Фінансове забезпечення відтворювального процесу

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 4

У фінансовій системі існують два методи фінансового впливу на соціально-економічний розвиток: фінансове забезпечення і фінансове регулювання. Установлення пріоритетності того чи іншого методу лежить в основі визначення напрямів фінансової політики держави. Чим вищий рівень розвитку суспільства й економіки, тим більшою є роль фінансового регулювання.

Фінансове забезпечення реалізується на основі відповідної системи фінансування, яке може здійснюватись у трьох формах:

- самофінансування;

- кредитування;

- зовнішнє фінансування.

Різні форми фінансового забезпечення використовуються на практиці одночасно через установлення оптимального для даного етапу розвитку суспільства співвідношення між ними.

Самофінансування являє собою забезпечення потреб простого і розширеного відтворення виробництва за рахунок власних коштів юридичних і фізичних осіб. Це вихідна форма фінансового забезпечення. Без наявності певних власних коштів розпочати будь-яку діяльність неможливо. Самофінансування дуже тісно пов’язане з використанням кредитів. Адже ці запозичені кошти потрібно повернути за рахунок власних доходів. У зв’язку з цим треба чітко розрізняти самофінансування як принцип організації і як форму фінансового забезпечення.

Основою самофінансування як форми фінансового забезпечення є власний капітал. Залежно від форми власності він може бути індивідуальним (приватним) чи колективним (пайовим або акціонерним).

Найпоширенішим у сучасних умовах є акціонерний капітал. Водночас особливості його формування і використання ведуть до того, що в ньому проявляються як ознаки самофінансування, так і певні ознаки кредитування. Оскільки акціонери є співвласниками підприємств, то очевидними є ознаки самофінансування. Але через те, що реальні права управління власністю перебувають у власника контрольного пакета акцій, то решта акціонерів певною мірою є позичальниками відносно до нього.

Кредитування як форма фінансового забезпечення полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів. Якщо самофінансування — це вихідна форма фінансового забезпечення, то кредитування, особливо в умовах ринкової економіки, є головною, провідною формою. Воно ґрунтується на принципах поворотності, терміновості, платності й матеріального забезпечення кредитів.

Головна перевага такої системи фінансового забезпечення полягає в тому, що вона сприяє максимально ефективному використанню наявних у суспільстві ресурсів на основі прискорення їх кругообігу. Збільшення питомої ваги власних ресурсів, навпаки, уповільнює кругообіг ресурсів, а тому й уповільнює темпи соціально-економічного розвитку.

Кредитування — надзвичайно дійова форма фінансового забезпечення. По-перше, досягається значна економія суспільного капіталу за рахунок використання одних і тих самих ресурсів різними суб’єктами підприємницької діяльності. По-друге, установлені принципи кредитування вимагають ефективного господарювання.

Третя форма фінансового забезпечення — зовнішнє фінансування. Воно полягає у виділенні коштів певним суб’єктам на безповоротній і безоплатній основі. Це може бути:

- державне фінансування з бюджету чи державних фондів цільового призначення;

- надходження коштів від громадських та доброчинних фондів і організацій даної країни та з-за кордону;

- гранти від міжнародних організацій тощо.

В умовах ринкової економіки ця форма є підпорядкованою відносно самофінансування і кредитування. Основним її видом є бюджетні асигнування. Слід зазначити, що завжди були і будуть такі сфери діяльності, що потребують державного фінансування. Передусім це ті сфери, що є непривабливими для приватного бізнесу або мають надзвичайну суспільну вагу. Однак за певних умов бюджетні асигнування можуть бути головним джерелом асигнувань в економіку на основі кейнсіанської теорії бюджетного мультиплікатора. Такі умови виникають тоді, коли практично неможливо використати інші форми фінансового забезпечення, насамперед у період фінансової кризи.

У процесі реалізації фінансової політики держава може впливати на соціально-економічний розвиток через усі три форми фінансового забезпечення. Але можливості такого впливу і механізми його реалізації при використанні кожної з цих форм суттєво різняться. Так, бюджетні асигнування є формою прямого впливу держави – це засіб, що безпосередньо перебуває в її руках. На процеси кредитування держава може впливати досить відчутно, але тільки опосередковано. Самофінансування забезпечує права власника самостійно визначати напрями використання коштів. Однак ступінь самофінансування залежить як від обсягу власних ресурсів суб’єктів господарювання, так і від рівня оподаткування підприємницької діяльності.

