Мистецтво класицизму на Закарпатті.
В результаті Французької буржуазної революції 1789 р., до влади прийшла буржуазія, одночасно з нею розвивається новий дух епохи. Людина цього часу з ностальгією звертається до античності. Красу легше пізнати через античне мистецтво, ніж через пряме вивчення природи -- в цьому суть вчення класицизму. Прагнення до простих гармонійних форм грецького та римського мистецтва. Конструкція знову виходить на перший план. Для зовнішнього вигляду будов характерною є строгість ліній. Симетричний фасад із тімпанами і рядами колон. Прикладами цього стилю є палац феодалів Довгаїв ХVст. у селі Довге та будинок жупанату 1809 р. в Ужгороді.
Напрямки у мистецтві ХІХст.
У результаті буржуазних революцій виникає буржуазія індустріальна. Їй передував останній спалах давнього мистецтва -- романтичний стиль. Яскравим представником цього стилю є палац-замок графів Шенборн 1890 р. та залізнична станція поблизу нього з парком ХІХст.
Еклектичний стиль на Закарпатті
Еклектичний або історичний стиль вибрав найбільш характерні для нього форми з різних стилів. Звичайно, змішування елементів різних стилів тільки зрідка приводило до успіху. Для цього стилю характерно, що для окремих будинків і, навіть, приміщень визначали окремий рецепт стилю. Тут спочатку увага звертається на романський та готичний стиль. Знову з'являються елементи архітектури середньовіччя. У моді також візантійська та мавританська архітектура. Інтер'єри прикрашають позолотою, змішуючи східні та арабські елементи. Більшість будов наших міст (наприклад вул.Корзо, м.Ужгород) збудовані в еклектичному стилі.
|
|
|
Архітектура ХХ ст. на Закарпатті
З використання нових будівельних матеріалів, формується новий стиль -- сецесіон або сецесія, який порвав із застарілим смаком минулого. Тут всі деталі в тому числі і обстановка, проектуються в одному і тому ж стилі. У якості декоративних елементів часто використовуються рослинні мотиви. Значення цього стилю в тому, що він звертав увагу, на необхідність модернізації1. У зв'язку з тим, що Закарпаття було бідною частиною Угорщини, сецесіон зустрічається лише в Ужгороді. Та найбільш оригінальне обличчя закарпатських міст Ужгород, Мукачево, Берегово, Хуст, Виноградово, Солотвино -- сформували чехословацькі архітектори-конструктивісти. Стиль конструктивізм оголосив війну міщанській помпезності, та сформував своє бачення в доцільності форм, в простоті, пропорціях, масштабі та гармонійному співставленні матеріалів. Конструктивісти були переконані, що архітектурний твір повинен відповідати утилітарному призначенню і в той же час мати свою художню виразність. Серед найбільш виразних конструктивістських будов можна виділити: Народну Раду в Ужгороді, адміністративний центр у Хусті, центральна площа селища Солотвино.
|
|
|
Народна архітектура
"Бойківські" дерев'яні храми. "Бойківський" тип церков безперечно є якимось початковим варіантом дерев'яних храмів у Карпатах і за їх кордонами, який був випрацьований народними майстрами в далекому минулому. Храм тризрубний, триверхий з шатровими верхами, з кількома заломами. До кефа із заходу і сходу прилягають більш вузькі прямокутники зрубів бабинця та вівтарної частини. кутові сполучення зроблені вирубкою "в ластівчин хвіст". До цього типу відносяться церкви у селах Кострино, Ужок, Вишка, Сухий, Густий, Верхній Студений і т.д. “Бойківські” храми дістали свою умовну назву від етнографічної групи, яка населяє Східно-Карпатський регіон.
