларація зі світового туризму (1980), “Хартія туризму” (1985р.), Програма “Порядок денний на 21-ше сторіччя” (1992р.), Конвенція з охорони біорізноманітності (1992р.), Закон України “Про туризм” (1995 р.),“Національна програма розвиткутуризму до 2005 року”, “Конституція України”, “Основи законодавства України про охорону здоров’я” (1992 року), Закон України “Про фізичну культуру і спорт” (2012 року), Земельний кодекс України (1995 р.), Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді України” (1993 р.), Закон “Про охорону навколишнього середовища” (1991 р.), Лісовий кодекс України (1994 р.), Закон “Про природно-заповідний фонд України” (1992 р.), “Правила проведення туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю України” (1999р.), “Правила проведення спортивних походів” та ін.
3. Організація та методика оздоровчої фізичної культури і рекреаційного туризму: Навчальний посібник / Жданова О.М., Тучак А.М., Поляковський В.І., Котова І.В. – Луцьк: Редакційно-видавничий відділ “Вежа” Державного університету імені Лесі Українки, 2000. –233 с.
|
|
|
4. Кіндрат В.К., Кіндрат Н.П., Чалій Л.В. Організація і методика спортивно-масової роботи в різних сферах фізкультурного руху: Навчально-методичний посібник.– Рівне: РВВ «СОМ-ЦЕНТР»,2014.- 375 с.
5. Круцевич Т.Ю., Безверхня Г.В. Рекреація у фізичній культурі різних груп населення: навч. посібник /Т.Ю.Крусевич, Г.В.Безверхня. – К.: Олімп. л-ра, 2010. – 248 с.
6. Круцевич Т.Ю. Історія розвитку фізичної рекреації: навч. Посіб. / Т.Ю.Круцевич, Н.Є. Ангелова, С.Б. Ангелов. – К. : Академвидав, 2013. – 160 с.
7. Фізична рекреація: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. фізичного виховання і спорту (автор. колектив за ред.. Євгена Приступи. – Л.:ЛДУФК, 2010. – 447 с.
Тлумачення основних понять в теорії рекреації
Рекреація (лат. Recreatio – відновлення сил, одужання) – добровільні заняття, пов’язані із задоволенням, відпочинком, відновленням фізичних і духовних сил після важкої праці, зняттям емоційної напруги та ін.; форма розваги та задоволення, засіб вільного проведення часу; відпочинок, відновлення сил людини, які були витрачені в процесі праці; будь-які види діяльності на дозвіллі, в яких люди беруть участь добровільно, отримуючи задоволення.
|
|
|
Відпочинок – стан повного або відносного спокою після роботи, який забезпечує відновлення сил і сприяє підвищенню працездатності людини: проведення певного часу без звичних занять, роботи, для відновлення сил; стан спокою або така діяльність, яка знімає втому і сприяє відновленню працездатності.
Фізична рекреація - це вид фізичної культури: використання фізичних вправ, а також їх видів у спрощених формах для активного відпочинку людей, отримання задоволення від цього процесу, розваг, зміни видів діяльності, залишення осторонь щоденних видів трудової, побутової, спортивної, військової діяльності (Курамшин, 2003).
До рекреативних форм належать фізкультурно-спортивні розваги, туристичні походи з нефорсованими навантаженнями, бані, заняття фізичними вправами, видами спорту тощо, що забезпечує здоров'я, повноцінний відпочинок, сприяє задоволенню потреб, пов'язаних зі змістовними розвагами.
Виокремлюють багато ознак, що становлять основний зміст фізичної рекреації:
• базується на руховій активності;
|
|
|
• як головний засіб використовують фізичні вправи;
• здійснюється у вільний чи спеціально визначений час;
• включає культурно-ціннісні аспекти;
• містить інтелектуальні, емоційні, фізичні компоненти;
• має переважно розважальний характер (гедоністичний);
• здійснюється на добровільних і самодіяльних засадах;
• має оптимізуючий вплив на організм людини;
• наявні певні рекреаційні послуги;
• здійснюється переважно в природних умовах;
• має визначену науково-методичну базу.
Результати фізичної рекреації мають такі значення: біологічне, соціологічне, психологічне, естетичне, освітньо-виховне, культурно-аксіологічне.
