Гігієна як наука, її головні завдання. Гігієна фізичної культури і спорту як навчальна дисципліна.
ЛЕКЦІЯ № 1-2
Тема: ВСТУП У ГІГІЄНУ, ЇЇ ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ.
ГІГІЄНА ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ – ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА. ГІГІЄНА ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА (ПОВІТРЯ, ВОДИ, ҐРУНТУ).
План
1. Історія розвитку гігієни.
2. Гігієна – як наука та її завдання. Гігієна фізичної культури і спорту як навчальна дисципліна.
3. Методи досліджень у гігієні.
4. Гігієна повітряного середовища:
А) Будова атмосфери.
Б) Фізичні властивості повітря та їх гігієнічна характеристика.
В) Хімічний склад повітря та його гігієнічна характеристика.
Г) Клімат, його вплив на здоров’я
5. Гігієна води та ґрунту.
А) Значення води для життєдіяльності людини.
Б) Очищення та знезараження води.
В) Гігієна ґрунту та очищення населених пунктів.
Література
1. Гончарук Е.И. Общая гигиена. – К.: Вища школа, 1991. – 384 с.
2. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології. – К.: Здоров’я, 1999. – 694 с.
3. Лаптєв А.П., Полиевский С.А. Гигиена: Учеб. для ин-ов и техникумов физ. культуры). М.: ФиС, 1990. – 368 с.
4. Мізюк М.І. Гігієна: Підручник. – К.: Здоров’я, 2002. – 288 с.
5. Пушкар М.П. Основи гігієни. – К.: Олімпійська література, 2004. – 92 с.
Історія розвитку гігієни.
Гігієна походить від грецького слова „higieinos”, що означає „здоровий”.
За визначенням Пушкаря М.І. (2004) гігієна - галузь медицини, що розробляє і впроваджує методи запобігання захворюванням, вивчає вплив різних чинників зовнішнього середовищам на здоров’я людини, її працездатність та тривалість життя. Мізюк М.І. (2002) подає наступне визначення: гігієна – галузь медичних знань, наука про збереження та зміцнення суспільного та індивідуального здоровя шляхом здійснення профілактичних заходів.
|
|
|
Як і інші науки, гігієна своїм корінням сягає в глибоку давнину. Античний період характеризується розвитком гігієни первісних людей. В умовах первісного ладу людина намагалась знайти і застосувати знаряддя для трудової діяльності, роздобути їжу, облаштувати своє житло, захистити себе одягом від впливу несприятливих зовнішніх умов. Зародки гігієни зводились до того, що людина, використовуючи свій життєвий досвід, застосовувала можливі гігієнічні заходи, спрямовані на охорону води, грунту, харчових продуктів, житла з метою охорони здоров’я. Ці заходи сьогодні розцінюються як санітарні і тому цей період розвитку гігієни ми називаємо емпіричною гігієноюна відміну від пізнішої експериментальної наукової гігієни,що розвинулась лише у XX ст. в епоху розвитку нових соціально-економічних відносин. У ІV–І тисячолітті до Різдва Христового у Єгипті, Індії, Китаї гігієна являла собою систему практичних правил, які проявлялися в побутових навичках і релігійних приписах. Ці правила стосувалися захисту ґрунту від забруднення, вибору і будівництва джерел водопостачання, можливості вживання різних харчових продуктів, додержання чистоти тіла. Носіями медичних знань були в основному священики, які мали великий вплив на населення.
|
|
|
Велику роль у розвитку гігієни відіграв славетний лікар Стародавньої Греції Гіппократ. Про актуальність його праць свідчать назви трактатів: „Про повітря, воду та грунт”, „Про здоровий спосіб життя”. Стародавній Рим не тільки запозичив досягнення Греції в галузі гігієни і санітарно-технічних споруд, але й розвинув їх далі. Функціонували знамениті римські лазні-спортзали, каналізація, здійснювався контроль за якістю харчових продуктів. У період раннього середньовіччя центр медичної науки перемістився в країни Сходу. Особливо значний внесок у медичну науку зробив видатний лікар Абу Алі Ібн Сіна (Авіценна), 980-1037 рр. Він написав п’ятитомний „Канон лікарської науки”, присвятивши деякі розділи гігієні: „Про хороше повітря”, „Про якості води”, „Про збереження здоров’я”.
|
|
|
Високою для свого часу санітарною культурою відзначалася і Київська Русь: наявність парових лазень, використання з метою дезинфекції сірки, техніка бальзамування. Онучці Володимира Мономаха Євпраксії (ХІІ ст.) належить медичний трактат із 29 розділів, зокрема „Про спосіб життя в різні пори року”, „Про їжу, питво, сон і спокій”, „Про баню”.