"Лемківські" дерев'яні храми. Класичні пам'ятники цього типу в області збереглися тільки два: Храм Св.Михайла із с.Шелестова (музей в Ужгороді), храм Св.Михайла в м.Свалява. Інші були розібрані в кінці ХІХ-ХХст. або вивезені за межі Закарпаття. Головною стилістичною відмінністю "лемківських" церков є усунення центричності будови шляхом переміщення висотної домінанти з центрального зрубу, кефу на високу дзвіницю, зведену над бабинцем або поряд з ним. Навіть якщо у "лемківської" церкви не має шатрового покриття над якимось із її зрубів, заміненого двоскатною стріхою, у неї обов'язково є розвинута барокова маківка. “Лемківські” церкви дістали свою умовну назву від етнографічної групи, що населяє північні Карпати.
|
|
|
“Гуцульські” дерев'яні храми. У Закарпатті цей тип представлений двома храмами (смт. Ясіня та с.Лазіщина, Рахівського району). План такої будови має хрестоподібну форму і складається з п'яти зрубів. Центральний зруб ширше бічних (північною та південною), довжина яких трохи менша довжини західного та східного зрубів. Цей тип храму має дві виразно підкреслені осі симетрії, у відповідності з якими майже ідентично вирішені фасади. Центральний зруб на середині своєї висоти переходить з прямокутної форми у восьмигранну, внаслідок чого і шатрове перекриття його приймає таку ж форму. Однокупольний п'ятизрубний “гуцульський” храм відрізняється своєю компактністю і стрункістю та є одним з кращих прикладів народного дерев'яного мистецтва
Замки Закарпаття
|
|
|
Подорожуючи по Закарпаттю, оглядаючи пам'ятники давніх часів, часто зустрічаємо замки або їх руїни. Найчастіше вони розташовані на мальовничих пагорбах, що дужими і кремезними витязями височать над землею.
Старожили розповідають, що в сиву давнину замки будувалися не для краси, але з великої потреби. Оскільки в той час люди не проживали на якомусь одному постійному місці, а часто мандрували, шукаючи ліпших земель. Поки (навколишні місцевості не були густо заселені, такі мандрівники не знали серйозних перешкод. Але коли на кращих угіддях люди поселилися на постійне проживання, ті, кому не пощастило раніше укорінитись на них, мусили силою виборювати собі місце під сонцем. Отак і настали часи суцільних кровопролитних нападів і війн. Королі, князі, знатні феодали, котрі володіли неозорими маєтками, аби ліпше захищати свої землі, почали споруджувати замки. Спочатку будували лише дерев'яні, а потім - кам'яні.
Замки з'являлися здебільше на місці колишніх городиш, виникнення яких археологи відносять до II тисячоліття до н. е. - IX ст. н. е. Назва город - давня, означає укріплення, обгороджене ровом та валом з дерев'яною огорожею-частоколом. Про існування таких укріплень "а Закарпатті мовиться у хроніці Аноніма "Діяння угорців" (XII ст.). Так, під 903 роком зафіксовано зруйнування укріплення Боршоа (Боржава): "Князь Арпад, пославши військо, зайняв усю землю між Тисою і Будрогом аж до Вгочи - з усіма жителями, і укріплення Боршоа обступив і на третій день завоював, і розбив мури його, і воїв князя Салана, знайдених тут, велів повести закованими у кайдани в табір Гунг".
Городища в основному споруджувалися на вершинах гір, що надавало їм неприступності. Однак дерев'яні городища часто горіли. Тому у XIII-XIV ст. зводяться кам'яні замки: Ужгородський, Мукачівський, Невицький, Севлюський, Квасівський, Королевський, Хустський. Будівництво замків вимагало тяжкої і виснажливої людської праці. В одній із народних пісень, записаних закарпатським письменником О. Павловичем (1819- 1900) у с. Біловежі на Пряшівщині (Словаччина), про це говоріться так:
Коли мурували білу Маковицю,
Гонили на панське убогу вдовицю.
Єдну неділеньку ґазду поховала,
Другу неділеньку сина породила.
В три дні по породі на панське єй гнали,
На панське єй гнали, покоя не дали.
На панське ся брала, горенько плакала,
В слезах купаного сина повивала.
На єдній рученці синочка тримала,
А з другов рученьков камені давала.
Замки з'являлися в основному на підвищених місцях, аби з них можна далеко заглянути і побачити ворога, який наближається, і, звичайно, щоб йому важко було достатися до фортечних мурів. Навколо замкових стін копалися ще глибокі рови. У них пускалася вода чи дно "проростало" гострими палями.
У середину похмурих і великих укріплень потрапляли через масивні надміцні ворота. До них вів через рів міст, який при потребі піднімався та опускався.