• БІОЛОГІЧНЕ — сприяє відновленню функцій організму після професійної праці, оптимізує стан здоров'я;
• СОЦІОЛОГІЧНЕ — сприяє інтеграції людей у соціальну спільність, засвоєнню соціального досвіду, культурних цінностей, адаптації до соціуму, самовизначенню в соціумі;
• ПСИХОЛОГІЧНЕ — формує емоційний стан, що виникає під впливом відчуття свободи, радості і внутрішнього задоволення, звільнення від напруження, стресу;
• ЕСТЕТИЧНЕ — формує позитивну реакцію від сприймання краси свого тіла, довкілля, можливості його ширшого пізнання;
|
|
|
• ОСВІТНЬО-ВИХОВНЕ — сприяє фізичному, інтелектуальному, мо
ральному, творчому розвитку особистості;
• КУЛЬТУРНО-АКСІОЛОГІЧНЕ — сприяє засвоєнню культурних цінностей, створенню нових особистісно-суспільних цінностей.
Рекреаційно-оздоровча діяльність (РОД ) – це діяльність у вільний час, спрямована на відновлення та розвиток фізичних, психічних і духовних сил людини при умові отримання задоволення.
Суб’єктом і об’єктом РОД є людина, яка сама здійснює цю діяльність та перебуває під впливом інших людей (фахівців рекреаційної сфери).
Рекреаційна активність людини відповідає її потребам та інтересам, традиціям рідної культури, поведінковим та оцінним стандартам найближчого соціального оточення.
Рекреаційний ефект виявляється в тому, що людина відчуває бадьорість і задоволення від відпочинку, оскільки її організм досяг необхідного рівня енергообміну з середовищем внаслідок фізіологічного і психологічного оздоровлення, досягнення душевної рівноваги.
Метою рекреаційно-оздоровчої діяльності (РОД) є подальше вдосконалення фізичного розвитку, зміцнення здоров’я людини, підтримання працездатності, покращення трудової адаптації, зниження кількості захворювань й продовження активного довголіття населення.
Результат РОД – досягнення високого рівня фізичного стану, соціального і духовного здоров’я, необхідного для повноцінного життя за допомогою культурного дозвілля.
Культурне дозвілля - це доцільно організована і змістовно наповнена активність великих груп людей або конкретної людини у вільний час, яка розвивається на основі людської потреби в зміні характеру діяльності, а також з метою рекреації і соціально-культурного розвитку.
Виокремлюють наступні види дозвілля:
· Культурно-мистецький (знайомство з творами мистецтва, історичними пам’ятками тощо);
· Освітньо-розвиваючий (навчання у вільний від роботи час, участь у роботі гуртків, відвідування просвітницьких заходів та ін.);
· Природно-рекреаційний (перебування на природі, спілкування з домашніми тваринами, спостереження за дикими тваринами тощо);
· Спортивно-видовищний (безпосередні заняття спортом і спостереження за спортивними змаганнями);
· Самодіяльно-любительський (хобі, самодіяльне заняття художньою творчістю);
· Розважальний та видовищний;
· Народні ігри, спортивні заняття та ігри на свіжому повітрі, плавання у відкритому водоймищі, баня та ін.;
· Любительські заняття на природі: похід, риболовля, мисливство тощо;
· Культурно-мистецький туризм (історичний, музейний туризм, відвідування кінофестивалів, театрально-видовищних заходів і тд.
Види дозвілля залежать від рекреаційного потенціалу – це властивості природних і суспільних об'єктів, які можуть використовуватись або використовуються для цілей оздоровлення чи відновлення, поповнення, розширення, накопичення духовних і фізичних сил людини у вільний від основного виду діяльності час.
Рекреаційна галузь - галузь господарства, пов'язана із освоєнням рекреаційних ресурсів, створенням рекреаційних об'єктів, галузь невиробничої сфери щодо надання рекреаційних послуг.
Рекреаційна індустрія – сукупність готелів й інших засобів розміщення, засобів транспорту, об’єктів громадського харчування, об’єктів і засобів розваг, об’єктів пізнавального, ділового, оздоровчого, спортивного й іншого призначення, а також організацій, що надають екскурсійні послуги та послуги гідів-перекладачів.
Інфраструктура рекреаційної індустрії складається з таких установ та організацій:
- туристичні фірми та агентства;
- установи, які надають послуги, пов’язані з розміщенням;
- транспортні організації;
- інформаційні та рекламні служби;
- підприємства з виготовлення товарів, сувенірів;
- магазини та установи громадського харчування;
- страхові кампанії;
- установи атракції та розваг;
- об’єкти активного відпочинку (спортивні споруди, пункти прокату, спортивний інвентар, траси, стежки та ін.).
