Класифікація фінансових посередників
Особливої уваги заслуговує класифікація фінансового посередництва. Щодо цього питання нема єдиної точки зору ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літературі. У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи:
• банки;
• небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи називають ще спеціалізованими фінансово-кредитними установами, чи парабанками.
В американській літературі фінансових посередників заведено поділяти на три групи:
• депозитні інституції;
• договірні ощадні інституції;
• інвестиційні посередники.
Такий різнобій у класифікації фінансового посередництва зумовлюється двома обставинами: відсутністю однозначного трактування самого поняття "банк" та відсутністю загальновизнаних критеріїв класифікації всіх посередників. В європейському законодавстві банк трактується значно ширше, ніж в американському. Тому деякі з інституцій, які за європейським законодавством належать до спеціалізованих банків, наприклад інвестиційні банки, за американським законодавством не є такими і в літературі їх відносять до спеціалізованих небанківських інституцій (інвестиційних посередників).
Тому більш правомірним є класифікація всіх фінансових посередників за одним критерієм – участю їх у формуванні пропозиції грошей. За цим критерієм вони поділяються на:
• банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей;
|
|
|
• небанківські фінансові посередники (фінансово-кредитні установи), які такої здатності не мають.
Усередині кожної з цих груп посередники можуть класифікуватися на види за іншими критеріями. На рис. 4 показаний розподіл фінансових посередників за функціональною класифікацією. Проте, їх можна розділити й за іншими ознаками:
1. За юридичним статусом фінансові посередники діляться на юридичних і фізичних осіб.
2. За територіальною ознакою бувають місцеві, регіональні, державні, міжнародні фінансові посередники.
3. За організаційною формою – акціонерні товариства (закриті й відкриті), товариства з обмеженою відповідальністю, приватні підприємства, спеціалізовані відділи або філії інших підприємств тощо.
4. За відповідністю чинному законодавству – легальні (фінансові посередники, що зареєстровані і діють в рамках існуючого законодавства), напівлегальні (підприємства, які зареєстровані згідно до чинного законодавства, але виконують певні операції, цим законодавством не передбачені) і нелегальні (фірми і особи, що здійснюють посередницьку діяльність поза законом).
Рис. 4. Класифікація фінансових посередників за функціональною ознакою
|
|
|
5. За типом винагороди – фінансові посередники, що одержують дохід у вигляді різниці відсотків на вхідні й вихідні фінансові потоки (або різниці курсів цінних паперів, валют тощо), та фінансові посередники, які працюють за фіксовану винагороду (наприклад, у вигляді комісійних).
6. За типом спілкування з клієнтами – фінансові посередники, що взаємодіють безпосередньо особисто з клієнтом (так би мовити, в режимі «оффлайн»), та фінансові посередники, які спілкуються з клієнтурою за допомогою електронних засобів зв'язку (Інтернет, мобільний і телебанкінг, Інтернет-трейдинг, онлайн-брокери, он лайн-консультанти тощо).
| Бланк И.А. Основы инвестиционного менеджмента. – К.: Эльга-Н, Ника-Центр. – Т.1. – 2001. – 536 с. (Раздел 2, Глава 5, §5.3-5.4) | |
| Зимовець В.В., Зубик С.П., Фінансове посередництво: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2004. – 288 с. (Розділ 1, §1.1-1.2; Розділ 2, §2.1.2) | |
| Ходаківська В.П., Данілов О.Д. Ринок фінансових послуг: Навчальний посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 501 с. (Тема 4, §4.1-4.3) |
Дата добавления: 2020-12-12; просмотров: 74; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!