За безпечними сильними стінами замку споруджувалися різні будови. Були там помешкання для панів, прислуги і для війська. Неодмінно мала бути також і каплиця. Під тими будовами знаходилися холодні півниці. У. найвищій вежі фортечного муру сидів постійно сторож і мав голосом труби давати знати, коли хтось наближається до замку.
Нетривкими були мирні затишшя. Але коли жилося спокійно, на великих "внутрішніх" дворищах навколо замків ремісники продавали свої товари, вояки проводили всілякі змагання на витривалість, спритність і дужість.
Під час воєнних нападів життя набирало інших контурів. Ремісники із підгородів зносили домашній скарб та фахові інструменти у замок. Туди приходили і хлібороби-кріпаки навколишніх сіл, бо ворог, як завше, палив, пустошив, грабував усе, що лише потрапляло до його рук. Тільки фортечні стіни могли вгамувати той руйнівний запал. Одначе, як нападник чувся у силі, то і до них підходила черга. Тоді всі, хто лиш мав здорові руки і ноги, ставали до оборони замку, свого останнього прихистку і надії.
У давні часи високо цінувалось індивідуальне та групове бойове мистецтво, бо винаходи, не засновані на силі людських м'язів, які би вирішували успіх військових дій, становили незначне число.
Коли винайшли гармати, що досягали противника на далекій відстані, а також потужні гармати, що здатні розбивати камінні мури, то замки поступово втратили своє оборонне значення. Вони вже не могли вистояти під ударами ворога.
На сьогодні збереглися у більш-менш цілісному стані Ужгородський і Мукачівський замки, решта (Хустський, Невицький, Виноградівський, Королівський, Середнянський та інші) залишились у руїнах. Вони нагадують нам старі часи, військові лихоліття та невсипущу господарську діяльність у короткі хвилі затишшя.
Невицький замок
Село Невицьке недалеко від обласного центру (в 12 км, по направленню до Перечина), відоме руїнами свого замку. Фортеця стоїть на вершині високої гори (відносна висота - 125 м), яка колись була вулканом. Постала твердиня в 14 ст. як сторожовий пункт та осередок збору данини з навколишніх сіл. Долина Ужа, що пробивається тут через Вулканічні Карпати, робиться все вужчою та вужчою, переходить в тіснину. Швидкій течії в цьому місці перешкоджає невелика плотина. Зліва розкинулася простора лука, попереду – глибоке провалля, з якого з шумом виривається гірський потік Кевелев. А на вершині 125-метрової гори – розвалини древнього замку. До нього серпантином в‘ється лісова стежина. Міцний вал та глибокий рів чатують на подорожнього. Початки цієї твердині губляться в глибині століть. Народні перекази розказують, що побудувала його жорстока царівна – Погана Діва. В історії фортеця вперше згадується на початку 14 ст. як місце першого повстання закарпатців проти іноземного гноблення.
Після того як в 1301 р. помер останній з династії Арпадовичів, в Угорщині почалося міжцарювання, що супроводжувалося кривавою боротьбою за владу. Після довгої смути на угорському троні затвердився Карл-Роберт з неаполітанської династії Анжуйських. Закарпатці не признали нового короля, бо бачили в ньому ставленика папи, і взялися за зброю.
Повстання, яким керував ужанський жупан Петр Петенко, продовжувалося більше 10 років. За допомогою повстанці звернулися до сусіднього галицького князя. Та розорена татарами Галицька Русь не могла допомогти. Повстання придушили, його останньою опорою і був Невицький замок, який королівські війська захопили в 1321 році.
За іншими даними, замок названий Невицьким тому, що повинен був захищати “невіст” (дівчат) міста. Назва поступово трансформувалась в Невицьке. В 14 ст. магнат Другет перебудував твердиню, замінив дерев‘яні укріплення кам‘яними. Кажуть, Погана Діва була його спадкоємицею. Такий персонаж дійно існував, та була та чародійка не бусурманкою, а угорською графинею. Вона дійсно наказувала селянам в вапно яйця з молоком примішувати. Хто не слухався – того піддавали всіляким карам. Жалоби на її сваволю доходили до тогочасного короля Матьяша, він, обурений, навіть зібрав військо, щоби силоміць доставити графиню до двору для судового процесу. Та до того часу Невицький замок став настільки міцним, що міг витримати не одну осаду. Король пішов на хитрість – саме ту, з худобою, про яку народ і розказує в легенді про Іванка. В 15 ст. замок був частково зруйнований військами князя Д‘єрдя Ракоці ІІ. З того часу споруда стояла пусткою і вважалася нечистим місцем. Лише в кінці 19 ст. вчені почали повертати старий замок до життя.