Початок епохи Відродження стимулював розвиток медичної науки й гігієни у західній Європі. Знаменитою віхою в історії гігієни стала праця італійського лікаря Бернардіно Рамаціні (1633-1714) „Про хвороби ремісників”, якою започатковано систематизований опис й оцінку умов праці робітників 52 професій та професійних захворювань. Наступний розвиток і диференціація гігієни як самостійної науки тісно пов’язані з промисловою революцією, природничо-науковими відкриттями VIII-XX ст. У цей час зародився науково-експериментальний період розвитку гігієни та санітарії. Перший підручник з гігієни, у якому поряд із інформацією, здобутою на ґрунті спостережень, наводилися дані фізико-хімічних і бактеріологічних аналізів, було написано у 60-х роках 19 ст. в Англії Е.А. Парксом. Велике значення у формуванні науково-експериментальної гігієни належить німецькому вченому Максу Петенкофену (1818-1901) і його учням. Найважливішим досягненням М. Петенкофена є розробка та впровадження в гігієну об’єктивних методів досліджень чинників навколишнього середовища з метою їх гігієнічної оцінки. Його названо засновником сучасної наукової гігієни, її науково-експериментального періоду розвитку.
|
|
|
Розвиток гігієни на території сучасної України пов'язаний з розвитком гігієни в Росії, Австро-Угорщині та Польщі, які володіли в певні періоди частинами території України. У 60-70-ті роки 19 ст. відбувалася діяльність видатних лікарів-клініцистів: М. Мудрова, Г. Захар’їна, М. Пирогова. І. Горбачовського, Є.Озаркевича, В. Суботіна.
У 1946 р. на першій Генеральній Асамблеї ООН створено нову міжнародну організацію з охорони здоров'я — ВООЗ, яка здійснює і координує працю з питань епідемічних захворювань, санітарної статистики, видання спеціальних журналів, монографій, проводить міжнародні конгреси лікарів, здійснює багато видів іншої діяльності.
Гігієна як наука, її головні завдання. Гігієна фізичної культури і спорту як навчальна дисципліна.
Головними завданням гігієни є: вивчення впливу природних та соціальних чинників на організм людини; розробка та впровадження у життя санітарно-гігієнічних норм та правил, заходів, спрямованих на профілактику захворювань, зміцнення здоров’я людей; оздоровлення навколишнього середовища та охорона природи в цілому.
Предметом вивчення гігієни є здоров’я людини та навколишнє середовище. Зміст гігієни визначається переліком її основних галузей: лікувальна гігієна, радіаційна гігієна, комунальна гігієна, авіаційна, гігієна праці та відпочинку, гігієна залізничного транспорту, гігієна дітей та підлітків, гігієна людей похилого віку, гігієна лікувально-профілактичних заходів, гігієна харчування, гігієна фізичної культури і спорту тощо.
Гігієна фізичної культури і спорту вивчає вплив різних факторів оточуючого середовища та соціальних умов на організм фізкультурників і спортсменів. Основні завдання гігієни фізичної культури і спорту полягають у тому, щоб: вивчати вплив різних факторів зовнішнього середовища та соціальних умов на стан здоров’я і працездатність фізкультурників та спортсменів; науково обґрунтовувати і розробляти гігієнічні нормативи, правила та заходи щодо створення оптимальних умов для фізичного виховання та спортивного тренування; науково обґрунтовувати і розробляти нормативи, правила та заходи щодо використання гігієнічних засобів і природніх факторів для зміцнення здоров’я, підвищення працездатності та росту спортивних досягнень.