Рекреаційна індустрія має солідну матеріально-технічну базу, яка забезпечує зайнятість великої кількості людей і взаємодіє з багатьма галузями економічного комплексу.
Рекреаційні ресурси – все те, що необхідне для повноцінного функціонування і розвитку рекреаційної сфери (галузі). Є природні рекреаційні ресурси, історико-культурні та соціально-економічні.
До природних ресурсів відносять фактори, речовини, властивості компонентів природного середовища, які мають сприятливі кількісні та якісні параметри для організації краєзнавчо-туристичної діяльності й використовуються або можуть бути використані для відпочинку, туризму, лікування й оздоровлення. До них належать мальовничі ландшафти, лікувальні кліматичні властивості, ліси, поверхневі води, лікувальні речовини, а також рекреаційні властивості гірських, пердгірських та рівнинних ландшафтів, заповідних природоохоронних територій.
Природні ресурси можна поділити за особливостями використання на дві групи:
- цiльові (виключно рекреацiйні);
- багатоцiльові.
З точки зору змiсту i характеру корисностi, згiдно природно-економiчною класифiкацiєю, яка розроблена А.А. Мiнцем, всi рекреаційні ресурси умовно подiляють на три групи:
- курортологiчнi або лікувальні (бальнеологічні, грязеві та кліматичні);
- загально-оздоровчi та рекреацiйнi (ресурси комплексного (клiматичнi, воднi) використання);
- духовно-культурологiчнi (ландшафти, памятки історії та культури. Це ресурси, освоєння яких в нерекреацiйних цiлях знижує або виключає можливiсть їх використання для вiдпочинку, туризму).
Рекреаційна діяльність - система заходів, явищ і відносин, яка повязана із наданням рекреаційних послуг.
Реалізація рекреаційних потреб - поведінка людей, спрямована на відтворення своїх сил, розвиток особистості.
Рекреаційний процес - процес відтворення, реабілітації, відпочинку, оздоровлення, розвитку рекреантів.
Рекреаційне районування – поділ території на певні одиниці, які відрізняються спеціалізацією рекреаційного обслуговування, структурою рекреаційних ресурсів і напрямами їх освоєння та охорони.
Рекреаційний регіон – територіальна рекреаційна система, до складу якої входять підсистеми тривалого та короткочасного відпочинку, санаторно-курортного лікування і туризму, управління, обслуговування, транспорту.
Дозвілля - синонім поняття "вільний час" - частина поза робочого часу, яка залишається у людини (групи, суспільства) після вирахування різних невід'ємних необхідних витрат. Цей час розподіляється людиною за власним бажанням.
Відпочинок – це сукупність дій, які забезпечують його ефективність за такими функціями: ліквідація відчуття втоми, можливість розважитись, покращення стану здоров’я, можливість духовного збагачення.
Потреба відпочинку визначається розвитком духовних і фізичних здібностей людини, відновленням її виробничо-кваліфікаційного та психофізіологічного потенціалів. Виробничо-кваліфікаційний потенціал характеризується об'ємом загальних і спеціальних знань, трудових навичок і вмінь працівника; психофізіологічний - здібностями працівника, станом його здоров'я, типом нервової системи, тривалістю та тому подібним; особистісний - соціальною зрілістю працівника, його інтересами..
Рекреанти - особи, що перебувають у рекреаційній сфері та споживають рекреаційно-оздоровчі послуги.
Рекреаційна стежка – прокладається в місцях, які приваблюють своїми живописам, природними пам’ятками. Приблизна довжина від 5 до 25 км. Призначаються для самостійних подорожей рекреантів. Забезпечуються стежки інформаційними засобами: вказівниками, плакатами чи буклетами з детальним описом маршруту.
Теренкур – метод лікування та оздоровлення дозованою ходьбою. Застосовується в курортології.
Історія розвитку рекреаційної діяльності у зарубіжжі
Точну дату зародження фізичної рекреації як компоненту фізичної культури, назвати не можливо, так само, як не можливо назвати точну дату виникнення фізичної культури або мистецтва.
Спеціальна література, присвячена питанням історії рекреації, пояснює її виникнення прагненням мешканців міст задовольнити свою природню потребу у рухах, а її витоки відносить до періоду міст-держав стародавнього світу.
Ритм життя маси працівників у промислових центрах XIX ст. диктувався темпом машинної праці, а дрібних торговців та власників невеличких підприємств - безжалісною конкурентною боротьбою. Урбанізація міст призводила до перенаселення, виникнення значної кількості житлових кварталів із вузькими, без сонячного світла вуличками. Сади та парки, що знаходились у приватній власності, були не доступні для всіх. У містах проживала значна кількість колишніх мешканців сільської місцевості, що звикли до простору, народних ігор та змагань просто неба. Це було однією з причин виникнення рекреаційної діяльності.