Середнянський замок
Ще одне закарпатське поселення з фантастичними руїнами замку. Замку тамплієрів! У ХІІІ ст. на місці сучасного селища Середнє був збудований замок найбільш сильного в Західній Європі католицького ордену тамплієрів (храмовників). Після розпаду ордена у 1312 р. замок перейшов до рук монахів ордену Святого Павла. Під час визвольної війни угорського народу 1703-1711 рр. замку було нанесено значного пошкодження. Д.Поп та І.Поп, автори книги про замки Закарпаття (на основі їх праці я й написала майже все, що нижче), пишуть, що це єдина фортеця в краї, де в найбільш вцілілому вигляді зберіглися елементи романського стилю.
Розташований Середнянський замок у рівнинній частині Закарпаття, в той час як всі інші оборонні споруди будувалися поблизу торгових шляхів, на узгір*ях. Перша згадка про поселення відноситься до 14 століття, але немає сумнівів, що Середнє виникло задовго до цього часу - адже тут знайдені предмети матеріальної культури, які відносяться ще до епохи неоліту.
Є легенда про походження назви села: начебто місцеві жителі дуже довго вибирали місце для свого житла, переходячи з місця на місце, і нарешті зупинилися якраз посередині вибраних до того ділянок. Д. та І. Поп пишуть же, що назва, ймовірно, виникла тому, що Середнє розташоване посеред долини. Клімат сприяв розвитку виноградарства. Ліси активно вирублялися, їх місце займала лоза та пшениця. В середині 17 сторіччя середнянські вина експортувались в Європу. Гальмував розвиток виноградництва, однак, феодальний звичай, за яким селянин міг пити вино, зроблене з свого винограду, лише протягом кількох тижднів різдвяних та пасхальних свят. Середнє за період 14-17 століть стало одним з найбільших сіл краю. На початку 18 ст. багато селян з Середнього відправилося у армію куруців-повстанців. Замок у Середньому я, на жаль, бачила лише з вікна маршрутки, та цю прогалину у своїх манрах я сподіваюсь швидко виправити. Донжон твердині (розміри 18,6Х16,5м) розташований у південно-західній частині села (там ще цвинтар на невисокому пагорбі недалеко). Донжон - головна та найбільш характерна ланка романської фортеці, її попередницями були давньоримські прикордонні башти на Рейні та Дунаї. Спочатку Середнянський донжон був триярусним з балочними міжповерховими перекриттями. Кладка стін була бутова. Для зміцнення фортеці роги башти зовні викладені кам*яними квадрами, а стіни з двох боків охайно облицьовані камінням, що значно пом*якшує суворість будівлі.
Висота башти досягала 20 метрів (овва!), товщина стін - 2,6 м. Вхід з метою безпеки було піднято до другого ярусу по центру східної стіни. До нього вели дерев*яні сходи, які в разі небезпеки можна було легко забрати або спалити. Другий ярус мав три приміщення, в одному з яких були сходи, якими піднімалися на третій ярус. Стіни третього ярусу збереглися лише фрагментарно. З другого поверху інші, білокам*яні, гвинтові сходи вели на перший ярус, де розміщалися два приміщення: "східне" та "західне" (розміри 11,2Х6м). В стіні товщиною у 1,3м видно місце для дверей шириною у 80 см. Неподалік - яма, закидана камінням. Можливо, це залишки колодязя. Напроти ями зберігся квадратний фундамент, на якому стола циліндричної форми невелика споруда, від якої збереглася частина стіни з каменю невеликих розмірів. Важко сказати, що це було за приміщення. Так як перший поверх башти мав недостатнє освітлення, тут розташовувалися комори, арсенал та тюрма. Замок захищався двома оборонними лініями. Перша оборонна лінія була дерев*яною, так званий "паланок". За нею проходило подвійне кільце валів і рвів, заповнених водою. Біля останнього валу піднімалася кам*яна стіна товщиною 1 м. с чотирма кутовими баштами, котра оточувала на відстані 17 м. від донжона замковий двір. У тихе замкове подвір*я можна було потрапити через прохід, котрий знаходився в південно-західній частині фортечної стени. Часттна дороги, що вела безпосередньо на подвір*я, добре продивлялася з вікон південної та західної стін замку, тому ворогу нелегко було потрапити сюди непоміченим.
