Суспільно-політичне життя у 1920-х рр.
Українізація (“коренізація”).
Кампанія боротьби з неписьменністю дорослих.
Література та мистецтво.
Релігійне життя. УАПЦ.
Суспільно-політичне життя у 1920-х рр.
Лібералізація економічного життя не супроводжувалась перебудовою суспільно-політичних відносин. Диктатура пролетаріату, проголошена більшовиками, фактично була диктатурою партійно-державної верхівки більшовицької партії (ВКП(б)). Всі інші партії були ліквідовані. З утвердженням після смерті В. Леніна (1924) позицій Генерального секретаря ЦК ВКП(б) Й. Сталіна владу перебрав на себе партапарат.
Одночасно у 1920-ті рр. знижувалась роль Рад. У Радах влада зосереджувалась в основному у виконкомах, а останні втрачали будь-яку самостійність і повністю були підконтрольні партійним органам.
У 1920-ті рр. в Україні було близько 60 добровільних суспільно-масових організацій, але вони також були підконтрольні партії.
Всеросійська надзвичайна комісія (ВЧК), з 1922 р. - ДПУ (Державне політичне управління), наділялась надзвичайними повноваженнями і використовувалась також для усунення і ліквідації тих людей, хто був неугодний партійно-державній системі.
Українізація (“коренізація”).
Політика «коренізації» проголошена у Москві на XII з'їзді РКП(б) у квітні 1923 р. Перед республіками ставилися вимоги поповнення своїх лав за рахунок національних кадрів, користування рідною мовою у державних установах та закладах, сприяння, розвиткові національної культури.
|
|
|
Український різновид цієї політики дістав назву «українізації».Українізація - політика більшовиків в галузі культури у 20- ті рр, спрямована на поширення української мови в різних сферах суспільного життя, а також залучення українців до керівних посад в органи влади та до КП(б)У. (У партії їх було лише 40%, а серед населення - до 80%). Її мета – збільшити підтримку до партії серед українців.
Від самого початку політика українізації наштовхувалась на опір з боку русифікованої верхівки КП(б)У. Але завдяки наркомату освіти, очолюваному по черзі Г. Гринько, О. Шумським, М. Скрипником українізація проходила успішно. Якщо у 1922 р. українською мовою здійснювалось 20 % діловодства, то в 1927 р. — вже понад 70 %. У 1929 р. навчання українською мовою вели понад, 80 % загальноосвітніх шкіл, понад 75 % технікумів і 30 % вузів. Тираж українських газет збільшився з 1924 по 1927 рр. у 5 разів. У Харкові з метою українізації армії була створена Школа червоних старшин.
Успіхи українізації:
1) на кінець 1929 р понад 80% шкіл і 30% вузів вели навчання українською мовою;
2) у 1922 р книжки рідною мовою становили 27 % усіх надрукованих, а у 1927 –50%;
|
|
|
3) українська мова запроваджена в офіцерських школах і у військовому резерві Червоної армії;
4) 2/3 діловодство велося українською мовою.
Кампанія боротьби з неписьменністю дорослих.
В 20- х роках була продовжена кампанія лікнепу. Великі кошти виділяли на школи, на підготовку вчителів. Вже в 1930 р. вчилися всі діти шкільного віку, а серед дорослих грамотних було 75%.
Методи лікнепу:
1) відкривались “пункти лікнепу” по селах та на підприємствах, в яких декілька разів на тиждень вечорами йшли заняття, працювала бібліотека;
2) керівників підприємств притягували до відповідальності, якщо вони не дбали про лікнеп;
3) комуністів та комсомольців зобов’язували навчити одного чи кількох товаришів.
Безперечно, що лікнеп був великим успіхом влади.
Література та мистецтво.
В 20-х рр. в мистецтві ще не було такого жорстокого контролю, як пізніше. Митці працювали відносно вільно (наприклад - друкувались твори білоемігрантів та націоналістів – А.Денікіна, П.Скоропадського, В.Винниченка. У ВУАН працював М. Грушевський
Розгорнули свою діяльність відомі наукові колективи, зокрема математична школа. Л. Ландау став ініціатором досліджень у галузі термоядерного синтезу. На терені суспільних наук активно працювали Д. Багалій, Д. Яворницький, М. Яворський, М. Грушевський, літературознавці С. Єфремов.
|
|
|
Митці об’єднувались в десятки різних гуртків, працювали в різних стилях. В літературі та живопису переважав модернізм, тобто певне відмежування від старих традицій, стилів ( вірші без рими, романи без сюжету).
Визначальним для літературного процесу було виникнення у 1920-і рр. багатьох літературних організацій — «Гарт», «Плуг», «Авангард», «Молодняк», Всеукраїнська спілка пролетарських письменників та ін. 1925 р. була створена «Вільна академія пролетарської літератури» (ВАПЛІТЕ). Ідейним керівником цього об'єднання був Микола Хвильовий, а першим президентом — прозаїк, поет і драматург В. Яловий. Ця організація, прагнула протистояти втручанню партійно-державного апарату в культурне життя.
Працювали письменники і поети М. Бажан, О. Довженко, В. Сосюра, П. Тичина, Лесь Курбас, Ю. Яновський. У центрі боротьби літературних течій опинився М. Хвильовий, який у своїх творах відтворював об'єктивну історичну картину тих часів. Сформульоване ним гасло «Геть від Москви!» закликало не копіювати здобутки російської літератури, а творчо перероблювати національні традиції і світовий літературний досвід.
|
|
|
У 1920-ті рр. бурхливо розвивалися й інші види мистецтва. Скрізь виникали самодіяльні і професійні музичні колективи. Серед них капела «Думка», київський симфонічний ансамбль на чолі з В. Яблонським та ін. Новими здобутками збагатили музичну культуру Г. Верьовка, Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, В. Косенко. Становлення українського театру пов'язано з ім’ям Л. Курбаса.
В образотворчому мистецтві плідно працювали М. Бойчук, І. Їжакевич, М. Самокиш та ін. Музеї українського мистецтва були створені в Києві, Харкові, Одесі. В архітектурі розвивався конструктивістський стиль. Однією з найбільш видатних пам'яток цього стилю стала споруда будинку Державної промисловості у Харкові.
1927 р. почалося будівництво однієї з найбільших у світі кіностудій у Києві. Вже 1920 р. з'явився перший кінофільм режисера О. Довженка «Звенигора». Невдовзі він поставив картини нової генерації: «Арсенал» і «Земля».
Релігійне життя. УАПЦ.
Більшовицька партія пропагувала атеїзм і тому посилювала репресії проти духовенства, оскільки бачила у церкві ідеологічного конкурента. Держава спровокувала більшість конфліктів між духовенством і радянськими чиновниками, що здійснювали конфіскації в храмах.
Одним із засобів антицерковної політики більшовиків, спрямованих на послаблення Російської православної церкви (РПЦ), була підтримка розколу в ній. Коли в жовтні 1921 р., виникла незалежна національна церква — Української автокефальна православна церква (УАПЦ, митрополіт Липківський), за якою пішло понад тисячу парафій РПЦ в Україні, – то влада визнала цю церкву. Однак її становище, як і загалом становище релігії в Україні, ставало все гіршим.
Велася антицерковна пропаганда у школах, діяли гуртки так званих “безбожників”
Отже, церква під час НЕПу відчувала тиск збоку влади, але до прямих репресій більшовики ще не дійшли. В 1921 р. у церкви влада конфіскувала цінності під приводом боротьби з голодом 1921-22 рр.
Висновки: Культурне життя у роки НЕПу було відносно вільним, відбувалися українізація та лікнеп.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 525; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!