Сутність реалізації фінансової політики за допомогою бюджетних асигнувань полягає у визначенні напрямів, обсягів і форм фінансування окремих суб’єктів, галузей, регіонів. Оптимізація розподілу бюджетних коштів з позицій забезпечення як вирішення пріоритетних завдань, так і досягнення збалансованого розвитку економіки та соціальної сфери становить сутність бюджетної політики держави. Можливості цієї політики визначаються рівнем та обсягами бюджетної централізації ВВП — чим вони вищі, тим більший фінансовий потенціал держави. Однак тут виникає протиріччя між інтересами держави та юридичних і фізичних осіб, адже чим вищий рівень бюджетної централізації ВВП, тим нижчий рівень самофінансування як провідної і висхідної форми фінансового забезпечення.

Реалізація фінансової політики, у якій переважають засади самофінансування, здійснюється насамперед за допомогою податкової політики. В її основі лежить визначення оптимального рівня оподаткування виходячи з необхідності забезпечення підприємств достатніми для їх діяльності і розвитку коштами та забезпечення держави достатніми доходами. Механізм цієї політики ґрунтується на встановленні певних ставок податків, використання пільг для окремих підприємств, галузей, регіонів тощо.

Установлення пріоритетності інтересів підприємств чи держави визначає переважаючу роль інструментів податкової чи бюджетної політики. Адже головне у реалізації того чи іншого завдання — це повне забезпечення його необхідними коштами. Вони можуть бути сформовані самим підприємством за умови поміркованого оподаткування його доходів або надані з бюджету, коли власних доходів не вистачає унаслідок високого рівня їх вилучення в бюджет.

На перший погляд, для фінансового забезпечення не має значення, за рахунок чого будуть вирішуватися конкретні завдання. Врешті-решт величина доходів, сформованих у суспільстві на основі певного обсягу ВВП, є незмінною, незалежно від того, як вони розподіляються і перерозподіляються. Однак з погляду ефективності фінансової політики самофінансування є значно дієвішою формою, ніж бюджетні асигнування. Підприємство завжди намагається зберегти та ефективно використати власні фінансові ресурси і доходи. Бюджетні ж асигнування, як безоплатні ресурси, мають менш ефективний вплив і тому повинні використовуватися для збалансування тих перекосів, які неможливо виправити за допомогою інших форм.

Можливості використання державою у своїй фінансовій політиці кредитування обмежені. Комерційні банки самостійно визначають, на яких умовах вони надаватимуть позики. Водночас держава засобами грошово-кредитної політики може впливати на функціонування кредитного ринку. Основним інструментом впливу є регулювання вартості запозичень через облікову ставку центрального банку. Крім того, держава може регулювати обсяги кредитних ресурсів через механізми обов’язкових резервних вимог, які встановлюються для комерційних банків, та за допомогою операцій з цінними паперами на відкритому ринку. Деколи держава може виділяти кошти комерційним банкам на цільове кредитування окремих суб’єктів чи заходів.

Поняття фінансової системи

Фінансова система держави є відображенням форм і методів конкретного використання фінансів в економіці. Вона існує відповідно до існуючої моделі економіки країни та значною мірою визначається нею. Так, у державі тоталітарного типу фінансова система є спрощеною і дещо примітивною. Не всі її ланки достатньо розвинені.

У державах із ринковою економікою фінансові системи досягають своєї завершеності, однак у розрізі деяких держав можуть суттєво відрізнятися. У країнах із перехідною економікою фінансові системи характеризуються тим, що окремі їхні ланки перебувають на стадії формування. Це торкається насамперед фінансового ринку, державного боргу, страхових фондів тощо.

Фінансові системи держав можуть відрізнятися за своєю структурою, але у всіх є загальна ознака — це різні фонди фінансових ресурсів, які різняться за методами мобілізації та напрямками використання, але тісно пов'язані між собою, мають вплив на економічні процеси в державі, а також на формування й використання фондів фінансових ресурсів у розрізі окремих ланок.