Головна роль в системі оборони Середнянського замку відводилася західній та південній стінам, з яких контролювався вхід у подвір*я замку. В цих стінах й найбільше вікон-бійниць. В західній стіні п*ять таких вікон, котрі розміщені двома горизонтальними рядами. В південній стіні - чотири вікна-бійниці з арочним завершенням. У подвійній стіні - три вікна такого ж завершення. С внутрішнього боку біля стін між вікнами проходив настіл (я правильне слово вжила?), який дозволяв захисникам замку пересуватися від однієї бійниці до іншої, не спускаючись на підлогу. В 14 столітті в Угорщині ведеться жорстока боротьба за королівський трон, в результаті якої учасники феодальної фронди магнатів потерпіли поразку та втратили свої володіння. Новий король Карл Роберт дарує эці землі своїм прибічникам - представникам нових магнатських родів, в тому числі вихідцям з Франції, Італії - Другетам, Дожам, Дебрецені та іншим. Магнатам Другетам сподобався середнянський замок, на котрий вже претендував і феодал Палочі. Довга безкомпромісна боротьба, що велась між цими кланами за Середнянський замок на протязі століття, закінчилася кінець кінців на користь роду Палочі. Та Палочі не довго володіли Середнянським замком. В 1526 году в битві при Магочі, де угорські війська отримали жорстоку поразку від османських вояків, разом з королем загинув і останній з роду Палочі.
Після цього Середнє переходить увласність шляхетського роду Добо, який походив з словацького села Доборуське. З рода Добо найбільшої слави добився Іштван, який під час австро-турецької війни очолив героїчну оборону Єгера в 1552 г., де невелика група героїв (всього 1935 чоловік, не атка вже й невеличка та купка була) тримала облогу 120-тисячної армії Алі-паші на протязі 38 днів. Капітан Добо часто був у Середньому, де його син силами полонених турків відремонтував та укріпив замок. На протязі 17-18 ст. Середнянський замок ще раз міняв своїх власників у потоці нескінченних австро-турецьких та австро-угорських воєн. Споруда поступово розвалювалася, занепадала, ремонтом себе ніхто не обтяжував, адже архаїчний кам*яний монстр не відповідав стилю аристократії 18 століття. Це зараз саме слово "тамплієр" овіяне дешевим романтизмом та загадковістю (і ж Умберто Еко все зробив, щоб доморощені романтики перестали оживляти Бафомета, але хто там з них у змозі прочитати "Маятник Фуко"? Дрюон значно простіший для сприйняття...). Кажуть, в селі збереглися винні погреби ще з 15 сторіччя, але туди, думаю, не кожен потрапить.
Дмитро Антонюк у своїм матеріалі про Середнє навіть писав, що російський цар Петро I під час Прутського походу у 1711 році спробував среднянського вина - і воно так сподобалося, що сатрап наказал купити частину місцевих виноградників. Ми не руські царі, а тому обмежимося лише дегустацією.
Ужгородський замок
З якого боку ми не наближались би до Ужгорода, у поле зору завжди потрапляють суворі обриси старовинного замку. Ужгородський замок належить до цінних історичних і воєнних архітектурних пам'ятників Закарпаття. Він розташований на вулканічній горі висотою до 30 метрів.
Споруди фортеці займали 2,5 гектара, а замковий двір і парк становить 6 гектарів. Історія замка нараховує більше тисячі років. У VII-IХ ст. на Замковій горі було розташоване городище-укріплення східнослов'янського племені білих хорватів. У кінці IX - початку X ст. фортеця стала резиденцією, як це розповідається у легендах, давньоукраїнського книзя Лаборця, а пізніше - у X-XI ст., можливо, й одним із форпостів Давньоруської держави на південному заході. Писар угорського короля Владислава IV Шимон Кезаї стверджує, що укріплення на Замковій горі існувало вже у 872 році.