При вирішенні вказаних завдань гігієна фізичної культури і спорту спирається на дані загальної гігієни та профільних гігієнічних дисциплін, широко використовує теорію фізичного виховання, спортивну медицину, фізіологію спорту та інші науки.
Гігієна фізичної культури і спорту як навчальна дисципліна належить до числа провідних предметів у фізкультурних навчальних закладах. Курс гігієни фізичної культури і спорту озброює студентів гігієнічними знаннями і практичними навичками щодо формування здорового способу життя, застосування різних гігієнічних засобів і природних факторів у процесі фізичного виховання, фізкультурно-масової роботи і спортивного вдосконалення.
Спеціалістами розроблена і введена в практику система гігієнічного забезпечення підготовки спортсменів. Вона має визначену структуру і складається з наступних основних елементів: добового режиму, особистої гігієни, загартування, раціонального збалансованого харчування; засобів відновлення; спеціалізованих комплексів гігієнічних засобів при підготовці спортсменів в складних кліматичних та інших умовах.
Знання та практичні вміння в галузі гігієни фізичної культури і спорту дозволяють фізкультурним кадрам включитися у вирішення важливих завдань щодо формування здорового способу життя.
Методи досліджень у гігієні
Для розв’язання поставлених завдань гігієна використовує різні методи дослідження. За допомогою методу санітарно-гігієнічного обстеження вивчають та описують санітарний стан різних об’єктів – підприємств, шкіл, їдалень, стадіонів тощо. Для кваліфікованої гігієнічної оцінки лише цього методу недостатньо і тому це потребує використання додаткових методів. Фізичні методи дають змогу визначити параметри різних чинників оточуючого середовища: температуру, вологість, атмосферний тиск, освітленість, рівень радіоактивного опромінення, шуму, вібрації з використанням відповідної вимірювальної апаратури. Хімічні методи використовують для визначення хімічного складу повітря, води, харчових продуктів, впливу хімічних речовин на організм людини в умовах виробництва та побуту. До фізико-хімічних методів належать визначення фізичних і хімічних параметрів за допомогою полярографії, хроматографії, калориметрії, спектрографії. Біологічні методи використовують при необхідності проведення пробних досліджень на тваринах. До біологічних методів дослідження належать мікробіологічні, мікологічні, гельмінтологічні, вірусологічні методи. О рганолептичні методи засновані на сприйнятті органами відчуття. За допомогою аналізаторів можна визначити зовнішній вигляд, колір, запах, смак і консистенцію об'єкта. Ці методи найчастіше застосовують під час оцінки харчових продуктів та визначення якості питної води. Санітарно-статистичними методами оцінюють вплив соціально-економічних, екологічних та інших чинників на стан здоров’я населення. При цьому найчастіше вивчають показники фізичного розвитку, демографічні показники у вигляді народжуваності, смертності, середньої тривалості життя, а також показники захворюваності. Бактеріологічні методи в гігієнічних дослідженнях дають змогу визначити бактеріологічну забрудненість повітря, води, харчових продуктів, одягу, взуття, спортивного інвентарю. Експериментальними методами вивчають вплив окремих чинників або їх груп на організм людей та тварин. За допомогою цих методів можна дати гігієнічну оцінку устаткуванню, токсичним речовинам, одягу тощо. Фізіологічні методи широко використовують при вивченні впливу чинників зовнішнього середовища на стан здоров’я та працездатність людини. З їх допомогою можна виявити різні функціональні зміни у центральній нервовій системі, серцево-судинній, дихальній, травній, м’язовій та інших системах організму людей за різних умов праці та життя. Клінічні методи в гігієнічних дослідженнях дають інформацію про зміни у стані здоров’я та працездатності під впливом різних чинників. Це допомагає своєчасно виявити ранні ознаки хвороби й вжити відповідних заходів. Е підеміологічний метод дозволяє вивчати здоров'я населення, що перебуває під впливом різноманітних ендогенних та екзогенних чинників. Математичні санітарно-статистичні методи – це методи кореляційного, регресивного, дисперсійного, факторного аналізів тощо. Ці методи необхідні для спеціальної обробки результатів досліджень з метою кількісної характеристики стану здоров’я, а також для кількісного визначення залежності зміни здоров’я людини від впливу навколишнього середовища.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 24; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!