Фінансова система — це сукупність фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, нефінансового сектора економіки (господарських суб'єктів), окремих фінансових інститутів і населення (домогосподарств) для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних та соціальних потреб.

Фінансова система притаманна кожній державі незалежно від рівня економічного розвитку. Типи фінансової системи наведені на рис.3.3.

Рис. 3.3. Типи фінансових систем у світі

Фінансову систему розглядають за:

1) внутрішньою побудовою (це сукупність відносно відокремлених взаємозв’язаних фінансових відносин, які відображають специфічні форми та методи розподілу та перерозподілу ВВП);

2) організаційною структурою (це сукупність фінансових органів та інститутів, які здійснюють управління грошовими потоками).

Фінансова система базується на таких принципах:

- розподіл фінансових ресурсів на централізовані та децентралізовані;

- самостійність (кожна ланка фінансової системи має свої джерела формування доходів та напрями їх використання);

- єдність (всі ланки фінансової системи поєднані між собою через систему фінансових відносин, які виникають з приводу формування, розподілу та використання фінансових ресурсів);

- функціональне призначення ланок фінансової системи (в кожній ланці фінансової системи вирішуються певні завдання специфічними методами, існують відповідні фонди грошових коштів і апарат управління);

- адміністративно-територіальнийрозподіл фінансових ресурсів.

У будь-якій країні фінансова система складається з підсистем:

1. Державні фінанси — це зосереджені в розпорядженні держави грошові фонди і відповідний механізм їх формування та використання. Їхні сучасні поняття і зміст пов'язані з фундаментальними основами соціально-економічного устрою, середовищем функціонування. Вони призначені обслуговувати виконання покладених на державу функцій. До складу державних фінансів входять державний бюджет, пенсійний фонд, державний фонд сприяння зайнятості населення, соціальне страхування, державний кредит, фонд соціального захисту населення тощо.

Варто відмітити, що по-перше, завдяки державним фінансам держава виступає в ролі виробника і постачальника суспільних товарів та послуг, які ринок надати в принципі неспроможний. Це, в свою чергу, зумовлено розподілом обмежених виробничих чинників між державним і приватним секторами. По-друге, державні фінанси коригують розподіл доходів і майна. Певна їх частка використовується на трансфертні витрати, що попереджує соціально небажані результати функціонування ринку, особливо щодо дітей і людей похилого віку, хворих, інвалідів, малозабезпечених. По суті, їх можна розглядати як джерело соціального споживання, гарант суспільної гармонії. По-третє, державні фінанси спрямовуються на заходи щодо антиінфляційної стабілізації цін, підтримки високого рівня зайнятості, забезпечення соціально-економічного зростання. Це дає підстави визнавати за ними роль своєрідного регулятора макроекономічних коливань.

2. Фінанси підприємств визначають як сукупність грошових ресурсів, що забезпечують процес відтворення на підприємстві, форм і методів їх утворення та витрачання. До них належать фінанси різноманітних господарських систем на рівні мікроекономіки (об'єднань, кооперативів, асоціацій, корпорацій тощо). У первинній виробничій структурі вони набувають форм основного, оборотного капіталу і прибутку, амортизаційних відрахувань. Фінанси підприємств є базовою підсистемою, оскільки завдяки їм створюється внутрішній національний продукт, при розподілі якого формуються фінанси держави і фінанси населення.

3. Фінанси населення функціонують у вигляді фондів, що формуються у громадян з їхніх доходів, отриманих за рахунок трудової, господарської, підприємницької та іншої діяльності або у спадщину. Йдеться не про всі гроші, що є у розпорядженні людини, а лише про ті, що надаються в кредит іншій фізичній особі, вкладені у цінні папери або якусь справу, що приносить певний доход. Зрозуміло, що ці грошові фонди використовуються для примноження особистої власності та добробуту.

Особливість фінансів підприємств і фінансів населення полягає в тому, що вони є джерелом ресурсів для державних фінансів і саме на них спрямовані мобілізаційні механізми: податкова система, система страхових і пенсійних відрахувань, рентні, митні та інші платежі. Діє і зворотний зв'язок, коли централізовані державні фінансові ресурси певною мірою повертаються підприємствам і населенню у вигляді капіталовкладень, субсидій, дотацій і витрат соціального характеру.