З іншого боку, причини виникнення були пов'язані із позитивними поглядами заможної буржуазії на значення ігор та спорту для здоров'я. Іншими причинами можна назвати:
• вихід у цей період шкільної фізкультури за межи гімнастичних залів
• появу потреби у позитивних емоціях, яку могли задовольнити ігри
• розвиток охорони здоров'я
• профілактику злочинності підлітків
• бажання підтримати необхідні фізичні кондиції новобранців
• забезпечення відновлення фізичних та духовних сил,
Рекреаційний рух здійснювався у формі безпосередніх контактів особистого та групового характеру (організація прогулянок, утворення сумісних пляжей, веслувальні походи, велосипедні прогулянки наприкінці тижня, періодичні ігрові змагання тощо).
У зазначений період в рекреаційному русі діяли організації різних типів, зокрема: релігійні, напіввійськові, муніципальні (територіальні) та фабричні. Вони значно відрізнялись одна від одної за сферою та характером діяльності.
Релігійні організації. Серед них значну прихильність до рекреаційного аспекту фізичної культури проявляли Асоціації молодих християн. Вони вбачали рекреацію засобом більш ефективного розповсюдження релігійних доктрин та релігійного виховання. Асоціація утворювала навколо своїх соборів та шкіл спортивні ігрові майданчики, парки для відпочинку, включалась в організацію програм проведення різноманітних заходів просто неба. Місіонери отримували базову підготовку викладачів фізкультури і спортивних керівників.
Асоціація за допомогою, перш за все американських, англійських та німецьких офіційних кол, вже у перші роки нового століття охопила мережею своїх організацій весь світ. У досить широке коло їх діяльності входило не тільки будівництво майданчиків для ігор, але й розповсюдження ігрових видів спорту.
Католицькі організації також залучались до розповсюдження рекреаційного руху. Церква забезпечувала свої молодіжні осередки шахами, майданчиками для ігор в кеглі, а також засобами для різноманітних ігор просто неба. Вона прагнула зосередити у своїх руках керівництво спортивними об'єднаннями та гуртками.
З метою координації розрізнених зусиль по активізації рекреаційного руху у 1911 р. було утворено Міжнародний союз католицьких організацій фізичної культури із центром в Римі.
Напіввійськові молодіжні організації. Разом із діяльністю релігійних організацій, робились спроби організувати позашкільний фізкультурний рух, який забезпечував би військову підготовку та тренування у період між закінченням школи та військовою службою. Окремі спроби утворення таких організацій мали місце у різних країнах, одначе Англія досягла тут найбільшого успіху. Найбільш успішним виявилось утворення інспектором кавалерії колоніальних військ Робертом Баден-Паулем руху бойскаутів. У ході військових дій проти бурів Баден-Пауль організував з дітей англійських колонізаторів ефективно діючі групи розвідників. На базі цього досвіду він утворив систему випробувань та бойскаутських "законів", яка не тільки відповідала інтересам англійського правлячого класу, а задовольняла потреби підростаючого покоління. За кілька років рух бойскаутів розповсюдився по цілому світу, оскільки в його основу було покладено засади добровільності, товариської співпраці, взаємодопомоги, задоволення. Особливої популярності рух набув у США, Канаді, Угорщині, Чехії, Польщі.
В Австрії, Німеччині, Швейцарії поряд із бойскаутизмом, широкого розповсюдження набув рух, що мав назву "Перелітний птах".
Е.Спрангер назвав участь у діяльності зазначених організації "фантастичним стилем життя, що поєднує в собі фізичну радість, романтизм, любов до природи, поезії, музики дружбу та духовну спорідненість". У цих організаціях у молоді були умови для самовираження та самовдосконалення.
Територіальні і заводські організації. Перші акції з організації міських та районних майданчиків для ігор, парків та клубів для відпочинку були здійснені в Англії.
У школах пролетарських кварталів Лондона та інших промислових міст наприкінці 70-х років XIX ст. з'явилися філантропи, активісти так званого руху "соціальний квартал". Вони після навчання виводили учнів на прогулянки, на майданчики для ігор. Пізніше їх діяльність розповсюдилась на робітничі гуртожитки.
У 1887 р. відкрилися перші рекреаційні клуби в Нью-Йорку.