Протягом віків замок неодноразово перебудовувався у відповідності з вимогами тодішньої фортифікації. Корінні зміни укріплення перенесли з появою вогнепальної зброї і на кінець XVII ст. замок, у головному, набув сучасного вигляду. Про численні реконструкції свідчать вибиті в кількох місцях над в'їзними воротами дати 1598, 1653.
Воєнно-оборонна система замку проста і разом із тим досить могутня і надійна. Із трьох боків фортеця оточена вирубаним у скелі сухим каналом, а з четвертого, північно-східного,- вельми крутим урвищем. Ширина канав - 15-20 метрів, а глибина 5-10 метрів. Ужгородський замок має форму неправильного чотирикутника з масивними баштами на кожному розі. Через рів для входу в середину був перекинутий підйомний міст. З другої половини XVIII ст., коли мури втратили військове значення, моста не стало, його замінили звичайним насипом.
Головний замковий корпус, побудований у стилі ренесансу, нараховує 40 приміщень. Він є типовим для східноєвропейської архітектури XVI-XVII ст. У підземеллях головного корпусу колись була катівня і в'язниця. У внутрішньому дворі зберігся й донині 32-х метровий колодязь. На бастіонах розміщувалась артилерія, яка тримала під обстрілом підступи до замку. Він вимурований з каменю, а точніше з андезиту, якого є чимало в околицях Ужгорода. На стінах видніються отвори, у вигляді маленьких ніш. Під час ремонту туди вставляється риштування.
Навесні 1241 року Ужгород захопили монголо-татари, очолювані Субудаєм. Коли завойовники покинули Карпати, замок відбудували. Наприкінці XIII ст. угорський король за вірну службу подарував місто-фортецю палатину Амадею.
Чи не найдовше владарювали в Ужгороді графи Другети та їх нащадки (1322-1691). Так, овдовіла графиня Анна Другет брала активну участь у прийнятті 1646 року унії православної церкви з католицькою.
У 1678-1685 рр. антигабсбурзьіке і антикатолицьке повстаїния очолював молодий магнат Імре Текелі. Його війська у 1679 і 1684 роках взяли штурмом замок і частково зруйнували його. 14 квіття 1684 раку у місті Кошиці повсталі повісили одного із останніх володарів фортеці династії Другетів - Жигмонда Другета. Однак уже наступного року австрійські війська навели порядок у краї. Узявши за дружину Христину Другет, новим правителем Ужанського комітату і володарем Ужгородського замку став полковник граф Міклош Верчені. У його розпорядженні був маєток у 120 тисяч гектарів.
Антигабсбурзьке військо угорців, очолене трансільванським князем Ференцом II Ракоці, у червні 1703 року підійшло до Ужгорода. Одразу не вдалося здобути перемогу. Невеликий австрійський гарнізон фортеці мужньо захищався. Лише з допомогою новоприбулих військових загонів, у таму числі повсталих на чолі з Іваном Бецою, Ференц II Ракоці захопив замок. Гарнізон капітулював 24 лютого 1704 року. До 1711 року замок служив твердинею угорських феодалів, непокірних віденському централізму. За цей час тут велися дипломатичні переговори з предстанниками Франції, Росії, Польщі. Облаштувавши свою резиденцію належним чином, тут 24 червня 1707 року Ференц II Ракоці разом із господарем фортеці М. Верчені приймали посла Петра І, царя Московії, Д. І. Корба, з яким хотіли домовитися про допомогу в боротьбі проти австрійського панування. Одначе не відчувши серйозної підтримки з боку чужих держав і внаслідок епідемії чуми, 15 травня 1711 року повстанці зазнали остаточної поразки. Урядові війська ввійшли у місто і гарнізон фортеці склав зброю. З того часу замок почав відігравати для міста другорядну функцію. До 1762 року у ньому розміщувався австрійський гарнізон.
Пізніше імператриця Марія-Терезія передала всі споруди греко-католицькому єпископату. В одній з них відкрили духовну семінарію. Викладачами працювали тут видатні письменкики-просвітителі О. Духнович, А. Кралицький, І. Раковський та інші, а вчилися відомі діячі культури та письменники Юрій Венелін (1802-1839), Іван Орлай (1770-1829), Іван Сільвай (1838-1904), Олександр Митрах (1837- 1913), Євген Февцик (1844-1903) та інші.
Дата добавления: 2019-09-02; просмотров: 231; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!