Внутрішня побудова фінансової системи складається з:

1) сфер (узагальнена за певною ознакою сукупність фінансових відносин)

2) ланок (відособлена за певною ознакою частина фінансових відносин)

Виділяють чотири основні сфери фінансової системи:

- рівень мікроекономіки – фінанси суб’єктів господарювання (відображає рух грошових коштів підприємства);

- рівень макроекономіки – державні фінанси (характеризує діяльність держави);

- рівень світового господарства – міжнародні фінанси (відображає перерозподільчі відносини та централізацію ресурсів на світовому рівні);

- сферазабезпечення – фінансовий ринок (охоплює кругооборот фінансових ресурсів як специфічного товару).

Можна стверджувати, що кожна ланка фінансової системи є самостійним її елементом, проте ця самостійність відносна всередині єдиного цілісного.

Фінансові системи мають певні характерні риси в контексті функціонування їхніх ланок:

- кожна ланка фінансових систем має властиві їй методи мобілізації коштів для створення фондів фінансових ресурсів та свої напрямки й методи їх використання;

- між ланками фінансової системи існують тісний взаємозв'язок і взаємна обумовленість, кожна ланка може успішно функціонувати лише при досконалості й ефективності системи в цілому;

- кожна ланка фінансової системи є відносно самостійною, має власну специфічну сферу застосування;

- фінансова система держави досягає найбільшої ефективності лише тоді, коли відлагоджена та законодавчо закріплена діяльність кожної її ланки;

- залежно від факторів, що впливають на організацію фінансів, насамперед на формування й використання фондів фінансових ресурсів, кожна ланка фінансових систем може поділятися на менші підрозділи.

Поділ фінансової системи на окремі ланки — явище об'єктивне, зумовлене потребами економічного розвитку. Структура фінансової системи — динамічна і не може розглядатися в статичному вигляді. У процесі економічного розвитку вона може доповнюватися або деякі її ланки можуть відмирати.

Структура фінансової системи може бути розглянута на прикладі фінансової системи України. Її можна представити за схемою, поданою
на рис. 3.4.

Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. Основними ланками державних фінансів України є:

1. Бюджетна система. Її структура визначається Конституцією України та Бюджетним кодексом і залежить від форм державного устрою.

2. Цільові фонди держави призначені для фінансування певних потреб і видатків держави, які мають особливе значення для економічного і соціального розвитку суспільства. Специфіка цільових фондів полягає у їх цільовому призначенні та чітко визначених джерелах формування.

3. Державний кредит характеризує відносини, при яких держава виступає позичальником, а кредиторами — юридичні й фізичні особи цієї та інших країн, уряди інших країн, міжнародні організації та фінансові інститути.

Фінанси державного сектора економіки відображають відносини, що характеризують грошові потоки на підприємстві й відображають процеси формування, розподілу і перерозподілу його доходів.

Чільне місце у фінансовій системі посідають фінанси нефінансового сектора економіки, тобто фінанси суб’єктів господарювання. Вони обслуговують створення ВВП як основного джерела фінансових ресурсів.

Виходячи із способів фінансового забезпечення своєї діяльності, розрізняють такі методи господарювання:

1) комерційний розрахунок. Передбачає відшкодування всіх витрат і отримання прибутку. Комерційні підприємства є основними платниками податків до бюджету.

2) неприбуткова діяльність. Через систему бюджетного перерозподілу забезпечується фінансування установ невиробничої сфери за рахунок частини вилученої вартості з підприємств, що здійснюють свою діяльність у галузях матеріального виробництва. На принципах неприбутковості працюють, як правило, комунальні підприємства й установи соціального забезпечення. Вони передбачають як власні, так і бюджетні джерела фінансування наданих послуг.

3) кошторисне (бюджетне) фінансування. Для бюджетних організацій найголовнішою формою фінансування є бюджетні асигнування, що виділяються з відповідного бюджету на підставі планового документа — кошторису.

Сфера міжнародних фінансів відображає:

1) рівень світового господарства;

2) обмінні та перерозподільні відносини на світовому рівні;

3) діяльність на цьому рівні як національних суб'єктів господарювання, так і держави.