Одним із родоначальників організованого рекреаційного руху в США вважається лікар Лютер Гулік (1865-1918). Він відстоював та розповсюджував думку, що за допомогою ігор на свіжому повітрі можна не тільки зміцнювати здоров'я, але й здійснювати виховний вплив.
У справі розробки форм рекреаційної діяльності міжнародного значення набула діяльність викладача університету поляка Хенріка Йордана (1842-1907) на ділянці площею 8га. утворив у Кракові взірцевий ігровий майданчик. Під впливом його діяльності виникли так звані "Йорданські сади", де кожний, незалежно від віку і статі, міг знайти можливості занять іграми та гімнастикою, купанням, участю у змаганнях. У відповідності до правил, соціальні інструктори допомагали тим, хто відвідував майданчик, слідкували за порядком та використанням спортивного інвентарю.
В рамках рекреаційного руху німецькі, британські, французькі, італійські, американські концерни створювали фірмові спортивні об'єднання. Окрім рекреаційних організацій, що утворювались на релігійних та військових засадах, виникали "промислові" рекреаційні осередки. Прикладом виникнення перших таких організацій може служити Англія. Там було популярним твердження про те, що за допомогою рекреаційних заходів можна попередити різноманітні захворювання, а також репрезентувати підприємства, створювати їм імідж, рекламу. Це стало поштовхом для розгляду рекреації як окремої, самостійної форми діяльності.
У період розвитку капіталізму, буржуазія всіляко заохочувала прагнення робочого класу до активного відпочинку розуміючи, що він - запорука подальшої плідної, продуктивної праці, а також засіб зниження незадоволеності її важкими умовами, засіб встановлення "дружніх" стосунків між господарями та працівниками. Зазначені фактори стали поштовхом до виникнення різноманітних релігійних, напіввійськових, робітничих, заводських рекреаційних організацій.
Перші спроби об'єднати рекреаційні організації в асоціації мали місце у СІЛА. Наслідком цього стало утворення в 1885р. Американської асоціації відновлення здоров'я та фізичного виховання, у 1906 р. - Американської асоціації ігор на майданчиках та Національної рекреаційної асоціації. У 1925 році в Італії біла створена організація "Діяльність після роботи", у 1935 році біла утворена Центральна рада фізичної рекреації Англії.
Організацією рекреаційної діяльності на місцях займались: у Германії - Центральна комісія сприяння іграм молоді та дорослих; в Данії - Національна комісія сприяння іграм школярів; в Швейцарії - Швейцарське товариство ігор та екскурсій, у Польщі - Комісія молодіжних ігор та розваг. Вони проводили публічні диспути, орендували порожні земельні ділянки, знайомили наглядачів парків та їх відвідувачів із найпростішими іграми та розвагами. Наприкінці XIX - на початку XX ст. періодична преса вищезгаданих країн розглядала рекреаційний рух, нарівні із гімнастикою та іншими видами спорту, як самостійну форму діяльності, У період між двома світовими війнами рекреаційна діяльність у зарубіжжі отримала додаткових стимулів. Саме в цей час проводив свої дослідження та практичні спроби інтенсифікації праці американський інженер Фредерік Вінслов Тейлор (1856-1915рр.). Він прагнув до автоматичного виконання робочих рухів працівниками та скорочення часу проведення виробничих операцій.
Всі зазначені вище фактори сприяли активізації рекреаційного руху на виробництві та чисельності рекреаційних організацій. Одначе цей період, на відміну від попереднього, характеризується підвищеною увагою до таких форм, що давали змогу впливати на вільний час не тільки вузького кола службовців, а також їх рідних та близьких.
У зарубіжних країнах продовжується утворення рекреаційних об'єднань. У 1935р., в Англії було утворено Центральну раду фізичної рекреації, яка намагалась вирішити проблеми вільного часу та пов'язати їх з фізичним вихованням. Вона мала вплив на виробничі та релігійні рекреаційні організації країни.
Серед позашкільних рекреаційних організацій активізувалась роль молодіжних, пов'язаних з військовою підготовкою. Бойскаутський рух, що існував раніше, отримав нові риси. Він передбачав не тільки фізичне загартування, а й світоглядний вплив. .Пізніше окремі організації відіграли негативну роль, опинившись в руках тих сил, що втягнули людство у ІІ світову війну.
У повоєнні роки значно зросла кількість рекреаційних організацій у Скандинавських країнах.
Таким чином, можна стверджувати, що рекреація була і залишається невід'ємною частиною життя людей у різні історичні періоди.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 27; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!