Рис. 3.4. Фінансова система України

Міжнародні розрахунки характеризують рух вартості між окремими країнами. Вони базуються на валютному регулюванні, яке полягає у встановлені курсу валют.

Фінанси міжнародних організацій характеризують формування і використання фондів фінансових ресурсів цих організацій. Суб’єкти і характер цих взаємовідносин визначаються статутом тієї чи іншої організації.

Міжнародні фінансові інститути надають фінансову допомогу окремим країнам. Вони здійснюють міжнародний перерозподіл фінансових ресурсів.

Фінансовий ринок — є важливою забезпечуючою сферою, складовою фінансової та економічної систем. Суть відносин у сфері фінансового ринку полягає в купівлі-продажу фінансових ресурсів. Мета фінансового ринку – забезпечити грошовими коштами всю систему ринків.

Фінансовий ринок виступає як:

1) своєрідна надбудова, через яку координується діяльність усієї фінансової системи;

2) сполучна сфера, через яку здійснюється рух фінансових ресурсів;

3) визначальний елемент ринкової економіки, без якого не може працювати весь ринковий механізм, оскільки все починається з фінансового забезпечення діяльності суб'єктів господарювання.

Ринок позичкових капіталів є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Ринок кредитних ресурсів, що перебуває у його складі, регулюється за допомогою облікової ставки Національного банку.

Ринок цінних паперів — це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності шляхом випуску й реалізації цінних паперів, які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання доходу. Усі операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому ринку. Існує також позабіржова торгівля цінними паперами. Фонди фінансових ресурсів, мобілізовані на фондових біржах при продажу цінних паперів, суттєво впливають на рівень фінансового забезпечення розвитку економіки, зміцнення фінансового становища держави.

Страхування складає відокремлену, специфічну сферу фінансової системи. Воно є сукупністю фондів фінансових ресурсів, основне призначення яких — покрити втрати, що виникли з непередбачених причин, або фінансового забезпечення заходів, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави.

Характерні ознаки страхування:

1) розглядається як один із способів відшкодування за рахунок резервів збитків юридичних і фізичних осіб, спричинених несприятливими обставинами (страховими подіями, ризиками);

2) відображає відносини з приводу формування і використання колективних страхових фондів за рахунок страхових внесків;

3) посідає проміжне місце між фінансами суб'єктів господарювання та державними фінансами.

Здійснення страхування забезпечується через страхові компанії, які є суб’єктами підприємництва.

Страхові фонди створюються за рахунок страхових внесків юридичних та фізичних осіб і перебувають у розпорядженні страхових організацій і страхових компаній різних форм власності. Страхові фонди — об'єктивне явище в економіці держави, що пов'язане з наявністю ризиків у господарській діяльності та суспільному житті.

Наявність страхових фондів фінансових ресурсів дає можливість локалізувати втрати економіки та окремих громадян, пов'язані з фактами стихійного лиха і непередбачених обставин. Страхові фонди можуть використовуватися також як інвестиційні та кредитні ресурси в економіці до настання страхового випадку.

Питання для самоконтролю

1. Коли вперше з‘явився термін “фінанси”?

2. Що розуміють під терміном “фінанси” як економічної категорії?

3. Яким призначення і мета фінансів?

4. Що таке фінансова категорія? Які Ви знаєте фінансові категорії? Охарактеризуйте основні з них.

5. У якій взаємодії перебувають фінанси і заробітна плата?

6. Поясніть взаємозв‘язок фінансів із кредитом.

7. Яку систему зв‘язків мають взаємовідносини фінансів і грошей?

8. Які основні функції виконують фінанси?

9. Визначте, що таке первинний і вторинний розподіл.

10. В чому полягає суть контрольної функції фінансів?

11. Охарактеризуйте форми фінансового забезпечення.

12. Що таке фінансові ресурси?

13. Яка різниця між централізованими і децентралізованими фінансовими ресурсами?

14. Дайте визначення поняттю “фінансова система”.

15. Що являє собою структура фінансової системи?

16. Охарактеризуйте фінансову систему України

Дата добавления: 2020-12-12; просмотров: 640; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 2 34

Мы поможем в написании ваших работ!